Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки береться дощ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки береться дощ
Пішов якось я сіно ворушить,
Яке на полі кілька день лежить.
Іще би день і можна вже згортати
Та везти у сінник його складати.
Ясна погода, сонце припіка,
Робота не така уже й важка:
Береш на вила та перевертаєш,
Нехай і нижнє краще підсихає.
У небі біла хмарка проплива,
Веселу пісню жайворон співа.
І я в душі підспівую йому,
Небесному затійнику тому.
Від сіна аромат такий стоїть,
Що хімії повік не замінить.
Я із дитинства запах цей люблю
І з сіном з задоволенням роблю.
Гортаю, весь занурившись в думки
І змін не помічаю ніяких.
Що кряк прокрякав, коли пролітав,
Що вітерець гуляти перестав,
Що хмари чорні з заходу повзуть,
Закінчити роботу не дадуть.
Помітив вже, коли ударив грім.
Та пізно вже було тікати в дім,
Бо ж змокну весь, допоки добіжу.
Тому скоріш подався на межу
Й дорогою подався у той бік,
Де недалеко був колгоспний тік.
Там можна заховатись під навіс.
Устиг якраз, як вітер дощ приніс.
Заскочив, бачу – сторож там сидить,
На мене із усмішкою глядить.
Я привітався. «От,- кажу, біда,
Чому це дощ постійно випада
Тоді, коли якраз не треба йти.
Не встиг он сіно в полі догребти.
І звідки він береться, дощ отой?»
А сторож: «Хочеш, розповім про то?!»
«Ну, розкажіть, все рівно тут сидіть,
Поки хоч дощ не перестане лить».
А дощ пустився, наче із відра
І блискавки – морозом пробира.
Поставив вила, біля діда сів
Аби про дощ мені він розповів.
«Десь там, аж де край світу настає,
Великі діжки, кажуть, в Бога є.
Там для дощів збирається вода…»
«А як вона в ті діжки попада?»
«От, нетерплячий, трохи почекай.
Я розповім, лишень не заважай.
Так от, як дощ потрібен на Землі,
Бог до пророка посила Іллі,
Щоб той кропити землю розпочав.
Ілля ж громи і блискавки метав.
А, щоби дощ на землю з неба лив,
То глухий ангел вслід за ним ходив.
Він в діжках Божих воду набирав
І крізь небесне сито просівав.
Там, попід хмари сито є таке,
Ми не побачим, бо ж воно тонке.
Крізь нього ангел воду ллє з небес,
Поки й запас не вичерпає весь».
«А чому ангел у Іллі глухий?»
«Ой, бачу, недалекий ти такий.
Та ж я кажу: Ілля громи мета,
Тут кого хочеш вразить глухота.
Сам же від грому щулишся он як.
А ти ж далеко від небес, однак.
А уяви, як янголу тому?
Ніяк тут не позаздрити йому.
Так от, той янгол воду буде лить
Не де завгодно, а де Бог велить.
Та ж він глухий й бува, дощі одні
Ідуть десь поспіль і по кілька днів.
«Іди, де чорно!» - каже Бог йому.
«Іди, де вчора!» - чується тому.
Або Бог каже: «Йди туди, де просять!»
А він почує: «Йди туди, де косять!»
А ще Бог мовить: «Йди туди, де ждуть!»
Йому здається: «Йди туди, де жнуть!»
Отож отак воно і випада:
Десь без дощів все сохне, пропада.
А десь все мокне, бо ж дощі ідуть,
Коли там люди їх зовсім не ждуть.
Та чого б я тебе чомусь учив,
Як дощ он твоє сіно намочив».
Всміхаюсь я наївності його
Та, звісно ж, не показую того.
«Вода ж звідкіль у діжках узялась,
Коли уся на землю пролилась?» -
Питаю я з єхидцею тоді.
«З землі, а звідки бути ще воді?
Як тільки злива закінчилась та,
Тоді й веселка в небі розцвіта.
Для нас – веселка, янголам – дорога,
Аби носити воду була змога.
Вони цеберки чимскоріш хапають,
З річок, озер водичку набирають
І ллють у діжки аж до повноти.
Скажи, хіба не чув ніколи ти,
Що із небес, хоч рідко, та буває,
З дощем і риби, й жаби випадають?
Звідкіль їм взятись, крім річок, озер?
Я сподіваюсь, зрозумів тепер?»
Тут саме злива літня закінчилась,
Десь хмари небом далі покотились.
Я дідові подякував й подався,
Поки ще новий дощ не розпочався.
А в небі поміж хмар веселка грає
Іду та все на неї позираю.
У всю ту маячню й не вірю, наче...
