ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.29
14:34
І
Де-не-де новішає епоха
і місцями стаємо людьми –
додаються звивини потроху...
розуміють слуги-скоморохи,
що земні господарі – це ми,
що не їм і сіяти, і жати,
і заради спокою душі
Де-не-де новішає епоха
і місцями стаємо людьми –
додаються звивини потроху...
розуміють слуги-скоморохи,
що земні господарі – це ми,
що не їм і сіяти, і жати,
і заради спокою душі
2024.11.29
13:19
Небо, хмарами балухате,
Снігу щільний пустило рій.
Він узявся вербі старій
Чорні репини білувати.
Хутром білим укрив гілляку,
Що відламана з літа ще,
Й стала схожою на плече -
Снігу щільний пустило рій.
Він узявся вербі старій
Чорні репини білувати.
Хутром білим укрив гілляку,
Що відламана з літа ще,
Й стала схожою на плече -
2024.11.29
13:02
Скажи мені чому так млосно
Неначе в клітку всадовили
Лишивши праведної сили
І гнівно так одноголосно…
Ну не прогнувся, і не вгодив
А як же я міг поступитись?
То краще може би втопитись —
Неначе в клітку всадовили
Лишивши праведної сили
І гнівно так одноголосно…
Ну не прогнувся, і не вгодив
А як же я міг поступитись?
То краще може би втопитись —
2024.11.29
11:42
Не сплять вітри, шугають поза лісом,
Сміється день, охриплий з холодів.
Калини кущ з червоним дармовисом
Ховається між велетнів-дубів.
Усі стежки замовкли попід листом,
З боків їх оберегом є трава.
Кущі шипшини зі своїм намистом
Сміється день, охриплий з холодів.
Калини кущ з червоним дармовисом
Ховається між велетнів-дубів.
Усі стежки замовкли попід листом,
З боків їх оберегом є трава.
Кущі шипшини зі своїм намистом
2024.11.29
05:46
Усе до крихти підберуть синички,
птахам сьогодні голодно – зима,
ні хліба в годівничці, ні водички,
ні сонечка зігрітися нема,
лишень метіль мете до горизонту,
сніжинки укривають божий світ
і церкви обважнілу снігом ґонту,
і туї не зів’ялий малахіт
птахам сьогодні голодно – зима,
ні хліба в годівничці, ні водички,
ні сонечка зігрітися нема,
лишень метіль мете до горизонту,
сніжинки укривають божий світ
і церкви обважнілу снігом ґонту,
і туї не зів’ялий малахіт
2024.11.29
05:08
Чую, на жаль, і бачу,
Вулицею ідучи, -
Тужне: Гей, плине кача...
І голосіння, й плачі.
Вдягнені в темне люди,
Прапором вкрита труна, -
Братися за розсудок
Досі не хоче війна.
Вулицею ідучи, -
Тужне: Гей, плине кача...
І голосіння, й плачі.
Вдягнені в темне люди,
Прапором вкрита труна, -
Братися за розсудок
Досі не хоче війна.
2024.11.29
01:30
Українців де краї
Бог дав разом два киї*,
Їх тримає Київ-град –
стольне місто всіх громад.
Жезл**, чи посох, а чи шест –
для народів сили жест,
влади символ, булава** –
Бог дав разом два киї*,
Їх тримає Київ-град –
стольне місто всіх громад.
Жезл**, чи посох, а чи шест –
для народів сили жест,
влади символ, булава** –
2024.11.28
23:54
До смурного віршаря
Знов прийшло нещастя…
Бо напала й «витворя»
Слова швидка Настя.
Із породи він ослів,
Хлопець не ледачий.
І летять кавалки слів
Знов прийшло нещастя…
Бо напала й «витворя»
Слова швидка Настя.
Із породи він ослів,
Хлопець не ледачий.
І летять кавалки слів
2024.11.28
22:55
Ти тягнися, та не рвися, доле-ниточко.
Серце - кліточка,
а в ній та,
що тріпоче, заливає співом літечко
хтиве літечко
на устах.
По дорозі подорожником стелитимусь
Серце - кліточка,
а в ній та,
що тріпоче, заливає співом літечко
хтиве літечко
на устах.
По дорозі подорожником стелитимусь
2024.11.28
21:26
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2024.11.28
20:31
Сидять вої при багатті між верб над рікою.
Прохолодою вже тягне від води легкою.
Жебонить тихенько річка, соловей співає.
