
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
...Плюс внучка
...ПЛЮС ВНУЧКА
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает, не знаю ли я, как найти улицу Набережную. Объяснила, но вижу, что вряд ли найдет старушка нужный ей адрес в такой поздний час.
Вышли из электрички вместе, и, хоть рано утром мне нужно торопиться в школу, все же как-то неудобно оставлять женщину одну. Ведь ни автобусов, ни такси тогда еще у нас не было. Ничего не стоило обойти городок за какой-то час-полтора.
– А кто у вас там на Набережной? – спрашиваю любопытства ради, когда решила помочь старушке.
– Да вы понимаете, не знаю, как и сказать...
– Сын, дочь, внуки?
– Давайте расскажу все по порядку, а вы уже тогда решайте сами...
...Получаю я на днях письмо из армии от своего дорогого внучка. Пишет, что приснилось ему, будто девушка, с которой он дружил, вскорости должна рожать. Так вот, просит меня внучек поехать по адресу, что мы с вами ищем, встретиться с его любимой и передать, что как только он демобилизуется, то сразу же и распишется с ней. Вот такая история.
– Да, но почему именно вы должны ехать, а не отец или мать?
– Дело в том, голубушка, что отец и мать его разбежались в разные стороны, а я осталась как бы в трех ипостасях. К кому же ему, бедняжке, и обращаться, как не ко мне?
Где-то в третьем часу ночи нашли мы дом будущей невесты, но в какой квартире она живет, влюбленный солдат не написал. Ничего не поделаешь – звоним в первую попавшуюся. Никто не отвечает. Звоним в следующую. На счастье, выходит женщина и, не удивляясь за звонок в столь неподходящее время, спокойно так отвечает на наш вопрос. Оказывается, девушка действительно беременна и уехала вместе с родителями отдыхать. Завтра должны уже и вернуться.
– Ну что ж, завтра так завтра, а сегодня идемте спать ко мне, – говорю я довольной старушке.
Приходим домой, гостья моя ставит на стол целую корзину пирожков, но я, поблагодарив, отказываюсь кушать и предлагаю спать. Перед выходом на работу прошу ее просто захлопнуть дверь квартиры. Когда возвратилась из школы, старушки уже не было, а на столе стояла горка пирожков и записка со словами благодарности.
Прошло несколько месяцев. И вот я получаю письмо без обратного адреса. Пишет та самая ночная гостья и сообщает, что внук женился на той самой девушке, которую мы когда-то искали, и что та благополучно родила девочку. А назвали малышку Лариса. В мою честь. Так вот я к своим внукам – Богданчику и Васильку добавила еще и внучку.
Вот и вся история. Даже не история, а просто случай, каких у каждого из нас полным-полно...
...Я смотрел на Ларису, совсем молодую бабушку, и думал: дай Б-г, чтобы и в самом деле в каждом из нас так же, как у моей собеседницы, было неизбывным желание помочь ближнему даже без его просьбы. Без подспудной мысли – некогда. Без оглядки, что кто-то другой поможет незрячему не натолкнуться на преграду, а бабушке или ребенку – преодолеть непреодолимый из-за осатаневших водителей нерегули¬руемый перекресток, и т.д. и т.п. Дай-то Б-г, чтобы и в самом деле, как кажется Ларисе, у каждого из нас было полным-полно этих и других случаев. Чтобы каждый из нас считал, что это именно о нем сказал Поэт:
“Раз добром налито сердце –
Вовек не остынет”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
...Плюс внучка
...ПЛЮС ВНУЧКА
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает, не знаю ли я, как найти улицу Набережную. Объяснила, но вижу, что вряд ли найдет старушка нужный ей адрес в такой поздний час.
Вышли из электрички вместе, и, хоть рано утром мне нужно торопиться в школу, все же как-то неудобно оставлять женщину одну. Ведь ни автобусов, ни такси тогда еще у нас не было. Ничего не стоило обойти городок за какой-то час-полтора.
– А кто у вас там на Набережной? – спрашиваю любопытства ради, когда решила помочь старушке.
– Да вы понимаете, не знаю, как и сказать...
– Сын, дочь, внуки?
– Давайте расскажу все по порядку, а вы уже тогда решайте сами...
...Получаю я на днях письмо из армии от своего дорогого внучка. Пишет, что приснилось ему, будто девушка, с которой он дружил, вскорости должна рожать. Так вот, просит меня внучек поехать по адресу, что мы с вами ищем, встретиться с его любимой и передать, что как только он демобилизуется, то сразу же и распишется с ней. Вот такая история.
– Да, но почему именно вы должны ехать, а не отец или мать?
– Дело в том, голубушка, что отец и мать его разбежались в разные стороны, а я осталась как бы в трех ипостасях. К кому же ему, бедняжке, и обращаться, как не ко мне?
Где-то в третьем часу ночи нашли мы дом будущей невесты, но в какой квартире она живет, влюбленный солдат не написал. Ничего не поделаешь – звоним в первую попавшуюся. Никто не отвечает. Звоним в следующую. На счастье, выходит женщина и, не удивляясь за звонок в столь неподходящее время, спокойно так отвечает на наш вопрос. Оказывается, девушка действительно беременна и уехала вместе с родителями отдыхать. Завтра должны уже и вернуться.
– Ну что ж, завтра так завтра, а сегодня идемте спать ко мне, – говорю я довольной старушке.
Приходим домой, гостья моя ставит на стол целую корзину пирожков, но я, поблагодарив, отказываюсь кушать и предлагаю спать. Перед выходом на работу прошу ее просто захлопнуть дверь квартиры. Когда возвратилась из школы, старушки уже не было, а на столе стояла горка пирожков и записка со словами благодарности.
Прошло несколько месяцев. И вот я получаю письмо без обратного адреса. Пишет та самая ночная гостья и сообщает, что внук женился на той самой девушке, которую мы когда-то искали, и что та благополучно родила девочку. А назвали малышку Лариса. В мою честь. Так вот я к своим внукам – Богданчику и Васильку добавила еще и внучку.
Вот и вся история. Даже не история, а просто случай, каких у каждого из нас полным-полно...
...Я смотрел на Ларису, совсем молодую бабушку, и думал: дай Б-г, чтобы и в самом деле в каждом из нас так же, как у моей собеседницы, было неизбывным желание помочь ближнему даже без его просьбы. Без подспудной мысли – некогда. Без оглядки, что кто-то другой поможет незрячему не натолкнуться на преграду, а бабушке или ребенку – преодолеть непреодолимый из-за осатаневших водителей нерегули¬руемый перекресток, и т.д. и т.п. Дай-то Б-г, чтобы и в самом деле, как кажется Ларисе, у каждого из нас было полным-полно этих и других случаев. Чтобы каждый из нас считал, что это именно о нем сказал Поэт:
“Раз добром налито сердце –
Вовек не остынет”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію