Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Мансарди, флігелі й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Мансарди, флігелі й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Скажений вітер з степом в груди бивсь,
Гурчав, сопів та по траві качався,
По балках, по яругах пробігався,
Понад рікою баранцями грався.
Степ подавався вітрові, стеливсь
Травою густо йому попід ноги
І вітер дарма сили витрачав,
За що би учепитися не мав.
Тож розганявся й мимо пролітав
Над степом, над ярами без дороги.
І з того, наче, більше шаленів,
Аж завивав десь там над головою,
Жалівся хмарам про невдачі сво́ї
І гнав кудись їх поперед собою,
Немов пастух отару баранців.
Весна якраз у розпалі була
І степ зеленим килимом укрився,
На вітер, наче, зовсім і не злився,
Лише чекав, щоб той перебісився
І знову тиша навкруги лягла.
А у степу, відкритий всім вітрам
Курган високий травами укрився,
Сміливо вітру у лице дивився,
Приймав грудьми удари, не стелився,
Хоча і був із вітром сам на сам.
А як інакше? Той, хто в нім лежав,
Ні перед ким в бою не поступався,
За свою землю, наче лев, змагався,
Від ворогів по балках не ховався,
А груди в груди у бою стрічав.
І цей останній прихисток його
На видноті, на самім вітровії,
Там, де і сонце найщедріше гріє,
І дощ із неба то січе, то сіє,
І лютий холод сковує бігом.
Не випадково пращури обрали,
Щоб він по смерті так лежав, як жив
І бачив шир навколишніх степів,
І відчував шалений гін вітрів,
І щоб віки навколо протікали
Внизу десь, оминаючи курган,
А він дивився з височини часу
На зграї хижі, до чужого ласі
Та множив сили, щоб не піддалася
Земля ніяким лютим ворогам.
І шаленів скажений вітровій,
Здіймався вгору, знову вниз кидався,
На той курган високий насідався
І бився в нього, у траві метався,
Вкладаючи всі сили в натиск свій.
Але в знемозі знову відступав,
Не міг збороти творення людського,
Такої сили не було у нього.
Віки й віки, немов послання Богу,
Курган високий у степу стояв.
Гурчав, сопів та по траві качався,
По балках, по яругах пробігався,
Понад рікою баранцями грався.
Степ подавався вітрові, стеливсь
Травою густо йому попід ноги
І вітер дарма сили витрачав,
За що би учепитися не мав.
Тож розганявся й мимо пролітав
Над степом, над ярами без дороги.
І з того, наче, більше шаленів,
Аж завивав десь там над головою,
Жалівся хмарам про невдачі сво́ї
І гнав кудись їх поперед собою,
Немов пастух отару баранців.
Весна якраз у розпалі була
І степ зеленим килимом укрився,
На вітер, наче, зовсім і не злився,
Лише чекав, щоб той перебісився
І знову тиша навкруги лягла.
А у степу, відкритий всім вітрам
Курган високий травами укрився,
Сміливо вітру у лице дивився,
Приймав грудьми удари, не стелився,
Хоча і був із вітром сам на сам.
А як інакше? Той, хто в нім лежав,
Ні перед ким в бою не поступався,
За свою землю, наче лев, змагався,
Від ворогів по балках не ховався,
А груди в груди у бою стрічав.
І цей останній прихисток його
На видноті, на самім вітровії,
Там, де і сонце найщедріше гріє,
І дощ із неба то січе, то сіє,
І лютий холод сковує бігом.
Не випадково пращури обрали,
Щоб він по смерті так лежав, як жив
І бачив шир навколишніх степів,
І відчував шалений гін вітрів,
І щоб віки навколо протікали
Внизу десь, оминаючи курган,
А він дивився з височини часу
На зграї хижі, до чужого ласі
Та множив сили, щоб не піддалася
Земля ніяким лютим ворогам.
І шаленів скажений вітровій,
Здіймався вгору, знову вниз кидався,
На той курган високий насідався
І бився в нього, у траві метався,
Вкладаючи всі сили в натиск свій.
Але в знемозі знову відступав,
Не міг збороти творення людського,
Такої сили не було у нього.
Віки й віки, немов послання Богу,
Курган високий у степу стояв.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
