
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.26
11:52
I
Кінець березня 2014 року видався надто холодним, хоча в повітрі пахло весною і Революцією гідності. На Хрещатику палили шини, прощалися з Небесною сотнею, а Оксана Шептуненко зі своїм чоловіком та сином їхали з Києва на екскурсійному автобусі у Почаївс
2025.06.26
09:38
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
7.
Микола доручив правити кіньми Ґинкові, бо вкрай утомлений заледве не заснув на возі. Утрьох — він, старший син і Кася — везли додому борошно. Ще на Гул
2025.06.26
07:33
О, Ріто-паркувальнице
Ріто-паркувальнице
Ріто-паркувальнице
Що стало би на заваді
Увечері ваше серце викрасти
При лічильнику я нидів
Ріто-паркувальнице
Ріто-паркувальнице
Що стало би на заваді
Увечері ваше серце викрасти
При лічильнику я нидів
2025.06.26
05:39
Як же швидко минають літа,
А думки багатіють лиш сумом, –
Самота закувала уста
Найяскравіших спогадів тлумом.
Самота оточила мене
І від тіла, на жаль, не відходить,
Бо від неї вже ліками тхне
Будь-якої пори чи погоди.
А думки багатіють лиш сумом, –
Самота закувала уста
Найяскравіших спогадів тлумом.
Самота оточила мене
І від тіла, на жаль, не відходить,
Бо від неї вже ліками тхне
Будь-якої пори чи погоди.
2025.06.26
05:20
Зима сувора до застиглих вуст
Торкнулася холодною рукою.
Усім, що є, і радістю, й журбою
Не серце править, а здоровий глузд.
На шиї камінь. Залишки вогню
Стрибнуть зі мною у холодну воду.
Звитяжний крик стає шматочком льоду
Торкнулася холодною рукою.
Усім, що є, і радістю, й журбою
Не серце править, а здоровий глузд.
На шиї камінь. Залишки вогню
Стрибнуть зі мною у холодну воду.
Звитяжний крик стає шматочком льоду
2025.06.25
21:49
Це запах гною чи троянди?
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.
У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.
У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,
2025.06.25
18:42
Кілька років не з"являлася на цьому давньому ресурсі. Прощаюся знову.
Поширювала на власну сторінку співані поезії. Переглядати чи оминути - вибір кожного.
Не потребую повчань, коментарів.
Пояснила:
Цей проєкт є яскравим прикладом того, як ШІ може
Поширювала на власну сторінку співані поезії. Переглядати чи оминути - вибір кожного.
Не потребую повчань, коментарів.
Пояснила:
Цей проєкт є яскравим прикладом того, як ШІ може
2025.06.25
16:55
Певне, в раю багато світла,
Бо любов там навічна розквітла.
Певне, сонце до Бога сміється,
Чи мені лише це видається...
Певне, хмари біленькопухнасті,
Та несуть на собі тихе щастя.
Певне, в небі п'ятнадцять веселок,
І під ними сяйливих світелок,
Бо любов там навічна розквітла.
Певне, сонце до Бога сміється,
Чи мені лише це видається...
Певне, хмари біленькопухнасті,
Та несуть на собі тихе щастя.
Певне, в небі п'ятнадцять веселок,
І під ними сяйливих світелок,
2025.06.25
12:12
Заводь, затінену лозами,
Кожен із нас полюбив, –
Берег піщаний зволожує
Лиш нетривалий приплив.
Завжди блакитного кольору
В тихій затоці вода, –
Тож тут купатися здорово –
Літо коротке шкода.
Кожен із нас полюбив, –
Берег піщаний зволожує
Лиш нетривалий приплив.
Завжди блакитного кольору
В тихій затоці вода, –
Тож тут купатися здорово –
Літо коротке шкода.
2025.06.25
10:23
З вечірньою зорею опущусь
на підвіконня у твоїй кімнаті
і на краєчку тихо примощусь
нічним ефіром у порожній хаті.
Чи Місяця холодним промінцем
ковзну по покривалу твого ліжка.
Згадається усміхнене лице,
на підвіконня у твоїй кімнаті
і на краєчку тихо примощусь
нічним ефіром у порожній хаті.
Чи Місяця холодним промінцем
ковзну по покривалу твого ліжка.
Згадається усміхнене лице,
2025.06.24
21:37
Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.
Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.
Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
2025.06.24
17:25
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
4.
Кася витягнула з печі каструлю з борщем. Це був улюблени
2025.06.24
17:02
Посходили співаночки рясно, мов суниці.
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.
Посхо
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.
Посхо
2025.06.24
16:33
Новинка на моєму каналі.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц
2025.06.24
14:50
Густо рум'янком зацвічений сад,
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.
П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.
П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,
2025.06.24
05:28
Колиска посеред кімнати
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про хліб
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про хліб
Нам казкою сьогодні видається
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний спів.
Вставало сонце і віталось з ними,
Щоночі місяць небом пропливав.
Весна щороку проганяла зиму
Посеред річки, що аж лід тріщав.
А в тім селі жили звичайні люди,
Ростили хліб на нивах золотих
І у село з’їжджались звідусюди
Купці заїжджі, хліб купляти в них.
По світу йшла про хліб незвичний слава,
Який незмірно сили додавав,
З яким смачніші видавались страви,
Яких ніхто без хліба й не вживав.
Хто б не приїхав, люди їх стрічали
Гостинно, наче рідними були,
Високу ціну за товар не брали,
Хоча, якби хотіли, то б могли,
Бо не було ніде такого в світі.
Чи від землі то, чи то від людей.
Багато хто старався зрозуміти,
Бо думав, що багатство з тим прийде.
