ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.25
15:56
Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів,
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
2024.11.25
14:32
Висохле джерело,
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинським полем більше не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
2024.11.25
01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей.
Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого.
Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації.
«Сибір неісходима» так і пре з к
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
2024.11.24
20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
2024.11.24
19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився.
І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
2024.11.24
07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки береться дощ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки береться дощ
Пішов якось я сіно ворушить,
Яке на полі кілька день лежить.
Іще би день і можна вже згортати
Та везти у сінник його складати.
Ясна погода, сонце припіка,
Робота не така уже й важка:
Береш на вила та перевертаєш,
Нехай і нижнє краще підсихає.
У небі біла хмарка проплива,
Веселу пісню жайворон співа.
І я в душі підспівую йому,
Небесному затійнику тому.
Від сіна аромат такий стоїть,
Що хімії повік не замінить.
Я із дитинства запах цей люблю
І з сіном з задоволенням роблю.
Гортаю, весь занурившись в думки
І змін не помічаю ніяких.
Що кряк прокрякав, коли пролітав,
Що вітерець гуляти перестав,
Що хмари чорні з заходу повзуть,
Закінчити роботу не дадуть.
Помітив вже, коли ударив грім.
Та пізно вже було тікати в дім,
Бо ж змокну весь, допоки добіжу.
Тому скоріш подався на межу
Й дорогою подався у той бік,
Де недалеко був колгоспний тік.
Там можна заховатись під навіс.
Устиг якраз, як вітер дощ приніс.
Заскочив, бачу – сторож там сидить,
На мене із усмішкою глядить.
Я привітався. «От,- кажу, біда,
Чому це дощ постійно випада
Тоді, коли якраз не треба йти.
Не встиг он сіно в полі догребти.
І звідки він береться, дощ отой?»
А сторож: «Хочеш, розповім про то?!»
«Ну, розкажіть, все рівно тут сидіть,
Поки хоч дощ не перестане лить».
А дощ пустився, наче із відра
І блискавки – морозом пробира.
Поставив вила, біля діда сів
Аби про дощ мені він розповів.
«Десь там, аж де край світу настає,
Великі діжки, кажуть, в Бога є.
Там для дощів збирається вода…»
«А як вона в ті діжки попада?»
«От, нетерплячий, трохи почекай.
Я розповім, лишень не заважай.
Так от, як дощ потрібен на Землі,
Бог до пророка посила Іллі,
Щоб той кропити землю розпочав.
Ілля ж громи і блискавки метав.
А, щоби дощ на землю з неба лив,
То глухий ангел вслід за ним ходив.
Він в діжках Божих воду набирав
І крізь небесне сито просівав.
Там, попід хмари сито є таке,
Ми не побачим, бо ж воно тонке.
Крізь нього ангел воду ллє з небес,
Поки й запас не вичерпає весь».
«А чому ангел у Іллі глухий?»
«Ой, бачу, недалекий ти такий.
Та ж я кажу: Ілля громи мета,
Тут кого хочеш вразить глухота.
Сам же від грому щулишся он як.
А ти ж далеко від небес, однак.
А уяви, як янголу тому?
Ніяк тут не позаздрити йому.
Так от, той янгол воду буде лить
Не де завгодно, а де Бог велить.
Та ж він глухий й бува, дощі одні
Ідуть десь поспіль і по кілька днів.
«Іди, де чорно!» - каже Бог йому.
«Іди, де вчора!» - чується тому.
Або Бог каже: «Йди туди, де просять!»
А він почує: «Йди туди, де косять!»
А ще Бог мовить: «Йди туди, де ждуть!»
Йому здається: «Йди туди, де жнуть!»
Отож отак воно і випада:
Десь без дощів все сохне, пропада.
А десь все мокне, бо ж дощі ідуть,
Коли там люди їх зовсім не ждуть.
Та чого б я тебе чомусь учив,
Як дощ он твоє сіно намочив».
Всміхаюсь я наївності його
Та, звісно ж, не показую того.
«Вода ж звідкіль у діжках узялась,
Коли уся на землю пролилась?» -
Питаю я з єхидцею тоді.
«З землі, а звідки бути ще воді?
Як тільки злива закінчилась та,
Тоді й веселка в небі розцвіта.
Для нас – веселка, янголам – дорога,
Аби носити воду була змога.
Вони цеберки чимскоріш хапають,
З річок, озер водичку набирають
І ллють у діжки аж до повноти.
Скажи, хіба не чув ніколи ти,
Що із небес, хоч рідко, та буває,
З дощем і риби, й жаби випадають?
Звідкіль їм взятись, крім річок, озер?
Я сподіваюсь, зрозумів тепер?»
Тут саме злива літня закінчилась,
Десь хмари небом далі покотились.
Я дідові подякував й подався,
Поки ще новий дощ не розпочався.
А в небі поміж хмар веселка грає
Іду та все на неї позираю.
У всю ту маячню й не вірю, наче...
А раптом усе ж янгола побачу.
Яке на полі кілька день лежить.
Іще би день і можна вже згортати
Та везти у сінник його складати.
Ясна погода, сонце припіка,
Робота не така уже й важка:
Береш на вила та перевертаєш,
Нехай і нижнє краще підсихає.
У небі біла хмарка проплива,
Веселу пісню жайворон співа.
І я в душі підспівую йому,
Небесному затійнику тому.
Від сіна аромат такий стоїть,
Що хімії повік не замінить.
Я із дитинства запах цей люблю
І з сіном з задоволенням роблю.
Гортаю, весь занурившись в думки
І змін не помічаю ніяких.
Що кряк прокрякав, коли пролітав,
Що вітерець гуляти перестав,
Що хмари чорні з заходу повзуть,
Закінчити роботу не дадуть.
Помітив вже, коли ударив грім.
Та пізно вже було тікати в дім,
Бо ж змокну весь, допоки добіжу.
Тому скоріш подався на межу
Й дорогою подався у той бік,
Де недалеко був колгоспний тік.
Там можна заховатись під навіс.
Устиг якраз, як вітер дощ приніс.
Заскочив, бачу – сторож там сидить,
На мене із усмішкою глядить.
Я привітався. «От,- кажу, біда,
Чому це дощ постійно випада
Тоді, коли якраз не треба йти.
Не встиг он сіно в полі догребти.
І звідки він береться, дощ отой?»
А сторож: «Хочеш, розповім про то?!»
«Ну, розкажіть, все рівно тут сидіть,
Поки хоч дощ не перестане лить».
А дощ пустився, наче із відра
І блискавки – морозом пробира.
Поставив вила, біля діда сів
Аби про дощ мені він розповів.
«Десь там, аж де край світу настає,
Великі діжки, кажуть, в Бога є.
Там для дощів збирається вода…»
«А як вона в ті діжки попада?»
«От, нетерплячий, трохи почекай.
Я розповім, лишень не заважай.
Так от, як дощ потрібен на Землі,
Бог до пророка посила Іллі,
Щоб той кропити землю розпочав.
Ілля ж громи і блискавки метав.
А, щоби дощ на землю з неба лив,
То глухий ангел вслід за ним ходив.
Він в діжках Божих воду набирав
І крізь небесне сито просівав.
Там, попід хмари сито є таке,
Ми не побачим, бо ж воно тонке.
Крізь нього ангел воду ллє з небес,
Поки й запас не вичерпає весь».
«А чому ангел у Іллі глухий?»
«Ой, бачу, недалекий ти такий.
Та ж я кажу: Ілля громи мета,
Тут кого хочеш вразить глухота.
Сам же від грому щулишся он як.
А ти ж далеко від небес, однак.
А уяви, як янголу тому?
Ніяк тут не позаздрити йому.
Так от, той янгол воду буде лить
Не де завгодно, а де Бог велить.
Та ж він глухий й бува, дощі одні
Ідуть десь поспіль і по кілька днів.
«Іди, де чорно!» - каже Бог йому.
«Іди, де вчора!» - чується тому.
Або Бог каже: «Йди туди, де просять!»
А він почує: «Йди туди, де косять!»
А ще Бог мовить: «Йди туди, де ждуть!»
Йому здається: «Йди туди, де жнуть!»
Отож отак воно і випада:
Десь без дощів все сохне, пропада.
А десь все мокне, бо ж дощі ідуть,
Коли там люди їх зовсім не ждуть.
Та чого б я тебе чомусь учив,
Як дощ он твоє сіно намочив».
Всміхаюсь я наївності його
Та, звісно ж, не показую того.
«Вода ж звідкіль у діжках узялась,
Коли уся на землю пролилась?» -
Питаю я з єхидцею тоді.
«З землі, а звідки бути ще воді?
Як тільки злива закінчилась та,
Тоді й веселка в небі розцвіта.
Для нас – веселка, янголам – дорога,
Аби носити воду була змога.
Вони цеберки чимскоріш хапають,
З річок, озер водичку набирають
І ллють у діжки аж до повноти.
Скажи, хіба не чув ніколи ти,
Що із небес, хоч рідко, та буває,
З дощем і риби, й жаби випадають?
Звідкіль їм взятись, крім річок, озер?
Я сподіваюсь, зрозумів тепер?»
Тут саме злива літня закінчилась,
Десь хмари небом далі покотились.
Я дідові подякував й подався,
Поки ще новий дощ не розпочався.
А в небі поміж хмар веселка грає
Іду та все на неї позираю.
У всю ту маячню й не вірю, наче...
А раптом усе ж янгола побачу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію