
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про горобину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про горобину
У купця Миколи була дочка гарна,
Але сподівався він на неї марно.
Думав, як надума на рушник ставати ,
Він для неї знайде жениха з багатих.
Вже й придане гарне зготував для неї,
Для тієї дочки любої своєї.
Вже і придивлявся до сімей купецьких,
Де знайдеться гарний жених молодецький.
Думав: от як скоро поберуться діти,
Буде він онуків в старості глядіти…
Але його мрії обірвались рано:
Прийшла донька, каже: «Я люблю Івана!»
Отого Івана, що й двору не має,
Ходить по сусідах, на хлыб заробляє.
Став її вмовляти: «Що ж ти, доню, робиш?
Ти ж красу загубиш і життя угробиш!
Де ж ти будеш жити? Де дітей ростити?
Він кутка ж не має у цілому світі.
А вона всміхнулась на те, відпові́ла:
«Рай, говорять, тату і в курені із милим».
Розізлився батько, став доньку лякати:
«Від мене й копійки ти не будеш мати!»
Спробуєш пожити, як живе голота,
Прибіжиш, як мила до мойого плоту!
Будеш ще просити, будеш ще благати,
Щоб пустив тебе я до своєї хати!»
А вона уперлась – батькова дитина:
«Вийду лиш за нього! Буду з ним єдиним!»
Розізливсь ще дужче від тих слів Микола:
«Хочеш бути бідна і ходити гола?
А як всі на мене дивитися будуть?
Стануть полоскати моє ім’я люди!
Ні, не бути тому! От, закрию в хаті
І знайду для тебе жениха з багатих.
Посиди, подумай, може, зрозумієш!
Проти мого слова піти не посмієш!»
Зачинив у хаті, сльози її душать,
Все одно затялась не продати душу.
Коли чує: батько матері говорить,
Що піде до відьми, хай поможе в горі.
Хлопцеві поробить чи зведе зі світу,
Щоб його донькою він не смів крутити.
Як вона почула, страшно її стало
За парубка того, якого кохала.
Як би їй до нього побігти, сказати,
Бо ж в селі всі знали, яка відьма клята.
А уже надвечір, сонечко сідає.
Десь уже й миленький її виглядає.
Стоїть над рікою попід осокори,
Про біду не знає, яка прийде скоро.
Витягла віконце, вилізла із хати,
Як би так скоріше до річки дістати.
Аж бачить: вже батько з відьмою ступає
Туди, де миленький її вже чекає.
Біжить дівчинонька, біжить, ледь не плаче.
А річка далеко, не встигає - бачить.
Але хлопець відьму з батьком теж помітив,
Злякавсь, що кохану ті зведуть зі світу.
Тож помчав вздовж річки, відманити хоче.
З берега крутого стрімко в воду скочив.
Як вона добігла, на березі стала,
Бачить, що Іванко вже проплив чимало,
Вже й на берег сходить. Врятувався, значить.
Але добре хлопця й стара відьма бачить.
Щось прошепотіла, потім прокричала.
Блискавка зненацька із небес упала.
І застиг на місці хлопець, зупинився.
І на дуб високий вмить перетворився.
Та були такими сильними ті чари,
Що й на дівчиноньку діяти поча́ли.
Стан зробивсь тоненький, руки стали віттям
І перетворилась в горобину миттю.
І стоять із того часу над рікою
Тягнуть руки-віття один до другої.
Дивиться на нього, вітами хитає.
«Чи кохаєш, милий?»- начебто питає.
Навесні вдягає плаття біле нове,
Наче до весілля готується знову.
Восени ж червоні сльози проливає,
Бо ніяк із дубом доля не з’єднає.
«Ніяк горобині дуба не дістатись,
Видно, сиротині вік одній хитатись».
Але сподівався він на неї марно.
Думав, як надума на рушник ставати ,
Він для неї знайде жениха з багатих.
Вже й придане гарне зготував для неї,
Для тієї дочки любої своєї.
Вже і придивлявся до сімей купецьких,
Де знайдеться гарний жених молодецький.
Думав: от як скоро поберуться діти,
Буде він онуків в старості глядіти…
Але його мрії обірвались рано:
Прийшла донька, каже: «Я люблю Івана!»
Отого Івана, що й двору не має,
Ходить по сусідах, на хлыб заробляє.
Став її вмовляти: «Що ж ти, доню, робиш?
Ти ж красу загубиш і життя угробиш!
Де ж ти будеш жити? Де дітей ростити?
Він кутка ж не має у цілому світі.
А вона всміхнулась на те, відпові́ла:
«Рай, говорять, тату і в курені із милим».
Розізлився батько, став доньку лякати:
«Від мене й копійки ти не будеш мати!»
Спробуєш пожити, як живе голота,
Прибіжиш, як мила до мойого плоту!
Будеш ще просити, будеш ще благати,
Щоб пустив тебе я до своєї хати!»
А вона уперлась – батькова дитина:
«Вийду лиш за нього! Буду з ним єдиним!»
Розізливсь ще дужче від тих слів Микола:
«Хочеш бути бідна і ходити гола?
А як всі на мене дивитися будуть?
Стануть полоскати моє ім’я люди!
Ні, не бути тому! От, закрию в хаті
І знайду для тебе жениха з багатих.
Посиди, подумай, може, зрозумієш!
Проти мого слова піти не посмієш!»
Зачинив у хаті, сльози її душать,
Все одно затялась не продати душу.
Коли чує: батько матері говорить,
Що піде до відьми, хай поможе в горі.
Хлопцеві поробить чи зведе зі світу,
Щоб його донькою він не смів крутити.
Як вона почула, страшно її стало
За парубка того, якого кохала.
Як би їй до нього побігти, сказати,
Бо ж в селі всі знали, яка відьма клята.
А уже надвечір, сонечко сідає.
Десь уже й миленький її виглядає.
Стоїть над рікою попід осокори,
Про біду не знає, яка прийде скоро.
Витягла віконце, вилізла із хати,
Як би так скоріше до річки дістати.
Аж бачить: вже батько з відьмою ступає
Туди, де миленький її вже чекає.
Біжить дівчинонька, біжить, ледь не плаче.
А річка далеко, не встигає - бачить.
Але хлопець відьму з батьком теж помітив,
Злякавсь, що кохану ті зведуть зі світу.
Тож помчав вздовж річки, відманити хоче.
З берега крутого стрімко в воду скочив.
Як вона добігла, на березі стала,
Бачить, що Іванко вже проплив чимало,
Вже й на берег сходить. Врятувався, значить.
Але добре хлопця й стара відьма бачить.
Щось прошепотіла, потім прокричала.
Блискавка зненацька із небес упала.
І застиг на місці хлопець, зупинився.
І на дуб високий вмить перетворився.
Та були такими сильними ті чари,
Що й на дівчиноньку діяти поча́ли.
Стан зробивсь тоненький, руки стали віттям
І перетворилась в горобину миттю.
І стоять із того часу над рікою
Тягнуть руки-віття один до другої.
Дивиться на нього, вітами хитає.
«Чи кохаєш, милий?»- начебто питає.
Навесні вдягає плаття біле нове,
Наче до весілля готується знову.
Восени ж червоні сльози проливає,
Бо ніяк із дубом доля не з’єднає.
«Ніяк горобині дуба не дістатись,
Видно, сиротині вік одній хитатись».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію