Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про річку Сліпорід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про річку Сліпорід
Сидить на лавці сивий-сивий дід.
Онучок поряд книжечку гортає,
А потім відірвався і питає:
- Дідусю, розкажи про Сліпорід.
- Про Сліпорід? – перепитав дідусь,-
Цікаво – звідки річка узялася?
Ну, що ж, тоді гарненько усідайся,
Поки оце з думками я зберусь.
Помовчавши, дід мову розпочав:
- Жили колись на нашій Україні
Прадавні люди. Називають нині
Трипільцями їх. Кажуть, від Збруча
Аж до Дніпра стояли їхні села.
Пасли худобу, сіяли поля.
Родюча годувала їх земля.
Життя було привільним і веселим.
Бо й ворогів навколо не було.
А ті, які були – не зачіпали.
Бо ж одкоша уже не вперше мали.
Населення у тих краях росло.
І скоро заселилася земля.
Нема уже чого і обробляти.
Доводилось нових земель шукати,
По краю розселятись звідтіля.
Збирались шукачі в якімсь селі,
Вантажили вози добром усяким.
Богам складали щирої подяки
Й рушали в степ – дорослі і малі.
В однім загоні шукачів таких,
Що вирішили за Дніпро майнути,
Бо ж там земель багато має бути,
Були не лиш дорослі й дітлахи.
На однім возі їхав старий дід.
Старий і сивий, ще й сліпий до того.
Питались у сім’ї: - Куди старого?
В селі лишити було його слід!
Та син лише відмахувавсь від тих:
- Не кину батька! Хай із нами їде!
Не з’їсть багато…Та багато віда.
Порадою б якоюсь допоміг.
Дніпро на той бік бродом перейшли,
Назустріч сонцю рушили поволі,
Знайшли собі місцину гарну в полі.
Єдине що – води тут не знайшли.
А жити ж звикли всі коло води.
Що тут робити: далі йти шукати
Чи то криниці у степу копати?
Тут дід із воза синові: - Зсади!
Зійшов, ціпок тримає у руці,
Ним по землі поцюкує тихенько.
- Вода тут, відчуваю я, близенько.
- То що, копати будем криниці́?-
Хтось запитав. Та дід, немов не чує:
- Вода тут є! Чимало її тут.
Джерела аж попід поверхню б’ють.
Хай табір люд на пагорбі лаштує,
А я піду і балкою пройдусь
Та роздивлюся добре навкруг себе.
Ходити вам услід мені не треба.
Я сам, якщо потрібно, повернусь.
Спустився трохи в балку, постояв,
Ціпком ударив і не сильно, наче,
Та кожен, хто стояв, ураз побачив:
Звідтіль струмочок литися почав.
Дідусь подався балкою собі,
Все зупинявсь та довго прислухався.
А тут струмочок більше розливався
І балкою на південь десь побіг.
Напились люди чистої води,
З возів взялися табір городити,
Бо ж мало кого можна тут зустріти,
Ще зайд якихось принесе сюди.
Поки займались справами вони,
То дітвора прибігла, закричала:
- Згори водичка балкою помчала
Із дідової тої сторони.
А скоро потекла уже й ріка,
Хай не широка, але повновода…
Хоч батька було синові і шкода
І він його повернення чекав,
Але услід пуститися не смів.
Бо ж батькові ніколи не перечив.
Стояв після роботи кожен вечір,
Услід, неначе, зниклому глядів.
Все сподівався, хоча й знав – дарма:
Вже батько не повернеться ніколи.
Він дав воді, в землі закутій, волю,
Вона ж бо не пробилася б сама.
Й за це життям, напевно, заплатив.
Тож річку ту назвали Сліпородом,
Адже сліпий знайшов для неї воду
І руслом бігти з-під землі пустив.
Давно уже нема того села,
Яке трипільці тут побудували.
Та Сліпородом річку як назвали,
Так і донині назву зберегла.
Онучок поряд книжечку гортає,
А потім відірвався і питає:
- Дідусю, розкажи про Сліпорід.
- Про Сліпорід? – перепитав дідусь,-
Цікаво – звідки річка узялася?
Ну, що ж, тоді гарненько усідайся,
Поки оце з думками я зберусь.
Помовчавши, дід мову розпочав:
- Жили колись на нашій Україні
Прадавні люди. Називають нині
Трипільцями їх. Кажуть, від Збруча
Аж до Дніпра стояли їхні села.
Пасли худобу, сіяли поля.
Родюча годувала їх земля.
Життя було привільним і веселим.
Бо й ворогів навколо не було.
А ті, які були – не зачіпали.
Бо ж одкоша уже не вперше мали.
Населення у тих краях росло.
І скоро заселилася земля.
Нема уже чого і обробляти.
Доводилось нових земель шукати,
По краю розселятись звідтіля.
Збирались шукачі в якімсь селі,
Вантажили вози добром усяким.
Богам складали щирої подяки
Й рушали в степ – дорослі і малі.
В однім загоні шукачів таких,
Що вирішили за Дніпро майнути,
Бо ж там земель багато має бути,
Були не лиш дорослі й дітлахи.
На однім возі їхав старий дід.
Старий і сивий, ще й сліпий до того.
Питались у сім’ї: - Куди старого?
В селі лишити було його слід!
Та син лише відмахувавсь від тих:
- Не кину батька! Хай із нами їде!
Не з’їсть багато…Та багато віда.
Порадою б якоюсь допоміг.
Дніпро на той бік бродом перейшли,
Назустріч сонцю рушили поволі,
Знайшли собі місцину гарну в полі.
Єдине що – води тут не знайшли.
А жити ж звикли всі коло води.
Що тут робити: далі йти шукати
Чи то криниці у степу копати?
Тут дід із воза синові: - Зсади!
Зійшов, ціпок тримає у руці,
Ним по землі поцюкує тихенько.
- Вода тут, відчуваю я, близенько.
- То що, копати будем криниці́?-
Хтось запитав. Та дід, немов не чує:
- Вода тут є! Чимало її тут.
Джерела аж попід поверхню б’ють.
Хай табір люд на пагорбі лаштує,
А я піду і балкою пройдусь
Та роздивлюся добре навкруг себе.
Ходити вам услід мені не треба.
Я сам, якщо потрібно, повернусь.
Спустився трохи в балку, постояв,
Ціпком ударив і не сильно, наче,
Та кожен, хто стояв, ураз побачив:
Звідтіль струмочок литися почав.
Дідусь подався балкою собі,
Все зупинявсь та довго прислухався.
А тут струмочок більше розливався
І балкою на південь десь побіг.
Напились люди чистої води,
З возів взялися табір городити,
Бо ж мало кого можна тут зустріти,
Ще зайд якихось принесе сюди.
Поки займались справами вони,
То дітвора прибігла, закричала:
- Згори водичка балкою помчала
Із дідової тої сторони.
А скоро потекла уже й ріка,
Хай не широка, але повновода…
Хоч батька було синові і шкода
І він його повернення чекав,
Але услід пуститися не смів.
Бо ж батькові ніколи не перечив.
Стояв після роботи кожен вечір,
Услід, неначе, зниклому глядів.
Все сподівався, хоча й знав – дарма:
Вже батько не повернеться ніколи.
Він дав воді, в землі закутій, волю,
Вона ж бо не пробилася б сама.
Й за це життям, напевно, заплатив.
Тож річку ту назвали Сліпородом,
Адже сліпий знайшов для неї воду
І руслом бігти з-під землі пустив.
Давно уже нема того села,
Яке трипільці тут побудували.
Та Сліпородом річку як назвали,
Так і донині назву зберегла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
