Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Хто як будує гнізда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто як будує гнізда
(англійська легенда)
Зібрались якось різні птахи світу
Й сороку стали всі гуртом прохать
Аби вона взялася їх навчити,
Як саме треба гнізда будувать.
Бо ж славилась сорока поміж ними
Своїм уміння гарно гнізда вить.
- Ти поділись уміннями своїми!-
Взялися усі дружно говорить.
Сорока ж дуже любить всіх повчати,
Пом’ялася для виду, а тоді
Сказала: - Добре, згодна показати.
Та тільки раз, отож, як слід глядіть.
Взяла спочатку і з багна зліпила
Щось схоже до кругленького коржа.
- Мені уже все добре зрозуміло!-
Озвався сірий дрізд, не побажав
Дивитись далі,сам подавсь ладнати.
З тих пір в них гнізда саме отакі.
Взялась сорока гілочки вкладати
На отой коржик із усіх боків.
-Ах, ось як треба!- голосно гукає
Тут чорний дрізд.- Тоді я полетів!
Отож гніздо їх так і виглядає,
Бо ж він дивитись далі не схотів.
Сорока ж знов багна понабирала
Й обклала шаром гілочки оті.
- Все далі ясно! – тут сова сказала-
Та й час уже прийшов мені летіть.
Тож так, як слід собі гнізда й не вила…
Сорока ж гілочок іще взяла
Й гніздо іззовні ними знов обвила,
Зв’язала їх гарненько, як змогла.
-Це саме те, що треба! – процвірінькав
Тут горобець і теж подався десь.
Йому гніздо, як слід зробити ліньки,
І ліплять, що, мовляв, і так зійде.
Ну, а сорока далі майструвала.
Ганчір’я, пір’я відшукала та
Гарненько ними все гніздечко вслала.
Що, навіть, шпак промовив: - Красота!
В шпака, і справді, затишне гніздечко,
Бо ж він сороку слухав довше всіх.
У пух м’якенький відклада яєчка,
Висиджує там пташенят своїх.
Сказав то шпак та й полетів робити.
Всі розлетілись по одній одна -
Хто політати, хто гніздечко вити
Зосталась лише горлиця дурна.
Сорока ж все працює, все ладнає,
Показує, як класти пух та мох.
Аж гілочку упоперек вкладає
І чує: - Мало двох! – та, - Мало двох!
Але сорока: - Досить і одної!
А та їй: - Мало двох!- знов завела.
Сорока глядь, а крім її самої,
Поблизу лише горлиця й була.
Розсердилась вона та й полетіла
І зареклася вчити гнізда вить.
Тож кожен ліпить, як кому схотілось,
Бо не бажав тоді, як треба вчить.
Зібрались якось різні птахи світу
Й сороку стали всі гуртом прохать
Аби вона взялася їх навчити,
Як саме треба гнізда будувать.
Бо ж славилась сорока поміж ними
Своїм уміння гарно гнізда вить.
- Ти поділись уміннями своїми!-
Взялися усі дружно говорить.
Сорока ж дуже любить всіх повчати,
Пом’ялася для виду, а тоді
Сказала: - Добре, згодна показати.
Та тільки раз, отож, як слід глядіть.
Взяла спочатку і з багна зліпила
Щось схоже до кругленького коржа.
- Мені уже все добре зрозуміло!-
Озвався сірий дрізд, не побажав
Дивитись далі,сам подавсь ладнати.
З тих пір в них гнізда саме отакі.
Взялась сорока гілочки вкладати
На отой коржик із усіх боків.
-Ах, ось як треба!- голосно гукає
Тут чорний дрізд.- Тоді я полетів!
Отож гніздо їх так і виглядає,
Бо ж він дивитись далі не схотів.
Сорока ж знов багна понабирала
Й обклала шаром гілочки оті.
- Все далі ясно! – тут сова сказала-
Та й час уже прийшов мені летіть.
Тож так, як слід собі гнізда й не вила…
Сорока ж гілочок іще взяла
Й гніздо іззовні ними знов обвила,
Зв’язала їх гарненько, як змогла.
-Це саме те, що треба! – процвірінькав
Тут горобець і теж подався десь.
Йому гніздо, як слід зробити ліньки,
І ліплять, що, мовляв, і так зійде.
Ну, а сорока далі майструвала.
Ганчір’я, пір’я відшукала та
Гарненько ними все гніздечко вслала.
Що, навіть, шпак промовив: - Красота!
В шпака, і справді, затишне гніздечко,
Бо ж він сороку слухав довше всіх.
У пух м’якенький відклада яєчка,
Висиджує там пташенят своїх.
Сказав то шпак та й полетів робити.
Всі розлетілись по одній одна -
Хто політати, хто гніздечко вити
Зосталась лише горлиця дурна.
Сорока ж все працює, все ладнає,
Показує, як класти пух та мох.
Аж гілочку упоперек вкладає
І чує: - Мало двох! – та, - Мало двох!
Але сорока: - Досить і одної!
А та їй: - Мало двох!- знов завела.
Сорока глядь, а крім її самої,
Поблизу лише горлиця й була.
Розсердилась вона та й полетіла
І зареклася вчити гнізда вить.
Тож кожен ліпить, як кому схотілось,
Бо не бажав тоді, як треба вчить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
