​Памяти Евгения Евтушенко

Евгений Евтушенко... Судьба несколько раз сводила нас в Филадельфии и Нью-Йорке. Впервые я увидела его «живьём» на вечере в Филадельфии в 1990-м году. Это был мой первый год в Штатах, и ощущение марсианских хроник только усилилось известием о том, что к нам едет Евтушенко. Могла ли я помечтать о том, чтобы попасть на его вечер, будучи в Одессе!
Зал был в полном смысле загипнотизирован его аурой, его дивной энергетикой, из которой рождалась его манера чтения. Он сначала словно зажигался изнутри, начинал светиться, и колебания этого внутреннего накала захватывали зал прежде, чем он произносил что-то. Первое слово буквально взрывало пространство. А потом всё – образы, ритмы, звук его голоса, мы – сливалось в единую вселенную, перемешивалось, страдало, восходило. И только он имел власть прервать эту соборность. Я ушла совершенно ошеломлённая, не в состоянии даже подойти и поблагодарить, как это делали почти все.
А на следующий день зазвонил телефон и голос сказал:
– Здравствуйте, это говорит Евгений Евтушенко. Могу ли я поговорить с Верой Зубревой?
Оказалось, что устроитель вечера передал ему вырезку из моей публикации в журнале «Смена» с предисловием Беллы Ахмадулиной.
– Что вы здесь делаете? Ваше место в России, – сказал мне тогда он. Разговор был серьёзный, сложный, трудный для меня, совсем не такой, как с Ахмадулиной, сказавшей мне слова успокоения на прощание.
Спустя год он номинировал меня на Поэта года в Пушкинском обществе в Нью-Йорке, куда я и приехала, и сидела с ним рядом, и читала стихи со сцены, а он мне аплодировал...
А ещё спустя год его пригласили читать курс лекций в аспирантуру Пенсильванского университета, где я училась, и я была свидетелем того, как завороженно слушали его американские аспиранты. Слушали, практически ничего не понимая. Он пел свои лекции, и маленькая аудитория вдруг раздувалась, как дирижабль, и все мы плыли, подчиняясь волнам его речитатива. Это было абсолютно нетрадиционное чтение лекций. Никто никогда ничего подобного не слышал в стенах американского университета. Лекции, которые нельзя было законспектировать, по которым невозможно было задать вопросов, и уж тем более сдавать экзамен. Зато можно было в полной мере ощутить и соприкоснуться с не имеющим себе аналога в мировой литературе явлением русской поэзии и русского поэта.
Светлая память! Вера Зубарева
Филадельфия 2 апреля 2017 года
https://45parallel.net/evgeniy_evtushenko/#biography
Перевела на украинский язык 24.04.20 9.22
Пам'яті Євгена Євтушенка
Євген Євтушенко... Доля кілька разів зводила нас у Філадельфії та Нью-Йорку. Вперше я побачила його «живцем» на вечорі у Філадельфії в 1990-му році. Це був мій перший рік в Штатах, і відчуття марсіанських хронік тільки посилилося звісткою про те, що до нас їде Євтушенко. Чи Могла я помріяти про те, щоб потрапити на його вечір, будучи в Одесі!
Зал був у повному розумінні загіпнотизований його аурою, його чудовою енергетикою, з якого народжувалася його манера читання. Він спочатку немов запалювався зсередини, починав світитися, і коливання цього внутрішнього напруження захоплювали зал перш, ніж він вимовляв щось. Перше слово буквально взрывало простір. А потім все – образи, ритми, звук його голосу, ми – зливалося в єдину всесвіт, перемішувалося, страждало, сходило. І тільки він мав владу перервати цю соборність. Я пішла абсолютно приголомшена, не в змозі навіть підійти і подякувати, як це робили майже все.
А на наступний день задзвонив телефон і голос сказав:
– Здрастуйте, це говорить Євген Євтушенко. Чи можу я поговорити з Вірою Зубревой?
Виявилося, що організатор вечора передав йому вирізку з моєї публікації в журналі «Зміна» з передмовою Белли Ахмадуліної.
– Що ви тут робите? Ваше місце в Росії, – сказав мені тоді він. Розмова була серйозна, складний, важкий для мене, зовсім не такий, як з Ахмадуліної, яка сказала мені заспокійливі слова на прощання.
Через рік він номінував мене на Поета року в Пушкінському суспільстві в Нью-Йорку, куди я приїхала, і сиділа з ним поруч, і читала вірші зі сцени, а він мені аплодував...
А ще через рік його запросили читати курс лекцій в аспірантуру Пенсільванського університету, де я вчилася, і я була свідком того, як зацікавлено слухали його американські аспіранти. Слухали, практично нічого не розуміючи. Він співав свої лекції, та маленька аудиторія раптом роздувалася, як дирижабль, і всі ми пливли, підкоряючись хвилях його речитативу. Це було абсолютно нетрадиційне читання лекцій. Ніхто ніколи нічого подібного не чув у стінах американського університету. Лекції, які не можна було законспектувати, за якими неможливо було поставити питань, і вже тим більше здавати іспит. Зате можна було в повній мірі відчути і пізнати не має собі аналога у світовій літературі явищем російської поезії і російського поета.
Світла пам'ять! Віра Зубарєва
Філадельфія 2 квітня 2017 року
Переклала на українську мову 24.04.20 9.22

Евтушенко Евгений Александрович
Нежность
Разве же можно,
чтоб все это длилось?
Это какая-то несправедливость...
Где и когда это сделалось модным:
"Живым - равнодушье,
внимание - мертвым?"
Люди сутулятся,
выпивают.
Люди один за другим
выбывают,
и произносятся
для истории
нежные речи о них -
в крематории...
Что Маяковского жизни лишило?
Что револьвер ему в руки вложило?
Ему бы -
при всем его голосе,
внешности -
дать бы при жизни
хоть чуточку нежности.
Люди живые -
они утруждают.
Нежностью
только за смерть награждают.
https://poems.net.ua/poet
Перевела на украинский язык 24.04.20 13.10

Євтушенко Євген Олександрович
Ніжність
Хіба ж можна,
  щоб все це тривало?
Це якась несправедливість ...
Де і коли це сталося модним:
"Живим - байдужість,
  увагу - мертвим? "
Люди сутуляться,
  випивають.
Люди один за іншим
  вибувають,
і вимовляються
  для історії
ніжні мови про них -
  в крематорії ...
Що Маяковського життя позбавило?
Що револьвер йому в руки вклало?
Йому б -
  при всьому його голосі,
  зовнішності -
дати б за життя
  хоч трішки ніжності.
Люди живі -
  вони обтяжують.
Ніжністю
  тільки за смерть нагороджують.
https://poems.net.ua/poet
Переклала українською мовою 24.04.20 13.10