Неголосно між собою вої розмовляють.
- А чи правда, що ти Могут, - один став питати, -
Ходив кілька років тому Царград воювати?
Прохолодою вже тягне від води легкою.
Жебонить тихенько річка, соловей співає.
Неголосно між собою вої розмовляють.
- А чи правда, що ти Могут, - один став питати, -
Ходив кілька років тому Царград воювати?
2024.11.28
19:10
Старі дерева, ніби чаклуни,
Торкнуться лапами, як знаки долі.
І звуки опівнічної луни
Шепочуть сподівання захололі.
Заходжу в арку, ніби в німоту,
Заходжу в пам'ять, наче в павутину,
Відкривши в заметілях пустоту,
Торкнуться лапами, як знаки долі.
І звуки опівнічної луни
Шепочуть сподівання захололі.
Заходжу в арку, ніби в німоту,
Заходжу в пам'ять, наче в павутину,
Відкривши в заметілях пустоту,
2024.11.28
11:57
Білить зима дерева,
Білить у колір білий.
Осінь взяла перерву,
Чи набереться сили?
Зимні прибігли коні.
Б'є по землі копито.
Білить у колір білий.
Осінь взяла перерву,
Чи набереться сили?
Зимні прибігли коні.
Б'є по землі копито.
2024.11.28
11:41
Ми будем і там... ми будемо скрізь
Ми будем і тут самими собою
Залишимо лиш ті залишки сліз
І зміним маршрут, що змило рікою
А ви збережіть на згадку собі
Хоча би струмок для серця, на згадку
І друзів позвіть і щоб без обід...
Ми будем і тут самими собою
Залишимо лиш ті залишки сліз
І зміним маршрут, що змило рікою
А ви збережіть на згадку собі
Хоча би струмок для серця, на згадку
І друзів позвіть і щоб без обід...
2024.11.28
11:21
Коли здригається оселя
чи усвідомлюєте ви?
Страшні не геї із Брюсселя,
а під*р*си із москви!
28.11.24р.
(Вибачте, наболіло чи накипіло).
чи усвідомлюєте ви?
Страшні не геї із Брюсселя,
а під*р*си із москви!
28.11.24р.
(Вибачте, наболіло чи накипіло).
2024.11.28
05:27
Голос високого неба
В рухах повітря звучить, –
Наче Всевишній до себе
Кличе мене кожну мить.
Шепотом зве на пораду,
Як і куди далі йти,
Щоб оминуть снігопади
І холоднечі кути.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В рухах повітря звучить, –
Наче Всевишній до себе
Кличе мене кожну мить.
Шепотом зве на пораду,
Як і куди далі йти,
Щоб оминуть снігопади
І холоднечі кути.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про гладіолус
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про гладіолус
«Гладіус»- то «меч» по-латині.
Є між інших дивна квітка, яка
Гладіолус прозивається й нині,
А історія у неї така.
Ще коли в нас панували сармати
І коней своїх поїли з Дніпра,
У одному роді жи́ли два брата.
А була то неспокійна пора.
Рим могутній, мов на дріжджах здіймався,
Пожирав країни цілі умить
І до Таврії уже добирався,
Край багатий той хотів полонить.
Та не з того були тіста сармати,
Щоб піддатися, нехай то і Рим.
Стали дружно рідний край захищати
І боротися нещадно із ним.
У однім бою, сарматам невдалім –
Полягло багато, разом із тим
У полон до римлян грізних попали
Поміж інших два сармати-брати.
Одного уразив дротик у груди,
А другий, хоч увесь рід відступав,
Став над братом із мечем і нікуди.
До останнього його захищав.
І не думав чи живий той, чи вбитий.
На поталу не лишив ворогам.
Він би став і проти цілого світу.
Але що він проти армії сам?
Бився, доки з ніг самого не збили
І в мотузки спеленали всього…
Мужніх римляни в ту пору цінили,
Тож одразу не убили його.
Брат, який прийшов небавом до тями,
У полоні з братом теж опинивсь.
Так обоє вони стали рабами.
І, оскільки в бою добре велись,
І статури були оба міцної,
В гладіатори обох продали,
На арені щоб ставали до бою
І тим римлян розважати могли.
Доля їм була до часу привітна.
Хоч боїв чимало пережили
Та живими поверталися звідти,
А загинути ж у кожнім могли.
На розвагу дикій римській голоті
Проливали вони варварську кров.
Навіть звикли до такої роботи,
Ризикуючи життям знов і знов.
Якось в честь якоїсь там перемоги
Імператор був свята влаштував.
А у Римі що за свято без того,
Щоб видовищ не було. І зібрав
Гладіаторів він сотні до Риму
З різних, навіть найвіддалених міст.
І були брати-сармати між тими,
Хто мав битись на забаву юрмі.
Аж на п’ятий день кривавого свята
Вони вийшли на арену. Юрма
Не спинялася щось п’яно горлати,
Вже від крові очманіла сама.
Битись стали двадцять вправних сарматів
Проти галлів і також двадцяти.
За сигналом мали битву почати
І, напевно, більшість смерть тут знайти.
Імператор в своїй ложі мостився,
Розпашілий від вина чи крові́,
Він похмуро на арену дивився,
Де стояли мертві, хоч ще живі.
За сигналом два загони зійшлися,
На арену перша кров пролилась.
Кожен знав, що за життя власне бився
Тож за спини за чужі не ховавсь.
Досить швидко на арені змінилось:
Із сарматів майже кожен поліг,
Тільки двоє ще живих залишилось
І десяток галлів су́проти них.
Бачать браття, що нелегко їм буде,
Стали, вперлися спина до спини.
Кожен зможе захистить свої груди,
Значить ззаду у безпеці вони.
Закружляв танок смертельний навколо.
Галли кидались на них зусібіч,
Наражались на удари й уколи,
Цебеніла кров із ран, звісна річ.
Ось один упав із галлів і другий,
Далі третій і четвертий за ним.
А юрма аж шаленіє з напруги:
«Чим закінчиться? Закінчиться чим?»
Коли їх лишилось двоє на двоє
І не страшно відкривати спини.
Стали з галлами до рівного бою.
Браття знали: переможуть вони.
Та радіти почали певно рано.
Галла меч одного брата дістав.
Закривавилися груди від рани
І сармат, немов підтятий, упав.
В брата, наче, якийсь біс уселився,
Ледь побачив він на братові кров,
Супротивник враз за груди вхопився,
А за мить він і другого зборов.
І,забувши все, схилився над братом.
Той живий ще та все меншає сил.
Просить брат його: « Не треба вмирати!»
А юрма все шаленіє навкіл.
Їй поранених вирішувать долю:
Чи добити, чи лишити живим.
Але є ще й імператора воля
І останнє слово завше за ним.
І, усупереч юрмі, що жадала
Дарувати ще живому життя,
Імператорська рука показала
Пальцем вниз. А чому так, до пуття
Імператор сам, напевно, не відав.
Був не в дусі, тому так і вчинив.
А юрма лиш загуділа для виду,
Суперечити ніхто не посмів.
І сармат, узявши брата на руки,
По арені по кривавій поніс.
Колізей завмер. Навколо ні звуку.
Хтось неначе Риму рота затис.
Він ішов і краплі падали долі,
Краплі крові на пісок золотий.
І у погляді було стільки болю
І благання: « Він живий! Він живий!»
Та не зміниш імператора волю.
Брат пораненого брата поклав,
Подивився грізним оком навколо,
Аж здалось завмерлим, наче, прокляв.
І ударив його меч в груди брата.
І тоді ударив в груди свої…
І лежали на арені сармати,
Кров червона заливала її.
А отам, де кров сарматська проли́лась,
Крізь затоптаний пісок уночі
Квітка дивна невідома пробилась.
Листя в неї, наче гострі мечі.
Цвіт червоний, наче кров’ю залляло.
І у пам’ять про загиблих братів,
Гладіолусом ту квітку назвали.
Так ото воно бува у житті.
Є між інших дивна квітка, яка
Гладіолус прозивається й нині,
А історія у неї така.
Ще коли в нас панували сармати
І коней своїх поїли з Дніпра,
У одному роді жи́ли два брата.
А була то неспокійна пора.
Рим могутній, мов на дріжджах здіймався,
Пожирав країни цілі умить
І до Таврії уже добирався,
Край багатий той хотів полонить.
Та не з того були тіста сармати,
Щоб піддатися, нехай то і Рим.
Стали дружно рідний край захищати
І боротися нещадно із ним.
У однім бою, сарматам невдалім –
Полягло багато, разом із тим
У полон до римлян грізних попали
Поміж інших два сармати-брати.
Одного уразив дротик у груди,
А другий, хоч увесь рід відступав,
Став над братом із мечем і нікуди.
До останнього його захищав.
