ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.29
09:06
Розлітався білястий пух тополиний -
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
2024.05.29
07:32
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
2024.05.29
07:13
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
2024.05.29
04:52
Я люблю береги придніпрові
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
2024.05.29
00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про грицики
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про грицики
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього
Є відповідь на це. А я ж хотів
Повідати легенду, може, давню,
А може й ні. Хіба у тім питання
Коли і хто легенду ту створив?
Так от, у час кріпацької неволі
Під небом синім у однім селі
Десь серед української землі
Жив хлопчик Гриць. Нелегка його доля
Була. Хоч мав лише сім літ
Та встиг пізнати горя вже чимало.
Сирітство змалку хлопчика спіткало,
Лишився сам-один на білий світ
Він тата свого і не пам’ятав.
Казали люди: в рекрути забрали,
Бо був гарячий. Пана то лякало
Та й управитель зуб на нього мав.
Бунтівником взивав, жалівся пану,
Що той селянам приклад подавав
До непокори. Пан тоді й віддав
В солдати непокірного Івана.
А маму пан взяв обміняв на пса.
Ну, звісно ж, не одну. Життя кріпацьке
Так мало варте. Тож за пса багацько
Віддав селян. І Гриць лишився сам.
Господар пса його не захотів
Йому робота, а не нянька треба.
Тож управитель взяв його до себе
Та не тому, що хлопця пожалів.
Прилаштував до всякої роботи:
То піднеси, то прибери, подай,
А то підлогу он попідмітай.
Ганяв дитя до сьомого до поту.
Хоч годував. Шмат хліба та вода.
Бува з прислуги хтось тихцем погладить
Та пригостить. А Гриць і тому радий.
А управитель скоса погляда
І все кричить і стусани дарує.
Чого-чого, а це він не жалів
Та вуха часто хлопцеві крутив,
Кричав: дарма, мовляв, його годує
Бо зиску з хлопця, начебто, нема
І він тепер за доброту страждає,
Бо хлопець більше їсть, ніж заробляє
І нащо він його, мовляв, трима.
Гриць гірко плакав доки був малий,
Благав, просився, щоб його пустили,
Тер оченята, бо ж таки боліло.
І той пускав: «Іди працюй, плаксій!»
А як підріс і восьмий рік пішов,
Уже не плакав, навіть, не просився
І тільки в очі катові дивився
Пронизливо, що аж холола кров.
А управитель іще більш звірів,
Бо бачив в сину батькову натуру
І ладен був спустити з хлопця шкуру.
Уже не лаяв – мовчки бив без слів.
Хотів із нього видушити плач,
Але не міг, тому ще більше злився,
Боявся, мабуть, тому так і вівся.
Мале-мале, а таке вперте, бач.
Та відступав знесилений-таки,
Велів ягнят отару пасти гнати
Аби його перед очей не мати
Та вслід бажав, щоб втрапив його грім.
А Гриць отару на толоку гнав
І там, де вже його ніхто не бачив,
Не міг почути, як він гірко плаче,
Сльозам він волю вільную давав.
Просив: «Мамуню! Тато! Поверніться!»
Великі краплі падали в траву.
«Погляньте, рідні, як я тут живу!
Перед проклятим паном заступіться!»
Не чули ті, та чула все земля
Дитячі сльози, як росу збирала
І кожна з них як квітка проростала,
Маленька квітка у степах-полях.
Така ж тендітна, як худенький він,
Така ж білява, як його волосся.
Так грициками звати й повелося
Поміж людей ту квітку. Часу плин
Забрав давно вже ті роки далекі,
Змінив життя. Немає вже панів
І кріпаків. Та білим степ зацвів
І нагадав про їх життя нелегке.
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього
Є відповідь на це. А я ж хотів
Повідати легенду, може, давню,
А може й ні. Хіба у тім питання
Коли і хто легенду ту створив?
Так от, у час кріпацької неволі
Під небом синім у однім селі
Десь серед української землі
Жив хлопчик Гриць. Нелегка його доля
Була. Хоч мав лише сім літ
Та встиг пізнати горя вже чимало.
Сирітство змалку хлопчика спіткало,
Лишився сам-один на білий світ
Він тата свого і не пам’ятав.
Казали люди: в рекрути забрали,
Бо був гарячий. Пана то лякало
Та й управитель зуб на нього мав.
Бунтівником взивав, жалівся пану,
Що той селянам приклад подавав
До непокори. Пан тоді й віддав
В солдати непокірного Івана.
А маму пан взяв обміняв на пса.
Ну, звісно ж, не одну. Життя кріпацьке
Так мало варте. Тож за пса багацько
Віддав селян. І Гриць лишився сам.
Господар пса його не захотів
Йому робота, а не нянька треба.
Тож управитель взяв його до себе
Та не тому, що хлопця пожалів.
Прилаштував до всякої роботи:
То піднеси, то прибери, подай,
А то підлогу он попідмітай.
Ганяв дитя до сьомого до поту.
Хоч годував. Шмат хліба та вода.
Бува з прислуги хтось тихцем погладить
Та пригостить. А Гриць і тому радий.
А управитель скоса погляда
І все кричить і стусани дарує.
Чого-чого, а це він не жалів
Та вуха часто хлопцеві крутив,
Кричав: дарма, мовляв, його годує
Бо зиску з хлопця, начебто, нема
І він тепер за доброту страждає,
Бо хлопець більше їсть, ніж заробляє
І нащо він його, мовляв, трима.
Гриць гірко плакав доки був малий,
Благав, просився, щоб його пустили,
Тер оченята, бо ж таки боліло.
І той пускав: «Іди працюй, плаксій!»
А як підріс і восьмий рік пішов,
Уже не плакав, навіть, не просився
І тільки в очі катові дивився
Пронизливо, що аж холола кров.
А управитель іще більш звірів,
Бо бачив в сину батькову натуру
І ладен був спустити з хлопця шкуру.
Уже не лаяв – мовчки бив без слів.
Хотів із нього видушити плач,
Але не міг, тому ще більше злився,
Боявся, мабуть, тому так і вівся.
Мале-мале, а таке вперте, бач.
Та відступав знесилений-таки,
Велів ягнят отару пасти гнати
Аби його перед очей не мати
Та вслід бажав, щоб втрапив його грім.
А Гриць отару на толоку гнав
І там, де вже його ніхто не бачив,
Не міг почути, як він гірко плаче,
Сльозам він волю вільную давав.
Просив: «Мамуню! Тато! Поверніться!»
Великі краплі падали в траву.
«Погляньте, рідні, як я тут живу!
Перед проклятим паном заступіться!»
Не чули ті, та чула все земля
Дитячі сльози, як росу збирала
І кожна з них як квітка проростала,
Маленька квітка у степах-полях.
Така ж тендітна, як худенький він,
Така ж білява, як його волосся.
Так грициками звати й повелося
Поміж людей ту квітку. Часу плин
Забрав давно вже ті роки далекі,
Змінив життя. Немає вже панів
І кріпаків. Та білим степ зацвів
І нагадав про їх життя нелегке.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію