Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
2026.11.01
15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
2026.11.01
13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
2026.11.01
12:30
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
2026.11.01
07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
2026.10.31
23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
2026.10.31
23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
2026.10.31
19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
2026.10.31
19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
2026.10.31
18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
2026.10.31
15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
2026.10.31
13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
2026.10.31
07:23
Щоденно в осінньому місті
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
2026.10.30
21:39
легко і прозоро
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
2026.10.30
18:40
Букет осінній -
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
2026.10.30
16:49
Він із тих відьмаків,
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про один звичай
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про один звичай
- Пробачте, ви постійно нас вчите,
Що шапку слід в приміщенні скидати.
А звідки це – не можете сказати?
- Питання, хлопче, зовсім не просте.-
Учитель відірвався на хвилину
Від книжки, що якраз її вивчав,
Закладку між сторіночок поклав,
Закрив та й каже:- Слухай же, дитино,
Легенду давню. Так було чи ні -
Того не знаю. Бо в часи далекі
То все було. Жилось тоді нелегко
У тій від нас далекій стороні.
Жилось нелегко, бо блукав там страх
Поміж людей жорстокістю зачатий.
Боялись люди вийти навіть з хати,
Якщо й ходили – тільки при мечах
Та озирались, щоби зі спини
Бува хтось потай не завдав удару.
Отож ходили, наче чорні хмари
І увесь час боялися вони.
Аби себе хоч трохи захистить,
Вдягли на себе ще й залізні лати
Броню на коней узялись чіпляти
І так по світу білому ходить.
Росли могутні замки, як гриби,
Щоб стіни від напасті захищали,
З-за них назовні люди виглядали
Готові кожну мить до боротьби.
Стрічались часом – зразу за мечі,
Хто першим схопить –
той живим лишиться.
А ні – той там навіки залишиться.
Хто знав – чи верне, з дому ідучи.
Звідкіль та ворожнеча почалась
Ніхто уже й не пам’ятав допіру.
Не рятували молитви і віра.
Як хочеш жити – з дому не вилазь.
Раніше було страшно, а тепер,
Як в залізяччя люди повлізали,
Узагалі жахливо в світі стало.
І жах той душі людські хутко жер.
А хіба ні? Раніше хоч стрічав,
Щось на людину схоже може зовні,
Тепер усі в залізі – люди, коні
І кожен має гострого меча.
Раніше хоч, можливо, по очах
Побачить можна – що людина хоче:
Чи з миром йде, чи ніж на тебе точить,
Чи меч трима для того у руках.
А нині де й ті очі? У вузьких
Глибоких, темних прорізях в залізі.
Які вони там – добрі чи то грізні?
Які бажання світяться у них?
Не розбереш. Бо не побачиш їх.
А це ще більше страху навіває
І кожен першим за меча хапає
Ледь-ледь ступивши з дому за поріг.
Чим далі йшло – тим більше собі люди
Поначіпляли різних залізяк,
Нема проходу вже від зарізяк,
Панує страх дедалі більший всюди.
І що робити? То ніхто не зна,
Ніхто у гості не ходив нікуди.
Хто зна, які думки тримають люди?
Шолома знімеш, випити вина,
А тут тобі мечем по голові
І вже душа у ірій полетіла.
Лише залізо захищає тіло.
Поки в залізі – доти і живі.
Вже люди ледь ходили по землі,
Вгиналися від того залізяччя.
Уже і коні ледь бредуть – не скачуть
І поту ніяк втерти на чолі.
Як розірвати було коло те?
Ніхто не знав. У очі б подивитись
Один одному та живим лишитись.
А то ж завдання зовсім не просте.
Це ж треба мужність і сміливість мати,
Переступити через власний страх
І при чужих відточених мечах
Хоча б шолома з голови ізняти
І показати, що з добром прийшов,
Що зовсім зла у серці не тримаєш
І на таке ж у відповідь чекаєш.
Щоб цим стіну ворожості зборов.
Та от знайшовся врешті-решт один
Сміливий лицар без страху й докору,
Прийшов у гості до чужого двору,
Як і усі: в залізі кінь і він.
Зайшов у замок, двері відчинив
І на порозі зняв свого шолома,
Як це робили інші лише вдома.
Господар спершу було занімів,
Меча схопив, але у очі глянув,
А в них, відкритих, лише доброта.
Знітився він і гостя привітав,
Віддав йому належну гостю шану.
Змінились люди по випадку тім.
Він усім людям допоміг згадати,
Що чесним очі нічого ховати
І ось, коли людина входить в дім,
Вона знімає з голови убір,
Показує, що зла у ній немає
І що вона безмежно довіряє
Господарям. Так і пішло з тих пір:
Хто поважає дім, в який прийшов,
Той зніме шапку, на порозі ставши,
Відкриє наче серце, її зявши,
Покаже, що в нім віра і любов.
Що шапку слід в приміщенні скидати.
А звідки це – не можете сказати?
- Питання, хлопче, зовсім не просте.-
Учитель відірвався на хвилину
Від книжки, що якраз її вивчав,
Закладку між сторіночок поклав,
Закрив та й каже:- Слухай же, дитино,
Легенду давню. Так було чи ні -
Того не знаю. Бо в часи далекі
То все було. Жилось тоді нелегко
У тій від нас далекій стороні.
Жилось нелегко, бо блукав там страх
Поміж людей жорстокістю зачатий.
Боялись люди вийти навіть з хати,
Якщо й ходили – тільки при мечах
Та озирались, щоби зі спини
Бува хтось потай не завдав удару.
Отож ходили, наче чорні хмари
І увесь час боялися вони.
Аби себе хоч трохи захистить,
Вдягли на себе ще й залізні лати
Броню на коней узялись чіпляти
І так по світу білому ходить.
Росли могутні замки, як гриби,
Щоб стіни від напасті захищали,
З-за них назовні люди виглядали
Готові кожну мить до боротьби.
Стрічались часом – зразу за мечі,
Хто першим схопить –
той живим лишиться.
А ні – той там навіки залишиться.
Хто знав – чи верне, з дому ідучи.
Звідкіль та ворожнеча почалась
Ніхто уже й не пам’ятав допіру.
Не рятували молитви і віра.
Як хочеш жити – з дому не вилазь.
Раніше було страшно, а тепер,
Як в залізяччя люди повлізали,
Узагалі жахливо в світі стало.
І жах той душі людські хутко жер.
А хіба ні? Раніше хоч стрічав,
Щось на людину схоже може зовні,
Тепер усі в залізі – люди, коні
І кожен має гострого меча.
Раніше хоч, можливо, по очах
Побачить можна – що людина хоче:
Чи з миром йде, чи ніж на тебе точить,
Чи меч трима для того у руках.
А нині де й ті очі? У вузьких
Глибоких, темних прорізях в залізі.
Які вони там – добрі чи то грізні?
Які бажання світяться у них?
Не розбереш. Бо не побачиш їх.
А це ще більше страху навіває
І кожен першим за меча хапає
Ледь-ледь ступивши з дому за поріг.
Чим далі йшло – тим більше собі люди
Поначіпляли різних залізяк,
Нема проходу вже від зарізяк,
Панує страх дедалі більший всюди.
І що робити? То ніхто не зна,
Ніхто у гості не ходив нікуди.
Хто зна, які думки тримають люди?
Шолома знімеш, випити вина,
А тут тобі мечем по голові
І вже душа у ірій полетіла.
Лише залізо захищає тіло.
Поки в залізі – доти і живі.
Вже люди ледь ходили по землі,
Вгиналися від того залізяччя.
Уже і коні ледь бредуть – не скачуть
І поту ніяк втерти на чолі.
Як розірвати було коло те?
Ніхто не знав. У очі б подивитись
Один одному та живим лишитись.
А то ж завдання зовсім не просте.
Це ж треба мужність і сміливість мати,
Переступити через власний страх
І при чужих відточених мечах
Хоча б шолома з голови ізняти
І показати, що з добром прийшов,
Що зовсім зла у серці не тримаєш
І на таке ж у відповідь чекаєш.
Щоб цим стіну ворожості зборов.
Та от знайшовся врешті-решт один
Сміливий лицар без страху й докору,
Прийшов у гості до чужого двору,
Як і усі: в залізі кінь і він.
Зайшов у замок, двері відчинив
І на порозі зняв свого шолома,
Як це робили інші лише вдома.
Господар спершу було занімів,
Меча схопив, але у очі глянув,
А в них, відкритих, лише доброта.
Знітився він і гостя привітав,
Віддав йому належну гостю шану.
Змінились люди по випадку тім.
Він усім людям допоміг згадати,
Що чесним очі нічого ховати
І ось, коли людина входить в дім,
Вона знімає з голови убір,
Показує, що зла у ній немає
І що вона безмежно довіряє
Господарям. Так і пішло з тих пір:
Хто поважає дім, в який прийшов,
Той зніме шапку, на порозі ставши,
Відкриє наче серце, її зявши,
Покаже, що в нім віра і любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
