Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому вода в морі солона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому вода в морі солона
Поїхала на південь вся сім’я.
А діти оце вперше море бачать,
На березі розгублені стоять,
Хіба у хвилю, що надбігла, скачуть.
Як трохи звикли, глибше подались,
Пірнути біля берега схотілось.
Та аж сльозами очі налились,
Плювати стали разом і скривились:
- Фу, та ж вода солона… чи гірка.
Її й до рота неможливо взяти!
Хіба така із нашого ставка?!
Чого вода така у морі, тату?
А тато вже скупався й засмага,
Ліг на пісочку і лежить розімлілий:
- Питаєте, чому вода така? – Ага!
- Сідайте в тінь, щоб сонце не спалило,
А я, тим часом, вам і розповім
Історію, що ще дідусь повідав…
Раніше море не було таким,
У ньому солі не було і сліду.
Жили в селі одному два брати.
Один був бідний, а другий – багатий.
Багатий носом увесь час крутив,
Як бідного лишень побачить брата.
Бо в того діток купа чимала
І всі ростуть, постійно хочуть їсти.
Їх годувати зі свого стола,
Багатий брат зовсім не хоче, звісно.
Тож його бачить й очі відверта,
Неначе він його не помічає.
Аж якось той до двору заверта.
Багатий на воротах зустрічає.
- Дай хоч на хліб! Я поверну, клянусь,
Як тільки зможу трохи заробити.
- Іди до біса! – плюнув, відвернувсь
Й до двору брата не схотів пустити.
Заплакав брат та і пішов у ліс,
Бо за сльозами йти куди – не бачив.
А тут йому якиїсь дід зустрівсь:
- Чого,- питає, - чоловіче, плачеш?
Той все йому узяв і розповів:
Про бідність та, що брат послав до біса.
- Так ти оце в сльозах до біса брів?
Я підкажу. Іди отак по лісі.
Ця стежка до болота приведе.
У нім той біс якраз і проживає.
Гукай його, аж доки не прийде
Та розкажи, чого його шукаєш.
Млинок старий у нього попроси,
А, як не схоче він тобі давати,
Оцим от калаталом потряси,
Скажи: не дасть, то будеш тут кричати
І стукати та спати не давать,
Аж доки він не згодиться віддати.
Пішов бідак болото те шукать.
Коли знайшов то біса став гукати.
Гукав-гукав, ледь голос не зірвав
Та калаталом торохтів добряче.
Нарешті біс із мочарів устав:
- Чого від мене хочеш, небораче?
- Віддай мені отой млинок старий,
Який в кутку валяється без діла!..
- Чого це ради? Хто ти є такий?
Тут калатало знов заторохтіло.
- Як не даси, то спати тобі зась.
Отут кричати буду й торохтіти!
Біс пробурчав і в мочарі сховавсь
Та скоро знову появився звідти.
- На твій млинок та і ходи собі,
Ти й так забрав часу мого багато.
Взяв той млинок та і назад побіг.
Що з ним робити геть забув спитати.
Аж знов зустрівся з дідусем старим:
- Дістав? – Дістав… я біса із болота…
Та що робити із млинком оцим,
Коли не маю вдома що змолоти?
- Млинок цей, зовсім не простий, синок.
Ти загадай чого захочеш мати,
Скажи лише одне: «Мели, млинок!»
Він зможе що завгодно тобі дати.
- А як його я зможу зупинить,
Коли достатньо буде мені всього?
Скажи: «Млинок, пора вже відпочить!»
І він одразу спиниться від того.
Вклонився він старому аж до ніг
Та і подався із млинком додому.
Сім’ю нагодувати врешті зміг,
Зажив, хоч ніс не задирав при тому.
І новий дім собі побудував,
Завів худоби у дворі багато.
Землі для себе добрий шмат придбав.
Аж брат почав вже заздро позирати.
Якось прийшов, проситися почав,
Мовляв, давай старе усе забудем.
А той і зла ніколи не тримав:
- Давай і справді, знов братами будем.
Посиділи із братом за столом.
Багатий нишком став його питати:
Звідкіль багатство це йому прийшло
Та чи млинок не можна йому взяти.
- Бери, чому ж? Ми ж браття. Все одно,
Я й так уже доволі всього маю.
Скажи йому лише: «Мели, млинок!»
Він дасть тобі усе, що забажаєш.
Схопив млинок багатий і побіг,
Подякувати, навіть, не спромігся.
Удома, лиш ступив через поріг,
На всю сім’ю звисока подивився
І каже: - Відсьогодні, жінко, ти
Біля плити не будеш працювати.
Оцей млинок у брата не простий,
Він дасть усе, що ми захочем мати.
Поставив він того млинка на стіл:
«Мели, млинок, нам на вечерю каші!»
І каша враз посунула звідтіль.
Уже тарілки повні, повні чаші.
Вже повен стіл, а він все видає.
Вже каша потекла і по підлозі.
Вже всім аж під коліна дістає.
Багач кричить та зупинить не в змозі.
Він той млинок вже витяг і надвір.
А той все меле, вже і двір залитий.
Метається багатий, наче, звір,
Але не знає, що його й робити.
Вхопив тоді млинка він та й попер
Назад до брата: «На, мені не треба!
Не хочу, навіть, знатися тепер!»
Злий неймовірно він подавсь до себе.
А бідний миттю той млинок спинив:
«Не хочеш, брате, то й живи, як знаєш».
Та і безбідно далі сам зажив,
Бо ж все, що хоче, то одразу й має.
Якось по річці човен пропливав,
Купці з товаром із верхів’їв пли́ли.
Він у селі до берега пристав.
Зійшли купці і новий дім уздріли.
Дізнатися схотіли чи нема
Чого купити чи чого продати.
Гостинно всіх господар їх приймав,
Все розповів, коли взялись питати,
Звідкіль багатство в нього узялось.
Млинок їм виніс, показав наочно.
Купцям то вперше бачить довелось,
Питати стали, чи продать не хоче.
- Ні, не продам його! – бідак затявсь.
Вони ж не стали надто насідати.
Але, коли вночі він спати вклавсь,
Вони тихцем пробралися до хати…
Устав той вранці, а млинка нема.
Та і човна під берегом не видно.
Не став він надто плакатись – дарма
І так живе сьогодні він не бідно.
Купці ж, млинок як тільки потягли,
Одразу сіли у човна й пода́лись.
Як встало сонце, в морі вже були.
Поклали весла й снідати зібрались.
Дістали з торб усе, що кожен мав,
Навкруг усілись та зібрались їсти.
Аж тут: «Немає ж солі!» - хтось згадав.
Воно й без солі їсти можна, звісно.
Але, без неї - що то за їда,
Хай, навіть, на столі всього доволі?
«У нас же млин чарівний!»- хтось згадав,-
Мели, млинок, нам якнайшвидше солі!»
Й млинок почав їм солі видавать,
Хоча й гуртом уже кричали: «Годі!»
Став нижче човен у воді сідать,
Вже скоро й зачерпне бортами воду.
Хтось тямовитий ухопив його
Та і пожбурив чимскоріш у море.
Але млинка не зупинив того,
Тож він працює десь і по цю пору.
Тому й солона у морях вода,
Млинок той солі намолов багато…
Тепер усі купатися гайда,
Ми ж їхали сюди не розмовляти!
А діти оце вперше море бачать,
На березі розгублені стоять,
Хіба у хвилю, що надбігла, скачуть.
Як трохи звикли, глибше подались,
Пірнути біля берега схотілось.
Та аж сльозами очі налились,
Плювати стали разом і скривились:
- Фу, та ж вода солона… чи гірка.
Її й до рота неможливо взяти!
Хіба така із нашого ставка?!
Чого вода така у морі, тату?
А тато вже скупався й засмага,
Ліг на пісочку і лежить розімлілий:
- Питаєте, чому вода така? – Ага!
- Сідайте в тінь, щоб сонце не спалило,
А я, тим часом, вам і розповім
Історію, що ще дідусь повідав…
Раніше море не було таким,
У ньому солі не було і сліду.
Жили в селі одному два брати.
Один був бідний, а другий – багатий.
Багатий носом увесь час крутив,
Як бідного лишень побачить брата.
Бо в того діток купа чимала
І всі ростуть, постійно хочуть їсти.
Їх годувати зі свого стола,
Багатий брат зовсім не хоче, звісно.
Тож його бачить й очі відверта,
Неначе він його не помічає.
Аж якось той до двору заверта.
Багатий на воротах зустрічає.
- Дай хоч на хліб! Я поверну, клянусь,
Як тільки зможу трохи заробити.
- Іди до біса! – плюнув, відвернувсь
Й до двору брата не схотів пустити.
Заплакав брат та і пішов у ліс,
Бо за сльозами йти куди – не бачив.
А тут йому якиїсь дід зустрівсь:
- Чого,- питає, - чоловіче, плачеш?
Той все йому узяв і розповів:
Про бідність та, що брат послав до біса.
- Так ти оце в сльозах до біса брів?
Я підкажу. Іди отак по лісі.
Ця стежка до болота приведе.
У нім той біс якраз і проживає.
Гукай його, аж доки не прийде
Та розкажи, чого його шукаєш.
Млинок старий у нього попроси,
А, як не схоче він тобі давати,
Оцим от калаталом потряси,
Скажи: не дасть, то будеш тут кричати
І стукати та спати не давать,
Аж доки він не згодиться віддати.
Пішов бідак болото те шукать.
Коли знайшов то біса став гукати.
Гукав-гукав, ледь голос не зірвав
Та калаталом торохтів добряче.
Нарешті біс із мочарів устав:
- Чого від мене хочеш, небораче?
- Віддай мені отой млинок старий,
Який в кутку валяється без діла!..
- Чого це ради? Хто ти є такий?
Тут калатало знов заторохтіло.
- Як не даси, то спати тобі зась.
Отут кричати буду й торохтіти!
Біс пробурчав і в мочарі сховавсь
Та скоро знову появився звідти.
- На твій млинок та і ходи собі,
Ти й так забрав часу мого багато.
Взяв той млинок та і назад побіг.
Що з ним робити геть забув спитати.
Аж знов зустрівся з дідусем старим:
- Дістав? – Дістав… я біса із болота…
Та що робити із млинком оцим,
Коли не маю вдома що змолоти?
- Млинок цей, зовсім не простий, синок.
Ти загадай чого захочеш мати,
Скажи лише одне: «Мели, млинок!»
Він зможе що завгодно тобі дати.
- А як його я зможу зупинить,
Коли достатньо буде мені всього?
Скажи: «Млинок, пора вже відпочить!»
І він одразу спиниться від того.
Вклонився він старому аж до ніг
Та і подався із млинком додому.
Сім’ю нагодувати врешті зміг,
Зажив, хоч ніс не задирав при тому.
І новий дім собі побудував,
Завів худоби у дворі багато.
Землі для себе добрий шмат придбав.
Аж брат почав вже заздро позирати.
Якось прийшов, проситися почав,
Мовляв, давай старе усе забудем.
А той і зла ніколи не тримав:
- Давай і справді, знов братами будем.
Посиділи із братом за столом.
Багатий нишком став його питати:
Звідкіль багатство це йому прийшло
Та чи млинок не можна йому взяти.
- Бери, чому ж? Ми ж браття. Все одно,
Я й так уже доволі всього маю.
Скажи йому лише: «Мели, млинок!»
Він дасть тобі усе, що забажаєш.
Схопив млинок багатий і побіг,
Подякувати, навіть, не спромігся.
Удома, лиш ступив через поріг,
На всю сім’ю звисока подивився
І каже: - Відсьогодні, жінко, ти
Біля плити не будеш працювати.
Оцей млинок у брата не простий,
Він дасть усе, що ми захочем мати.
Поставив він того млинка на стіл:
«Мели, млинок, нам на вечерю каші!»
І каша враз посунула звідтіль.
Уже тарілки повні, повні чаші.
Вже повен стіл, а він все видає.
Вже каша потекла і по підлозі.
Вже всім аж під коліна дістає.
Багач кричить та зупинить не в змозі.
Він той млинок вже витяг і надвір.
А той все меле, вже і двір залитий.
Метається багатий, наче, звір,
Але не знає, що його й робити.
Вхопив тоді млинка він та й попер
Назад до брата: «На, мені не треба!
Не хочу, навіть, знатися тепер!»
Злий неймовірно він подавсь до себе.
А бідний миттю той млинок спинив:
«Не хочеш, брате, то й живи, як знаєш».
Та і безбідно далі сам зажив,
Бо ж все, що хоче, то одразу й має.
Якось по річці човен пропливав,
Купці з товаром із верхів’їв пли́ли.
Він у селі до берега пристав.
Зійшли купці і новий дім уздріли.
Дізнатися схотіли чи нема
Чого купити чи чого продати.
Гостинно всіх господар їх приймав,
Все розповів, коли взялись питати,
Звідкіль багатство в нього узялось.
Млинок їм виніс, показав наочно.
Купцям то вперше бачить довелось,
Питати стали, чи продать не хоче.
- Ні, не продам його! – бідак затявсь.
Вони ж не стали надто насідати.
Але, коли вночі він спати вклавсь,
Вони тихцем пробралися до хати…
Устав той вранці, а млинка нема.
Та і човна під берегом не видно.
Не став він надто плакатись – дарма
І так живе сьогодні він не бідно.
Купці ж, млинок як тільки потягли,
Одразу сіли у човна й пода́лись.
Як встало сонце, в морі вже були.
Поклали весла й снідати зібрались.
Дістали з торб усе, що кожен мав,
Навкруг усілись та зібрались їсти.
Аж тут: «Немає ж солі!» - хтось згадав.
Воно й без солі їсти можна, звісно.
Але, без неї - що то за їда,
Хай, навіть, на столі всього доволі?
«У нас же млин чарівний!»- хтось згадав,-
Мели, млинок, нам якнайшвидше солі!»
Й млинок почав їм солі видавать,
Хоча й гуртом уже кричали: «Годі!»
Став нижче човен у воді сідать,
Вже скоро й зачерпне бортами воду.
Хтось тямовитий ухопив його
Та і пожбурив чимскоріш у море.
Але млинка не зупинив того,
Тож він працює десь і по цю пору.
Тому й солона у морях вода,
Млинок той солі намолов багато…
Тепер усі купатися гайда,
Ми ж їхали сюди не розмовляти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
