Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому в травні бувають приморозки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому в травні бувають приморозки
- Дідусю, чув, знов приморозки йдуть!
Он у новинах тільки-но сказали.
Вже ж абрикоси майже зав’язались.
Не буде в цьому році їх, мабуть.
Що ж це таке: як травень, так і жди,
Що прийде холод , цвіт весь покалічить,
Картоплю на городі всю понищить.
І хто наслав на нас тії біди?
Дідусь всміхнувся: - Звідки та біда?
То, кажуть люди, березень все чинить.
- А чому так? Яка тому причина?
- Послухай, що мій дід розповідав:
«До Березня у гості Квітень їде.
Зустрілись якось, той і запросив.
Святкове вдяг, у сани гарні сів.
Зелене листя розпускає слідом.
А Березень гостей і не чека.
Він й запросив того лише для виду.
«Нічого,- дума, - братику, не вийде!
Дорога буде зовсім не легка!»
І він дощу на землю напустив.
Кругом багнюка, ріки розлилися
І повені бурхливі почалися…
Так брата в гості і не пропустив.
Зустрілися аж через рік вони.
Отож у того Березень питає:
«Чому у гості ти не завітаєш?
Я ж прочекав на тебе пів весни!»
«Не вийшло, вибач».- Квітень відказав,-
На другий рік прийду обов’язково».
От через рік збирається він знову,
Тепер в дорогу воза приладнав.
Сів та і їде. Березень глядить.
«Е, - дума,- брате, дарма ти зібрався.
Тебе у гості я не сподівався,
Тож знаю, як потрібно тебе стріть!»
І він узявся щоки надимать.
Тут сніговії раптом налетіли,
Хурделиці клубками закрутили,
Дороги стало снігом засипать.
Вже Квітню ні проїхать, ні пройти
І довелось назад йому вертати,
Щоби, бува, в снігу не замерзати.
Не зна, як себе з братом повести.
Якось зустрівся з братом Травнем він.
Про те, про се удвох погомоніли,
На травці в гаї сіли посиділи.
Дійшла уже розмова до гостин.
І Травень Квітню каже: «Приїзди!
Побачиш, скільки в мене гарних квітів!..»
«Е ні, не вийде!- каже йому Квітень.-
Я двічі вже у Березня «гостив».
І двічі повертався з півдороги…»
«Ну,ти й придумав – в Березня гостить.
То в нього дощ іде, то сніг летить.
Як можна в гості їздити до нього?
Та, якщо хочеш, я тебе навчу,
Як обвести́ навколо пальця брата.
Ти маєш воза, сани й човен взяти…»
Всміхнувся Квітень, як таке почув.
І через рік знов в гості вируша.
Як сніг мете – то в сани він сідає,
Як дощ – на воза все перекладає,
Як повінь – то у човен поспіша.
Як не старався Березень, та все ж,
В гостях він Квітня мусив зустрічати,
За стіл садити, смачно пригощати:
Приїхав, що ж – тепер не проженеш.
В розмові ж хитро виясняти став:
«Така погода! Як же ти дістався?»
Наївний Квітень тут же і зізнався:
«Мені пораду гарну Травень дав.
Сказав він - сани, човен, й віз бери.
Тоді уже напевно, що доїдеш…»
Озлився той, хоч не подав і виду
Та мститься Травню із тії пори.
Ледь починає в Травня все цвісти,
Як братик йому холоду підкине,
Мороз не надто, але цвіт весь гине.
А то ще й снігу може напустить».
Он у новинах тільки-но сказали.
Вже ж абрикоси майже зав’язались.
Не буде в цьому році їх, мабуть.
Що ж це таке: як травень, так і жди,
Що прийде холод , цвіт весь покалічить,
Картоплю на городі всю понищить.
І хто наслав на нас тії біди?
Дідусь всміхнувся: - Звідки та біда?
То, кажуть люди, березень все чинить.
- А чому так? Яка тому причина?
- Послухай, що мій дід розповідав:
«До Березня у гості Квітень їде.
Зустрілись якось, той і запросив.
Святкове вдяг, у сани гарні сів.
Зелене листя розпускає слідом.
А Березень гостей і не чека.
Він й запросив того лише для виду.
«Нічого,- дума, - братику, не вийде!
Дорога буде зовсім не легка!»
І він дощу на землю напустив.
Кругом багнюка, ріки розлилися
І повені бурхливі почалися…
Так брата в гості і не пропустив.
Зустрілися аж через рік вони.
Отож у того Березень питає:
«Чому у гості ти не завітаєш?
Я ж прочекав на тебе пів весни!»
«Не вийшло, вибач».- Квітень відказав,-
На другий рік прийду обов’язково».
От через рік збирається він знову,
Тепер в дорогу воза приладнав.
Сів та і їде. Березень глядить.
«Е, - дума,- брате, дарма ти зібрався.
Тебе у гості я не сподівався,
Тож знаю, як потрібно тебе стріть!»
І він узявся щоки надимать.
Тут сніговії раптом налетіли,
Хурделиці клубками закрутили,
Дороги стало снігом засипать.
Вже Квітню ні проїхать, ні пройти
І довелось назад йому вертати,
Щоби, бува, в снігу не замерзати.
Не зна, як себе з братом повести.
Якось зустрівся з братом Травнем він.
Про те, про се удвох погомоніли,
На травці в гаї сіли посиділи.
Дійшла уже розмова до гостин.
І Травень Квітню каже: «Приїзди!
Побачиш, скільки в мене гарних квітів!..»
«Е ні, не вийде!- каже йому Квітень.-
Я двічі вже у Березня «гостив».
І двічі повертався з півдороги…»
«Ну,ти й придумав – в Березня гостить.
То в нього дощ іде, то сніг летить.
Як можна в гості їздити до нього?
Та, якщо хочеш, я тебе навчу,
Як обвести́ навколо пальця брата.
Ти маєш воза, сани й човен взяти…»
Всміхнувся Квітень, як таке почув.
І через рік знов в гості вируша.
Як сніг мете – то в сани він сідає,
Як дощ – на воза все перекладає,
Як повінь – то у човен поспіша.
Як не старався Березень, та все ж,
В гостях він Квітня мусив зустрічати,
За стіл садити, смачно пригощати:
Приїхав, що ж – тепер не проженеш.
В розмові ж хитро виясняти став:
«Така погода! Як же ти дістався?»
Наївний Квітень тут же і зізнався:
«Мені пораду гарну Травень дав.
Сказав він - сани, човен, й віз бери.
Тоді уже напевно, що доїдеш…»
Озлився той, хоч не подав і виду
Та мститься Травню із тії пори.
Ледь починає в Травня все цвісти,
Як братик йому холоду підкине,
Мороз не надто, але цвіт весь гине.
А то ще й снігу може напустить».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