Купляв і сіяв на найкращім полі
І доглядав, сапав і поливав.
Щодень раби трудились напівголі.
Та хліб звичайний з того виростав.
Не додавав ані снаги, ні сили,
Лише звичайно голод проганяв.
І це усе нещасного бісило,
Аж на рабах він зло своє зганяв.
Один настільки вже було затявся:
«Не взнаю,- дума,- то уже й не жить».
В село звичайним бідаком подався
Аби навчитись хліб отой ростить.
Прожив два роки. День і ніч у полі,
Як і усі – з зорі і до зорі.
Вже й проклинав свою нещасну долю
І спеку, й холод, дощ і комарів.
Але навчився, записав до коми
Усе, як слід. Мозолі заробив,
Але тихцем, не зізнававсь нікому,
Щоденник свій агрономічний вів.
А потім взяв зароблене й додому.
Рабами поле чимале зорав
І до роботи гнав їх без утоми,
Що не один посеред поля впав.
Зійшла пшеничка, дощиком полита
Та виріс дуже добрий урожай.
І як йому хотілося радіти,
Як розломив гарячий коровай.
Узяв до рота, скуштував…і кинув.
Не та, все рівно, хоч убий – не те.
Чи ж не так само гнув він свою спину?
Чого ж то хліб, як треба, не росте?
І знов подався у село далеке,
Уже й не крився, прямо запитав:
Чому то їм усе дається легко,
А він так само в полі працював,
Але не зміг зростити хліба того,
Який дає і силу, і снагу.
«Скажіть, нарешті, звідки то, від чого?
Задовольніть моїй душі жагу!»
«Невже ти сам не можеш зрозуміти?
Щоб виріс хліб такий, як ти хотів,
Його повинні не раби ростити,
А щоб ти сам собі його зростив.
І поливав не кров’ю – своїм потом,
Солоним потом, змішаним з дощем.
Так, щоб ломило спину від роботи
І щоб у серці відчувався щем.
Коли стоїш серед безмежжя поля
І бачиш праці власної плоди.
Щоб хліб був справжнім йому треба воля.
Землі для того мало і води!»
Послухав той. Чи зрозумів – не знаю,
Але пройшло відтоді стільки літ.
Уже давно й села того немає,
Уже змінився невпізнанно світ.
А хліб росте і світ годує й досі,
Дає йому і сили, і снаги.
І нива п’є холодні ранні роси
І, наче море, б’ється в береги.
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний спів.
Вставало сонце і віталось з ними,
Щоночі місяць небом пропливав.
Весна щороку проганяла зиму
Посеред річки, що аж лід тріщав.
А в тім селі жили звичайні люди,
Ростили хліб на нивах золотих
І у село з’їжджались звідусюди
Купці заїжджі, хліб купляти в них.
По світу йшла про хліб незвичний слава,
Який незмірно сили додавав,
З яким смачніші видавались страви,
Яких ніхто без хліба й не вживав.
Хто б не приїхав, люди їх стрічали
Гостинно, наче рідними були,
Високу ціну за товар не брали,
Хоча, якби хотіли, то б могли,
Бо не було ніде такого в світі.
Чи від землі то, чи то від людей.
Багато хто старався зрозуміти,
Бо думав, що багатство з тим прийде.
Купляв і сіяв на найкращім полі
І доглядав, сапав і поливав.
Щодень раби трудились напівголі.
Та хліб звичайний з того виростав.
Не додавав ані снаги, ні сили,
Лише звичайно голод проганяв.
І це усе нещасного бісило,
Аж на рабах він зло своє зганяв.
Один настільки вже було затявся:
«Не взнаю,- дума,- то уже й не жить».
В село звичайним бідаком подався
Аби навчитись хліб отой ростить.
Прожив два роки. День і ніч у полі,
Як і усі – з зорі і до зорі.
Вже й проклинав свою нещасну долю
І спеку, й холод, дощ і комарів.
Але навчився, записав до коми
Усе, як слід. Мозолі заробив,
Але тихцем, не зізнававсь нікому,
Щоденник свій агрономічний вів.
А потім взяв зароблене й додому.
Рабами поле чимале зорав
І до роботи гнав їх без утоми,
Що не один посеред поля впав.
Зійшла пшеничка, дощиком полита
Та виріс дуже добрий урожай.
І як йому хотілося радіти,
Як розломив гарячий коровай.
Узяв до рота, скуштував…і кинув.
Не та, все рівно, хоч убий – не те.
Чи ж не так само гнув він свою спину?
Чого ж то хліб, як треба, не росте?
І знов подався у село далеке,
Уже й не крився, прямо запитав:
Чому то їм усе дається легко,
А він так само в полі працював,
Але не зміг зростити хліба того,
Який дає і силу, і снагу.
«Скажіть, нарешті, звідки то, від чого?
Задовольніть моїй душі жагу!»
«Невже ти сам не можеш зрозуміти?
Щоб виріс хліб такий, як ти хотів,
Його повинні не раби ростити,
А щоб ти сам собі його зростив.
І поливав не кров’ю – своїм потом,
Солоним потом, змішаним з дощем.
Так, щоб ломило спину від роботи
І щоб у серці відчувався щем.
Коли стоїш серед безмежжя поля
І бачиш праці власної плоди.
Щоб хліб був справжнім йому треба воля.
Землі для того мало і води!»
Послухав той. Чи зрозумів – не знаю,
Але пройшло відтоді стільки літ.
Уже давно й села того немає,
Уже змінився невпізнанно світ.
А хліб росте і світ годує й досі,
Дає йому і сили, і снаги.
І нива п’є холодні ранні роси
І, наче море, б’ється в береги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію