- Дідусю, чув, знов приморозки йдуть!
Он у новинах тільки-но сказали.
Вже ж абрикоси майже зав’язались.
Не буде в цьому році їх, мабуть.
Що ж це таке: як травень, так і жди,
Що прийде холод , цвіт весь покалічить,
Картоплю на городі всю понищить.
І хто наслав на нас тії біди?
Дідусь всміхнувся: - Звідки та біда?
То, кажуть люди, березень все чинить.
- А чому так? Яка тому причина?
- Послухай, що мій дід розповідав:
«До Березня у гості Квітень їде.
Зустрілись якось, той і запросив.
Святкове вдяг, у сани гарні сів.
Зелене листя розпускає слідом.
А Березень гостей і не чека.
Він й запросив того лише для виду.
«Нічого,- дума, - братику, не вийде!
Дорога буде зовсім не легка!»
І він дощу на землю напустив.
Кругом багнюка, ріки розлилися
І повені бурхливі почалися…
Так брата в гості і не пропустив.
Зустрілися аж через рік вони.
Отож у того Березень питає:
«Чому у гості ти не завітаєш?
Я ж прочекав на тебе пів весни!»
«Не вийшло, вибач».- Квітень відказав,-
На другий рік прийду обов’язково».
От через рік збирається він знову,
Тепер в дорогу воза приладнав.
Сів та і їде. Березень глядить.
«Е, - дума,- брате, дарма ти зібрався.
Тебе у гості я не сподівався,
Тож знаю, як потрібно тебе стріть!»
І він узявся щоки надимать.
Тут сніговії раптом налетіли,
Хурделиці клубками закрутили,
Дороги стало снігом засипать.
Вже Квітню ні проїхать, ні пройти
І довелось назад йому вертати,
Щоби, бува, в снігу не замерзати.
Не зна, як себе з братом повести.
Якось зустрівся з братом Травнем він.
Про те, про се удвох погомоніли,
На травці в гаї сіли посиділи.
Дійшла уже розмова до гостин.
І Травень Квітню каже: «Приїзди!
Побачиш, скільки в мене гарних квітів!..»
«Е ні, не вийде!- каже йому Квітень.-
Я двічі вже у Березня «гостив».
І двічі повертався з півдороги…»
«Ну,ти й придумав – в Березня гостить.
То в нього дощ іде, то сніг летить.
Як можна в гості їздити до нього?
Та, якщо хочеш, я тебе навчу,
Як обвести́ навколо пальця брата.
Ти маєш воза, сани й човен взяти…»
Всміхнувся Квітень, як таке почув.
І через рік знов в гості вируша.
Як сніг мете – то в сани він сідає,
Як дощ – на воза все перекладає,
Як повінь – то у човен поспіша.
Як не старався Березень, та все ж,
В гостях він Квітня мусив зустрічати,
За стіл садити, смачно пригощати:
Приїхав, що ж – тепер не проженеш.
В розмові ж хитро виясняти став:
«Така погода! Як же ти дістався?»
Наївний Квітень тут же і зізнався:
«Мені пораду гарну Травень дав.
Сказав він - сани, човен, й віз бери.
Тоді уже напевно, що доїдеш…»
Озлився той, хоч не подав і виду
Та мститься Травню із тії пори.
Ледь починає в Травня все цвісти,
Як братик йому холоду підкине,
Мороз не надто, але цвіт весь гине.
А то ще й снігу може напустить».