Був я на весіллі в Полтаві.
Хоч і не люблю, а прийшлось.
Гостей чималенько зійшлось,
Гуляли, як кажуть, на славу.
Втомив мене гамірний зал,
Отож я на вулицю вийшов,
Знайшов собі лавку у тиші,
Весільний сів видихать шал.
Сиджу, озираюся кругом,
Ріку між деревами бачу.
У пам’яті в себе відзначив:
«То – Ворскла, скоріше всього».
Ту дядько до мене підсів.
Теж, мабуть, з весілля прибився.
На річку також подивився
Й з нічого розмову повів:
- Вот это вот Ворскла-река.
Здесь Петр Великий когда-то
Разбил, говорят, супостата.
И Карл сам едва ускакал.
А слышали вы почему
Реку сию Ворсклой назвали?
Как шведы под городом стали,
Пришел и цар Петр к нему.
И, стоя в челне на реке,
В трубу он на шведов гляделся.
И как-то не смог, засмотрелся,
Трубу удержать он в руке.
Блеснула у самого дна
И с глаз Петра мигом пропала.
Тут «Вор скла» - реку обозвал он.
Так Ворсклой и стала она.
Послухав я розповідь та,
Сказав, що усе то дурниці.
Придумав хтось ці небилиці.
Бо, бачите, річка ота
Ще здавна таку назву мала.
Ще в «Повісті» автор писав
І Ворсколом річку назвав.
Й пізніше теж так називали.
І ваш той Кривавий Петро
Відношень ніяких не має
До річок у нашому краї.
Його божевільне нутро
Хіба що кривавії ріки
Лишило у нашім краю.
Він Карла здолав у бою
Та звів українців без ліку.
- Откуда ж названье пошло?
Вам больше известно,пожалуй…
- Так, звісно, ми більше чували
Як то все насправді було.
Мені ще мій дід розповів,
А він то від діда дізнався.
Дідами так і передавався
Переказ…З чиїх тільки слів,
То можна лише здогадатись.
Чи скіф десь до греків забрів,
Історію цю їм повів?
Чи, справді, могла передатись
Відтоді із вуст у вуста?
Вже скільки віків пролетіло,
Як перси скорити схотіли
Степи ці в прадавні літа.
Тут скіфи колись проживали,
Що сколоти звались були
А тут ось будини жили,
У краї оцім кочували.
І скіфи й будини тоді
Торгівлю із греками ве́ли,
Зерно, хутра, мед вони ве́зли
По суші та і по воді.
А греки – то хитрий народ.
Аби з того зиск більший мати,
Рішили вони заснувати
Тут місто торгове. І от
З’явився Гелон в цім краю,
Велике і гамірне місто.
Крім греків, будини тут, звісно
Відкрили торгівлю свою.
А скоро злилися отак,
Що стали гелонами зватись.
По-грецьки між них спілкуватись
Й по-скіфськи навчився усяк.
Ріку, де гелони жили,
Вони Пантікапом назвали.
Торгівці сюди прибували
І звідси товари везли.
Здавалось, все гарно іде –
У мирі живуть і спокої
Тут – над Пантікапом-рікою
Всяк свою торгівлю веде.
Аж звістка до міста прийшла,
Що перси зібрались війною,
Ордою ідуть нищівною,
А Скіфія лише змогла
Підняти будинів й сарматів
Супроти тієї орди.
Тож може дійти аж сюди,
Під стіни Гелонові стати.
Щоб перську зустріти орду,
Зібрав Іданфірс своє військо.
Почувши, що перси вже близько
І Тірас от-от перейдуть.
Він військо усе розділив
На три невеликі частини.
Один із загонів повинен
Манити у степ ворогів.
Два інші ітимуть услід
Скубтимуть весь час по дорозі,
Щоб перси були у тривозі
І білий не бачили світ.
А скіфські жінки із дітьми
Й старими на північ пода́лись.
Аж за Борисфеном сховались.
Тож, замість зустріти грудьми
Орду перську, скіфи взялися
Її по дорозі скубти,
В безводні пустелі вести.
І перси на це піддалися.
І, наче і битв не було,
Та меншає перського війська,
Б’ють скіфи здалека і зблизька,
Скубуть і у тил, і в чоло.
А персам нема чого взять,
Бо ж міст скіфи не будували.
Поживи нема для навали.
Що степом безводним кружлять?
Отак скіфським краєм пройшли
Кочів’я сарматські минули
У землі будинів звернули
І ось до ріки підійшли,
Що воду котила свою.
За нею побачили місто.
На той бік подерлися, звісно,
Здолали легку течію.
Гелон славнозвісний то був
Всі жителі його лишили,
Тож перси без бою вступили
І мали надію слабу,
Що тут би, хоча б, поживились.
Але сподівались дарма:
У місті нікого нема
І цінного не залишилось.
Тож перси спалили Гелон
Та змушені були тікати,
Бо ж ворог почав підступати
І не до грабунку було.
Як військом усім підійшли,
Збирались ріку перебратись,
Щоб в битві зі скіфами стятись,
Ті броди усі зайняли.
На боці крутому стоять
Із луками напоготові.
Заллють річку перською кров’ю,
Поки її зможуть здолать.
У роздумах Дарій сидів,
Не знаючи, як поступати.
Ну, зможе він річку здолати?
А як поступати тоді?
Сховаються скіфи в лісах
І знову шукай вітра в полі.
Ні, мабуть, із нього доволі,
Бо ж військом блукає вже страх,
Що тут можуть і залишитись…
Тож дав повертати наказ.
Не знав він, що вже на цей раз
З ним скіфи збиралися битись,
Бо ж там за рікою жінки
І діти усі хоронились.
Тут скіфи б із персами бились
І не відійшли б від ріки.
Тож перси на південь пішли
І скіфи услід подалися.
Скубти перське військо взялися
Аж доки й здолати змогли.
За Істр не втік ні один.
Ту річку, що їх врятувала,
Між скіфів Ворсколом назвали
В перекладі «Ско́лотів тин».
Давно то усе відбулось.
Ми б, може, уже і забули
Та наше далеке минуле
У назві ріки збереглось.