ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
2024.11.24
07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про ластівку і не тільки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про ластівку і не тільки
Легенда гарна, що прийшла зі сходу.
Хоча, хто знає, звідки там взялась,
Можливо, хтось її почув у нас,
Бо ж тут чимало вешталось народу.
Сподобалась, от і взяли собі.
А в нас вона із часом геть забулась
І лиш тепер, надіюсь, повернулась.
Та висновки - то вже самі робіть.
Було то, кажуть, у часи потопу,
Який Господь наслав нам за гріхи.
Аби людей позбавитись лихих
Рішив, що, мабуть, у воді їх втопить.
Крім праведного Ноя, бо його
Господь Ковчега будувать призначив
І наказав тварин зібрати, значить,
По парі виду кожного всього.
І от пливе той Ноїв корабель,
На нім усі врятовані ним тварі.
Лютує буря, дощ скажений шкварить,
Не видно ані неба, ні земель.
А тут диявол, взнавши Божий план,
Рішив той Ноїв корабель втопити
Аби душі живої не лишити.
Отож хутенько вдався на обман:
Перетворився на маленьку мишу,
Спустився тихо аж на самий низ
І хутко дірку в дереві прогриз.
Вода одразу залила все днище
І прибувати швидко почала.
Змія тут саме у кутку дрімала.
Вода одразу її сон прогнала.
Побачивши, як кепсько йдуть діла,
Змія хвостом ту дірку затулила
Так, що вода вже далі не текла
І всіх живих від смерті вберегла.
Та в поміч стала кликати щосили.
Найперша кішка той почула крик.
Вона мерщій десь ізгори примчала
І хутко кляту мишу упіймала
Та й з’їла. Отакий-то вийшов пшик
З диявольського того злого плану.
Тут нагодився Ной. Все зрозумів.
Змії яко́сь віддячити схотів.
Сказав: «Коли до берега дістанусь,
Віддам тобі в поживу я того,
У кого найсолодша кров для тебе.
Хай буде так! Беру у свідки небо!»
Змія: « А як я визначу його?
Я ж маю кляту дірку затуляти!»
Подумав Ной: «Нехай комар летить,
Він зможе крові в кожного попить,
Тоді і донесе нам результати!
Чи згодна ти покластися на нього?»
«Ну, звісно ж, згодна,- мовила змія,-
Та не бариться хай, бо змерзла я,
Уже не відчуваю й тіла сво́го!»
І полетів комар. Літав, літав,
А на Ковчегу живності багато.
Ти спробуй лише всіх перекусати?
Уже Ковчег і до гори пристав.
До Арарату. Аж комар летить.
Своє завдання виконав нарешті.
Змії уже нете́рпиться: «Та де ж ти?
Ну, скільки часу маю тут сидіть?»
Та ж комару назустріч Сім іде,
Син Ноя. І комар на нього всівся,
І крові Сімової досхочу напився.
Солодшої не зустрічав ніде.
Отож, летить він до змії якраз
Та ластівку стрічає і говорить:
«Нема солодше від людської крові!»
Та, як почула ці слова, ураз
Пів язика йому і відкусила.
Тож він з тих пір донині лиш пищить
Та полюбляє з нас крові́ попить.
А ластівка до Ноя прилетіла
Та й каже, що комар передавав
До того, як пропала в нього мова,
Що лиш в одної жаби кров чудова.
І жабу Ной змії в поживу дав.
І з того часу ластівка для нас
Священна птаха, ми їй догоджаєм,
Ні гнізд її, ні діток не чіпаєм
І з радістю стрічаєм кожен раз.
Історії ж, ще не кінець поки́.
Змія відтоді жаб лише і їла,
Та свою кров від того не зігріла.
Отож хотіла відомстить-таки.
І, якось була ластівку піймала,
Вчепилася зубами в горло їй,
Аж виступила, бу́ло, кров на ній.
Та тут лелека мимо пролітала,
Вхопила ту зміюку й понесла.
Та ластівку від ляку відпустила,
Все ж, наостанок за хвоста вхопила
І пір’я з нього видерти змогла.
Червоне горло в ластівки з тих пір
І хвіст, немов розділений надвоє.
От звідки стала ластівка такою.
Тут вже, як хочеш: вір або не вір.
Ет, ще про кішку ледве не забув.
З тих пір, як з’їла вона мишу кляту
(Диявола – ми ж маєм пам’ятати)
Уже віків і не один минув.
Уже домашня вона, наче, стала,
А, все ж, лукавство досі в ній сидить
І часом може нам таке вчудить…
То, щоб ви знали – то усе диявол.
