
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки береться дощ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки береться дощ
Пішов якось я сіно ворушить,
Яке на полі кілька день лежить.
Іще би день і можна вже згортати
Та везти у сінник його складати.
Ясна погода, сонце припіка,
Робота не така уже й важка:
Береш на вила та перевертаєш,
Нехай і нижнє краще підсихає.
У небі біла хмарка проплива,
Веселу пісню жайворон співа.
І я в душі підспівую йому,
Небесному затійнику тому.
Від сіна аромат такий стоїть,
Що хімії повік не замінить.
Я із дитинства запах цей люблю
І з сіном з задоволенням роблю.
Гортаю, весь занурившись в думки
І змін не помічаю ніяких.
Що кряк прокрякав, коли пролітав,
Що вітерець гуляти перестав,
Що хмари чорні з заходу повзуть,
Закінчити роботу не дадуть.
Помітив вже, коли ударив грім.
Та пізно вже було тікати в дім,
Бо ж змокну весь, допоки добіжу.
Тому скоріш подався на межу
Й дорогою подався у той бік,
Де недалеко був колгоспний тік.
Там можна заховатись під навіс.
Устиг якраз, як вітер дощ приніс.
Заскочив, бачу – сторож там сидить,
На мене із усмішкою глядить.
Я привітався. «От,- кажу, біда,
Чому це дощ постійно випада
Тоді, коли якраз не треба йти.
Не встиг он сіно в полі догребти.
І звідки він береться, дощ отой?»
А сторож: «Хочеш, розповім про то?!»
«Ну, розкажіть, все рівно тут сидіть,
Поки хоч дощ не перестане лить».
А дощ пустився, наче із відра
І блискавки – морозом пробира.
Поставив вила, біля діда сів
Аби про дощ мені він розповів.
«Десь там, аж де край світу настає,
Великі діжки, кажуть, в Бога є.
Там для дощів збирається вода…»
«А як вона в ті діжки попада?»
«От, нетерплячий, трохи почекай.
Я розповім, лишень не заважай.
Так от, як дощ потрібен на Землі,
Бог до пророка посила Іллі,
Щоб той кропити землю розпочав.
Ілля ж громи і блискавки метав.
А, щоби дощ на землю з неба лив,
То глухий ангел вслід за ним ходив.
Він в діжках Божих воду набирав
І крізь небесне сито просівав.
Там, попід хмари сито є таке,
Ми не побачим, бо ж воно тонке.
Крізь нього ангел воду ллє з небес,
Поки й запас не вичерпає весь».
«А чому ангел у Іллі глухий?»
«Ой, бачу, недалекий ти такий.
Та ж я кажу: Ілля громи мета,
Тут кого хочеш вразить глухота.
Сам же від грому щулишся он як.
А ти ж далеко від небес, однак.
А уяви, як янголу тому?
Ніяк тут не позаздрити йому.
Так от, той янгол воду буде лить
Не де завгодно, а де Бог велить.
Та ж він глухий й бува, дощі одні
Ідуть десь поспіль і по кілька днів.
«Іди, де чорно!» - каже Бог йому.
«Іди, де вчора!» - чується тому.
Або Бог каже: «Йди туди, де просять!»
А він почує: «Йди туди, де косять!»
А ще Бог мовить: «Йди туди, де ждуть!»
Йому здається: «Йди туди, де жнуть!»
Отож отак воно і випада:
Десь без дощів все сохне, пропада.
А десь все мокне, бо ж дощі ідуть,
Коли там люди їх зовсім не ждуть.
Та чого б я тебе чомусь учив,
Як дощ он твоє сіно намочив».
Всміхаюсь я наївності його
Та, звісно ж, не показую того.
«Вода ж звідкіль у діжках узялась,
Коли уся на землю пролилась?» -
Питаю я з єхидцею тоді.
«З землі, а звідки бути ще воді?
Як тільки злива закінчилась та,
Тоді й веселка в небі розцвіта.
Для нас – веселка, янголам – дорога,
Аби носити воду була змога.
Вони цеберки чимскоріш хапають,
З річок, озер водичку набирають
І ллють у діжки аж до повноти.
Скажи, хіба не чув ніколи ти,
Що із небес, хоч рідко, та буває,
З дощем і риби, й жаби випадають?
Звідкіль їм взятись, крім річок, озер?
Я сподіваюсь, зрозумів тепер?»
Тут саме злива літня закінчилась,
Десь хмари небом далі покотились.
Я дідові подякував й подався,
Поки ще новий дощ не розпочався.
А в небі поміж хмар веселка грає
Іду та все на неї позираю.
У всю ту маячню й не вірю, наче...
А раптом усе ж янгола побачу.
Яке на полі кілька день лежить.
Іще би день і можна вже згортати
Та везти у сінник його складати.
Ясна погода, сонце припіка,
Робота не така уже й важка:
Береш на вила та перевертаєш,
Нехай і нижнє краще підсихає.
У небі біла хмарка проплива,
Веселу пісню жайворон співа.
І я в душі підспівую йому,
Небесному затійнику тому.
Від сіна аромат такий стоїть,
Що хімії повік не замінить.
Я із дитинства запах цей люблю
І з сіном з задоволенням роблю.
Гортаю, весь занурившись в думки
І змін не помічаю ніяких.
Що кряк прокрякав, коли пролітав,
Що вітерець гуляти перестав,
Що хмари чорні з заходу повзуть,
Закінчити роботу не дадуть.
Помітив вже, коли ударив грім.
Та пізно вже було тікати в дім,
Бо ж змокну весь, допоки добіжу.
Тому скоріш подався на межу
Й дорогою подався у той бік,
Де недалеко був колгоспний тік.
Там можна заховатись під навіс.
Устиг якраз, як вітер дощ приніс.
Заскочив, бачу – сторож там сидить,
На мене із усмішкою глядить.
Я привітався. «От,- кажу, біда,
Чому це дощ постійно випада
Тоді, коли якраз не треба йти.
Не встиг он сіно в полі догребти.
І звідки він береться, дощ отой?»
А сторож: «Хочеш, розповім про то?!»
«Ну, розкажіть, все рівно тут сидіть,
Поки хоч дощ не перестане лить».
А дощ пустився, наче із відра
І блискавки – морозом пробира.
Поставив вила, біля діда сів
Аби про дощ мені він розповів.
«Десь там, аж де край світу настає,
Великі діжки, кажуть, в Бога є.
Там для дощів збирається вода…»
«А як вона в ті діжки попада?»
«От, нетерплячий, трохи почекай.
Я розповім, лишень не заважай.
Так от, як дощ потрібен на Землі,
Бог до пророка посила Іллі,
Щоб той кропити землю розпочав.
Ілля ж громи і блискавки метав.
А, щоби дощ на землю з неба лив,
То глухий ангел вслід за ним ходив.
Він в діжках Божих воду набирав
І крізь небесне сито просівав.
Там, попід хмари сито є таке,
Ми не побачим, бо ж воно тонке.
Крізь нього ангел воду ллє з небес,
Поки й запас не вичерпає весь».
«А чому ангел у Іллі глухий?»
«Ой, бачу, недалекий ти такий.
Та ж я кажу: Ілля громи мета,
Тут кого хочеш вразить глухота.
Сам же від грому щулишся он як.
А ти ж далеко від небес, однак.
А уяви, як янголу тому?
Ніяк тут не позаздрити йому.
Так от, той янгол воду буде лить
Не де завгодно, а де Бог велить.
Та ж він глухий й бува, дощі одні
Ідуть десь поспіль і по кілька днів.
«Іди, де чорно!» - каже Бог йому.
«Іди, де вчора!» - чується тому.
Або Бог каже: «Йди туди, де просять!»
А він почує: «Йди туди, де косять!»
А ще Бог мовить: «Йди туди, де ждуть!»
Йому здається: «Йди туди, де жнуть!»
Отож отак воно і випада:
Десь без дощів все сохне, пропада.
А десь все мокне, бо ж дощі ідуть,
Коли там люди їх зовсім не ждуть.
Та чого б я тебе чомусь учив,
Як дощ он твоє сіно намочив».
Всміхаюсь я наївності його
Та, звісно ж, не показую того.
«Вода ж звідкіль у діжках узялась,
Коли уся на землю пролилась?» -
Питаю я з єхидцею тоді.
«З землі, а звідки бути ще воді?
Як тільки злива закінчилась та,
Тоді й веселка в небі розцвіта.
Для нас – веселка, янголам – дорога,
Аби носити воду була змога.
Вони цеберки чимскоріш хапають,
З річок, озер водичку набирають
І ллють у діжки аж до повноти.
Скажи, хіба не чув ніколи ти,
Що із небес, хоч рідко, та буває,
З дощем і риби, й жаби випадають?
Звідкіль їм взятись, крім річок, озер?
Я сподіваюсь, зрозумів тепер?»
Тут саме злива літня закінчилась,
Десь хмари небом далі покотились.
Я дідові подякував й подався,
Поки ще новий дощ не розпочався.
А в небі поміж хмар веселка грає
Іду та все на неї позираю.
У всю ту маячню й не вірю, наче...
А раптом усе ж янгола побачу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію