
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Святе і грішне
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Святе і грішне
Отже, про що я щойно говорив? Ага, згадав,- про кохання!
А чому це мені така складна і сувора тема скакнула в голову? - спитаєте ви.
А тому, що доля закинула під ворота Києво-Печерської лаври і я отримав насолоду спостерігати і за товпами вірян, і за монахами, і за монашками. Несамовиті, самозаглиблені погляди останніх, стулені вуста та висушені під рясами тіла в чорних клобуках явно контрастували з Божою настановою Адамові та Єві: “Ідіть і розмножуйтесь”.
Не послухалися вони свого Господа, закрили плоть на замок, залишивши для себе єдину втіху — молитву. Чи такого прагнув їхній покровитель небесний?
А життя в них ох і складне! Схимомонахині та монахині прокидаються 0 4.30, а вже за півгодини стоять навколішки і читають три акафісти: Спасителю, Божій матері і Святому, пам’ять якого вшановується цього дня. О шостій читається полуночниця, далі - три акафісти, водосвятний молебень, відправляється літургія. В 17-00 читається вечірня. Увечері трапезничають — їдять сухий коржик, запиваючи його чистою водицею. У цілковитій тиші, ковтаючи крихти хліба, сестри-послушниці нашорошують вуха на читання з життя святого. А після натоптування ковбиків їх очікує повечір’я з канонами, молитви, пом’яник. І аж по тому жінки розходяться по келіям, продовжувати молитися. До того ж у кожної з сестер є своє келійне правило, призначене ігуменею: якщо проштрафився — читаєш півночі таку чи таку молитву, якщо вимучують гріховні видива - читаєш “Згинь, сатано”, ну і так далі.
Думаю, Ісус вельми дивується, коли спостерігає з небес на таку форму організації життя одухотвореного жіноцтва. Бо ні в його часи, ні в часи апостолів монастирів не існувало. Не додумалися засновники церкви до такого. Вони з’явилися набагато пізніше — на рубежі 3-го та 4-століття нашої ери. Перші монахи були вільні у своїх діях, а жорсткі обмеження та вимучування власної плоті прийшли в монастирські устави набагато пізніше.
Перший жіночий монастир в Україні, кажуть, збудував князь Ярослав Мудрий. Його батько, намагаючись привчити жителів власної держави до нової віри, убив за один рік 40 відсотків населення Києва. Не хотіли наші предки добровільно молитися новому Богу, довелося їх до цього присилувати. А хто відмовлявся— знищували.
Є напроти Лаври зупинка громадського транспорту. Сиджу, чекаю 520-ї маршрутки, аби рушити в сторону метро “Печерська”. Поруч сіла молода монашка. Питаю:
- Здрастуйте, сестро. А чого ви такі сумні?
Окинула мене суворим поглядом, в якому читалося: “Чого пристав? Чеши своєю дорогою” і нічого не сказала.
А я продовжую:
- Складно, мабуть, вам? Піст, молитви, тяжка фізична праця. І все во славу Господа. Ви, бачу, кудись їдете. Настоятильниця послала з важливим завданням?
А молода вродлива монашка розтулила пошерхлі від недоїдання вуста і тихо мовила:
- Нащо воно вам знати, куди і нащо я іду? Не тривожте моїх думок питаннями.
Каптур з її голови здмухнув вітерець і я побачив куцу темно-каштанову гриву з обрізаною косою. І темні кола під очима від регулярного недосипу.
- Мені потрібна допомога, - кажу їй. - Ось, їду в Київський військовий госпіталь, везу замовлені ліки пораненим воякам. Декого з них так покалічила війна, що постійно думають про те, як на себе накласти руки.
- Так хай моляться, працюють з психологом. І каштелян до них, мабуть, ходить.
- Та ходить. Але якийсь безтолковий. Людям і так погано, а він нещасних ще якимись карами небесними лякає. Морально добиває. Може б знайшли вільну хвилину і змоталися зі мною, га? - і святенно склав руки на пузі.
- У мене обмаль часу, за годину мушу бути в монастирі.
