Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про березу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про березу
Їхали із дядьком до села на возі,
Дивлюся, береза стоїть при дорозі.
Стоїть зажурилась, віти похилила,
Чорні плями вкрили її стовбур білий.
Подививсь та й далі собі мовчки їду,
Що мені цікаво, не подаю виду.
Та ж сільського дядька важко одурити.
Хоч сидить спиною, але бачить й звідти.
- Що,- говорить, гарно, к бісу, виглядає?
А з’явилась звідки, то, мабуть, не знаєш?
- Звідки ж мені знати? – Коли маєш вуха,
То стару легенду про березу слухай.
Було то, говорять, у часи старезні.
Дім стояв на схилі, де ото береза.
І жила у ньому вдова молоденька.
Жила одна, кажуть, без тата і неньки.
Чоловік подався із крамом по світу
Та й не повернувся вже до неї звідти.
А достаток добрий залишив по со́бі,
Тож, живе не бідно, нічого не робить.
Тільки п’є-гуляє. Господарство має,
Але для роботи наймитів тримає.
Жадібна страшенно була удовичка.
Йде хто мимо двору, запита водички.
А вона і каже: - Іди хутко звідти!
Ще не вистачало босоту поїти.
Піди он до річки та й пий скільки хочеш.
Ніж порядним людям голову морочиш.
А уже жорстока вона така бу́ла,
Коли у борг брали та не повернули,
То, бува, роздягне боржника до нитки,
Щоб грішми набити бездонну калитку.
Наймичка зробила щось не так, бувало,
Так вона за коси по двору тягала.
Вирве жмут та й каже: - Роби все, як треба,
Бо усе волосся видеру із тебе.
Взимку йде сердешний хтось побіля двору
Та погрітись просить у морозну пору.
Так собак, бувало, спустить, не жаліє.
- Он собаки, - каже,- краще всіх зігріють.
Так і обростала славою дурною,
Обходили люди двір той стороною.
Якось дід старенький у ворота стука.
Вона відчинила, стала – в боки руки:
- Чого тобі треба? – Водички попити.
- Іди геть, бо можу і собак спустити!
А сама сердита, очі вогонь крешуть.
- Значить, усе вірно і люди не брешуть.-
Каже той спокійно. – Ну, то знай, небого,
Що про тебе чутки вже дійшли до Бога.
І за те, що злого робиш ти по світу,
Я тебе повинен в щось перетворити,
Щоб життя ти досить довге проживала
І гріхи нажиті всі спокутувала.
За те, що жаліла ти води попити,
Будуть сік із тебе щовесни цідити.
Що могла до нитки людей роздягати,
Будуть з тебе, жінко, люди лико драти.
А за те волосся, що ти виривала,
Щоб із твого гілля віники ладнали.
Ну, й за те, що взимку не дала зігрітись,
Буде твоє тіло у пічках горіти.
І, доки не зможеш зло все одробити,
Деревом ти будеш на цім світі жити!
Лиш оте промовив , так і зник без сліду,
І весь двір і хата зникли вслід за дідом.
Вона тої ж миті деревом зробилась
І донизу віття її похилилось.
Стоїть чи сумує, чи така сердита,
Жде, коли гріхи всі зможе відробити.
Дивлюся, береза стоїть при дорозі.
Стоїть зажурилась, віти похилила,
Чорні плями вкрили її стовбур білий.
Подививсь та й далі собі мовчки їду,
Що мені цікаво, не подаю виду.
Та ж сільського дядька важко одурити.
Хоч сидить спиною, але бачить й звідти.
- Що,- говорить, гарно, к бісу, виглядає?
А з’явилась звідки, то, мабуть, не знаєш?
- Звідки ж мені знати? – Коли маєш вуха,
То стару легенду про березу слухай.
Було то, говорять, у часи старезні.
Дім стояв на схилі, де ото береза.
І жила у ньому вдова молоденька.
Жила одна, кажуть, без тата і неньки.
Чоловік подався із крамом по світу
Та й не повернувся вже до неї звідти.
А достаток добрий залишив по со́бі,
Тож, живе не бідно, нічого не робить.
Тільки п’є-гуляє. Господарство має,
Але для роботи наймитів тримає.
Жадібна страшенно була удовичка.
Йде хто мимо двору, запита водички.
А вона і каже: - Іди хутко звідти!
Ще не вистачало босоту поїти.
Піди он до річки та й пий скільки хочеш.
Ніж порядним людям голову морочиш.
А уже жорстока вона така бу́ла,
Коли у борг брали та не повернули,
То, бува, роздягне боржника до нитки,
Щоб грішми набити бездонну калитку.
Наймичка зробила щось не так, бувало,
Так вона за коси по двору тягала.
Вирве жмут та й каже: - Роби все, як треба,
Бо усе волосся видеру із тебе.
Взимку йде сердешний хтось побіля двору
Та погрітись просить у морозну пору.
Так собак, бувало, спустить, не жаліє.
- Он собаки, - каже,- краще всіх зігріють.
Так і обростала славою дурною,
Обходили люди двір той стороною.
Якось дід старенький у ворота стука.
Вона відчинила, стала – в боки руки:
- Чого тобі треба? – Водички попити.
- Іди геть, бо можу і собак спустити!
А сама сердита, очі вогонь крешуть.
- Значить, усе вірно і люди не брешуть.-
Каже той спокійно. – Ну, то знай, небого,
Що про тебе чутки вже дійшли до Бога.
І за те, що злого робиш ти по світу,
Я тебе повинен в щось перетворити,
Щоб життя ти досить довге проживала
І гріхи нажиті всі спокутувала.
За те, що жаліла ти води попити,
Будуть сік із тебе щовесни цідити.
Що могла до нитки людей роздягати,
Будуть з тебе, жінко, люди лико драти.
А за те волосся, що ти виривала,
Щоб із твого гілля віники ладнали.
Ну, й за те, що взимку не дала зігрітись,
Буде твоє тіло у пічках горіти.
І, доки не зможеш зло все одробити,
Деревом ти будеш на цім світі жити!
Лиш оте промовив , так і зник без сліду,
І весь двір і хата зникли вслід за дідом.
Вона тої ж миті деревом зробилась
І донизу віття її похилилось.
Стоїть чи сумує, чи така сердита,
Жде, коли гріхи всі зможе відробити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
