Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про один звичай
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про один звичай
- Пробачте, ви постійно нас вчите,
Що шапку слід в приміщенні скидати.
А звідки це – не можете сказати?
- Питання, хлопче, зовсім не просте.-
Учитель відірвався на хвилину
Від книжки, що якраз її вивчав,
Закладку між сторіночок поклав,
Закрив та й каже:- Слухай же, дитино,
Легенду давню. Так було чи ні -
Того не знаю. Бо в часи далекі
То все було. Жилось тоді нелегко
У тій від нас далекій стороні.
Жилось нелегко, бо блукав там страх
Поміж людей жорстокістю зачатий.
Боялись люди вийти навіть з хати,
Якщо й ходили – тільки при мечах
Та озирались, щоби зі спини
Бува хтось потай не завдав удару.
Отож ходили, наче чорні хмари
І увесь час боялися вони.
Аби себе хоч трохи захистить,
Вдягли на себе ще й залізні лати
Броню на коней узялись чіпляти
І так по світу білому ходить.
Росли могутні замки, як гриби,
Щоб стіни від напасті захищали,
З-за них назовні люди виглядали
Готові кожну мить до боротьби.
Стрічались часом – зразу за мечі,
Хто першим схопить –
той живим лишиться.
А ні – той там навіки залишиться.
Хто знав – чи верне, з дому ідучи.
Звідкіль та ворожнеча почалась
Ніхто уже й не пам’ятав допіру.
Не рятували молитви і віра.
Як хочеш жити – з дому не вилазь.
Раніше було страшно, а тепер,
Як в залізяччя люди повлізали,
Узагалі жахливо в світі стало.
І жах той душі людські хутко жер.
А хіба ні? Раніше хоч стрічав,
Щось на людину схоже може зовні,
Тепер усі в залізі – люди, коні
І кожен має гострого меча.
Раніше хоч, можливо, по очах
Побачить можна – що людина хоче:
Чи з миром йде, чи ніж на тебе точить,
Чи меч трима для того у руках.
А нині де й ті очі? У вузьких
Глибоких, темних прорізях в залізі.
Які вони там – добрі чи то грізні?
Які бажання світяться у них?
Не розбереш. Бо не побачиш їх.
А це ще більше страху навіває
І кожен першим за меча хапає
Ледь-ледь ступивши з дому за поріг.
Чим далі йшло – тим більше собі люди
Поначіпляли різних залізяк,
Нема проходу вже від зарізяк,
Панує страх дедалі більший всюди.
І що робити? То ніхто не зна,
Ніхто у гості не ходив нікуди.
Хто зна, які думки тримають люди?
Шолома знімеш, випити вина,
А тут тобі мечем по голові
І вже душа у ірій полетіла.
Лише залізо захищає тіло.
Поки в залізі – доти і живі.
Вже люди ледь ходили по землі,
Вгиналися від того залізяччя.
Уже і коні ледь бредуть – не скачуть
І поту ніяк втерти на чолі.
Як розірвати було коло те?
Ніхто не знав. У очі б подивитись
Один одному та живим лишитись.
А то ж завдання зовсім не просте.
Це ж треба мужність і сміливість мати,
Переступити через власний страх
І при чужих відточених мечах
Хоча б шолома з голови ізняти
І показати, що з добром прийшов,
Що зовсім зла у серці не тримаєш
І на таке ж у відповідь чекаєш.
Щоб цим стіну ворожості зборов.
Та от знайшовся врешті-решт один
Сміливий лицар без страху й докору,
Прийшов у гості до чужого двору,
Як і усі: в залізі кінь і він.
Зайшов у замок, двері відчинив
І на порозі зняв свого шолома,
Як це робили інші лише вдома.
Господар спершу було занімів,
Меча схопив, але у очі глянув,
А в них, відкритих, лише доброта.
Знітився він і гостя привітав,
Віддав йому належну гостю шану.
Змінились люди по випадку тім.
Він усім людям допоміг згадати,
Що чесним очі нічого ховати
І ось, коли людина входить в дім,
Вона знімає з голови убір,
Показує, що зла у ній немає
І що вона безмежно довіряє
Господарям. Так і пішло з тих пір:
Хто поважає дім, в який прийшов,
Той зніме шапку, на порозі ставши,
Відкриє наче серце, її зявши,
Покаже, що в нім віра і любов.
Що шапку слід в приміщенні скидати.
А звідки це – не можете сказати?
- Питання, хлопче, зовсім не просте.-
Учитель відірвався на хвилину
Від книжки, що якраз її вивчав,
Закладку між сторіночок поклав,
Закрив та й каже:- Слухай же, дитино,
Легенду давню. Так було чи ні -
Того не знаю. Бо в часи далекі
То все було. Жилось тоді нелегко
У тій від нас далекій стороні.
Жилось нелегко, бо блукав там страх
Поміж людей жорстокістю зачатий.
Боялись люди вийти навіть з хати,
Якщо й ходили – тільки при мечах
Та озирались, щоби зі спини
Бува хтось потай не завдав удару.
Отож ходили, наче чорні хмари
І увесь час боялися вони.
Аби себе хоч трохи захистить,
Вдягли на себе ще й залізні лати
Броню на коней узялись чіпляти
І так по світу білому ходить.
Росли могутні замки, як гриби,
Щоб стіни від напасті захищали,
З-за них назовні люди виглядали
Готові кожну мить до боротьби.
Стрічались часом – зразу за мечі,
Хто першим схопить –
той живим лишиться.
А ні – той там навіки залишиться.
Хто знав – чи верне, з дому ідучи.
Звідкіль та ворожнеча почалась
Ніхто уже й не пам’ятав допіру.
Не рятували молитви і віра.
Як хочеш жити – з дому не вилазь.
Раніше було страшно, а тепер,
Як в залізяччя люди повлізали,
Узагалі жахливо в світі стало.
І жах той душі людські хутко жер.
А хіба ні? Раніше хоч стрічав,
Щось на людину схоже може зовні,
Тепер усі в залізі – люди, коні
І кожен має гострого меча.
Раніше хоч, можливо, по очах
Побачить можна – що людина хоче:
Чи з миром йде, чи ніж на тебе точить,
Чи меч трима для того у руках.
А нині де й ті очі? У вузьких
Глибоких, темних прорізях в залізі.
Які вони там – добрі чи то грізні?
Які бажання світяться у них?
Не розбереш. Бо не побачиш їх.
А це ще більше страху навіває
І кожен першим за меча хапає
Ледь-ледь ступивши з дому за поріг.
Чим далі йшло – тим більше собі люди
Поначіпляли різних залізяк,
Нема проходу вже від зарізяк,
Панує страх дедалі більший всюди.
І що робити? То ніхто не зна,
Ніхто у гості не ходив нікуди.
Хто зна, які думки тримають люди?
Шолома знімеш, випити вина,
А тут тобі мечем по голові
І вже душа у ірій полетіла.
Лише залізо захищає тіло.
Поки в залізі – доти і живі.
Вже люди ледь ходили по землі,
Вгиналися від того залізяччя.
Уже і коні ледь бредуть – не скачуть
І поту ніяк втерти на чолі.
Як розірвати було коло те?
Ніхто не знав. У очі б подивитись
Один одному та живим лишитись.
А то ж завдання зовсім не просте.
Це ж треба мужність і сміливість мати,
Переступити через власний страх
І при чужих відточених мечах
Хоча б шолома з голови ізняти
І показати, що з добром прийшов,
Що зовсім зла у серці не тримаєш
І на таке ж у відповідь чекаєш.
Щоб цим стіну ворожості зборов.
Та от знайшовся врешті-решт один
Сміливий лицар без страху й докору,
Прийшов у гості до чужого двору,
Як і усі: в залізі кінь і він.
Зайшов у замок, двері відчинив
І на порозі зняв свого шолома,
Як це робили інші лише вдома.
Господар спершу було занімів,
Меча схопив, але у очі глянув,
А в них, відкритих, лише доброта.
Знітився він і гостя привітав,
Віддав йому належну гостю шану.
Змінились люди по випадку тім.
Він усім людям допоміг згадати,
Що чесним очі нічого ховати
І ось, коли людина входить в дім,
Вона знімає з голови убір,
Показує, що зла у ній немає
І що вона безмежно довіряє
Господарям. Так і пішло з тих пір:
Хто поважає дім, в який прийшов,
Той зніме шапку, на порозі ставши,
Відкриє наче серце, її зявши,
Покаже, що в нім віра і любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
