Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
2026.06.21
06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
2026.06.20
17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
2026.06.20
13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
2026.06.20
12:39
Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
2026.06.20
11:23
Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про нагідки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про нагідки
В той час, коли поляни ще жили
Своїм окремим плем’ям на «горах цих»,
Вони і Київ на Горі звели
Й ще кілька міст. Після важкої праці
Молилися всім племенем богам
Та землю навколишню обробляли.
Торговий шлях повз Київ пролягав,
Тож невеликий зиск і з цього мали.
А то жили, як інші племена,
Селилися понад річок навколо,
Збиралася для князя данина,
Бо ж, уважай, під боком Дике поле
І треба було спокій берегти
Та напади хозарські відбивати.
Щорічно князь їм данину́ платив,
Що не завжди могло порятувати.
Вже на межі полянської землі
Стояло місто Вітечів над бродом,
Хоча , як у великому селі
Жило у місті у то́му народу.
Жила у ньому і сім’я одна,
Вірніше, мати із маленьким сином.
Добрята-хлопчик батька і не знав,
Той у бою з хозарами загинув.
Тож ріс малий із мамою один,
Хоч в ті часи таких було багато,
Бо ж де було подітися від війн
Зі степом. Та й своїх сусідів клятих –
Древлян потрібно було стерегтись.
Відтоді, як прийшов був рід полянський
І над Дніпром на го́рах поселивсь
(А землі то колись були древлянські)
Ота вражда й постала поміж них.
А ще ж і ро́си не дають спокою.
Тож батько не один в боях поліг,
Дітей своїх лишивши сиротою.
І жив Добрята, як усі кругом,
Ріс потихеньку помічник для мами,
Вона любила хлопчика свого,
А він відповідав їй тим же самим.
Але яко́сь в них трапилась біда:
Важка хвороба маму з ніг звалила.
Добрята її добре доглядав,
Настільки у малого стало сили.
Але матусі ліпше не стає,
Лежить на лавці й дуже важко диха
І лихоманка тіло її б’є.
А чим було зарадить тому лиху?
Побіг він до бабусі, про яку
Усі казали, що вона все віда.
Та ледь ішла, спиралась на клюку́
За хлопчиком, швидким для неї, слідом.
Дивилася на хвору довго та
Лиш головою раз по раз хитала.
Мабуть, хвороба бу́ла не проста.
Над хворою щось довго так шептала,
А потім вийшла з хлопчиком надвір,
Сказала: «Жаль та помогти не можу.
Такого не стрічала до сих пір
Тож сподівайся лиш на поміч божу.
Був би дорослим, в Київ би сходив
Та Велесу у ноги поклонився,
Можливо б він порятував з біди…
Але, то вже як хочеш. Сам дивися».
Та і пішла. Зостався він один.
Не довго думав, попросив сусідів,
Поки ходити в Київ буде він,
За матір’ю доглянути. Та й слідом
Подався по дорозі вздовж Дніпра
До Києва – полянської столиці.
Уже осіння надійшла пора,
В полях зібрали жи́та та пшени́ці.
Тож на дорозі густо від людей:
Хто на возах, а хто на сво́їх пле́чах
Везли, несли такого, що знайде
Скрізь покупця – той хліб, а тому глечик,
А іншому потреба у мечі…
В юрбі Добрята в Київ і дістався.
На возі в дядька трохи відпочив,
Який його підвезти здогадався.
Ще й розказав, як Велеса знайти
Над Ручаєм, що до Почайни плине.
Від Торжища там зовсім поряд йти,
Тож заблукати хлопець не повинен.
Він, справді, швидко капище уздрів.
Та старий волхв спинив його, одначе,
Дивився строго з-під кошлатих брів:
- Сьогодні Велес зайнятий. Не бачиш
Он скільки понаїхало гостей
І кожен прагне привітати бога,
Принести жертви добрі. Через те
Дарма тобі чекати допомоги.
І, хоч Добрята плакав і прохав,
Та волхв був непохитним: «Не до тебе!
Іди, бо доведеш і до гріха.
А я повинен ще творити треби!»
Пішов Добрята, голову схилив,
Нічого і не чує, і не бачить.
Десь на горбочку край дороги сів,
Сидить нещасний і тихенько плаче.
Так, плачучи, вже скоро і заснув.
І сниться йому сон: Даждьбог по небу
У західну прямує сторону.
