ІV

Зима ретельно чистила людські сліди,
Біліло за фіранками цнотливо.
Прозора ожеледь, кришталики слюди
на підвіконні,
"Любий, я щаслива":

Промовила Вікторія, він зашарівсь
і пригорнув до себе обережно.
За спогадом мутним розбиті ліхтарі,
у срібні скроні стукали бентежно.

Та знову бився пульс в обіймах запашних,
кохання пелюсткового спокійно.
Мов за порогом долі злої вітер стих,
торкались щемних губ вуста кармінні.

І пахло затишком, лавандою її
блискучих локонів, очей мінливих.
Він грузнув у снігах, його Мелодії,
у погляді шовкової оливи.

Жахливо розлучатися хоча б на мить,
коли розсипали креманку солі.
Та все ж прощаються, бо у Мілан летить,
весь колектив оркестру на гастролі.

Яскраві враження, божественний концерт,
приємна втома, квіти екзотичні,
готельний ресторан, дівчата на десерт -
і запахи фантазій еротичних.

За столиком напроти жіночка хмільна
когось йому нагадує, десь бачив.
Хоч мало віриться, та все ж таки - вона,
його чаклунка, божевілля, наче!

Насолодитися, не випити до дна,
Розкішна пава, Зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Він підійшов до неї, поруч мовчки сів,
колишня засміялась, як блаженна.
"Ти звідки взявся?" - Їй не вистачало слів,
казала: " Не дивися так на мене.

А хочеш, сум у пісню переллю,
по старій дружбі, майже, що задаром?"
Й вони пішли удвох без каяття жалю
у номер. Зранку зникла, мов примара.

Прокинувся і тільки ліжко обнімав,
розвіялися мрії кольорові.
Зайшовсь нервовим сміхом, Зіроньки нема
ні грошей, ні мобілки, ні любові.
10.10.2020р.