Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.20
13:06
В спіралі скручується час.
Змією скручується простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи минулі?
На сцену вийде лицедій,
Змією скручується простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи минулі?
На сцену вийде лицедій,
2026.06.20
12:39
Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
2026.06.20
11:23
Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
2026.06.20
09:20
залишилося лише тебе хотіти
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
2026.06.20
06:30
Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
2026.06.19
21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.06.19
20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
2026.06.19
19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про річку Сліпорід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про річку Сліпорід
Сидить на лавці сивий-сивий дід.
Онучок поряд книжечку гортає,
А потім відірвався і питає:
- Дідусю, розкажи про Сліпорід.
- Про Сліпорід? – перепитав дідусь,-
Цікаво – звідки річка узялася?
Ну, що ж, тоді гарненько усідайся,
Поки оце з думками я зберусь.
Помовчавши, дід мову розпочав:
- Жили колись на нашій Україні
Прадавні люди. Називають нині
Трипільцями їх. Кажуть, від Збруча
Аж до Дніпра стояли їхні села.
Пасли худобу, сіяли поля.
Родюча годувала їх земля.
Життя було привільним і веселим.
Бо й ворогів навколо не було.
А ті, які були – не зачіпали.
Бо ж одкоша уже не вперше мали.
Населення у тих краях росло.
І скоро заселилася земля.
Нема уже чого і обробляти.
Доводилось нових земель шукати,
По краю розселятись звідтіля.
Збирались шукачі в якімсь селі,
Вантажили вози добром усяким.
Богам складали щирої подяки
Й рушали в степ – дорослі і малі.
В однім загоні шукачів таких,
Що вирішили за Дніпро майнути,
Бо ж там земель багато має бути,
Були не лиш дорослі й дітлахи.
На однім возі їхав старий дід.
Старий і сивий, ще й сліпий до того.
Питались у сім’ї: - Куди старого?
В селі лишити було його слід!
Та син лише відмахувавсь від тих:
- Не кину батька! Хай із нами їде!
Не з’їсть багато…Та багато віда.
Порадою б якоюсь допоміг.
Дніпро на той бік бродом перейшли,
Назустріч сонцю рушили поволі,
Знайшли собі місцину гарну в полі.
Єдине що – води тут не знайшли.
А жити ж звикли всі коло води.
Що тут робити: далі йти шукати
Чи то криниці у степу копати?
Тут дід із воза синові: - Зсади!
Зійшов, ціпок тримає у руці,
Ним по землі поцюкує тихенько.
- Вода тут, відчуваю я, близенько.
- То що, копати будем криниці́?-
Хтось запитав. Та дід, немов не чує:
- Вода тут є! Чимало її тут.
Джерела аж попід поверхню б’ють.
Хай табір люд на пагорбі лаштує,
А я піду і балкою пройдусь
Та роздивлюся добре навкруг себе.
Ходити вам услід мені не треба.
Я сам, якщо потрібно, повернусь.
Спустився трохи в балку, постояв,
Ціпком ударив і не сильно, наче,
Та кожен, хто стояв, ураз побачив:
Звідтіль струмочок литися почав.
Дідусь подався балкою собі,
Все зупинявсь та довго прислухався.
А тут струмочок більше розливався
І балкою на південь десь побіг.
Напились люди чистої води,
З возів взялися табір городити,
Бо ж мало кого можна тут зустріти,
Ще зайд якихось принесе сюди.
Поки займались справами вони,
То дітвора прибігла, закричала:
- Згори водичка балкою помчала
Із дідової тої сторони.
А скоро потекла уже й ріка,
Хай не широка, але повновода…
Хоч батька було синові і шкода
І він його повернення чекав,
Але услід пуститися не смів.
Бо ж батькові ніколи не перечив.
Стояв після роботи кожен вечір,
Услід, неначе, зниклому глядів.
Все сподівався, хоча й знав – дарма:
Вже батько не повернеться ніколи.
Він дав воді, в землі закутій, волю,
Вона ж бо не пробилася б сама.
Й за це життям, напевно, заплатив.
Тож річку ту назвали Сліпородом,
Адже сліпий знайшов для неї воду
І руслом бігти з-під землі пустив.
Давно уже нема того села,
Яке трипільці тут побудували.
Та Сліпородом річку як назвали,
Так і донині назву зберегла.
Онучок поряд книжечку гортає,
А потім відірвався і питає:
- Дідусю, розкажи про Сліпорід.
- Про Сліпорід? – перепитав дідусь,-
Цікаво – звідки річка узялася?
Ну, що ж, тоді гарненько усідайся,
Поки оце з думками я зберусь.
Помовчавши, дід мову розпочав:
- Жили колись на нашій Україні
Прадавні люди. Називають нині
Трипільцями їх. Кажуть, від Збруча
Аж до Дніпра стояли їхні села.
Пасли худобу, сіяли поля.
Родюча годувала їх земля.
Життя було привільним і веселим.
Бо й ворогів навколо не було.
А ті, які були – не зачіпали.
Бо ж одкоша уже не вперше мали.
Населення у тих краях росло.
І скоро заселилася земля.
Нема уже чого і обробляти.
Доводилось нових земель шукати,
По краю розселятись звідтіля.
Збирались шукачі в якімсь селі,
Вантажили вози добром усяким.
Богам складали щирої подяки
Й рушали в степ – дорослі і малі.
В однім загоні шукачів таких,
Що вирішили за Дніпро майнути,
Бо ж там земель багато має бути,
Були не лиш дорослі й дітлахи.
На однім возі їхав старий дід.
Старий і сивий, ще й сліпий до того.
Питались у сім’ї: - Куди старого?
В селі лишити було його слід!
Та син лише відмахувавсь від тих:
- Не кину батька! Хай із нами їде!
Не з’їсть багато…Та багато віда.
Порадою б якоюсь допоміг.
Дніпро на той бік бродом перейшли,
Назустріч сонцю рушили поволі,
Знайшли собі місцину гарну в полі.
Єдине що – води тут не знайшли.
А жити ж звикли всі коло води.
Що тут робити: далі йти шукати
Чи то криниці у степу копати?
Тут дід із воза синові: - Зсади!
Зійшов, ціпок тримає у руці,
Ним по землі поцюкує тихенько.
- Вода тут, відчуваю я, близенько.
- То що, копати будем криниці́?-
Хтось запитав. Та дід, немов не чує:
- Вода тут є! Чимало її тут.
Джерела аж попід поверхню б’ють.
Хай табір люд на пагорбі лаштує,
А я піду і балкою пройдусь
Та роздивлюся добре навкруг себе.
Ходити вам услід мені не треба.
Я сам, якщо потрібно, повернусь.
Спустився трохи в балку, постояв,
Ціпком ударив і не сильно, наче,
Та кожен, хто стояв, ураз побачив:
Звідтіль струмочок литися почав.
Дідусь подався балкою собі,
Все зупинявсь та довго прислухався.
А тут струмочок більше розливався
І балкою на південь десь побіг.
Напились люди чистої води,
З возів взялися табір городити,
Бо ж мало кого можна тут зустріти,
Ще зайд якихось принесе сюди.
Поки займались справами вони,
То дітвора прибігла, закричала:
- Згори водичка балкою помчала
Із дідової тої сторони.
А скоро потекла уже й ріка,
Хай не широка, але повновода…
Хоч батька було синові і шкода
І він його повернення чекав,
Але услід пуститися не смів.
Бо ж батькові ніколи не перечив.
Стояв після роботи кожен вечір,
Услід, неначе, зниклому глядів.
Все сподівався, хоча й знав – дарма:
Вже батько не повернеться ніколи.
Він дав воді, в землі закутій, волю,
Вона ж бо не пробилася б сама.
Й за це життям, напевно, заплатив.
Тож річку ту назвали Сліпородом,
Адже сліпий знайшов для неї воду
І руслом бігти з-під землі пустив.
Давно уже нема того села,
Яке трипільці тут побудували.
Та Сліпородом річку як назвали,
Так і донині назву зберегла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
