ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про панів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про панів
Стоїть корчма понад шляхом біля перевозу.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.
Бува, корчмар не встигає на столи носити,
Та сидять, поки чекають, щось собі пліткують.
От якось отак сиділи в корчмі запорожці.
Уже випили по кухлю, наїдки чекали.
З-за халяв подіставали кожному по ложці,
Про щось своє гомоніли, часом реготали.
Вже під вечір, корчма повна, селяни із поля
Прийшли трохи відпочити з денної роботи.
Теж тихенько гомоніли біля свого столу
І несло від них корчмою стійкий запах поту.
Тож сиділи та чекали, звісно, кожен сво́го:
Хто наїдки, хто напої - корчмар забарився.
Раптом двері відчинились і став на порога
Якийсь панок завалящий. Гордо подивився
Та і каже: «Одно бидло зібралося тутай!
Нігде пану уродзонім, навіть, і поїсти!»
Для селян таке, можливо, не в новину чути,
Із-за столу повставали, щоб панові сісти.
Молодий же запорожець за шаблю схопився,
Аби трохи тому пану язик вкоротити.
Та на нього старший гнівно тільки подивився,
Козакові слід собою, мовляв, володіти.
Повернувсь тоді до пана та й в голос питає:
«А якого саме пана маєм честь вітати?»
«Пан Хмелецький, єстем, хлопе, коли хто не знає!»
«Дуже добре, зацний пане, тепер будем знати».
А в самого так і грають в очах бісенята.
Козаки сидять, чекають, знають козарлюгу,
Той такий - кого завгодно може обсміяти,
Нема в жартах йому рівних по усьому Лугу.
Помовчавши, козак мовить із серйозним видом:
«Пан є пан, його зробили не з такого тіста…
Як створив Бог світ і землю, все на неї, слідом
Він надумав і людину сотворити. Звісно,
Не одну: комусь робити, комусь – панувати.
Тож узяв він шматок глини, зліпив хлопа з неї,
Потім з тіста пшеничного став пана ладнати.
Ліпив довго, милувався з роботи своєї.
А закінчив, то поставив на сонці сушитись.
Сам подався поза хмари та й ліг спочивати.
А тут псові біс порадив, певно, нагодитись.
Він обнюхав хлопа, пана… із кого обрати?
Хто ж то буде глину їсти? Узявсь він до пана.
Роздирає, їсть шматками, бо ж, видно голодний.
Скоро з пана, що його Бог ліпив так старанно,
Залишились тільки ноги. Аж тут крик Господній:
«Що ж ти робиш?!» Та ще дрина отримав від Бога.
Пес як кинеться із ляку та давай тікати.
Біжить, біжить… з переляку так і пре із нього,
Все боїться, що Бог його може наздогнати.
І, де тільки він присяде, тільки купку зробить,
Там із тої купки зразу і пан на світ Божий.
А тікав він лісом, полем, скрізь звільняв утробу.
Тому прізвище у пана на те місце схоже.
Зробить купку під осику, то буде Осинський,
А, як стане попід вишню – буде Вишневецький,
А покладе під ліщину – з’явиться Ліщинський,
А під хмелем як присяде, то буде Хмелецький».
Лиш закінчив козак мову, корчму аж підняло,
Такий регіт там здійнявся, що й на небі чути.
Лице пана буряковим від образи стало,
Ладен кожному лайдаку голову зітнути.
Та в корчмі всі реготали, ніхто не лякався,
Хоча пан надимав щоки і витріщав очі.
Тож панок крутнувсь на місці та і геть подався,
Бо, мовляв, він мати справи із бидлом не хоче.
Так на світі і з’явилась легенда про пана,
Довго-довго вона потім по селах ходила.
Насміхалися над паном козаки й селяни,
Та, тим часом, готували свої шаблі й вила.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.
Бува, корчмар не встигає на столи носити,
Та сидять, поки чекають, щось собі пліткують.
От якось отак сиділи в корчмі запорожці.
Уже випили по кухлю, наїдки чекали.
З-за халяв подіставали кожному по ложці,
Про щось своє гомоніли, часом реготали.
Вже під вечір, корчма повна, селяни із поля
Прийшли трохи відпочити з денної роботи.
Теж тихенько гомоніли біля свого столу
І несло від них корчмою стійкий запах поту.
Тож сиділи та чекали, звісно, кожен сво́го:
Хто наїдки, хто напої - корчмар забарився.
Раптом двері відчинились і став на порога
Якийсь панок завалящий. Гордо подивився
Та і каже: «Одно бидло зібралося тутай!
Нігде пану уродзонім, навіть, і поїсти!»
Для селян таке, можливо, не в новину чути,
Із-за столу повставали, щоб панові сісти.
Молодий же запорожець за шаблю схопився,
Аби трохи тому пану язик вкоротити.
Та на нього старший гнівно тільки подивився,
Козакові слід собою, мовляв, володіти.
Повернувсь тоді до пана та й в голос питає:
«А якого саме пана маєм честь вітати?»
«Пан Хмелецький, єстем, хлопе, коли хто не знає!»
«Дуже добре, зацний пане, тепер будем знати».
А в самого так і грають в очах бісенята.
Козаки сидять, чекають, знають козарлюгу,
Той такий - кого завгодно може обсміяти,
Нема в жартах йому рівних по усьому Лугу.
Помовчавши, козак мовить із серйозним видом:
«Пан є пан, його зробили не з такого тіста…
Як створив Бог світ і землю, все на неї, слідом
Він надумав і людину сотворити. Звісно,
Не одну: комусь робити, комусь – панувати.
Тож узяв він шматок глини, зліпив хлопа з неї,
Потім з тіста пшеничного став пана ладнати.
Ліпив довго, милувався з роботи своєї.
А закінчив, то поставив на сонці сушитись.
Сам подався поза хмари та й ліг спочивати.
А тут псові біс порадив, певно, нагодитись.
Він обнюхав хлопа, пана… із кого обрати?
Хто ж то буде глину їсти? Узявсь він до пана.
Роздирає, їсть шматками, бо ж, видно голодний.
Скоро з пана, що його Бог ліпив так старанно,
Залишились тільки ноги. Аж тут крик Господній:
«Що ж ти робиш?!» Та ще дрина отримав від Бога.
Пес як кинеться із ляку та давай тікати.
Біжить, біжить… з переляку так і пре із нього,
Все боїться, що Бог його може наздогнати.
І, де тільки він присяде, тільки купку зробить,
Там із тої купки зразу і пан на світ Божий.
А тікав він лісом, полем, скрізь звільняв утробу.
Тому прізвище у пана на те місце схоже.
Зробить купку під осику, то буде Осинський,
А, як стане попід вишню – буде Вишневецький,
А покладе під ліщину – з’явиться Ліщинський,
А під хмелем як присяде, то буде Хмелецький».
Лиш закінчив козак мову, корчму аж підняло,
Такий регіт там здійнявся, що й на небі чути.
Лице пана буряковим від образи стало,
Ладен кожному лайдаку голову зітнути.
Та в корчмі всі реготали, ніхто не лякався,
Хоча пан надимав щоки і витріщав очі.
Тож панок крутнувсь на місці та і геть подався,
Бо, мовляв, він мати справи із бидлом не хоче.
Так на світі і з’явилась легенда про пана,
Довго-довго вона потім по селах ходила.
Насміхалися над паном козаки й селяни,
Та, тим часом, готували свої шаблі й вила.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію