ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.26
12:21
Стоїмо на межі зими.
Пухом білим спадає тиша.
Ти за руку мене візьми,
Може, стане тоді тепліше.
Бо за коміром перший сніг,
А попереду лід тонкий, ну
Ти скажи - це лише ві сні,
Пухом білим спадає тиша.
Ти за руку мене візьми,
Може, стане тоді тепліше.
Бо за коміром перший сніг,
А попереду лід тонкий, ну
Ти скажи - це лише ві сні,
2024.11.26
10:29
Ти вхолоди мене, не грій
Бо надто вже сердитий
І запроси осинний рій
Найкращий, іменитий…
А ті, хто поруч, без імен,
Залиш без преміальних —
І хай послухають «Кармен»
Вже нишком у вітальні…
Бо надто вже сердитий
І запроси осинний рій
Найкращий, іменитий…
А ті, хто поруч, без імен,
Залиш без преміальних —
І хай послухають «Кармен»
Вже нишком у вітальні…
2024.11.26
09:48
Я був уражений темрявою з якої починався світ...
Ні, постривайте...
Я скрадався по сходах залишаючи балаган ярмарку
Допоки не почув ледь тихе відлуння власних кроків,
І вже тоді я прочинив важкі різьблені двері до театральної зали.
Ось тоді, я був ур
Ні, постривайте...
Я скрадався по сходах залишаючи балаган ярмарку
Допоки не почув ледь тихе відлуння власних кроків,
І вже тоді я прочинив важкі різьблені двері до театральної зали.
Ось тоді, я був ур
2024.11.26
05:44
Ступаєш, враже, по степах,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
2024.11.26
05:03
Там, де тісняться каштани кронисті
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
2024.11.25
21:02
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
2024.11.25
16:54
думки - листя
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
2024.11.25
15:56
Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів,
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
2024.11.25
14:32
Висохле джерело,
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинським полем більше не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
2024.11.25
01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей.
Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого.
Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації.
«Сибір неісходима» так і пре з к
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Ворсклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Ворсклу
Був я на весіллі в Полтаві.
Хоч і не люблю, а прийшлось.
Гостей чималенько зійшлось,
Гуляли, як кажуть, на славу.
Втомив мене гамірний зал,
Отож я на вулицю вийшов,
Знайшов собі лавку у тиші,
Весільний сів видихать шал.
Сиджу, озираюся кругом,
Ріку між деревами бачу.
У пам’яті в себе відзначив:
«То – Ворскла, скоріше всього».
Ту дядько до мене підсів.
Теж, мабуть, з весілля прибився.
На річку також подивився
Й з нічого розмову повів:
- Вот это вот Ворскла-река.
Здесь Петр Великий когда-то
Разбил, говорят, супостата.
И Карл сам едва ускакал.
А слышали вы почему
Реку сию Ворсклой назвали?
Как шведы под городом стали,
Пришел и цар Петр к нему.
И, стоя в челне на реке,
В трубу он на шведов гляделся.
И как-то не смог, засмотрелся,
Трубу удержать он в руке.
Блеснула у самого дна
И с глаз Петра мигом пропала.
Тут «Вор скла» - реку обозвал он.
Так Ворсклой и стала она.
Послухав я розповідь та,
Сказав, що усе то дурниці.
Придумав хтось ці небилиці.
Бо, бачите, річка ота
Ще здавна таку назву мала.
Ще в «Повісті» автор писав
І Ворсколом річку назвав.
Й пізніше теж так називали.
І ваш той Кривавий Петро
Відношень ніяких не має
До річок у нашому краї.
Його божевільне нутро
Хіба що кривавії ріки
Лишило у нашім краю.
Він Карла здолав у бою
Та звів українців без ліку.
- Откуда ж названье пошло?
Вам больше известно,пожалуй…
- Так, звісно, ми більше чували
Як то все насправді було.
Мені ще мій дід розповів,
А він то від діда дізнався.
Дідами так і передавався
Переказ…З чиїх тільки слів,
То можна лише здогадатись.
Чи скіф десь до греків забрів,
Історію цю їм повів?
Чи, справді, могла передатись
Відтоді із вуст у вуста?
Вже скільки віків пролетіло,
Як перси скорити схотіли
Степи ці в прадавні літа.
Тут скіфи колись проживали,
Що сколоти звались були
А тут ось будини жили,
У краї оцім кочували.
І скіфи й будини тоді
Торгівлю із греками ве́ли,
Зерно, хутра, мед вони ве́зли
По суші та і по воді.
А греки – то хитрий народ.
Аби з того зиск більший мати,
Рішили вони заснувати
Тут місто торгове. І от
З’явився Гелон в цім краю,
Велике і гамірне місто.
Крім греків, будини тут, звісно
Відкрили торгівлю свою.
А скоро злилися отак,
Що стали гелонами зватись.
По-грецьки між них спілкуватись
Й по-скіфськи навчився усяк.
Ріку, де гелони жили,
Вони Пантікапом назвали.
Торгівці сюди прибували
І звідси товари везли.
Здавалось, все гарно іде –
У мирі живуть і спокої
Тут – над Пантікапом-рікою
Всяк свою торгівлю веде.
Аж звістка до міста прийшла,
Що перси зібрались війною,
Ордою ідуть нищівною,
А Скіфія лише змогла
Підняти будинів й сарматів
Супроти тієї орди.
Тож може дійти аж сюди,
Під стіни Гелонові стати.
Щоб перську зустріти орду,
Зібрав Іданфірс своє військо.
Почувши, що перси вже близько
І Тірас от-от перейдуть.
Він військо усе розділив
На три невеликі частини.
Один із загонів повинен
Манити у степ ворогів.
Два інші ітимуть услід
Скубтимуть весь час по дорозі,
Щоб перси були у тривозі
І білий не бачили світ.
А скіфські жінки із дітьми
Й старими на північ пода́лись.
Аж за Борисфеном сховались.
Тож, замість зустріти грудьми
Орду перську, скіфи взялися
Її по дорозі скубти,
В безводні пустелі вести.
І перси на це піддалися.
І, наче і битв не було,
Та меншає перського війська,
Б’ють скіфи здалека і зблизька,
Скубуть і у тил, і в чоло.
А персам нема чого взять,
Бо ж міст скіфи не будували.
Поживи нема для навали.
Що степом безводним кружлять?
Отак скіфським краєм пройшли
Кочів’я сарматські минули
У землі будинів звернули
І ось до ріки підійшли,
Що воду котила свою.
За нею побачили місто.
На той бік подерлися, звісно,
Здолали легку течію.
Гелон славнозвісний то був
Всі жителі його лишили,
Тож перси без бою вступили
І мали надію слабу,
Що тут би, хоча б, поживились.
Але сподівались дарма:
У місті нікого нема
І цінного не залишилось.
Тож перси спалили Гелон
Та змушені були тікати,
Бо ж ворог почав підступати
І не до грабунку було.
Як військом усім підійшли,
Збирались ріку перебратись,
Щоб в битві зі скіфами стятись,
Ті броди усі зайняли.
На боці крутому стоять
Із луками напоготові.
Заллють річку перською кров’ю,
Поки її зможуть здолать.
У роздумах Дарій сидів,
Не знаючи, як поступати.
Ну, зможе він річку здолати?
А як поступати тоді?
Сховаються скіфи в лісах
І знову шукай вітра в полі.
Ні, мабуть, із нього доволі,
Бо ж військом блукає вже страх,
Що тут можуть і залишитись…
Тож дав повертати наказ.
Не знав він, що вже на цей раз
З ним скіфи збиралися битись,
Бо ж там за рікою жінки
І діти усі хоронились.
Тут скіфи б із персами бились
І не відійшли б від ріки.
Тож перси на південь пішли
І скіфи услід подалися.
Скубти перське військо взялися
Аж доки й здолати змогли.
За Істр не втік ні один.
Ту річку, що їх врятувала,
Між скіфів Ворсколом назвали
В перекладі «Ско́лотів тин».
Давно то усе відбулось.
Ми б, може, уже і забули
Та наше далеке минуле
У назві ріки збереглось.
Хоч і не люблю, а прийшлось.
Гостей чималенько зійшлось,
Гуляли, як кажуть, на славу.
Втомив мене гамірний зал,
Отож я на вулицю вийшов,
Знайшов собі лавку у тиші,
Весільний сів видихать шал.
Сиджу, озираюся кругом,
Ріку між деревами бачу.
У пам’яті в себе відзначив:
«То – Ворскла, скоріше всього».
Ту дядько до мене підсів.
Теж, мабуть, з весілля прибився.
На річку також подивився
Й з нічого розмову повів:
- Вот это вот Ворскла-река.
Здесь Петр Великий когда-то
Разбил, говорят, супостата.
И Карл сам едва ускакал.
А слышали вы почему
Реку сию Ворсклой назвали?
Как шведы под городом стали,
Пришел и цар Петр к нему.
И, стоя в челне на реке,
В трубу он на шведов гляделся.
И как-то не смог, засмотрелся,
Трубу удержать он в руке.
Блеснула у самого дна
И с глаз Петра мигом пропала.
Тут «Вор скла» - реку обозвал он.
Так Ворсклой и стала она.
Послухав я розповідь та,
Сказав, що усе то дурниці.
Придумав хтось ці небилиці.
Бо, бачите, річка ота
Ще здавна таку назву мала.
Ще в «Повісті» автор писав
І Ворсколом річку назвав.
Й пізніше теж так називали.
І ваш той Кривавий Петро
Відношень ніяких не має
До річок у нашому краї.
Його божевільне нутро
Хіба що кривавії ріки
Лишило у нашім краю.
Він Карла здолав у бою
Та звів українців без ліку.
- Откуда ж названье пошло?
Вам больше известно,пожалуй…
- Так, звісно, ми більше чували
Як то все насправді було.
Мені ще мій дід розповів,
А він то від діда дізнався.
Дідами так і передавався
Переказ…З чиїх тільки слів,
То можна лише здогадатись.
Чи скіф десь до греків забрів,
Історію цю їм повів?
Чи, справді, могла передатись
Відтоді із вуст у вуста?
Вже скільки віків пролетіло,
Як перси скорити схотіли
Степи ці в прадавні літа.
Тут скіфи колись проживали,
Що сколоти звались були
А тут ось будини жили,
У краї оцім кочували.
І скіфи й будини тоді
Торгівлю із греками ве́ли,
Зерно, хутра, мед вони ве́зли
По суші та і по воді.
А греки – то хитрий народ.
Аби з того зиск більший мати,
Рішили вони заснувати
Тут місто торгове. І от
З’явився Гелон в цім краю,
Велике і гамірне місто.
Крім греків, будини тут, звісно
Відкрили торгівлю свою.
А скоро злилися отак,
Що стали гелонами зватись.
По-грецьки між них спілкуватись
Й по-скіфськи навчився усяк.
Ріку, де гелони жили,
Вони Пантікапом назвали.
Торгівці сюди прибували
І звідси товари везли.
Здавалось, все гарно іде –
У мирі живуть і спокої
Тут – над Пантікапом-рікою
Всяк свою торгівлю веде.
Аж звістка до міста прийшла,
Що перси зібрались війною,
Ордою ідуть нищівною,
А Скіфія лише змогла
Підняти будинів й сарматів
Супроти тієї орди.
Тож може дійти аж сюди,
Під стіни Гелонові стати.
Щоб перську зустріти орду,
Зібрав Іданфірс своє військо.
Почувши, що перси вже близько
І Тірас от-от перейдуть.
Він військо усе розділив
На три невеликі частини.
Один із загонів повинен
Манити у степ ворогів.
Два інші ітимуть услід
Скубтимуть весь час по дорозі,
Щоб перси були у тривозі
І білий не бачили світ.
А скіфські жінки із дітьми
Й старими на північ пода́лись.
Аж за Борисфеном сховались.
Тож, замість зустріти грудьми
Орду перську, скіфи взялися
Її по дорозі скубти,
В безводні пустелі вести.
І перси на це піддалися.
І, наче і битв не було,
Та меншає перського війська,
Б’ють скіфи здалека і зблизька,
Скубуть і у тил, і в чоло.
А персам нема чого взять,
Бо ж міст скіфи не будували.
Поживи нема для навали.
Що степом безводним кружлять?
Отак скіфським краєм пройшли
Кочів’я сарматські минули
У землі будинів звернули
І ось до ріки підійшли,
Що воду котила свою.
За нею побачили місто.
На той бік подерлися, звісно,
Здолали легку течію.
Гелон славнозвісний то був
Всі жителі його лишили,
Тож перси без бою вступили
І мали надію слабу,
Що тут би, хоча б, поживились.
Але сподівались дарма:
У місті нікого нема
І цінного не залишилось.
Тож перси спалили Гелон
Та змушені були тікати,
Бо ж ворог почав підступати
І не до грабунку було.
Як військом усім підійшли,
Збирались ріку перебратись,
Щоб в битві зі скіфами стятись,
Ті броди усі зайняли.
На боці крутому стоять
Із луками напоготові.
Заллють річку перською кров’ю,
Поки її зможуть здолать.
У роздумах Дарій сидів,
Не знаючи, як поступати.
Ну, зможе він річку здолати?
А як поступати тоді?
Сховаються скіфи в лісах
І знову шукай вітра в полі.
Ні, мабуть, із нього доволі,
Бо ж військом блукає вже страх,
Що тут можуть і залишитись…
Тож дав повертати наказ.
Не знав він, що вже на цей раз
З ним скіфи збиралися битись,
Бо ж там за рікою жінки
І діти усі хоронились.
Тут скіфи б із персами бились
І не відійшли б від ріки.
Тож перси на південь пішли
І скіфи услід подалися.
Скубти перське військо взялися
Аж доки й здолати змогли.
За Істр не втік ні один.
Ту річку, що їх врятувала,
Між скіфів Ворсколом назвали
В перекладі «Ско́лотів тин».
Давно то усе відбулось.
Ми б, може, уже і забули
Та наше далеке минуле
У назві ріки збереглось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію