Унадилася до мене сусідка: то їй замка встрочи у ризи, то заштукуй дірку в опоні. Чом би не застрочити? Я ж колись швейне училище закінчив. І хоч давно не працюю за фахом, але вміння нікуди не ділося. Та й самому латати дірки нині набагато дешевше, оскільки в ательє з тебе шкуру здеруть за таку роботу. А сусідка - лагідна щебетуха, вродлива, ямочки імпозантні на щічках. А як усміхнеться, то аж памороки забиває. Такій божественній красі догоджати — богоугодне діло.

Уранці Сильфіда біжить з чавунчиком борщу, годує як на убій, а потім чимчикує на працю. Увечері цургенить то шніцелі, то котлети, то відбивні. Коли встигає куховарити - не розумію. Хіба що вночі.

- Миколо! Негоже ходити з такою недоглянутою шевелюрою! Давай тебе підстрижу!

Не встиг вимовити й слова, а вона мені під шию вже запхала стару простинку і клацає над вухом ножицями.

- Полубокс зроблю, як у Петрика.

- А, може, зоставимо все як є? - пробую опиратися.

- Ти заріс як вовкулака, а я люблю охайних чоловіків. Заодно і в носі пущу підстрижу, а то волосини звідтіля стирчать завдовжки з лікоть. Хіба так годиться?

Волосся потроху сипалося на підстелений під стільця поліетилен, а я думав, що ж робити: одружитися на Сильфіді чи продовжувати і далі корчити з себе скопця.

Думав, думав і врешті наважився:

- Сильфідо! Давай разом жити, досить бігати одне до одного, наче підлітки. Несерйозно таким дорослим і розсудливим людям так довго залицятися. Он, учора пательню зі шкварками несла до мене, то через поріг перечепилася, і все добро поїв мій цюцько. А килимок довелося прати. Та й мені бігати з молотками та косами на твоє подвір’я трохи обтяжливо. Я ж немолодий, скоро вже 50.

Довго умовляв цю чудову жінку вийти за мене заміж, хвилин п“ять. Чи шість….вже не пам“ятаю, бо давно це було, позавчора.

І стали ми жити удвох, як у Бога за пазухою. Скажу чесно, братове: жінка - це велика сила. Є з ким погомоніти, порадитися, полаятися якщо буде охота. А вчора сталася серйозна розмова, ледь не до сварки дійшло. Я ж затятий курець. Ладнав паркан, гепав молотком, робив перекури. А після трудової днини поліз відпочивати в подружнє ложе. А жінка виймає з пазухи цицю, бух її мені в долоні та питає:

- Подобається?

Я аж примружився від задоволення.

- Так ось, будеш палити цигарки — ніколи її більше не помацаєш. І вхід в райську пущу теж закрию на віки вічні. Зрозумів?

О-о-о-о, братове, як я зажурився! Такої дилеми переді мною жодного разу за все життя не стояло. Або парадиз - або люлька! З тяжким серцем, але вибрав рай. Від нього одна користь і задоволення. Та й пахнуть циці набагато приємніше, аніж тютюн-самосад. Згодні зі мною?

Думаєте, що наше шлюбування пройшло у селі тихо-мирно? Нічого подібного!

Сьогодні уранці обступили мене у крамниці удовиці поважного віку і давай чехвостити і в хвіст, і в гриву!

- Та нащо тобі та Сильфіда здалася? - бідкається Одарка. - Я краще за неї котлети роблю, у мене вони не з купленого м’яса, а зі свого - свинок увесь вік тримаю.

- А в мене машина є, і мотоцикл,- додає Варвара. Думала продати як чоловіка не стало та, бачу, правильно зробила, що лишила. Гарному господареві залізний кінь завжди знадобиться. То, може, до мене прийдеш жити? Га?

- Як надокучить Сильфіда — приходь до мене. Будеш як сир у маслі кататися, - каже Горпина і кладе свою пухкеньку руку мені на талію.

- Не відбивай у мене чоловіка! - крикнула Варвара і вхопила мене за ременя на джинсах.

- Не слухай її! - одгавкнулася Горпина та міцно вхопила мене за чуба.

Далі почалося справжнє бойовисько. Спочатку жінки розполовинили мені сорочку, потім розірвали мотню на джинсах, вирвали шмат волосся з голови. А потім кинулися скубти одне одного. Не чекаючи кінця цієї любовної драми, вхопив у зуби сумку з продуктами і, тримаючи порвані джинси обома руками, чкурнув додому.

Що з жінками робить ранок після Івана Купайла! Цілий вік мовчали про свою любов до мене, тільки здоровкалися як бачили в церкві чи у полі, а тут на тобі — страсть накрила з головою прямо в сільській крамниці!

Примчав додому, сів на лавку одхекуватися. А тут дружина зайшла з рогачем до хати.

- Чоловіче, що це з твоїми штаньми сталося? Ще трохи й кабака вивалиться на світ Божий! А ну розказуй.

Довелося власній благовірній викласти правду, бо все одного довідається. У місцевих жінок язики працюють як молотарки: не встигнеш і чхнути, а вже знатиме вся громада. Ще й доточать від себе усіляких небилиць.

- Ах ви ж холєрні вібріони! Ах ви ж відьми-розлучниці! Я вам покажу, як законного мужа від живої дружини одбивати! Зачекайте, попотанцюєте циганської халяндри, конкурентки задрипані!- люто вигукнула жінка і з рогачем наперевіс рвонула до крамниці.

За хвилину селом розлігся дикий жіночий вереск. Сильфіда у мене лагідна, сумирна та добра. Може віддати з себе і споднє нужденному. Але власного чоловіка — ніколи! Це вам не сучасні дівулі, які і з чоловіками живуть, і коханців окучують, ще й нових залицяльників перманентно заводять, аби жилося не так нудно. Сильфіда - вірна жона! Віддана! Таких на руках носять.

Явилася за годину, вся в укусах, подертій сорочці, з підбитим оком, але з гордо піднятою головою. Поставила в кутку уламок рогача і спрагло припала до відра з криничною водою.

Надворі глупа червнева ніч, Сильфіда спить, пригорнувшись до мене розпашілим тілом. А я лежу з відкритими очима та думаю: чи правильно вчинила жінка, що так люто відлупцювала сусідок? Мабуть, так. Оскільки чоловік - це святиня, яку не дозволено мацати руками нікому, окрім власної дружини.

Правду казала моя неня: “Сину! За своє щастя потрібно боротися. І нікому не дозволяти на нього зазіхати. Якщо зустрінеш жінку, яка за тебе буде стояти горою — це справжнє щастя”.

І зрозумів, що нарешті знайшов своє щастя, а воно знайшло мене.

05.04.2020р.