ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому в травні бувають приморозки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому в травні бувають приморозки
- Дідусю, чув, знов приморозки йдуть!
Он у новинах тільки-но сказали.
Вже ж абрикоси майже зав’язались.
Не буде в цьому році їх, мабуть.
Що ж це таке: як травень, так і жди,
Що прийде холод , цвіт весь покалічить,
Картоплю на городі всю понищить.
І хто наслав на нас тії біди?
Дідусь всміхнувся: - Звідки та біда?
То, кажуть люди, березень все чинить.
- А чому так? Яка тому причина?
- Послухай, що мій дід розповідав:
«До Березня у гості Квітень їде.
Зустрілись якось, той і запросив.
Святкове вдяг, у сани гарні сів.
Зелене листя розпускає слідом.
А Березень гостей і не чека.
Він й запросив того лише для виду.
«Нічого,- дума, - братику, не вийде!
Дорога буде зовсім не легка!»
І він дощу на землю напустив.
Кругом багнюка, ріки розлилися
І повені бурхливі почалися…
Так брата в гості і не пропустив.
Зустрілися аж через рік вони.
Отож у того Березень питає:
«Чому у гості ти не завітаєш?
Я ж прочекав на тебе пів весни!»
«Не вийшло, вибач».- Квітень відказав,-
На другий рік прийду обов’язково».
От через рік збирається він знову,
Тепер в дорогу воза приладнав.
Сів та і їде. Березень глядить.
«Е, - дума,- брате, дарма ти зібрався.
Тебе у гості я не сподівався,
Тож знаю, як потрібно тебе стріть!»
І він узявся щоки надимать.
Тут сніговії раптом налетіли,
Хурделиці клубками закрутили,
Дороги стало снігом засипать.
Вже Квітню ні проїхать, ні пройти
І довелось назад йому вертати,
Щоби, бува, в снігу не замерзати.
Не зна, як себе з братом повести.
Якось зустрівся з братом Травнем він.
Про те, про се удвох погомоніли,
На травці в гаї сіли посиділи.
Дійшла уже розмова до гостин.
І Травень Квітню каже: «Приїзди!
Побачиш, скільки в мене гарних квітів!..»
«Е ні, не вийде!- каже йому Квітень.-
Я двічі вже у Березня «гостив».
І двічі повертався з півдороги…»
«Ну,ти й придумав – в Березня гостить.
То в нього дощ іде, то сніг летить.
Як можна в гості їздити до нього?
Та, якщо хочеш, я тебе навчу,
Як обвести́ навколо пальця брата.
Ти маєш воза, сани й човен взяти…»
Всміхнувся Квітень, як таке почув.
І через рік знов в гості вируша.
Як сніг мете – то в сани він сідає,
Як дощ – на воза все перекладає,
Як повінь – то у човен поспіша.
Як не старався Березень, та все ж,
В гостях він Квітня мусив зустрічати,
За стіл садити, смачно пригощати:
Приїхав, що ж – тепер не проженеш.
В розмові ж хитро виясняти став:
«Така погода! Як же ти дістався?»
Наївний Квітень тут же і зізнався:
«Мені пораду гарну Травень дав.
Сказав він - сани, човен, й віз бери.
Тоді уже напевно, що доїдеш…»
Озлився той, хоч не подав і виду
Та мститься Травню із тії пори.
Ледь починає в Травня все цвісти,
Як братик йому холоду підкине,
Мороз не надто, але цвіт весь гине.
А то ще й снігу може напустить».
Он у новинах тільки-но сказали.
Вже ж абрикоси майже зав’язались.
Не буде в цьому році їх, мабуть.
Що ж це таке: як травень, так і жди,
Що прийде холод , цвіт весь покалічить,
Картоплю на городі всю понищить.
І хто наслав на нас тії біди?
Дідусь всміхнувся: - Звідки та біда?
То, кажуть люди, березень все чинить.
- А чому так? Яка тому причина?
- Послухай, що мій дід розповідав:
«До Березня у гості Квітень їде.
Зустрілись якось, той і запросив.
Святкове вдяг, у сани гарні сів.
Зелене листя розпускає слідом.
А Березень гостей і не чека.
Він й запросив того лише для виду.
«Нічого,- дума, - братику, не вийде!
Дорога буде зовсім не легка!»
І він дощу на землю напустив.
Кругом багнюка, ріки розлилися
І повені бурхливі почалися…
Так брата в гості і не пропустив.
Зустрілися аж через рік вони.
Отож у того Березень питає:
«Чому у гості ти не завітаєш?
Я ж прочекав на тебе пів весни!»
«Не вийшло, вибач».- Квітень відказав,-
На другий рік прийду обов’язково».
От через рік збирається він знову,
Тепер в дорогу воза приладнав.
Сів та і їде. Березень глядить.
«Е, - дума,- брате, дарма ти зібрався.
Тебе у гості я не сподівався,
Тож знаю, як потрібно тебе стріть!»
І він узявся щоки надимать.
Тут сніговії раптом налетіли,
Хурделиці клубками закрутили,
Дороги стало снігом засипать.
Вже Квітню ні проїхать, ні пройти
І довелось назад йому вертати,
Щоби, бува, в снігу не замерзати.
Не зна, як себе з братом повести.
Якось зустрівся з братом Травнем він.
Про те, про се удвох погомоніли,
На травці в гаї сіли посиділи.
Дійшла уже розмова до гостин.
І Травень Квітню каже: «Приїзди!
Побачиш, скільки в мене гарних квітів!..»
«Е ні, не вийде!- каже йому Квітень.-
Я двічі вже у Березня «гостив».
І двічі повертався з півдороги…»
«Ну,ти й придумав – в Березня гостить.
То в нього дощ іде, то сніг летить.
Як можна в гості їздити до нього?
Та, якщо хочеш, я тебе навчу,
Як обвести́ навколо пальця брата.
Ти маєш воза, сани й човен взяти…»
Всміхнувся Квітень, як таке почув.
І через рік знов в гості вируша.
Як сніг мете – то в сани він сідає,
Як дощ – на воза все перекладає,
Як повінь – то у човен поспіша.
Як не старався Березень, та все ж,
В гостях він Квітня мусив зустрічати,
За стіл садити, смачно пригощати:
Приїхав, що ж – тепер не проженеш.
В розмові ж хитро виясняти став:
«Така погода! Як же ти дістався?»
Наївний Квітень тут же і зізнався:
«Мені пораду гарну Травень дав.
Сказав він - сани, човен, й віз бери.
Тоді уже напевно, що доїдеш…»
Озлився той, хоч не подав і виду
Та мститься Травню із тії пори.
Ледь починає в Травня все цвісти,
Як братик йому холоду підкине,
Мороз не надто, але цвіт весь гине.
А то ще й снігу може напустить».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію