ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Іронічне фентезі
Йшов 666 день карантину. Закінчився останній сухарик із трьох міхів, заздалегідь засушених. Закінчилась остання чайна ложечка цукру із трьох міхів, заздалегідь куплених. Закінчився останній ковток горілчаної продукції із трьох десятилітрових бутлів, заздалегідь вигнаної … Одним словом закінчилося оте все «заздалегідь» і наступив день «Амба!». Я відчинив двері і обережно виглянув в коридор, стіни якого почорніли від часу, а в кутках рясно засіялося павутиння. Тиша і… тиш блукали тим коридором. Я кахикнув і суголосно з луною відразу з’явилися якісь сторонні звуки. Наче сусіди, наче за дверима, наче відсахнулися… І знову все завмерло. В м’яких домашніх тапках(звукоізоляція) я прочовгав(порушення звукоізоляції) до дверей ліфта і натиснув(тильною стороною долоні) кнопку. Ліфт, як не дивно, загуркотів і приїхав. Спустився донизу. Вийшов на вулицю. Січень місяць, свято Різдва Христового. На дворі було сухо і відносно тепло, як в той березень, коли все тільки починалося. Широкий проспект до самого обрію не виказував жодної ознаки життя. Було страшно і цікаво. Тільки за вчора, як повідомили по каналу «Країна Карантинія», двоє не заразилися(мабуть, випадково), а троє не вилікувалося (цілком закономірно).
- Люди! Ау! – закричав я і не почув свого голосу, бо за ті 666 днів розучився не тільки кричати, а й говорити. Спілкувався із собою лиш мислями і кахиканням… не вірусного походженням, а скоріше дурнуватою звичкою починати думку. Хитаючись від вітру(насправді його не було), я пішов дорогою вгору, що вела до Храму. На його дверях висіла стара іржава колодка. Упс! Свята не буде. Та хай. Віра не будівлі, а глибоко десь там… у людській глибині. Повернув до супермаркету «Ласково просимо». Там я побачив першу людину. Живу. Вона самотньо стояла біля входу, запакована, заізольована, замаскована… з голови до ніг. Упс! А я ж без нічого. От дурень. Чисто забув. Тільки-но я усвідомив вразливість свого становища, як біля мене різко загальмував автомобіль і з нього вийшли «люди в чорному» без знаків і облич. Один з них, не кажучи ні слова, спрямував у мій бік якусь палицю і я незчувся, як відчув на собі усю міць електрошокерного розряду. Отямився в темній кімнаті на холодному ліжку. Пахло хлоркою і, вибачте, сечею. Я замерз і почав потроху пускати дрижаки, коли в кімнату зайшов космонавт, судячи з обладунків. Особливо вражав громіздкий шлем на голові. За склом на мене дивилися жіночі очі, сповнені віковою втомою і вічною надією.
- Ну як Ви так? – докірливо пролунав механічний голос. - Ми Вас перевірили. На щастя, Ви – не носій… Але у Вас явно порушена психіка. В такий час на вулицю без захисних засобів може вийти або не сповна розуму, або самогубець, або… далеко не герой нашого часу.
- Відпустіть мене, будь ласка – подумав я, але назовні вирвалося лиш: - … ласка.
- Яка ласка? – зреагував механічний голос. - Зараз Вам випишуть штраф і відвезуть додому. Наступного разу так легко не відбудетеся. Потрапите в зону Особливого Карантинного Режиму. ОКР, не чули?
- Як не чув? – подумав я. 95-й Квартал вже й серіал почав знімати. Реаліті-шоу в прямому етері. Свої закони, свої авторитети, свої куми і т. д. Все це я подумав, але вголос спромігся лиш на тихий шепіт:
- Вибачте, сам не знаю, як таке сталося… Дідько попутав.
- Та вже – очі за склом потеплішали і голос набув тієї чарівної жіночності, яка останнім часом почала вже забуватися. - Але сплатіть штраф у 17 тисяч гривень. Бачите, як держава піклується про людей. Майже два роки, а штраф ні на копійку не збільшився…
- Дякую. Дуже дякую – видушив я з себе. А дійсно, хіба заперечиш? Хіба не піклується?...