Такий яскравий, золотий із себе.
Спинивсь біля Добряти та й пита:
«Чому ти плачеш, хлопчику маленький?»
Послухав його, добре розпитав
Про те, як захворіла його ненька.
А далі витяг кілька золотих
І каже: «Ось, візьми багатство, хлопче!»
«Яку я користь матиму від них.
Я ж просто врятувати маму хочу!»
«Ти вже їй дуже добре допоміг.
Все буде добре! Жеть жени печалі!
Бери, бери!..» - І хлопчику до ніг
Поклав монети та й подався далі.
Прокинувсь хлопчик – справді, на землі
Якісь яскраві круглячки лежали.
Доволі дивні, схожих, взагалі
І найбагатші в місті в них не мали.
Узяв він їх, додому поспішив.
А раптом , справді, мамі допоможе!
Уже і Либідь тиху перебрів,
Уже і Віти чути плюскіт може,
Аж раптом бачить кінних на шляху.
Чи не хозари? На своїх не схожі.
І, вдачу зайд тих знаючи лиху,
Рішив сховатись,й швидко, як лиш може,
Помчав від шля́ху до кущів, які
Стіною аж на пагорку стояли,
Геть ду́мки відганяючи гіркі
Аж поки й листя від очей сховало.
Лиш там, нарешті, подих перевів,
Став прислухатись: не женуться, наче.
Мацнув рукою і заціпенів:
Нема монет, десь вилетіли, значить,
Поки він, наче заєць, утікав.
Як тупіт на шляху затих поволі,
Пішов він по своїх слідах, шукав,
Чи не лежать де ті монети долі.
Але нічого так і не знайшов,
Лиш якісь квіти виросли незнані,
На сонце схожі. Кілька раз пройшов,
Все обдивився у траві старанно.
Тоді тих квітів в розпачі нарвав
Та і пішов додому чимскоріше.
Матусю зовсім немічну застав,
Здавалося, їй стало, навіть, гірше.
Не думаючи, наче добре знав,
Узяв ті квітки, став відвар варити.
А ним уже матусю лікував.
І диво – таки злікува́ли квіти.
Не знаю я, як звалась квітка та.
Лиш відцвіла коли й насіння да́ла,
Що схожі геть на нігтики кота,
То й нагідками з того і назвали.
Своїм окремим плем’ям на «горах цих»,
Вони і Київ на Горі звели
Й ще кілька міст. Після важкої праці
Молилися всім племенем богам
Та землю навколишню обробляли.
Торговий шлях повз Київ пролягав,
Тож невеликий зиск і з цього мали.
А то жили, як інші племена,
Селилися понад річок навколо,
Збиралася для князя данина,
Бо ж, уважай, під боком Дике поле
І треба було спокій берегти
Та напади хозарські відбивати.
Щорічно князь їм данину́ платив,
Що не завжди могло порятувати.
Вже на межі полянської землі
Стояло місто Вітечів над бродом,
Хоча , як у великому селі
Жило у місті у то́му народу.
Жила у ньому і сім’я одна,
Вірніше, мати із маленьким сином.
Добрята-хлопчик батька і не знав,
Той у бою з хозарами загинув.
Тож ріс малий із мамою один,
Хоч в ті часи таких було багато,
Бо ж де було подітися від війн
Зі степом. Та й своїх сусідів клятих –
Древлян потрібно було стерегтись.
Відтоді, як прийшов був рід полянський
І над Дніпром на го́рах поселивсь
(А землі то колись були древлянські)
Ота вражда й постала поміж них.
А ще ж і ро́си не дають спокою.
Тож батько не один в боях поліг,
Дітей своїх лишивши сиротою.
І жив Добрята, як усі кругом,
Ріс потихеньку помічник для мами,
Вона любила хлопчика свого,
А він відповідав їй тим же самим.
Але яко́сь в них трапилась біда:
Важка хвороба маму з ніг звалила.
Добрята її добре доглядав,
Настільки у малого стало сили.
Але матусі ліпше не стає,
Лежить на лавці й дуже важко диха
І лихоманка тіло її б’є.
А чим було зарадить тому лиху?
Побіг він до бабусі, про яку
Усі казали, що вона все віда.
Та ледь ішла, спиралась на клюку́
За хлопчиком, швидким для неї, слідом.
Дивилася на хвору довго та
Лиш головою раз по раз хитала.
