Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
2026.08.01
22:52
Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
2026.08.01
22:16
Мої слова звичайні й зрозумілі,
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
2026.08.01
18:46
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
2026.08.01
13:36
Я сльозою упаду на стяг,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про снігура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про снігура
Через замети, що сягали до колін
Крізь ліс, мабуть, відомими стежками
Ішов чернець старий із малюками.
Попереду ступав по снігу він.
За ним вони вервечкою по сліду,
Бо ж їм той сніг кому й до голови.
Чернець далекі відгуки ловив
Та все кивав, неначе щось провідав.
Що їм робити у лісах глухих,
Коли навколо грудень так лютує?
Куди загін малесенький простує?
Що з теплих хат могло прогнати їх?
Монголи!..Що до Києва прийшли,
З усіх боків град стольний обступили.
Вони вже чули, як пороки били,
Поки й подалі в ліс не відійшли.
Що там тепер – того ніхто не зна.
Відбили ту орду чи не відбили?
А що, як вона місто захопила?
Тепер уже четвертий день мина,
Як вони школу в поспіху лишили,
Коли почули той тривожний дзвін.
Про небезпеку попередив він.
Вони спочатку в Київ поспішили,
Але уздрів учитель Никодим,
Як чорна хвиля місто охопила
І всі шляхи-дороги перекрила.
Отож велів за ним рушати їм.
Повів крізь ліс їх у чернечий скит
Лише йому відомими стежками.
Топтав дорогу перед малюками
Аби вони за ним ступали в слід.
Давно вже стихли і тривожний дзвін,
Й глухі удари у міські ворота.
Вони уже й спинитися не проти,
Але ж усе вирішує тут він.
Аж ось, спинився, врешті, Никодим,
Галявину уважно обдивився.
Тим оглядом своїм задовольнився,
Велів цурпалля натягати їм.
Сам заходився місце розчищати
Поміж високих і густих ялин.
«Несіть сухого! - попередив він,-
Від нього менше диму будем мати.
А то іще помітить супостат
І кинеться тоді за нами слідом.
Та треба ж відпочити, пообідать».
Чернець іще раз озирнувсь назад,
Мов сподівався, що помітить зможе,
Чи хто услід за ними не спішить.
Тоді узявся вогнище палить
Із того, що притяг до нього кожен.
Вже скоро всі усілися кругом,
Черствого хліба у руках тримали,
Сніг розтопили, тим і запивали,
Гадали – скоро вже дійдуть того
Глухого скиту аби відпочити,
Поїсти щось поживніш сухарів.
Та грілися, поки вогонь горів
Потомлені усі – бо, звісно ж, діти.
Хто вже доїв, той трохи задрімав.
Лише найстарший із усіх Миколка
Все щось крутився, начебто на голках,
Вже другий кухлик у руках тримав
З водою, що приємно парувала.
Та роздивлявся навколишній ліс.
У кронах добре чути вітру свист,
А тут внизу в них тиша панувала.
І раптом: «Дядьку, дядьку Никодим,
Що то за птахи онде на ялині?»
Чернець поглянув: «Снігурі то, сину!»
Мабуть, хотів обмежитися тим.
Але Миколка знов пита його:
«То їх від снігу так, мабуть, назвали?»
«Можливо й так! Вони ж поприлітали
Коли у нас все у снігу кругом.
А чув колись, чи правда то чи ні,
Та знаючі колись казали люди,
Що «снігах» означа «червоногрудий»
У торків. І, здається так мені,
Що може й звідти птаху цю назвали».
«А й справді, он як червоніють всі!..
А звідки, - знов Миколка напосів,-
Вони такі червоногруді стали?»
Задумався на хвильку Никодим,
Дровець неспішно у вогонь підкинув.
«Історія то дуже давня, сину.
Та слухай, я тобі переповім.
Було то у біблейські ще часи
І був снігур тоді ще сіра птаха.
Хотів червоні груди бідолаха.
Отож, лелеку, буцім, попросив,
Щоб та червоних ягід назбирала
Й натерла йому пір’я соком їх.
І став снігур гарніший од усіх.
Хоча… недовго радість та тривала.
Бо скоро сік той вимився кудись
І став снігур , як і раніше, сірим.
А у лелеки, поміж тим, допіру
Червоний дзьоб відтоді залишивсь.
Снігур з тих пір засмучений літав
Та все не полишав свої надії.
А раптом хтось усе-таки зуміє
Зробити, щоб червоногрудим став.
Почув, що, наче, поміж люди є
Такі, що все уміють фарбувати.
Тож полетів до них аби спитати,
Бажання як утілити своє.
От прилетів в красильню, став літати,
Співати аби майстер зрозумів.
Той саме фарбу в чані колотив.
І заходився птаху виганяти.
Бо ж мови він пташиної не знав.
Махав своєю палицею всюди,
Червона фарба втрапила на груди
І знов снігур червоногрудим став.
Збулася мрія…Але час минув
І скоро фарба вицвіла, злиняла.
І знову груди його сірі стали.
Тож він на мрію і крилом махнув.
А що робити, коли не виходить?
Змирився. Сірий – так тому і буть.
Про свою мрію вирішив забуть.
Як дав Господь – того змінити годі.
Усе на світі у руках Його.
Та, коли будеш праведно чинити,
То зможеш і своє життя змінити.
Ось тобі приклад снігура того.
Летів він якось повз Єрусалим.
Аж бачить – люди сунуться юрбою
І трьох людей ведуть поміж собою
І усі троє із хрестом своїм.
Цікава пташці веремія та.
Кружляти стала навкруги, дивилась,
Як на горі юрба та зупинилась,
Як трьох людей розп’яли на хрестах.
А одному іще й вінець терновий
Із шпичаками на чоло вдягли.
Де шпичаки ті вп’ялися були,
Побігли на лице краплини крові.
Жаль стало чоловіка птасі тій.
Вона до Нього хутко підлетіла,
Повитягала шпичаки із тіла.
Відкрив Той очі і всміхнувся їй.
Тоді помітить птаха не могла,
Що її пір’я в кро́ві забруднилось.
Отак червоні груди й залишились.
Бо ж кров та не звичайною була.
То люди злі Ісуса розіп’яли
І Божа кров зросила снігура…
До речі, підніматися пора,
Аби до ночі ми у скит попали».
Крізь ліс, мабуть, відомими стежками
Ішов чернець старий із малюками.
Попереду ступав по снігу він.
За ним вони вервечкою по сліду,
Бо ж їм той сніг кому й до голови.
Чернець далекі відгуки ловив
Та все кивав, неначе щось провідав.
Що їм робити у лісах глухих,
Коли навколо грудень так лютує?
Куди загін малесенький простує?
Що з теплих хат могло прогнати їх?
Монголи!..Що до Києва прийшли,
З усіх боків град стольний обступили.
Вони вже чули, як пороки били,
Поки й подалі в ліс не відійшли.
Що там тепер – того ніхто не зна.
Відбили ту орду чи не відбили?
А що, як вона місто захопила?
Тепер уже четвертий день мина,
Як вони школу в поспіху лишили,
Коли почули той тривожний дзвін.
Про небезпеку попередив він.
Вони спочатку в Київ поспішили,
Але уздрів учитель Никодим,
Як чорна хвиля місто охопила
І всі шляхи-дороги перекрила.
Отож велів за ним рушати їм.
Повів крізь ліс їх у чернечий скит
Лише йому відомими стежками.
Топтав дорогу перед малюками
Аби вони за ним ступали в слід.
Давно вже стихли і тривожний дзвін,
Й глухі удари у міські ворота.
Вони уже й спинитися не проти,
Але ж усе вирішує тут він.
Аж ось, спинився, врешті, Никодим,
Галявину уважно обдивився.
Тим оглядом своїм задовольнився,
Велів цурпалля натягати їм.
Сам заходився місце розчищати
Поміж високих і густих ялин.
«Несіть сухого! - попередив він,-
Від нього менше диму будем мати.
А то іще помітить супостат
І кинеться тоді за нами слідом.
Та треба ж відпочити, пообідать».
Чернець іще раз озирнувсь назад,
Мов сподівався, що помітить зможе,
Чи хто услід за ними не спішить.
Тоді узявся вогнище палить
Із того, що притяг до нього кожен.
Вже скоро всі усілися кругом,
Черствого хліба у руках тримали,
Сніг розтопили, тим і запивали,
Гадали – скоро вже дійдуть того
Глухого скиту аби відпочити,
Поїсти щось поживніш сухарів.
Та грілися, поки вогонь горів
Потомлені усі – бо, звісно ж, діти.
Хто вже доїв, той трохи задрімав.
Лише найстарший із усіх Миколка
Все щось крутився, начебто на голках,
Вже другий кухлик у руках тримав
З водою, що приємно парувала.
Та роздивлявся навколишній ліс.
У кронах добре чути вітру свист,
А тут внизу в них тиша панувала.
І раптом: «Дядьку, дядьку Никодим,
Що то за птахи онде на ялині?»
Чернець поглянув: «Снігурі то, сину!»
Мабуть, хотів обмежитися тим.
Але Миколка знов пита його:
«То їх від снігу так, мабуть, назвали?»
«Можливо й так! Вони ж поприлітали
Коли у нас все у снігу кругом.
А чув колись, чи правда то чи ні,
Та знаючі колись казали люди,
Що «снігах» означа «червоногрудий»
У торків. І, здається так мені,
Що може й звідти птаху цю назвали».
«А й справді, он як червоніють всі!..
А звідки, - знов Миколка напосів,-
Вони такі червоногруді стали?»
Задумався на хвильку Никодим,
Дровець неспішно у вогонь підкинув.
«Історія то дуже давня, сину.
Та слухай, я тобі переповім.
Було то у біблейські ще часи
І був снігур тоді ще сіра птаха.
Хотів червоні груди бідолаха.
Отож, лелеку, буцім, попросив,
Щоб та червоних ягід назбирала
Й натерла йому пір’я соком їх.
І став снігур гарніший од усіх.
Хоча… недовго радість та тривала.
Бо скоро сік той вимився кудись
І став снігур , як і раніше, сірим.
А у лелеки, поміж тим, допіру
Червоний дзьоб відтоді залишивсь.
Снігур з тих пір засмучений літав
Та все не полишав свої надії.
А раптом хтось усе-таки зуміє
Зробити, щоб червоногрудим став.
Почув, що, наче, поміж люди є
Такі, що все уміють фарбувати.
Тож полетів до них аби спитати,
Бажання як утілити своє.
От прилетів в красильню, став літати,
Співати аби майстер зрозумів.
Той саме фарбу в чані колотив.
І заходився птаху виганяти.
Бо ж мови він пташиної не знав.
Махав своєю палицею всюди,
Червона фарба втрапила на груди
І знов снігур червоногрудим став.
Збулася мрія…Але час минув
І скоро фарба вицвіла, злиняла.
І знову груди його сірі стали.
Тож він на мрію і крилом махнув.
А що робити, коли не виходить?
Змирився. Сірий – так тому і буть.
Про свою мрію вирішив забуть.
Як дав Господь – того змінити годі.
Усе на світі у руках Його.
Та, коли будеш праведно чинити,
То зможеш і своє життя змінити.
Ось тобі приклад снігура того.
Летів він якось повз Єрусалим.
Аж бачить – люди сунуться юрбою
І трьох людей ведуть поміж собою
І усі троє із хрестом своїм.
Цікава пташці веремія та.
Кружляти стала навкруги, дивилась,
Як на горі юрба та зупинилась,
Як трьох людей розп’яли на хрестах.
А одному іще й вінець терновий
Із шпичаками на чоло вдягли.
Де шпичаки ті вп’ялися були,
Побігли на лице краплини крові.
Жаль стало чоловіка птасі тій.
Вона до Нього хутко підлетіла,
Повитягала шпичаки із тіла.
Відкрив Той очі і всміхнувся їй.
Тоді помітить птаха не могла,
Що її пір’я в кро́ві забруднилось.
Отак червоні груди й залишились.
Бо ж кров та не звичайною була.
То люди злі Ісуса розіп’яли
І Божа кров зросила снігура…
До речі, підніматися пора,
Аби до ночі ми у скит попали».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
