ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Зрада
Чоловік зраджує жінці. Банальнішої історії годі придумати. Нині такі часи, коли подружня вірність не варта й шеляга.
Зійшлися юна сусідка з парубком, пожили разом від куті до Різдва, відштовхнулися дупами одне від одного - і хто куди. Бо хлопець закінчив вуз, отримав роботу, почав непогано заробляти, а поруч колега юна і гаряча працює, на ласки багата. То нащо та дружина? Вона сама ще студент, їй гроші потрібно постійно давати, а якщо з’явиться дитинка, то власного життя взагалі не буде. А парубок молодий, не вигуляний, ще козакувати і козакувати.
І це ще хороший варіант, бо молоді дров не наламали, дитинку не встругнули. А у похилому віці?
Працюю в українському фонді культури, куди прилаштувала дружина- директор. Якби не вона, то взагалі без роботи тинявся б, не мав би за що цигарок купити. А так і на хліб є, і на масло. Жінка постійно підкидає халтуру, під яку з бюджету виділяються кошти. Колеги дивляться косо на наш сімейний підряд, але нічого сказати не можуть, оскільки благовірна крута норовом: якщо хтось буде проти неї кувікати — вилетить з роботи.
А скільки цікавих зустрічей з новими людьми дарує така праця! Але мене більше приваблюють жінки. Я на них концентруюся. Але тихенько, аби жінка не дізналася. То з однією любовний роман закручу, то з іншою, а то одразу з трьома.
Попервах мене ще трохи совість вимучувала, бо жінка мені і їсти варить, і пере, і прибирає за мною, бігає по магазинах за продуктами, доглядає як за породистим котом. З часом став писати любовні романи. За це мене до Спілки письменників навіть узяли, правда з третьої — останньої спроби. Тут теж без родинних зв’язків не обійшлося. На додачу я дізнався телефони всіх членів приймальної комісії та зробив превентивний персональний обдзвон кожного.
Ну то таке, ми тут не про те хто і як проліз до цієї творчої організації, а про любов. А вона мене взяла в такий оборот, що страшно сказати: ні їсти не міг, ні пити. І не дивлячись на те, що я страшенно хворий — велелюбність нікуди не зникла: і на нову пасію сил вистачало, і на стару, і на дружину також.
Але цього разу моя коханка поставила ультиматум: або я - або твої хвойди. Пообіцяв усе покинути. Правда довго не втримався, знову понесло в чужі алькови по амурні меди. Дізналася коханка про мої походеньки, влаштувала рознос. Довелося ставати на коліна і просити, щоб повірила у мою щирість; запропонував Оксані стати моєю дружиною.
- Миколо! Невже ти на це підеш? Ми ж дорослі люди! У мене сім’я, у тебе сім’я...
- Піду. Бо люблю лише тебе одну, а до дружини вже давно охолов, нецікава вона мені, переріс її духовно давно.
- А де жити будемо?
- А так і житимемо як зараз. Мені до пенсії два роки лишилося, розлучатися з жінкою поки-що не буду, бо попре з роботи.
- А через два роки?
- А через два роки скажу дружині, що розлучаюся і йду жити до іншої.
- Ловко. І вовки ситі, і вівці цілі. Хоча трохи некрасиво.
- Не страшно, головне аби нас не підловила раніше і не витурила з роботи та хати за зраду. То як — готова пожити так два роки?
Я думав, що розумний, звик жінками весь вік крутити як циган сонцем. Але через півроку таки проколовся: забув удома смартфон, а там у месенджері моя переписка з майбутньою дружиною. Жінка візьми та й клацни на повідомленнях. Почала читати. А там...
А там ми домовлялися де і коли стрічаємося, куди плануємо піти відпочивати, які подарунки купуватимемо одне одному. Зайшла в налаштування гуглу і синхронізувала свій планшет з моїм смартфоном. І відтоді знала все, що пишуть мені і фейсбучні друзі, і моя коханка.
Спочатку підстерегла нас в Гідропарку, коли ми лежали на пісочку удвох в обнімку і мляво цілувалися. А потім і в кущах. І не раз! Це ж яке терпіння треба мати, аби не підійти та не накричати! Всі наші зустрічі дружина фільмувала, а з наших приватних розмов робила скріншоти і переносила на робочий комп’ютер. А що я про неї говорив і писав у приваті — аж досі соромно.
Буря вдарила раптово, коли її не очікував, десь за півроку. Зайшов на кухню поснідати, а жінка:
- Доброго ранку, чоловіче.
- Доброго ранку.
- Тобі чого - вареників з м“ясом чи посольської шинки?
- Давай і те, і те.
- Гаразд, ось бери, їж,- і ставить на стола замовлені страви, а сама сідає навпроти і залюбленими очима дивиться мені в перенісся. Незмигно так дивиться, наче сова на мишу. Ще й посміхається. Тільки не розібрати - зі злом, а чи з добром. Хто їх — тих жінок розбере.
Попоїв, випив кухля молока, подякував.
- А це тобі на десерт,- каже дружина і кладе на стола виклик в суд.
- Що це? - отетеріло питаю в неї.
- Це — результат твоєї зради мене, і зради власних дітей. О десятій буде суд, так що на роботу ми сьогодні не йдемо, а беремо одне одного під руку і чемно крокуємо до цієї поважної установи оформлювати розлучення.
- А можна без суду?
- Ні, не можна. У нас є спільні діти та спільне майно. Так що давай, дорогий супружник — хутенько вдягайся і вперед за орденами.
Коли ми прийшли до суду і я зайшов до зали засідань, то втратив дар мови: на лаві в передніх рядах сиділа моя мама, донька, малолітній син і...чоловік моєї коханки. А на додачу дружина привела ще й крутого адвоката.
Такої ганьби, такого нищівного фіаско я не очікував. Суддя задавала мені рутинні питання, я давав необхідні відповіді, адвокат підсовував документи де я автоматично ставив потрібні підписи.
Жінка гарно підготувалася: назбирала цілу купу цидулок та чеків з яких виходило, що саме вона оплачує всі поточні видатки сім’ї, саме вона сплачує і мою страховку, і страховку дітей, Виявилося, що лицьовий рахунок на столичну квартиру на ній, машина на ній, дача на ній і все більш-менш дороге майно також куплено за її гроші. Мого тільки хіба що пару трусів та книжки про кохання, які понаписував від безділля.
Залишився я без майна, без дружини, без роботи і без коханки, з якою планував одружитися, оскільки чоловік і її випер з хати. Тож пішла вона жити до старшої доньки. Самі розумієте - запросити туди ще й мене вона не могла.
А романи про кохання я пишу й досі. Якби не вони, то мені не було б за що платити за зйомну квартиру на Борщагівці. Чи довго ще буду промишляти таким ремеслом — не знаю, бо здоров’я почало здавати: зір слабшає, пам’ять підкачує. Учора назвав двірника батьком, все в голові плутається. Пишу цю сповідь і не знаю — правда це чи вигадка. Щось підказує - правда, бо їсти хочеться, а квартира не та в якій я прожив усе своє життя, а повна тарганів однокімнатна хрущовка, з хитким тріснувшим унітазом та ванною, де колись варили смолу. А ше допікає запах, оскільки упритул до моїх вікон на першому поверсі стоять сміттєві баки. Якщо закрити вікна, то можна задихнутися, а якщо відкрити, то тхне, наче на сміттєзвалищі.
Можливо варто з якоюсь одинокою жінкою познайомитися та піти до неї жити? Хоча зараз одинокі жінки чудово обходяться і без чоловіків. Але якщо буде бажання — хай озоветься хоч хтось. Повірте - після того що зі мною сталося крутити романи з посторонніми особами у мене ніякої охоти немає. Буду вірним до гробу. Вірите?

26.06.2020р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-26 12:26:20
Переглядів сторінки твору 530
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.963 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.965 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.04.20 10:17
Автор у цю хвилину відсутній