ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
2024.05.27
14:40
Ось читаю щойно опублікований вірш Артура Курдіновського
«Бий москаля!»:
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш,
2024.05.27
12:57
Є віра. Є закон. А є придурки,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Скажений вітер з степом в груди бивсь,
Гурчав, сопів та по траві качався,
По балках, по яругах пробігався,
Понад рікою баранцями грався.
Степ подавався вітрові, стеливсь
Травою густо йому попід ноги
І вітер дарма сили витрачав,
За що би учепитися не мав.
Тож розганявся й мимо пролітав
Над степом, над ярами без дороги.
І з того, наче, більше шаленів,
Аж завивав десь там над головою,
Жалівся хмарам про невдачі сво́ї
І гнав кудись їх поперед собою,
Немов пастух отару баранців.
Весна якраз у розпалі була
І степ зеленим килимом укрився,
На вітер, наче, зовсім і не злився,
Лише чекав, щоб той перебісився
І знову тиша навкруги лягла.
А у степу, відкритий всім вітрам
Курган високий травами укрився,
Сміливо вітру у лице дивився,
Приймав грудьми удари, не стелився,
Хоча і був із вітром сам на сам.
А як інакше? Той, хто в нім лежав,
Ні перед ким в бою не поступався,
За свою землю, наче лев, змагався,
Від ворогів по балках не ховався,
А груди в груди у бою стрічав.
І цей останній прихисток його
На видноті, на самім вітровії,
Там, де і сонце найщедріше гріє,
І дощ із неба то січе, то сіє,
І лютий холод сковує бігом.
Не випадково пращури обрали,
Щоб він по смерті так лежав, як жив
І бачив шир навколишніх степів,
І відчував шалений гін вітрів,
І щоб віки навколо протікали
Внизу десь, оминаючи курган,
А він дивився з височини часу
На зграї хижі, до чужого ласі
Та множив сили, щоб не піддалася
Земля ніяким лютим ворогам.
І шаленів скажений вітровій,
Здіймався вгору, знову вниз кидався,
На той курган високий насідався
І бився в нього, у траві метався,
Вкладаючи всі сили в натиск свій.
Але в знемозі знову відступав,
Не міг збороти творення людського,
Такої сили не було у нього.
Віки й віки, немов послання Богу,
Курган високий у степу стояв.
Гурчав, сопів та по траві качався,
По балках, по яругах пробігався,
Понад рікою баранцями грався.
Степ подавався вітрові, стеливсь
Травою густо йому попід ноги
І вітер дарма сили витрачав,
За що би учепитися не мав.
Тож розганявся й мимо пролітав
Над степом, над ярами без дороги.
І з того, наче, більше шаленів,
Аж завивав десь там над головою,
Жалівся хмарам про невдачі сво́ї
І гнав кудись їх поперед собою,
Немов пастух отару баранців.
Весна якраз у розпалі була
І степ зеленим килимом укрився,
На вітер, наче, зовсім і не злився,
Лише чекав, щоб той перебісився
І знову тиша навкруги лягла.
А у степу, відкритий всім вітрам
Курган високий травами укрився,
Сміливо вітру у лице дивився,
Приймав грудьми удари, не стелився,
Хоча і був із вітром сам на сам.
А як інакше? Той, хто в нім лежав,
Ні перед ким в бою не поступався,
За свою землю, наче лев, змагався,
Від ворогів по балках не ховався,
А груди в груди у бою стрічав.
І цей останній прихисток його
На видноті, на самім вітровії,
Там, де і сонце найщедріше гріє,
І дощ із неба то січе, то сіє,
І лютий холод сковує бігом.
Не випадково пращури обрали,
Щоб він по смерті так лежав, як жив
І бачив шир навколишніх степів,
І відчував шалений гін вітрів,
І щоб віки навколо протікали
Внизу десь, оминаючи курган,
А він дивився з височини часу
На зграї хижі, до чужого ласі
Та множив сили, щоб не піддалася
Земля ніяким лютим ворогам.
І шаленів скажений вітровій,
Здіймався вгору, знову вниз кидався,
На той курган високий насідався
І бився в нього, у траві метався,
Вкладаючи всі сили в натиск свій.
Але в знемозі знову відступав,
Не міг збороти творення людського,
Такої сили не було у нього.
Віки й віки, немов послання Богу,
Курган високий у степу стояв.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію