Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.01
20:06
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
2026.07.01
19:26
Нас вабив мед, немов чаклун хвилин,
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
2026.07.01
16:40
Тобою орошений світ ожива й золотіє,
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
2026.07.01
12:58
Найгірше йти у вітряну погоду
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
2026.07.01
11:29
липневий едем
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
2026.07.01
10:47
Сидить голуб на тополі, голубка на вишні.
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
2026.07.01
09:42
Розділ ХІ. ВІНЧАННЯ ПІД ПРОКЛЯТТЯМ РИМУ
Року Божого 1062-го каплиця замку Крепі потопала в напівтемряві. Світло кількох десятків воскових свічок вихоплювало з мокрої кам'яної сутіні лише вівтар та потемніле від часу розп'яття. На вулиці лютувала зл
2026.07.01
07:23
Досвітній півень заспівав
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
2026.06.30
22:20
Гермафродит: квітка, що містить як чоловічі, так і жіночі
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
2026.06.30
18:55
серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполю
2026.06.30
12:52
Здаюся у полон лісів.
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
2026.06.30
09:06
Літо, сонце і засмага не з тобою, а проти, якщо розповідаєш, який ти крутий Сіндбад, і що тобі дали ті зароблені валюти, які для тебе – ніщо, бо тобі потрібні лише моря з океанами – простір, вільний від будь-яких семафорів твого шляху.
Вусате обличчя стр
2026.06.30
07:20
Знову літо, знову море,
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
2026.06.30
00:40
Сутносте вітрова, дика безупряжна, вільна,
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про березу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про березу
Їхали із дядьком до села на возі,
Дивлюся, береза стоїть при дорозі.
Стоїть зажурилась, віти похилила,
Чорні плями вкрили її стовбур білий.
Подививсь та й далі собі мовчки їду,
Що мені цікаво, не подаю виду.
Та ж сільського дядька важко одурити.
Хоч сидить спиною, але бачить й звідти.
- Що,- говорить, гарно, к бісу, виглядає?
А з’явилась звідки, то, мабуть, не знаєш?
- Звідки ж мені знати? – Коли маєш вуха,
То стару легенду про березу слухай.
Було то, говорять, у часи старезні.
Дім стояв на схилі, де ото береза.
І жила у ньому вдова молоденька.
Жила одна, кажуть, без тата і неньки.
Чоловік подався із крамом по світу
Та й не повернувся вже до неї звідти.
А достаток добрий залишив по со́бі,
Тож, живе не бідно, нічого не робить.
Тільки п’є-гуляє. Господарство має,
Але для роботи наймитів тримає.
Жадібна страшенно була удовичка.
Йде хто мимо двору, запита водички.
А вона і каже: - Іди хутко звідти!
Ще не вистачало босоту поїти.
Піди он до річки та й пий скільки хочеш.
Ніж порядним людям голову морочиш.
А уже жорстока вона така бу́ла,
Коли у борг брали та не повернули,
То, бува, роздягне боржника до нитки,
Щоб грішми набити бездонну калитку.
Наймичка зробила щось не так, бувало,
Так вона за коси по двору тягала.
Вирве жмут та й каже: - Роби все, як треба,
Бо усе волосся видеру із тебе.
Взимку йде сердешний хтось побіля двору
Та погрітись просить у морозну пору.
Так собак, бувало, спустить, не жаліє.
- Он собаки, - каже,- краще всіх зігріють.
Так і обростала славою дурною,
Обходили люди двір той стороною.
Якось дід старенький у ворота стука.
Вона відчинила, стала – в боки руки:
- Чого тобі треба? – Водички попити.
- Іди геть, бо можу і собак спустити!
А сама сердита, очі вогонь крешуть.
- Значить, усе вірно і люди не брешуть.-
Каже той спокійно. – Ну, то знай, небого,
Що про тебе чутки вже дійшли до Бога.
І за те, що злого робиш ти по світу,
Я тебе повинен в щось перетворити,
Щоб життя ти досить довге проживала
І гріхи нажиті всі спокутувала.
За те, що жаліла ти води попити,
Будуть сік із тебе щовесни цідити.
Що могла до нитки людей роздягати,
Будуть з тебе, жінко, люди лико драти.
А за те волосся, що ти виривала,
Щоб із твого гілля віники ладнали.
Ну, й за те, що взимку не дала зігрітись,
Буде твоє тіло у пічках горіти.
І, доки не зможеш зло все одробити,
Деревом ти будеш на цім світі жити!
Лиш оте промовив , так і зник без сліду,
І весь двір і хата зникли вслід за дідом.
Вона тої ж миті деревом зробилась
І донизу віття її похилилось.
Стоїть чи сумує, чи така сердита,
Жде, коли гріхи всі зможе відробити.
Дивлюся, береза стоїть при дорозі.
Стоїть зажурилась, віти похилила,
Чорні плями вкрили її стовбур білий.
Подививсь та й далі собі мовчки їду,
Що мені цікаво, не подаю виду.
Та ж сільського дядька важко одурити.
Хоч сидить спиною, але бачить й звідти.
- Що,- говорить, гарно, к бісу, виглядає?
А з’явилась звідки, то, мабуть, не знаєш?
- Звідки ж мені знати? – Коли маєш вуха,
То стару легенду про березу слухай.
Було то, говорять, у часи старезні.
Дім стояв на схилі, де ото береза.
І жила у ньому вдова молоденька.
Жила одна, кажуть, без тата і неньки.
Чоловік подався із крамом по світу
Та й не повернувся вже до неї звідти.
А достаток добрий залишив по со́бі,
Тож, живе не бідно, нічого не робить.
Тільки п’є-гуляє. Господарство має,
Але для роботи наймитів тримає.
Жадібна страшенно була удовичка.
Йде хто мимо двору, запита водички.
А вона і каже: - Іди хутко звідти!
Ще не вистачало босоту поїти.
Піди он до річки та й пий скільки хочеш.
Ніж порядним людям голову морочиш.
А уже жорстока вона така бу́ла,
Коли у борг брали та не повернули,
То, бува, роздягне боржника до нитки,
Щоб грішми набити бездонну калитку.
Наймичка зробила щось не так, бувало,
Так вона за коси по двору тягала.
Вирве жмут та й каже: - Роби все, як треба,
Бо усе волосся видеру із тебе.
Взимку йде сердешний хтось побіля двору
Та погрітись просить у морозну пору.
Так собак, бувало, спустить, не жаліє.
- Он собаки, - каже,- краще всіх зігріють.
Так і обростала славою дурною,
Обходили люди двір той стороною.
Якось дід старенький у ворота стука.
Вона відчинила, стала – в боки руки:
- Чого тобі треба? – Водички попити.
- Іди геть, бо можу і собак спустити!
А сама сердита, очі вогонь крешуть.
- Значить, усе вірно і люди не брешуть.-
Каже той спокійно. – Ну, то знай, небого,
Що про тебе чутки вже дійшли до Бога.
І за те, що злого робиш ти по світу,
Я тебе повинен в щось перетворити,
Щоб життя ти досить довге проживала
І гріхи нажиті всі спокутувала.
За те, що жаліла ти води попити,
Будуть сік із тебе щовесни цідити.
Що могла до нитки людей роздягати,
Будуть з тебе, жінко, люди лико драти.
А за те волосся, що ти виривала,
Щоб із твого гілля віники ладнали.
Ну, й за те, що взимку не дала зігрітись,
Буде твоє тіло у пічках горіти.
І, доки не зможеш зло все одробити,
Деревом ти будеш на цім світі жити!
Лиш оте промовив , так і зник без сліду,
І весь двір і хата зникли вслід за дідом.
Вона тої ж миті деревом зробилась
І донизу віття її похилилось.
Стоїть чи сумує, чи така сердита,
Жде, коли гріхи всі зможе відробити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