І от я вдома. Хай і не герой, але ж і не носій… По дорозі добрі «люди в чорному» майже спустошили мої накопичення за рік, знявши з пенсійної картки суму штрафу і оплативши за моїм замовленням їстівних запасів на наступні 100 днів. Будєм жіть, як сказав колись кіношний герой героїчного минулого. Це найважче, перші 666 днів. Далі все внормується і устаканиться. Хоча відносно останнього є сумніви. Стакан є, а наливати закінчилося… І дріжджі перестали продавати. Не «Амба», звичайно, але десь у першому наближенні…
30.03.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іронічне фентезі
Йшов 666 день карантину. Закінчився останній сухарик із трьох міхів, заздалегідь засушених. Закінчилась остання чайна ложечка цукру із трьох міхів, заздалегідь куплених. Закінчився останній ковток горілчаної продукції із трьох десятилітрових бутлів, заздалегідь вигнаної … Одним словом закінчилося оте все «заздалегідь» і наступив день «Амба!». Я відчинив двері і обережно виглянув в коридор, стіни якого почорніли від часу, а в кутках рясно засіялося павутиння. Тиша і… тиш блукали тим коридором. Я кахикнув і суголосно з луною відразу з’явилися якісь сторонні звуки. Наче сусіди, наче за дверима, наче відсахнулися… І знову все завмерло. В м’яких домашніх тапках(звукоізоляція) я прочовгав(порушення звукоізоляції) до дверей ліфта і натиснув(тильною стороною долоні) кнопку. Ліфт, як не дивно, загуркотів і приїхав. Спустився донизу. Вийшов на вулицю. Січень місяць, свято Різдва Христового. На дворі було сухо і відносно тепло, як в той березень, коли все тільки починалося. Широкий проспект до самого обрію не виказував жодної ознаки життя. Було страшно і цікаво. Тільки за вчора, як повідомили по каналу «Країна Карантинія», двоє не заразилися(мабуть, випадково), а троє не вилікувалося (цілком закономірно).
- Люди! Ау! – закричав я і не почув свого голосу, бо за ті 666 днів розучився не тільки кричати, а й говорити. Спілкувався із собою лиш мислями і кахиканням… не вірусного походженням, а скоріше дурнуватою звичкою починати думку. Хитаючись від вітру(насправді його не було), я пішов дорогою вгору, що вела до Храму. На його дверях висіла стара іржава колодка. Упс! Свята не буде. Та хай. Віра не будівлі, а глибоко десь там… у людській глибині. Повернув до супермаркету «Ласково просимо». Там я побачив першу людину. Живу. Вона самотньо стояла біля входу, запакована, заізольована, замаскована… з голови до ніг. Упс! А я ж без нічого. От дурень. Чисто забув. Тільки-но я усвідомив вразливість свого становища, як біля мене різко загальмував автомобіль і з нього вийшли «люди в чорному» без знаків і облич. Один з них, не кажучи ні слова, спрямував у мій бік якусь палицю і я незчувся, як відчув на собі усю міць електрошокерного розряду. Отямився в темній кімнаті на холодному ліжку. Пахло хлоркою і, вибачте, сечею. Я замерз і почав потроху пускати дрижаки, коли в кімнату зайшов космонавт, судячи з обладунків. Особливо вражав громіздкий шлем на голові. За склом на мене дивилися жіночі очі, сповнені віковою втомою і вічною надією.
- Ну як Ви так? – докірливо пролунав механічний голос. - Ми Вас перевірили. На щастя, Ви – не носій… Але у Вас явно порушена психіка. В такий час на вулицю без захисних засобів може вийти або не сповна розуму, або самогубець, або… далеко не герой нашого часу.
- Відпустіть мене, будь ласка – подумав я, але назовні вирвалося лиш: - … ласка.
- Яка ласка? – зреагував механічний голос. - Зараз Вам випишуть штраф і відвезуть додому. Наступного разу так легко не відбудетеся. Потрапите в зону Особливого Карантинного Режиму. ОКР, не чули?
- Як не чув? – подумав я. 95-й Квартал вже й серіал почав знімати. Реаліті-шоу в прямому етері. Свої закони, свої авторитети, свої куми і т. д. Все це я подумав, але вголос спромігся лиш на тихий шепіт:
- Вибачте, сам не знаю, як таке сталося… Дідько попутав.
- Та вже – очі за склом потеплішали і голос набув тієї чарівної жіночності, яка останнім часом почала вже забуватися. - Але сплатіть штраф у 17 тисяч гривень. Бачите, як держава піклується про людей. Майже два роки, а штраф ні на копійку не збільшився…
- Дякую. Дуже дякую – видушив я з себе. А дійсно, хіба заперечиш? Хіба не піклується?...
І от я вдома. Хай і не герой, але ж і не носій… По дорозі добрі «люди в чорному» майже спустошили мої накопичення за рік, знявши з пенсійної картки суму штрафу і оплативши за моїм замовленням їстівних запасів на наступні 100 днів. Будєм жіть, як сказав колись кіношний герой героїчного минулого. Це найважче, перші 666 днів. Далі все внормується і устаканиться. Хоча відносно останнього є сумніви. Стакан є, а наливати закінчилося… І дріжджі перестали продавати. Не «Амба», звичайно, але десь у першому наближенні…
30.03.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію