Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Мне хочется постичь…
откуда вы пришли,
такие острые отрывки вне души.
Ведь я ни разу и не смел спросить,
зачем на этом свете нужно жить?
Я за туманом отстаю от вас,
смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено.
Но если суждено, то не дано.
И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть.
23 ноября 2013 г., Киев
"…смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено…"
Сергей Губерначук
И мне реверансы давно надоели.
Они ни к чему здесь, они не при деле.
Они только вежливость, лишь комплимент.
Я реверансирую в этот момент…
Зачем перед Вами сейчас приседаю?
Я ниже и так… И об этом я знаю.
И мне не подняться до Ваших высот…
И силой теченья меня вниз несёт…
Но я приседаю пред Вами смешно…
Всё ж Ваше величье понять мне дано…
Величье поэта, ушедшего в Небо…
А что реверанс?.. В нём ни смысла, ни хлеба…
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
______________________________
"И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть."
Сергей Губерначук
Бог смерти в этот мир не посылает…
Он вызов к нашей новой жизни шлёт.
Душа поэта это понимает…
О том душа поэта и поёт.
Что вызов – через смерть, то не оспорить…
Для нас иного нет пути.
Здесь, на Земле, ещё мы споры,
раскрыться в Небе нам и прорасти.
Всем сердцем, всей душой то понимаю,
но много лишнего – телодвижений, поз.
И всё ж я ощущаю: прорастаю!..
А он, Сергей Губерначук, пророс.
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
Контекст : "Мозаика", с. 43
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)