Хоча, хто знає, звідки там взялась,
Можливо, хтось її почув у нас,
Бо ж тут чимало вешталось народу.
Сподобалась, от і взяли собі.
А в нас вона із часом геть забулась
І лиш тепер, надіюсь, повернулась.
Та висновки - то вже самі робіть.
Було то, кажуть, у часи потопу,
Який Господь наслав нам за гріхи.
Аби людей позбавитись лихих
Рішив, що, мабуть, у воді їх втопить.
Крім праведного Ноя, бо його
Господь Ковчега будувать призначив
І наказав тварин зібрати, значить,
По парі виду кожного всього.
І от пливе той Ноїв корабель,
На нім усі врятовані ним тварі.
Лютує буря, дощ скажений шкварить,
Не видно ані неба, ні земель.
А тут диявол, взнавши Божий план,
Рішив той Ноїв корабель втопити
Аби душі живої не лишити.
Отож хутенько вдався на обман:
Перетворився на маленьку мишу,
Спустився тихо аж на самий низ
І хутко дірку в дереві прогриз.
Вода одразу залила все днище
І прибувати швидко почала.
Змія тут саме у кутку дрімала.
Вода одразу її сон прогнала.
Побачивши, як кепсько йдуть діла,
Змія хвостом ту дірку затулила
Так, що вода вже далі не текла
І всіх живих від смерті вберегла.
Та в поміч стала кликати щосили.
Найперша кішка той почула крик.
Вона мерщій десь ізгори примчала
І хутко кляту мишу упіймала
Та й з’їла. Отакий-то вийшов пшик
З диявольського того злого плану.
Тут нагодився Ной. Все зрозумів.
Змії яко́сь віддячити схотів.
Сказав: «Коли до берега дістанусь,
Віддам тобі в поживу я того,
У кого найсолодша кров для тебе.
Хай буде так! Беру у свідки небо!»
Змія: « А як я визначу його?
Я ж маю кляту дірку затуляти!»
Подумав Ной: «Нехай комар летить,
Він зможе крові в кожного попить,
Тоді і донесе нам результати!
Чи згодна ти покластися на нього?»
«Ну, звісно ж, згодна,- мовила змія,-
Та не бариться хай, бо змерзла я,
Уже не відчуваю й тіла сво́го!»
І полетів комар. Літав, літав,
А на Ковчегу живності багато.
Ти спробуй лише всіх перекусати?
Уже Ковчег і до гори пристав.
До Арарату. Аж комар летить.
Своє завдання виконав нарешті.
Змії уже нете́рпиться: «Та де ж ти?
Ну, скільки часу маю тут сидіть?»
Та ж комару назустріч Сім іде,
Син Ноя. І комар на нього всівся,
І крові Сімової досхочу напився.
Солодшої не зустрічав ніде.
Отож, летить він до змії якраз
Та ластівку стрічає і говорить:
«Нема солодше від людської крові!»
Та, як почула ці слова, ураз
Пів язика йому і відкусила.
Тож він з тих пір донині лиш пищить
Та полюбляє з нас крові́ попить.
А ластівка до Ноя прилетіла
Та й каже, що комар передавав
До того, як пропала в нього мова,
Що лиш в одної жаби кров чудова.
І жабу Ной змії в поживу дав.
І з того часу ластівка для нас
Священна птаха, ми їй догоджаєм,
Ні гнізд її, ні діток не чіпаєм
І з радістю стрічаєм кожен раз.
Історії ж, ще не кінець поки́.
Змія відтоді жаб лише і їла,
Та свою кров від того не зігріла.
Отож хотіла відомстить-таки.
І, якось була ластівку піймала,
Вчепилася зубами в горло їй,
Аж виступила, бу́ло, кров на ній.
Та тут лелека мимо пролітала,
Вхопила ту зміюку й понесла.
Та ластівку від ляку відпустила,
Все ж, наостанок за хвоста вхопила
І пір’я з нього видерти змогла.
Червоне горло в ластівки з тих пір
І хвіст, немов розділений надвоє.
От звідки стала ластівка такою.
Тут вже, як хочеш: вір або не вір.
Ет, ще про кішку ледве не забув.
З тих пір, як з’їла вона мишу кляту
(Диявола – ми ж маєм пам’ятати)
Уже віків і не один минув.
Уже домашня вона, наче, стала,
А, все ж, лукавство досі в ній сидить
І часом може нам таке вчудить…
То, щоб ви знали – то усе диявол.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію