 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Легенда про вовка
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вовка
Коли ж то, саме, все ото було?
В роках – не знаю, не скажу, їй Богу.
Хоч знаю, що віків-віків пройшло
З тих пір багато. Власне, що із того?
Не в часі річ. Пройшло то і пройшло.
Я ж розпові́сти про вовка́ зібрався.
Так от, по Сотворінню то було.
Вже рід людський Землею розселявся.
Якось до Бога заявився чорт
Та став Йому на рід людський жалітись,
Мовляв, геть розпаскудився народ,
Свою худобу не бажа глядіти.
Вона ж у шкоду лізе повсякчас.
Потрібно якось їх, мабуть, провчити,
Щоб думала людина кожен раз,
Як хоче десь худобу відпустити.
Подумав Бог та й чорту повелів
Узяти глину і вовка зліпити.
Той хутко взявся, скоро вже й привів.
Старався, глини не схотів жаліти,
Тож вовк у нього вийшов із коня.
Бог подивився: «Завеликий!» - мовить,-
Візьми ножа та добре підрівняй.
І чорт узявся до роботи знову.
Стругав, стругав, тріски летять навкруг
(З трісок, пізніше, потай він натеше:
З великих – шершнів, з трохи менших – мух,
А кровопивців-комарів – з найменших).
Нарешті чорт вовчиська достругав,
Лиш хвіст залишив довгий. Хай вже буде.
Боліло вовку, злий страшенно став,
Сказав, що то́го не пробачить люду.
Не лиш худобу жертиме. Коли
Він де людину стріне, не пропустить.
А чортові ж і треба такий злий.
Та сам у тому впевнитися мусить.
Надумав до села його вести
Й на чоловіка нацькував у полі.
А той благає вовка: «Відпусти!
Дай, хоч помиюсь, бо ж не мивсь відколи!
Як ти брудного жертимеш мене?»
Вовк відпустив. Вода у річці тепла.
І той у воду раз-другий пірне
Та й дума: як би вибратись з халепи.
Як вилізав, то дрюка підібрав,
Сховав за спину та й давай казати:
«Я ж зовсім мокрий. Може би ти дав
Хвостом твоїм обтертися пухнатим?!»
Вовк повернувся. Чоловік вхопив
Хвоста і ну гамселити щосили.
Вже вовк вертівся, і гарчав, і вив
Та чоловіка те не зупинило.
Аж поки вовк добряче не рвонувсь
І не залишив пів хвоста у того.
Оскаженілий до чо́рта метнувсь,
Аби зубами вп’ястися у нього.
Чорт з переляку тут як дремене
Лише його копита замелькали…
Тож, кажуть люди: коли вовк жене,
Роззявить пащу – щоби не чіпали,
Бо то якраз за чортом він «пече».
І, коли во́вка в мить таку спинити,
То чорт тоді від нього утече,
А вам прийдеться дуже пожаліти.
Не знаю: що тут правда, а що ні.
Можливо, люди все перебрехали.
Та баєчка сподобалась ця мені,
Тож хочу, щоб і ви про неї знали.
В роках – не знаю, не скажу, їй Богу.
Хоч знаю, що віків-віків пройшло
З тих пір багато. Власне, що із того?
Не в часі річ. Пройшло то і пройшло.
Я ж розпові́сти про вовка́ зібрався.
Так от, по Сотворінню то було.
Вже рід людський Землею розселявся.
Якось до Бога заявився чорт
Та став Йому на рід людський жалітись,
Мовляв, геть розпаскудився народ,
Свою худобу не бажа глядіти.
Вона ж у шкоду лізе повсякчас.
Потрібно якось їх, мабуть, провчити,
Щоб думала людина кожен раз,
Як хоче десь худобу відпустити.
Подумав Бог та й чорту повелів
Узяти глину і вовка зліпити.
Той хутко взявся, скоро вже й привів.
Старався, глини не схотів жаліти,
Тож вовк у нього вийшов із коня.
Бог подивився: «Завеликий!» - мовить,-
Візьми ножа та добре підрівняй.
І чорт узявся до роботи знову.
Стругав, стругав, тріски летять навкруг
(З трісок, пізніше, потай він натеше:
З великих – шершнів, з трохи менших – мух,
А кровопивців-комарів – з найменших).
Нарешті чорт вовчиська достругав,
Лиш хвіст залишив довгий. Хай вже буде.
Боліло вовку, злий страшенно став,
Сказав, що то́го не пробачить люду.
Не лиш худобу жертиме. Коли
Він де людину стріне, не пропустить.
А чортові ж і треба такий злий.
Та сам у тому впевнитися мусить.
Надумав до села його вести
Й на чоловіка нацькував у полі.
А той благає вовка: «Відпусти!
Дай, хоч помиюсь, бо ж не мивсь відколи!
Як ти брудного жертимеш мене?»
Вовк відпустив. Вода у річці тепла.
І той у воду раз-другий пірне
Та й дума: як би вибратись з халепи.
Як вилізав, то дрюка підібрав,
Сховав за спину та й давай казати:
«Я ж зовсім мокрий. Може би ти дав
Хвостом твоїм обтертися пухнатим?!»
Вовк повернувся. Чоловік вхопив
Хвоста і ну гамселити щосили.
Вже вовк вертівся, і гарчав, і вив
Та чоловіка те не зупинило.
Аж поки вовк добряче не рвонувсь
І не залишив пів хвоста у того.
Оскаженілий до чо́рта метнувсь,
Аби зубами вп’ястися у нього.
Чорт з переляку тут як дремене
Лише його копита замелькали…
Тож, кажуть люди: коли вовк жене,
Роззявить пащу – щоби не чіпали,
Бо то якраз за чортом він «пече».
І, коли во́вка в мить таку спинити,
То чорт тоді від нього утече,
А вам прийдеться дуже пожаліти.
Не знаю: що тут правда, а що ні.
Можливо, люди все перебрехали.
Та баєчка сподобалась ця мені,
Тож хочу, щоб і ви про неї знали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