І не думав чи живий той, чи вбитий.
На поталу не лишив ворогам.
Він би став і проти цілого світу.
Але що він проти армії сам?
Бився, доки з ніг самого не збили
І в мотузки спеленали всього…
Мужніх римляни в ту пору цінили,
Тож одразу не убили його.
Брат, який прийшов небавом до тями,
У полоні з братом теж опинивсь.
Так обоє вони стали рабами.
І, оскільки в бою добре велись,
І статури були оба міцної,
В гладіатори обох продали,
На арені щоб ставали до бою
І тим римлян розважати могли.
Доля їм була до часу привітна.
Хоч боїв чимало пережили
Та живими поверталися звідти,
А загинути ж у кожнім могли.
На розвагу дикій римській голоті
Проливали вони варварську кров.
Навіть звикли до такої роботи,
Ризикуючи життям знов і знов.
Якось в честь якоїсь там перемоги
Імператор був свята влаштував.
А у Римі що за свято без того,
Щоб видовищ не було. І зібрав
Гладіаторів він сотні до Риму
З різних, навіть найвіддалених міст.
І були брати-сармати між тими,
Хто мав битись на забаву юрмі.
Аж на п’ятий день кривавого свята
Вони вийшли на арену. Юрма
Не спинялася щось п’яно горлати,
Вже від крові очманіла сама.
Битись стали двадцять вправних сарматів
Проти галлів і також двадцяти.
За сигналом мали битву почати
І, напевно, більшість смерть тут знайти.
Імператор в своїй ложі мостився,
Розпашілий від вина чи крові́,
Він похмуро на арену дивився,
Де стояли мертві, хоч ще живі.
За сигналом два загони зійшлися,
На арену перша кров пролилась.
Кожен знав, що за життя власне бився
Тож за спини за чужі не ховавсь.
Досить швидко на арені змінилось:
Із сарматів майже кожен поліг,
Тільки двоє ще живих залишилось
І десяток галлів су́проти них.
Бачать браття, що нелегко їм буде,
Стали, вперлися спина до спини.
Кожен зможе захистить свої груди,
Значить ззаду у безпеці вони.
Закружляв танок смертельний навколо.
Галли кидались на них зусібіч,
Наражались на удари й уколи,
Цебеніла кров із ран, звісна річ.
Ось один упав із галлів і другий,
Далі третій і четвертий за ним.
А юрма аж шаленіє з напруги:
«Чим закінчиться? Закінчиться чим?»
Коли їх лишилось двоє на двоє
І не страшно відкривати спини.
Стали з галлами до рівного бою.
Браття знали: переможуть вони.
Та радіти почали певно рано.
Галла меч одного брата дістав.
Закривавилися груди від рани
І сармат, немов підтятий, упав.
В брата, наче, якийсь біс уселився,
Ледь побачив він на братові кров,
Супротивник враз за груди вхопився,
А за мить він і другого зборов.
І,забувши все, схилився над братом.
Той живий ще та все меншає сил.
Просить брат його: « Не треба вмирати!»
А юрма все шаленіє навкіл.
Їй поранених вирішувать долю:
Чи добити, чи лишити живим.
Але є ще й імператора воля
І останнє слово завше за ним.
І, усупереч юрмі, що жадала
Дарувати ще живому життя,
Імператорська рука показала
Пальцем вниз. А чому так, до пуття
Імператор сам, напевно, не відав.
Був не в дусі, тому так і вчинив.
А юрма лиш загуділа для виду,
Суперечити ніхто не посмів.
І сармат, узявши брата на руки,
По арені по кривавій поніс.
Колізей завмер. Навколо ні звуку.
Хтось неначе Риму рота затис.
Він ішов і краплі падали долі,
Краплі крові на пісок золотий.
І у погляді було стільки болю
І благання: « Він живий! Він живий!»
Та не зміниш імператора волю.
Брат пораненого брата поклав,
Подивився грізним оком навколо,
Аж здалось завмерлим, наче, прокляв.
І ударив його меч в груди брата.
І тоді ударив в груди свої…
І лежали на арені сармати,
Кров червона заливала її.
А отам, де кров сарматська проли́лась,
Крізь затоптаний пісок уночі
Квітка дивна невідома пробилась.
Листя в неї, наче гострі мечі.
Цвіт червоний, наче кров’ю залляло.
І у пам’ять про загиблих братів,
Гладіолусом ту квітку назвали.
Так ото воно бува у житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію