Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воспоминанья наши стали...
по всей квартире вдоль стены.
Осталась капля в одеяле
твоей осознанной вины.
Черты́ веков в руках предплечий,
пои́мки чувств из высоты,
и глубина противоречий
везде, где я, везде, где ты.
13 апреля 2004 г., Киев
"Воспоминанья наши стали по всей квартире вдоль стены."
Сергей Губерначук
Да нет, не снимки на стене
имел в виду он… Сами стены.
То вдруг понятно стало мне…
И есть, и будут перемены.
Но и незыблемое есть,
что память наша не утратит,
что сохранить – для сердца честь,
и что с души не снять, как платье.
Воспоминания храним
в своей душе располагая.
И всё же прислоняя к ним –
к тем стенам, в коих проживаем,
на дне души, на высоте,
что всё ещё недостижима
пока для нас… Храним в Христе…
Он не даёт пройти им мимо…
––––––
Жил-был поэт… Губерначук.
Он в нашей памяти остался.
Я не могу, и не хочу
забыть тот стих, что в нём рождался…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
___________________________________________________________
"…измы́ю на вся́ку нощь ло́же мое, слеза́ми моими посте́лю омочу́."
Псалтирь, 6:7.
"Осталась капля в одеяле твоей осознанной вины."
Сергей Губерначук
Рыдала женщина… рыдала…
Хранило каплю одеяло
тех слёз, что женщина проли́ла
и водопад слёз сохранила.
Подушка, как и простыня…
Но слёзы высохнут средь дня.
Их словно солнце испарит…
И всё-таки душа болит.
Свою вину осознавая…
Ночь… Снова женщина рыдает,
набрав – по капле – водопад…
С душой болящею – не спят…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
