Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про вовка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вовка
Коли ж то, саме, все ото було?
В роках – не знаю, не скажу, їй Богу.
Хоч знаю, що віків-віків пройшло
З тих пір багато. Власне, що із того?
Не в часі річ. Пройшло то і пройшло.
Я ж розпові́сти про вовка́ зібрався.
Так от, по Сотворінню то було.
Вже рід людський Землею розселявся.
Якось до Бога заявився чорт
Та став Йому на рід людський жалітись,
Мовляв, геть розпаскудився народ,
Свою худобу не бажа глядіти.
Вона ж у шкоду лізе повсякчас.
Потрібно якось їх, мабуть, провчити,
Щоб думала людина кожен раз,
Як хоче десь худобу відпустити.
Подумав Бог та й чорту повелів
Узяти глину і вовка зліпити.
Той хутко взявся, скоро вже й привів.
Старався, глини не схотів жаліти,
Тож вовк у нього вийшов із коня.
Бог подивився: «Завеликий!» - мовить,-
Візьми ножа та добре підрівняй.
І чорт узявся до роботи знову.
Стругав, стругав, тріски летять навкруг
(З трісок, пізніше, потай він натеше:
З великих – шершнів, з трохи менших – мух,
А кровопивців-комарів – з найменших).
Нарешті чорт вовчиська достругав,
Лиш хвіст залишив довгий. Хай вже буде.
Боліло вовку, злий страшенно став,
Сказав, що то́го не пробачить люду.
Не лиш худобу жертиме. Коли
Він де людину стріне, не пропустить.
А чортові ж і треба такий злий.
Та сам у тому впевнитися мусить.
Надумав до села його вести
Й на чоловіка нацькував у полі.
А той благає вовка: «Відпусти!
Дай, хоч помиюсь, бо ж не мивсь відколи!
Як ти брудного жертимеш мене?»
Вовк відпустив. Вода у річці тепла.
І той у воду раз-другий пірне
Та й дума: як би вибратись з халепи.
Як вилізав, то дрюка підібрав,
Сховав за спину та й давай казати:
«Я ж зовсім мокрий. Може би ти дав
Хвостом твоїм обтертися пухнатим?!»
Вовк повернувся. Чоловік вхопив
Хвоста і ну гамселити щосили.
Вже вовк вертівся, і гарчав, і вив
Та чоловіка те не зупинило.
Аж поки вовк добряче не рвонувсь
І не залишив пів хвоста у того.
Оскаженілий до чо́рта метнувсь,
Аби зубами вп’ястися у нього.
Чорт з переляку тут як дремене
Лише його копита замелькали…
Тож, кажуть люди: коли вовк жене,
Роззявить пащу – щоби не чіпали,
Бо то якраз за чортом він «пече».
І, коли во́вка в мить таку спинити,
То чорт тоді від нього утече,
А вам прийдеться дуже пожаліти.
Не знаю: що тут правда, а що ні.
Можливо, люди все перебрехали.
Та баєчка сподобалась ця мені,
Тож хочу, щоб і ви про неї знали.
В роках – не знаю, не скажу, їй Богу.
Хоч знаю, що віків-віків пройшло
З тих пір багато. Власне, що із того?
Не в часі річ. Пройшло то і пройшло.
Я ж розпові́сти про вовка́ зібрався.
Так от, по Сотворінню то було.
Вже рід людський Землею розселявся.
Якось до Бога заявився чорт
Та став Йому на рід людський жалітись,
Мовляв, геть розпаскудився народ,
Свою худобу не бажа глядіти.
Вона ж у шкоду лізе повсякчас.
Потрібно якось їх, мабуть, провчити,
Щоб думала людина кожен раз,
Як хоче десь худобу відпустити.
Подумав Бог та й чорту повелів
Узяти глину і вовка зліпити.
Той хутко взявся, скоро вже й привів.
Старався, глини не схотів жаліти,
Тож вовк у нього вийшов із коня.
Бог подивився: «Завеликий!» - мовить,-
Візьми ножа та добре підрівняй.
І чорт узявся до роботи знову.
Стругав, стругав, тріски летять навкруг
(З трісок, пізніше, потай він натеше:
З великих – шершнів, з трохи менших – мух,
А кровопивців-комарів – з найменших).
Нарешті чорт вовчиська достругав,
Лиш хвіст залишив довгий. Хай вже буде.
Боліло вовку, злий страшенно став,
Сказав, що то́го не пробачить люду.
Не лиш худобу жертиме. Коли
Він де людину стріне, не пропустить.
А чортові ж і треба такий злий.
Та сам у тому впевнитися мусить.
Надумав до села його вести
Й на чоловіка нацькував у полі.
А той благає вовка: «Відпусти!
Дай, хоч помиюсь, бо ж не мивсь відколи!
Як ти брудного жертимеш мене?»
Вовк відпустив. Вода у річці тепла.
І той у воду раз-другий пірне
Та й дума: як би вибратись з халепи.
Як вилізав, то дрюка підібрав,
Сховав за спину та й давай казати:
«Я ж зовсім мокрий. Може би ти дав
Хвостом твоїм обтертися пухнатим?!»
Вовк повернувся. Чоловік вхопив
Хвоста і ну гамселити щосили.
Вже вовк вертівся, і гарчав, і вив
Та чоловіка те не зупинило.
Аж поки вовк добряче не рвонувсь
І не залишив пів хвоста у того.
Оскаженілий до чо́рта метнувсь,
Аби зубами вп’ястися у нього.
Чорт з переляку тут як дремене
Лише його копита замелькали…
Тож, кажуть люди: коли вовк жене,
Роззявить пащу – щоби не чіпали,
Бо то якраз за чортом він «пече».
І, коли во́вка в мить таку спинити,
То чорт тоді від нього утече,
А вам прийдеться дуже пожаліти.
Не знаю: що тут правда, а що ні.
Можливо, люди все перебрехали.
Та баєчка сподобалась ця мені,
Тож хочу, щоб і ви про неї знали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