- Та будете ви в монастирі, там до станції метро рукою подати. Поглянете що до чого, потім порадитеся з наставницею, може щось і надумаєте. Мати Тереза не цуралася ходити до вояків та розмовляти з ними. І допомагала покаліченим до самої смерті...
Пробив таки дірку в коконі цієї самітниці. А яка ж вона гарна, люди добрі! Ангел небесний! І таким благочестям та вірою віяло від неї, що навіть забув, що вона - людина непроста, а наближена до Бога, і роздивлятися її непристойно.
Як побачили вояки КОГО я до них привів — сіпнулися, мов від пожежі: воно й не дивно, оскільки всі лежали в ліжках в одних трусах.
- Доброго дня, солдати,- промовила оксамитовим голосом монашка. - Чим може вам допомогти свята церква?
- Здрастуйте! - весело вигукнула чоловіча ватага. - А чи можна організувати екскурсію в Києво-Печерську лавру? - запитав один з них.
- Звичайно можна,- одказала монахиня. - Буду про це клопотатися. Може ще якісь прохання будуть?
Прохання були. Але якісь несерйозні. Не буду про них говорити, оскільки скажете, що хлопці усі не такі як треба.
А монашку відвів до станції метро та поїхав з нею на Поштову площу. І провів її пішки до Свято-Вознесенського Флорівського монастиря.
- Пробачте мене,- кажу монахині,- але як до вас звертатися? Ми ж навть ім’я одне одного не спитали!
- Зовіть мене Мариною.
- А я Олександр. Ось мій телефон,- простягую їй потерту візитівку. - Сподіваюся, що вам не перепаде за порушення статуту.
- Перепаде. І ще й як. Але годі про це. Як тільки все виясню — дам знати. Гаразд?
Тиснув руку цій дівчині в чорній рясі, наче прощався зі своєю долею. І вона це відчула, не відсмикнула долоню, не відсторонилася.
Дзвінок пролунав несподівано, за тиждень. Вже й не очікував. Думав, навряд чи Марина (це її чернече ім’я чи світське?) одізветься. Аж ні, помилився.
- До Києво-Печерської лаври можете приходити завтра. Годині о другій. Вас це влаштує?
- Влаштує! - схвильовано промовив я. - Сьогодні піду й домовлюся з керівництвом відділення. Підуть ті солдати, яких скоро виписують. Пообідають - і одразу прижену їх до вас.
- От і добре,- промовила вона і зв’язок урвався.
А коли побачив її перед входом у святиню, то моя радість була такою явною, усмішка такою сяйнистою, що й вона лагідно усміхнулася. Але хутко сховала усмішку, бо поруч стояла сувора як смерть її наставниця, в очах якої я прочитав осуд. Мабуть, мудра жінка все зрозуміла, або була ясновидицею.
Думаєте просто кохати монашку? Нічого подібного! Тут одне плотське бажання нічого не важить. Божий промисел як дамоклів меч висить над головою і заважає нормально розвиватися любовному роману. А Марині думаєте просто було віддатися мені, як чоловікові, порушивши і церковний устав, і власну клятву цноти і ще цілу купу дурних заборон?
А через три місяці, коли її опуклий живіт не ховала навіть простора ряса, Марина опинилася в моїй однокімнатній хрущовці на Борщагівці. Схима закінчилася. І добре що закінчилася, оскільки голоднеча заважала б нормально розвиватися моїй майбутній дитині.
А як потрапила в лабети монастиря моя кохана? Та дуже просто: винувате кохання. Розлюбив її хлопець, кинув. Зарюмсана стояла на зупинці. А поруч монашка. От і підбила її сховатися в келію від світу. Добре, що не на все життя, а лише на три роки.
На Великдень народилася трійня. З монастиря, де вона провела три роки, на хрестини не прийшов ніхто. Прийшли бойові побратими: хто без руки, хто без ноги, хто без ока, зі своїми дружинами та коханими. Прийшов військовий капелан, який і хрестив наших дітей.
А чи по божеськи вчинив, що вирвав з монастиря цю жінку? Чи гріх вкрасти у Господа її наречену? Навряд. Думаю я її виручив з біди в якій вона опинилася. А заодно і себе. Бо любов чоловіка і жінки - це саме те, чого хоче наш небесний покровитель. Чи я не правий?
18.04.2020р.
А чому це мені така складна і сувора тема скакнула в голову? - спитаєте ви.
А тому, що доля закинула під ворота Києво-Печерської лаври і я отримав насолоду спостерігати і за товпами вірян, і за монахами, і за монашками. Несамовиті, самозаглиблені погляди останніх, стулені вуста та висушені під рясами тіла в чорних клобуках явно контрастували з Божою настановою Адамові та Єві: “Ідіть і розмножуйтесь”.
Не послухалися вони свого Господа, закрили плоть на замок, залишивши для себе єдину втіху — молитву. Чи такого прагнув їхній покровитель небесний?
А життя в них ох і складне! Схимомонахині та монахині прокидаються 0 4.30, а вже за півгодини стоять навколішки і читають три акафісти: Спасителю, Божій матері і Святому, пам’ять якого вшановується цього дня. О шостій читається полуночниця, далі - три акафісти, водосвятний молебень, відправляється літургія. В 17-00 читається вечірня. Увечері трапезничають — їдять сухий коржик, запиваючи його чистою водицею. У цілковитій тиші, ковтаючи крихти хліба, сестри-послушниці нашорошують вуха на читання з життя святого. А після натоптування ковбиків їх очікує повечір’я з канонами, молитви, пом’яник. І аж по тому жінки розходяться по келіям, продовжувати молитися. До того ж у кожної з сестер є своє келійне правило, призначене ігуменею: якщо проштрафився — читаєш півночі таку чи таку молитву, якщо вимучують гріховні видива - читаєш “Згинь, сатано”, ну і так далі.
Думаю, Ісус вельми дивується, коли спостерігає з небес на таку форму організації життя одухотвореного жіноцтва. Бо ні в його часи, ні в часи апостолів монастирів не існувало. Не додумалися засновники церкви до такого. Вони з’явилися набагато пізніше — на рубежі 3-го та 4-століття нашої ери. Перші монахи були вільні у своїх діях, а жорсткі обмеження та вимучування власної плоті прийшли в монастирські устави набагато пізніше.
Перший жіночий монастир в Україні, кажуть, збудував князь Ярослав Мудрий. Його батько, намагаючись привчити жителів власної держави до нової віри, убив за один рік 40 відсотків населення Києва. Не хотіли наші предки добровільно молитися новому Богу, довелося їх до цього присилувати. А хто відмовлявся— знищували.
Є напроти Лаври зупинка громадського транспорту. Сиджу, чекаю 520-ї маршрутки, аби рушити в сторону метро “Печерська”. Поруч сіла молода монашка. Питаю:
- Здрастуйте, сестро. А чого ви такі сумні?
Окинула мене суворим поглядом, в якому читалося: “Чого пристав? Чеши своєю дорогою” і нічого не сказала.
А я продовжую:
- Складно, мабуть, вам? Піст, молитви, тяжка фізична праця. І все во славу Господа. Ви, бачу, кудись їдете. Настоятильниця послала з важливим завданням?
А молода вродлива монашка розтулила пошерхлі від недоїдання вуста і тихо мовила:
- Нащо воно вам знати, куди і нащо я іду? Не тривожте моїх думок питаннями.
Каптур з її голови здмухнув вітерець і я побачив куцу темно-каштанову гриву з обрізаною косою. І темні кола під очима від регулярного недосипу.
- Мені потрібна допомога, - кажу їй. - Ось, їду в Київський військовий госпіталь, везу замовлені ліки пораненим воякам. Декого з них так покалічила війна, що постійно думають про те, як на себе накласти руки.
- Так хай моляться, працюють з психологом. І каштелян до них, мабуть, ходить.
- Та ходить. Але якийсь безтолковий. Людям і так погано, а він нещасних ще якимись карами небесними лякає. Морально добиває. Може б знайшли вільну хвилину і змоталися зі мною, га? - і святенно склав руки на пузі.
- У мене обмаль часу, за годину мушу бути в монастирі.
- Та будете ви в монастирі, там до станції метро рукою подати. Поглянете що до чого, потім порадитеся з наставницею, може щось і надумаєте. Мати Тереза не цуралася ходити до вояків та розмовляти з ними. І допомагала покаліченим до самої смерті...
Пробив таки дірку в коконі цієї самітниці. А яка ж вона гарна, люди добрі! Ангел небесний! І таким благочестям та вірою віяло від неї, що навіть забув, що вона - людина непроста, а наближена до Бога, і роздивлятися її непристойно.
Як побачили вояки КОГО я до них привів — сіпнулися, мов від пожежі: воно й не дивно, оскільки всі лежали в ліжках в одних трусах.
- Доброго дня, солдати,- промовила оксамитовим голосом монашка. - Чим може вам допомогти свята церква?
- Здрастуйте! - весело вигукнула чоловіча ватага. - А чи можна організувати екскурсію в Києво-Печерську лавру? - запитав один з них.
- Звичайно можна,- одказала монахиня. - Буду про це клопотатися. Може ще якісь прохання будуть?
Прохання були. Але якісь несерйозні. Не буду про них говорити, оскільки скажете, що хлопці усі не такі як треба.
А монашку відвів до станції метро та поїхав з нею на Поштову площу. І провів її пішки до Свято-Вознесенського Флорівського монастиря.
- Пробачте мене,- кажу монахині,- але як до вас звертатися? Ми ж навть ім’я одне одного не спитали!
- Зовіть мене Мариною.
- А я Олександр. Ось мій телефон,- простягую їй потерту візитівку. - Сподіваюся, що вам не перепаде за порушення статуту.
- Перепаде. І ще й як. Але годі про це. Як тільки все виясню — дам знати. Гаразд?
Тиснув руку цій дівчині в чорній рясі, наче прощався зі своєю долею. І вона це відчула, не відсмикнула долоню, не відсторонилася.
Дзвінок пролунав несподівано, за тиждень. Вже й не очікував. Думав, навряд чи Марина (це її чернече ім’я чи світське?) одізветься. Аж ні, помилився.
- До Києво-Печерської лаври можете приходити завтра. Годині о другій. Вас це влаштує?
- Влаштує! - схвильовано промовив я. - Сьогодні піду й домовлюся з керівництвом відділення. Підуть ті солдати, яких скоро виписують. Пообідають - і одразу прижену їх до вас.
- От і добре,- промовила вона і зв’язок урвався.
А коли побачив її перед входом у святиню, то моя радість була такою явною, усмішка такою сяйнистою, що й вона лагідно усміхнулася. Але хутко сховала усмішку, бо поруч стояла сувора як смерть її наставниця, в очах якої я прочитав осуд. Мабуть, мудра жінка все зрозуміла, або була ясновидицею.
Думаєте просто кохати монашку? Нічого подібного! Тут одне плотське бажання нічого не важить. Божий промисел як дамоклів меч висить над головою і заважає нормально розвиватися любовному роману. А Марині думаєте просто було віддатися мені, як чоловікові, порушивши і церковний устав, і власну клятву цноти і ще цілу купу дурних заборон?
А через три місяці, коли її опуклий живіт не ховала навіть простора ряса, Марина опинилася в моїй однокімнатній хрущовці на Борщагівці. Схима закінчилася. І добре що закінчилася, оскільки голоднеча заважала б нормально розвиватися моїй майбутній дитині.
А як потрапила в лабети монастиря моя кохана? Та дуже просто: винувате кохання. Розлюбив її хлопець, кинув. Зарюмсана стояла на зупинці. А поруч монашка. От і підбила її сховатися в келію від світу. Добре, що не на все життя, а лише на три роки.
На Великдень народилася трійня. З монастиря, де вона провела три роки, на хрестини не прийшов ніхто. Прийшли бойові побратими: хто без руки, хто без ноги, хто без ока, зі своїми дружинами та коханими. Прийшов військовий капелан, який і хрестив наших дітей.
А чи по божеськи вчинив, що вирвав з монастиря цю жінку? Чи гріх вкрасти у Господа її наречену? Навряд. Думаю я її виручив з біди в якій вона опинилася. А заодно і себе. Бо любов чоловіка і жінки - це саме те, чого хоче наш небесний покровитель. Чи я не правий?
18.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію