Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про шафран
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про шафран
Коли занадто влади у руках,
А навкруги підлесників отара
І їх слова засліплюють, мов чари,
Стає людина зовсім не така.
Себе ледь не за бога уважа
І думає, що наймудріша в світі,
Тож знає, як кому в цім світі жити.
А хто не згоден – того на ножа.
І скільки їх, таких уже було,
На жаль, не всі погано закінчили,
При тому, купу зла у світ пустили
І скільки воно горя принесло.
Хоча би взяти і могутній Рим,
Отих лихих Калігул і Неронів.
Що доброго ми знаємо сьогодні
Із того, що вдалось зробити їм?
Але згадати хочу не про них.
Був свого часу Клавдій Другий в Римі.
Не самий кровожерливий між тими ,
Та слід кривавий залишити встиг.
Рим увесь час із кимось воював,
І війни ті потребували крові.
Йому потрібні сильні і здорові,
Хто б геть про все на світі забував.
Не маючи ні дому, ні сім’ї,
Ішов за Рим, за гроші воювати.
А де таких легіонерів взяти,
Адже в людей потреби є свої?
Тож імператор Клавдій і рішив
Весілля у державі скасувати.
Хай нежонаті йдуть усі в солдати.
А на незгодних він обрушить гнів.
І все… питання вирішив умить,
Не думаючи, що ламає долі.
Він – імператор, така його воля,
Всі волею тією мають жить.
А жив тоді у Римі Валентин.
Умів хвороби різні лікувати,
А ще й із уст своїх передавати
Христове слово поміж люду він.
Обходячи драконівський указ,
Вінчав таємно молодії пари,
Хоч знав, яка за це можлива кара…
От привели до нього якось раз
Одну сліпу дівчи́ну молоду.
Оглянув Валентин її й побачив,
Що бути їй усе життя незрячій
І він не здатен відвести біду.
Але того не став їй говорить.
Нащо людину позбавлять надії.
Тож дав настої, очі нехай миє
І ще другі велів щоденно пить.
Хто зна, а раптом вилікує час?
Та хтось доніс на Валентина згодом,
Що він чимало обвінчав народу,
Порушив імператора указ.
Тоді доноси частими були,
На тому можна було заробляти…
І в його дім ввірвалися солдати,
Схопили, до в’язниці потягли.
Знав Валентин, що смерть його чека,
А все не міг ту дівчину забути.
Як би хотів він зір їй повернути,
Але то все у Господа в руках.
І він молився, Господа просив.
Ні, не за себе. Смерті не лякався.
Не завершити справ земних боявся.
Узяв шафрана квітку, що носив
Завжди на шиї в ла́данці з собою,
Дістав пергамент, квітку туди вклав,
«Від Валентина» тільки написав,
Хотів іще додати «із любов’ю»,
Бо, й справді, ту дівчи́ну полюбив.
Але уже не став того писати.
Просив той згорток дівчині віддати.
На другий день він смерть свою зустрів.
Тепер то День святого Валентина.
А дівчина той згорток узяла,
Навпомацки шафрана цвіт знайшла.
Взяла в долоні й світ яскравий зринув
У її очі…І прозріла враз.
Господнє диво знов явилось людям.
І так воно, я сподіваюсь, буде,
Щоб справжню віру зміцнювати в нас.
А люди, що за бога себе мають,
Для Господа - то всьо́го ли́ше мить.
І їм Господню волю не змінить,
Нехай там що підлесники співають.
А навкруги підлесників отара
І їх слова засліплюють, мов чари,
Стає людина зовсім не така.
Себе ледь не за бога уважа
І думає, що наймудріша в світі,
Тож знає, як кому в цім світі жити.
А хто не згоден – того на ножа.
І скільки їх, таких уже було,
На жаль, не всі погано закінчили,
При тому, купу зла у світ пустили
І скільки воно горя принесло.
Хоча би взяти і могутній Рим,
Отих лихих Калігул і Неронів.
Що доброго ми знаємо сьогодні
Із того, що вдалось зробити їм?
Але згадати хочу не про них.
Був свого часу Клавдій Другий в Римі.
Не самий кровожерливий між тими ,
Та слід кривавий залишити встиг.
Рим увесь час із кимось воював,
І війни ті потребували крові.
Йому потрібні сильні і здорові,
Хто б геть про все на світі забував.
Не маючи ні дому, ні сім’ї,
Ішов за Рим, за гроші воювати.
А де таких легіонерів взяти,
Адже в людей потреби є свої?
Тож імператор Клавдій і рішив
Весілля у державі скасувати.
Хай нежонаті йдуть усі в солдати.
А на незгодних він обрушить гнів.
І все… питання вирішив умить,
Не думаючи, що ламає долі.
Він – імператор, така його воля,
Всі волею тією мають жить.
А жив тоді у Римі Валентин.
Умів хвороби різні лікувати,
А ще й із уст своїх передавати
Христове слово поміж люду він.
Обходячи драконівський указ,
Вінчав таємно молодії пари,
Хоч знав, яка за це можлива кара…
От привели до нього якось раз
Одну сліпу дівчи́ну молоду.
Оглянув Валентин її й побачив,
Що бути їй усе життя незрячій
І він не здатен відвести біду.
Але того не став їй говорить.
Нащо людину позбавлять надії.
Тож дав настої, очі нехай миє
І ще другі велів щоденно пить.
Хто зна, а раптом вилікує час?
Та хтось доніс на Валентина згодом,
Що він чимало обвінчав народу,
Порушив імператора указ.
Тоді доноси частими були,
На тому можна було заробляти…
І в його дім ввірвалися солдати,
Схопили, до в’язниці потягли.
Знав Валентин, що смерть його чека,
А все не міг ту дівчину забути.
Як би хотів він зір їй повернути,
Але то все у Господа в руках.
І він молився, Господа просив.
Ні, не за себе. Смерті не лякався.
Не завершити справ земних боявся.
Узяв шафрана квітку, що носив
Завжди на шиї в ла́данці з собою,
Дістав пергамент, квітку туди вклав,
«Від Валентина» тільки написав,
Хотів іще додати «із любов’ю»,
Бо, й справді, ту дівчи́ну полюбив.
Але уже не став того писати.
Просив той згорток дівчині віддати.
На другий день він смерть свою зустрів.
Тепер то День святого Валентина.
А дівчина той згорток узяла,
Навпомацки шафрана цвіт знайшла.
Взяла в долоні й світ яскравий зринув
У її очі…І прозріла враз.
Господнє диво знов явилось людям.
І так воно, я сподіваюсь, буде,
Щоб справжню віру зміцнювати в нас.
А люди, що за бога себе мають,
Для Господа - то всьо́го ли́ше мить.
І їм Господню волю не змінить,
Нехай там що підлесники співають.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
