
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.27
09:13
Я дякую Богу, що жити велів,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
2025.06.27
08:44
Знову вибухи у нічному Києві,
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
2025.06.27
06:10
Хоча ноги давно відходив
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
2025.06.26
23:57
Дикі маки забігли поміж пшениці,
І стоять край дороги, неначе ченці.
Мов легенда відома ураз ожила –
Червоніють поля край старого села.
Мак – не квітка, то спогад, то пам’ять, то знак,
Навіть в тиші є голос, допоки є мак.
Кажуть, маки червоні з’я
І стоять край дороги, неначе ченці.
Мов легенда відома ураз ожила –
Червоніють поля край старого села.
Мак – не квітка, то спогад, то пам’ять, то знак,
Навіть в тиші є голос, допоки є мак.
Кажуть, маки червоні з’я
2025.06.26
21:57
Дерево згнило і впало,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,
2025.06.26
21:38
Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
2025.06.26
19:58
Неспокійно в Галичі та й по всій землі.
Скрізь полки формуються, у похід збираються.
Хто на славу, хто на здобич гарну сподівається.
Сам Роман Мстиславович буде на чолі.
Всі в похід збираються, хоч ніхто не зна
Проти кого їхній князь буде воювати.
І
Скрізь полки формуються, у похід збираються.
Хто на славу, хто на здобич гарну сподівається.
Сам Роман Мстиславович буде на чолі.
Всі в похід збираються, хоч ніхто не зна
Проти кого їхній князь буде воювати.
І
2025.06.26
11:52
I
Кінець березня 2014 року видався надто холодним, хоча в повітрі пахло весною і Революцією гідності. На Хрещатику палили шини, прощалися з Небесною сотнею, а Оксана Шептуненко зі своїм чоловіком та сином їхали з Києва на екскурсійному автобусі у Почаївс
2025.06.26
09:38
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
7.
Микола доручив правити кіньми Ґинкові, бо вкрай утомлений заледве не заснув на возі. Утрьох — він, старший син і Кася — везли додому борошно. Ще на Гул
2025.06.26
07:33
О, Ріто-паркувальнице
Ріто-паркувальнице
Ріто-паркувальнице
Що стало би на заваді
Увечері ваше серце викрасти
При лічильнику я нидів
Ріто-паркувальнице
Ріто-паркувальнице
Що стало би на заваді
Увечері ваше серце викрасти
При лічильнику я нидів
2025.06.26
05:39
Як же швидко минають літа,
А думки багатіють лиш сумом, –
Самота закувала уста
Найяскравіших спогадів тлумом.
Самота оточила мене
І від тіла, на жаль, не відходить,
Бо від неї вже ліками тхне
Будь-якої пори чи погоди.
А думки багатіють лиш сумом, –
Самота закувала уста
Найяскравіших спогадів тлумом.
Самота оточила мене
І від тіла, на жаль, не відходить,
Бо від неї вже ліками тхне
Будь-якої пори чи погоди.
2025.06.26
05:20
Зима сувора до застиглих вуст
Торкнулася холодною рукою.
Усім, що є, і радістю, й журбою
Не серце править, а здоровий глузд.
На шиї камінь. Залишки вогню
Стрибнуть зі мною у холодну воду.
Звитяжний крик стає шматочком льоду
Торкнулася холодною рукою.
Усім, що є, і радістю, й журбою
Не серце править, а здоровий глузд.
На шиї камінь. Залишки вогню
Стрибнуть зі мною у холодну воду.
Звитяжний крик стає шматочком льоду
2025.06.25
21:49
Це запах гною чи троянди?
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.
У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.
У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,
2025.06.25
18:42
Кілька років не з"являлася на цьому давньому ресурсі. Прощаюся знову.
Поширювала на власну сторінку співані поезії. Переглядати чи оминути - вибір кожного.
Не потребую повчань, коментарів.
Пояснила:
Цей проєкт є яскравим прикладом того, як ШІ може
Поширювала на власну сторінку співані поезії. Переглядати чи оминути - вибір кожного.
Не потребую повчань, коментарів.
Пояснила:
Цей проєкт є яскравим прикладом того, як ШІ може
2025.06.25
16:55
Певне, в раю багато світла,
Бо любов там навічна розквітла.
Певне, сонце до Бога сміється,
Чи мені лише це видається...
Певне, хмари біленькопухнасті,
Та несуть на собі тихе щастя.
Певне, в небі п'ятнадцять веселок,
І під ними сяйливих світелок,
Бо любов там навічна розквітла.
Певне, сонце до Бога сміється,
Чи мені лише це видається...
Певне, хмари біленькопухнасті,
Та несуть на собі тихе щастя.
Певне, в небі п'ятнадцять веселок,
І під ними сяйливих світелок,
2025.06.25
12:12
Заводь, затінену лозами,
Кожен із нас полюбив, –
Берег піщаний зволожує
Лиш нетривалий приплив.
Завжди блакитного кольору
В тихій затоці вода, –
Тож тут купатися здорово –
Літо коротке шкода.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кожен із нас полюбив, –
Берег піщаний зволожує
Лиш нетривалий приплив.
Завжди блакитного кольору
В тихій затоці вода, –
Тож тут купатися здорово –
Літо коротке шкода.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чумацький Шлях
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чумацький Шлях
На степ поволі опустилась ніч,
Скотилось сонце стомлене за обрій
І засіяли міріади свіч
У чорнім небі. Наче хто із торби
Розсипав їх. У балці степовій
На березі маленького потічка,
Що й серед літа був іще живий
Та йменувався досить гордо – річка,
Горів вогонь. Навколо чумаки,
Які сиділи, а які лежали,
Вели розмови ні про що, поки
Зготується вечеря їм чекали.
Вози від степу городили стан,
Голоблі в темну ніч позадирали.
Воли скубали степовий бур’ян
І смачно на всю балку ремиґали.
Ні вітерця, ні хмарки угорі ,
Від річки віє легка прохолода,
Дзижчать навкруг набридлі комарі.
Вони, як люди, полюбляють воду.
Окремо гурту вже старий чумак
Лежить на спині, дивиться у небо,
А поряд нього примостивсь юнак
Іще безвусий, показний із себе.
Старого все питаннями дійма.
А дід, хоча і сердиться для виду
Та свою марку мудрого трима,
Адже, здається, все на світі віда.
Юнак, підвівши очі в небеса,
Що мерехтіли в зорянім сіянні,
Зітхнув про себе: «Господи, краса!»
Й поставив діду чергове питання:
- А що то, діду, зірок, як горох,
Немов по небу густо хтось насипав?
Мабуть, від справи відволікся Бог,
Як хтось його із янголів покликав!?
Дід помовчав і вуса покрутив,
Кахикнув і повів повчально мову:
- Ти б ще яких дурниць наговорив.
Та молоде – зелене, одне слово.
Зірки оті – то є Чумацький шлях.
Його так здавна люди називають
І в нас, і у навколишніх краях.
А чому так? Усяк оповідають.
Чув я малим історію одну
Від свого діда. Й досі пам’ятаю .
Було то у далеку давнину.
Жили теж люди у оцьому краї.
І серед них водились чумаки,
Які за сіллю їздили до моря.
А час тоді також був нелегкий
І вистачало і біди, і горя.
А жив чумак у одному селі,
Немолодий та і небідний, наче.
Мав і вози, й десятки два волів,
І світу за життя своє побачив.
Але хотілось над усе йому
В святій землі, говорять, побувати,
На гроб Господній глянуть самому,
Щоб було що онукам розказати.
Грошей нажив, до смерті стачить їх.
Чи все життя ганятися за ними?
Отож надумав і волів запріг
Та і подався до Єрусалиму.
Далекий шлях нескоро подолав.
Не дні, не тижні, місяці минули.
Але дійшов і з гордістю ступав
Він по землі, яка Ісуса чула.
Здійснивши мрію, побувавши скрізь
По тих місцях, що Біблія писала,
Знов став збирати у дорогу віз,
Адже домівка кинута чекала.
Але чумак – чумак, де би не був.
Як-то додому їхати без солі?
А у святій землі( і я то чув)
Добра того завжди було доволі.
Є там, говорять, озеро таке,
В яке іще Йордан святий впадає.
Воно від солі, кажуть, аж гірке.
Її там набирати не встигають.
Нагріб він тої солі повен віз,
Його надійно повстю устеливши.
Ну і додому той товар повіз.
Але, в дорозі добре притомившись,
Заснув на возі. Йдуть воли та йдуть.
Їх поганяти навіть і не треба.
А, кажуть, звісно, всяке може буть,
В святій землі є шлях прямий на небо.
Тож, поки спав чумак, його воли
По тій дорозі в небо почвалали.
І чималенький шлях уже пройшли.
Та, видно, миші повсть попрогризали,
Бо сіль за возом сипалась на шлях,
Аж доки вся не висипалась долі.
Чумак прокинувсь, глянув і закляк,
Прошепотів лиш: « Боже, твоя воля!
Куди це круторогі завезли?»
А озирнувся – солі геть немає.
- Ах, проклятущі,- вигукнув,- воли!
Як я додому повертатись маю?!
Зі злості плюнув, випряг тих волів.
Ідіть, куди лиш бачать ваші очі.
Сам воза кинув, в інший бік побрів.
Нічого чути й бачити не хоче.
Он, бачиш – сіллю висипаний шлях,
Пряма дорога до Єрусалима.
В степу, хто заблука, по тих зірках
І серед ночі добереться Криму.
А онде Віз, голоблю, бач , задер.
А справа Віл очима зірок світить.
Трави на небі вже чимало зжер.
Хтось в нього вже і палицею мітить.
То не чумак, він в іншій стороні
Іде, бідак, за голову вхопився.
Блукає й досі там у вишині.