Мабуть, хвороба бу́ла не проста.
Над хворою щось довго так шептала,
А потім вийшла з хлопчиком надвір,
Сказала: «Жаль та помогти не можу.
Такого не стрічала до сих пір
Тож сподівайся лиш на поміч божу.
Був би дорослим, в Київ би сходив
Та Велесу у ноги поклонився,
Можливо б він порятував з біди…
Але, то вже як хочеш. Сам дивися».
Та і пішла. Зостався він один.
Не довго думав, попросив сусідів,
Поки ходити в Київ буде він,
За матір’ю доглянути. Та й слідом
Подався по дорозі вздовж Дніпра
До Києва – полянської столиці.
Уже осіння надійшла пора,
В полях зібрали жи́та та пшени́ці.
Тож на дорозі густо від людей:
Хто на возах, а хто на сво́їх пле́чах
Везли, несли такого, що знайде
Скрізь покупця – той хліб, а тому глечик,
А іншому потреба у мечі…
В юрбі Добрята в Київ і дістався.
На возі в дядька трохи відпочив,
Який його підвезти здогадався.
Ще й розказав, як Велеса знайти
Над Ручаєм, що до Почайни плине.
Від Торжища там зовсім поряд йти,
Тож заблукати хлопець не повинен.
Він, справді, швидко капище уздрів.
Та старий волхв спинив його, одначе,
Дивився строго з-під кошлатих брів:
- Сьогодні Велес зайнятий. Не бачиш
Он скільки понаїхало гостей
І кожен прагне привітати бога,
Принести жертви добрі. Через те
Дарма тобі чекати допомоги.
І, хоч Добрята плакав і прохав,
Та волхв був непохитним: «Не до тебе!
Іди, бо доведеш і до гріха.
А я повинен ще творити треби!»
Пішов Добрята, голову схилив,
Нічого і не чує, і не бачить.
Десь на горбочку край дороги сів,
Сидить нещасний і тихенько плаче.
Так, плачучи, вже скоро і заснув.
І сниться йому сон: Даждьбог по небу
У західну прямує сторону.
Такий яскравий, золотий із себе.
Спинивсь біля Добряти та й пита:
«Чому ти плачеш, хлопчику маленький?»
Послухав його, добре розпитав
Про те, як захворіла його ненька.
А далі витяг кілька золотих
І каже: «Ось, візьми багатство, хлопче!»
«Яку я користь матиму від них.
Я ж просто врятувати маму хочу!»
«Ти вже їй дуже добре допоміг.
Все буде добре! Жеть жени печалі!
Бери, бери!..» - І хлопчику до ніг
Поклав монети та й подався далі.
Прокинувсь хлопчик – справді, на землі
Якісь яскраві круглячки лежали.
Доволі дивні, схожих, взагалі
І найбагатші в місті в них не мали.
Узяв він їх, додому поспішив.
А раптом , справді, мамі допоможе!
Уже і Либідь тиху перебрів,
Уже і Віти чути плюскіт може,
Аж раптом бачить кінних на шляху.
Чи не хозари? На своїх не схожі.
І, вдачу зайд тих знаючи лиху,
Рішив сховатись,й швидко, як лиш може,
Помчав від шля́ху до кущів, які
Стіною аж на пагорку стояли,
Геть ду́мки відганяючи гіркі
Аж поки й листя від очей сховало.
Лиш там, нарешті, подих перевів,
Став прислухатись: не женуться, наче.
Мацнув рукою і заціпенів:
Нема монет, десь вилетіли, значить,
Поки він, наче заєць, утікав.
Як тупіт на шляху затих поволі,
Пішов він по своїх слідах, шукав,
Чи не лежать де ті монети долі.
Але нічого так і не знайшов,
Лиш якісь квіти виросли незнані,
На сонце схожі. Кілька раз пройшов,
Все обдивився у траві старанно.
Тоді тих квітів в розпачі нарвав
Та і пішов додому чимскоріше.
Матусю зовсім немічну застав,
Здавалося, їй стало, навіть, гірше.
Не думаючи, наче добре знав,
Узяв ті квітки, став відвар варити.
А ним уже матусю лікував.
І диво – таки злікува́ли квіти.
Не знаю я, як звалась квітка та.
Лиш відцвіла коли й насіння да́ла,
Що схожі геть на нігтики кота,
То й нагідками з того і назвали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