А раптом усе ж янгола побачу.
Яке на полі кілька день лежить.
Іще би день і можна вже згортати
Та везти у сінник його складати.
Ясна погода, сонце припіка,
Робота не така уже й важка:
Береш на вила та перевертаєш,
Нехай і нижнє краще підсихає.
У небі біла хмарка проплива,
Веселу пісню жайворон співа.
І я в душі підспівую йому,
Небесному затійнику тому.
Від сіна аромат такий стоїть,
Що хімії повік не замінить.
Я із дитинства запах цей люблю
І з сіном з задоволенням роблю.
Гортаю, весь занурившись в думки
І змін не помічаю ніяких.
Що кряк прокрякав, коли пролітав,
Що вітерець гуляти перестав,
Що хмари чорні з заходу повзуть,
Закінчити роботу не дадуть.
Помітив вже, коли ударив грім.
Та пізно вже було тікати в дім,
Бо ж змокну весь, допоки добіжу.
Тому скоріш подався на межу
Й дорогою подався у той бік,
Де недалеко був колгоспний тік.
Там можна заховатись під навіс.
Устиг якраз, як вітер дощ приніс.
Заскочив, бачу – сторож там сидить,
На мене із усмішкою глядить.
Я привітався. «От,- кажу, біда,
Чому це дощ постійно випада
Тоді, коли якраз не треба йти.
Не встиг он сіно в полі догребти.
І звідки він береться, дощ отой?»
А сторож: «Хочеш, розповім про то?!»
«Ну, розкажіть, все рівно тут сидіть,
Поки хоч дощ не перестане лить».
А дощ пустився, наче із відра
І блискавки – морозом пробира.
Поставив вила, біля діда сів
Аби про дощ мені він розповів.
«Десь там, аж де край світу настає,
Великі діжки, кажуть, в Бога є.
Там для дощів збирається вода…»
«А як вона в ті діжки попада?»
«От, нетерплячий, трохи почекай.
Я розповім, лишень не заважай.
Так от, як дощ потрібен на Землі,
Бог до пророка посила Іллі,
Щоб той кропити землю розпочав.
Ілля ж громи і блискавки метав.
А, щоби дощ на землю з неба лив,
То глухий ангел вслід за ним ходив.
Він в діжках Божих воду набирав
І крізь небесне сито просівав.
Там, попід хмари сито є таке,
Ми не побачим, бо ж воно тонке.
Крізь нього ангел воду ллє з небес,
Поки й запас не вичерпає весь».
«А чому ангел у Іллі глухий?»
«Ой, бачу, недалекий ти такий.
Та ж я кажу: Ілля громи мета,
Тут кого хочеш вразить глухота.
Сам же від грому щулишся он як.
А ти ж далеко від небес, однак.
А уяви, як янголу тому?
Ніяк тут не позаздрити йому.
Так от, той янгол воду буде лить
Не де завгодно, а де Бог велить.
Та ж він глухий й бува, дощі одні
Ідуть десь поспіль і по кілька днів.
«Іди, де чорно!» - каже Бог йому.
«Іди, де вчора!» - чується тому.
Або Бог каже: «Йди туди, де просять!»
А він почує: «Йди туди, де косять!»
А ще Бог мовить: «Йди туди, де ждуть!»
Йому здається: «Йди туди, де жнуть!»
Отож отак воно і випада:
Десь без дощів все сохне, пропада.
А десь все мокне, бо ж дощі ідуть,
Коли там люди їх зовсім не ждуть.
Та чого б я тебе чомусь учив,
Як дощ он твоє сіно намочив».
Всміхаюсь я наївності його
Та, звісно ж, не показую того.
«Вода ж звідкіль у діжках узялась,
Коли уся на землю пролилась?» -
Питаю я з єхидцею тоді.
«З землі, а звідки бути ще воді?
Як тільки злива закінчилась та,
Тоді й веселка в небі розцвіта.
Для нас – веселка, янголам – дорога,
Аби носити воду була змога.
Вони цеберки чимскоріш хапають,
З річок, озер водичку набирають
І ллють у діжки аж до повноти.
Скажи, хіба не чув ніколи ти,
Що із небес, хоч рідко, та буває,
З дощем і риби, й жаби випадають?
Звідкіль їм взятись, крім річок, озер?
Я сподіваюсь, зрозумів тепер?»
Тут саме злива літня закінчилась,
Десь хмари небом далі покотились.
Я дідові подякував й подався,
Поки ще новий дощ не розпочався.
А в небі поміж хмар веселка грає
Іду та все на неї позираю.
У всю ту маячню й не вірю, наче...
А раптом усе ж янгола побачу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