Знайшов би шлях, напевно би спустився.
На нього люди кажуть Волопас.
Який він Волопас, скажи на милість?..
Та тут настав якраз вечері час
І всі розмови миттю припинились.
Скотилось сонце стомлене за обрій
І засіяли міріади свіч
У чорнім небі. Наче хто із торби
Розсипав їх. У балці степовій
На березі маленького потічка,
Що й серед літа був іще живий
Та йменувався досить гордо – річка,
Горів вогонь. Навколо чумаки,
Які сиділи, а які лежали,
Вели розмови ні про що, поки
Зготується вечеря їм чекали.
Вози від степу городили стан,
Голоблі в темну ніч позадирали.
Воли скубали степовий бур’ян
І смачно на всю балку ремиґали.
Ні вітерця, ні хмарки угорі ,
Від річки віє легка прохолода,
Дзижчать навкруг набридлі комарі.
Вони, як люди, полюбляють воду.
Окремо гурту вже старий чумак
Лежить на спині, дивиться у небо,
А поряд нього примостивсь юнак
Іще безвусий, показний із себе.
Старого все питаннями дійма.
А дід, хоча і сердиться для виду
Та свою марку мудрого трима,
Адже, здається, все на світі віда.
Юнак, підвівши очі в небеса,
Що мерехтіли в зорянім сіянні,
Зітхнув про себе: «Господи, краса!»
Й поставив діду чергове питання:
- А що то, діду, зірок, як горох,
Немов по небу густо хтось насипав?
Мабуть, від справи відволікся Бог,
Як хтось його із янголів покликав!?
Дід помовчав і вуса покрутив,
Кахикнув і повів повчально мову:
- Ти б ще яких дурниць наговорив.
Та молоде – зелене, одне слово.
Зірки оті – то є Чумацький шлях.
Його так здавна люди називають
І в нас, і у навколишніх краях.
А чому так? Усяк оповідають.
Чув я малим історію одну
Від свого діда. Й досі пам’ятаю .
Було то у далеку давнину.
Жили теж люди у оцьому краї.
І серед них водились чумаки,
Які за сіллю їздили до моря.
А час тоді також був нелегкий
І вистачало і біди, і горя.
А жив чумак у одному селі,
Немолодий та і небідний, наче.
Мав і вози, й десятки два волів,
І світу за життя своє побачив.
Але хотілось над усе йому
В святій землі, говорять, побувати,
На гроб Господній глянуть самому,
Щоб було що онукам розказати.
Грошей нажив, до смерті стачить їх.
Чи все життя ганятися за ними?
Отож надумав і волів запріг
Та і подався до Єрусалиму.
Далекий шлях нескоро подолав.
Не дні, не тижні, місяці минули.
Але дійшов і з гордістю ступав
Він по землі, яка Ісуса чула.
Здійснивши мрію, побувавши скрізь
По тих місцях, що Біблія писала,
Знов став збирати у дорогу віз,
Адже домівка кинута чекала.
Але чумак – чумак, де би не був.
Як-то додому їхати без солі?
А у святій землі( і я то чув)
Добра того завжди було доволі.
Є там, говорять, озеро таке,
В яке іще Йордан святий впадає.
Воно від солі, кажуть, аж гірке.
Її там набирати не встигають.
Нагріб він тої солі повен віз,
Його надійно повстю устеливши.
Ну і додому той товар повіз.
Але, в дорозі добре притомившись,
Заснув на возі. Йдуть воли та йдуть.
Їх поганяти навіть і не треба.
А, кажуть, звісно, всяке може буть,
В святій землі є шлях прямий на небо.
Тож, поки спав чумак, його воли
По тій дорозі в небо почвалали.
І чималенький шлях уже пройшли.
Та, видно, миші повсть попрогризали,
Бо сіль за возом сипалась на шлях,
Аж доки вся не висипалась долі.
Чумак прокинувсь, глянув і закляк,
Прошепотів лиш: « Боже, твоя воля!
Куди це круторогі завезли?»
А озирнувся – солі геть немає.
- Ах, проклятущі,- вигукнув,- воли!
Як я додому повертатись маю?!
Зі злості плюнув, випряг тих волів.
Ідіть, куди лиш бачать ваші очі.
Сам воза кинув, в інший бік побрів.
Нічого чути й бачити не хоче.
Он, бачиш – сіллю висипаний шлях,
Пряма дорога до Єрусалима.
В степу, хто заблука, по тих зірках
І серед ночі добереться Криму.
А онде Віз, голоблю, бач , задер.
А справа Віл очима зірок світить.
Трави на небі вже чимало зжер.
Хтось в нього вже і палицею мітить.
То не чумак, він в іншій стороні
Іде, бідак, за голову вхопився.
Блукає й досі там у вишині.
Знайшов би шлях, напевно би спустився.
На нього люди кажуть Волопас.
Який він Волопас, скажи на милість?..
Та тут настав якраз вечері час
І всі розмови миттю припинились.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію