Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому вода в морі солона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому вода в морі солона
Поїхала на південь вся сім’я.
А діти оце вперше море бачать,
На березі розгублені стоять,
Хіба у хвилю, що надбігла, скачуть.
Як трохи звикли, глибше подались,
Пірнути біля берега схотілось.
Та аж сльозами очі налились,
Плювати стали разом і скривились:
- Фу, та ж вода солона… чи гірка.
Її й до рота неможливо взяти!
Хіба така із нашого ставка?!
Чого вода така у морі, тату?
А тато вже скупався й засмага,
Ліг на пісочку і лежить розімлілий:
- Питаєте, чому вода така? – Ага!
- Сідайте в тінь, щоб сонце не спалило,
А я, тим часом, вам і розповім
Історію, що ще дідусь повідав…
Раніше море не було таким,
У ньому солі не було і сліду.
Жили в селі одному два брати.
Один був бідний, а другий – багатий.
Багатий носом увесь час крутив,
Як бідного лишень побачить брата.
Бо в того діток купа чимала
І всі ростуть, постійно хочуть їсти.
Їх годувати зі свого стола,
Багатий брат зовсім не хоче, звісно.
Тож його бачить й очі відверта,
Неначе він його не помічає.
Аж якось той до двору заверта.
Багатий на воротах зустрічає.
- Дай хоч на хліб! Я поверну, клянусь,
Як тільки зможу трохи заробити.
- Іди до біса! – плюнув, відвернувсь
Й до двору брата не схотів пустити.
Заплакав брат та і пішов у ліс,
Бо за сльозами йти куди – не бачив.
А тут йому якиїсь дід зустрівсь:
- Чого,- питає, - чоловіче, плачеш?
Той все йому узяв і розповів:
Про бідність та, що брат послав до біса.
- Так ти оце в сльозах до біса брів?
Я підкажу. Іди отак по лісі.
Ця стежка до болота приведе.
У нім той біс якраз і проживає.
Гукай його, аж доки не прийде
Та розкажи, чого його шукаєш.
Млинок старий у нього попроси,
А, як не схоче він тобі давати,
Оцим от калаталом потряси,
Скажи: не дасть, то будеш тут кричати
І стукати та спати не давать,
Аж доки він не згодиться віддати.
Пішов бідак болото те шукать.
Коли знайшов то біса став гукати.
Гукав-гукав, ледь голос не зірвав
Та калаталом торохтів добряче.
Нарешті біс із мочарів устав:
- Чого від мене хочеш, небораче?
- Віддай мені отой млинок старий,
Який в кутку валяється без діла!..
- Чого це ради? Хто ти є такий?
Тут калатало знов заторохтіло.
- Як не даси, то спати тобі зась.
Отут кричати буду й торохтіти!
Біс пробурчав і в мочарі сховавсь
Та скоро знову появився звідти.
- На твій млинок та і ходи собі,
Ти й так забрав часу мого багато.
Взяв той млинок та і назад побіг.
Що з ним робити геть забув спитати.
Аж знов зустрівся з дідусем старим:
- Дістав? – Дістав… я біса із болота…
Та що робити із млинком оцим,
Коли не маю вдома що змолоти?
- Млинок цей, зовсім не простий, синок.
Ти загадай чого захочеш мати,
Скажи лише одне: «Мели, млинок!»
Він зможе що завгодно тобі дати.
- А як його я зможу зупинить,
Коли достатньо буде мені всього?
Скажи: «Млинок, пора вже відпочить!»
І він одразу спиниться від того.
Вклонився він старому аж до ніг
Та і подався із млинком додому.
Сім’ю нагодувати врешті зміг,
Зажив, хоч ніс не задирав при тому.
І новий дім собі побудував,
Завів худоби у дворі багато.
Землі для себе добрий шмат придбав.
Аж брат почав вже заздро позирати.
Якось прийшов, проситися почав,
Мовляв, давай старе усе забудем.
А той і зла ніколи не тримав:
- Давай і справді, знов братами будем.
Посиділи із братом за столом.
Багатий нишком став його питати:
Звідкіль багатство це йому прийшло
Та чи млинок не можна йому взяти.
- Бери, чому ж? Ми ж браття. Все одно,
Я й так уже доволі всього маю.
Скажи йому лише: «Мели, млинок!»
Він дасть тобі усе, що забажаєш.
Схопив млинок багатий і побіг,
Подякувати, навіть, не спромігся.
Удома, лиш ступив через поріг,
На всю сім’ю звисока подивився
І каже: - Відсьогодні, жінко, ти
Біля плити не будеш працювати.
Оцей млинок у брата не простий,
Він дасть усе, що ми захочем мати.
Поставив він того млинка на стіл:
«Мели, млинок, нам на вечерю каші!»
І каша враз посунула звідтіль.
Уже тарілки повні, повні чаші.
Вже повен стіл, а він все видає.
Вже каша потекла і по підлозі.
Вже всім аж під коліна дістає.
Багач кричить та зупинить не в змозі.
Він той млинок вже витяг і надвір.
А той все меле, вже і двір залитий.
Метається багатий, наче, звір,
Але не знає, що його й робити.
Вхопив тоді млинка він та й попер
Назад до брата: «На, мені не треба!
Не хочу, навіть, знатися тепер!»
Злий неймовірно він подавсь до себе.
А бідний миттю той млинок спинив:
«Не хочеш, брате, то й живи, як знаєш».
Та і безбідно далі сам зажив,
Бо ж все, що хоче, то одразу й має.
Якось по річці човен пропливав,
Купці з товаром із верхів’їв пли́ли.
Він у селі до берега пристав.
Зійшли купці і новий дім уздріли.
Дізнатися схотіли чи нема
Чого купити чи чого продати.
Гостинно всіх господар їх приймав,
Все розповів, коли взялись питати,
Звідкіль багатство в нього узялось.
Млинок їм виніс, показав наочно.
Купцям то вперше бачить довелось,
Питати стали, чи продать не хоче.
- Ні, не продам його! – бідак затявсь.
Вони ж не стали надто насідати.
Але, коли вночі він спати вклавсь,
Вони тихцем пробралися до хати…
Устав той вранці, а млинка нема.
Та і човна під берегом не видно.
Не став він надто плакатись – дарма
І так живе сьогодні він не бідно.
Купці ж, млинок як тільки потягли,
Одразу сіли у човна й пода́лись.
Як встало сонце, в морі вже були.
Поклали весла й снідати зібрались.
Дістали з торб усе, що кожен мав,
Навкруг усілись та зібрались їсти.
Аж тут: «Немає ж солі!» - хтось згадав.
Воно й без солі їсти можна, звісно.
Але, без неї - що то за їда,
Хай, навіть, на столі всього доволі?
«У нас же млин чарівний!»- хтось згадав,-
Мели, млинок, нам якнайшвидше солі!»
Й млинок почав їм солі видавать,
Хоча й гуртом уже кричали: «Годі!»
Став нижче човен у воді сідать,
Вже скоро й зачерпне бортами воду.
Хтось тямовитий ухопив його
Та і пожбурив чимскоріш у море.
Але млинка не зупинив того,
Тож він працює десь і по цю пору.
Тому й солона у морях вода,
Млинок той солі намолов багато…
Тепер усі купатися гайда,
Ми ж їхали сюди не розмовляти!
А діти оце вперше море бачать,
На березі розгублені стоять,
Хіба у хвилю, що надбігла, скачуть.
Як трохи звикли, глибше подались,
Пірнути біля берега схотілось.
Та аж сльозами очі налились,
Плювати стали разом і скривились:
- Фу, та ж вода солона… чи гірка.
Її й до рота неможливо взяти!
Хіба така із нашого ставка?!
Чого вода така у морі, тату?
А тато вже скупався й засмага,
Ліг на пісочку і лежить розімлілий:
- Питаєте, чому вода така? – Ага!
- Сідайте в тінь, щоб сонце не спалило,
А я, тим часом, вам і розповім
Історію, що ще дідусь повідав…
Раніше море не було таким,
У ньому солі не було і сліду.
Жили в селі одному два брати.
Один був бідний, а другий – багатий.
Багатий носом увесь час крутив,
Як бідного лишень побачить брата.
Бо в того діток купа чимала
І всі ростуть, постійно хочуть їсти.
Їх годувати зі свого стола,
Багатий брат зовсім не хоче, звісно.
Тож його бачить й очі відверта,
Неначе він його не помічає.
Аж якось той до двору заверта.
Багатий на воротах зустрічає.
- Дай хоч на хліб! Я поверну, клянусь,
Як тільки зможу трохи заробити.
- Іди до біса! – плюнув, відвернувсь
Й до двору брата не схотів пустити.
Заплакав брат та і пішов у ліс,
Бо за сльозами йти куди – не бачив.
А тут йому якиїсь дід зустрівсь:
- Чого,- питає, - чоловіче, плачеш?
Той все йому узяв і розповів:
Про бідність та, що брат послав до біса.
- Так ти оце в сльозах до біса брів?
Я підкажу. Іди отак по лісі.
Ця стежка до болота приведе.
У нім той біс якраз і проживає.
Гукай його, аж доки не прийде
Та розкажи, чого його шукаєш.
Млинок старий у нього попроси,
А, як не схоче він тобі давати,
Оцим от калаталом потряси,
Скажи: не дасть, то будеш тут кричати
І стукати та спати не давать,
Аж доки він не згодиться віддати.
Пішов бідак болото те шукать.
Коли знайшов то біса став гукати.
Гукав-гукав, ледь голос не зірвав
Та калаталом торохтів добряче.
Нарешті біс із мочарів устав:
- Чого від мене хочеш, небораче?
- Віддай мені отой млинок старий,
Який в кутку валяється без діла!..
- Чого це ради? Хто ти є такий?
Тут калатало знов заторохтіло.
- Як не даси, то спати тобі зась.
Отут кричати буду й торохтіти!
Біс пробурчав і в мочарі сховавсь
Та скоро знову появився звідти.
- На твій млинок та і ходи собі,
Ти й так забрав часу мого багато.
Взяв той млинок та і назад побіг.
Що з ним робити геть забув спитати.
Аж знов зустрівся з дідусем старим:
- Дістав? – Дістав… я біса із болота…
Та що робити із млинком оцим,
Коли не маю вдома що змолоти?
- Млинок цей, зовсім не простий, синок.
Ти загадай чого захочеш мати,
Скажи лише одне: «Мели, млинок!»
Він зможе що завгодно тобі дати.
- А як його я зможу зупинить,
Коли достатньо буде мені всього?
Скажи: «Млинок, пора вже відпочить!»
І він одразу спиниться від того.
Вклонився він старому аж до ніг
Та і подався із млинком додому.
Сім’ю нагодувати врешті зміг,
Зажив, хоч ніс не задирав при тому.
І новий дім собі побудував,
Завів худоби у дворі багато.
Землі для себе добрий шмат придбав.
Аж брат почав вже заздро позирати.
Якось прийшов, проситися почав,
Мовляв, давай старе усе забудем.
А той і зла ніколи не тримав:
- Давай і справді, знов братами будем.
Посиділи із братом за столом.
Багатий нишком став його питати:
Звідкіль багатство це йому прийшло
Та чи млинок не можна йому взяти.
- Бери, чому ж? Ми ж браття. Все одно,
Я й так уже доволі всього маю.
Скажи йому лише: «Мели, млинок!»
Він дасть тобі усе, що забажаєш.
Схопив млинок багатий і побіг,
Подякувати, навіть, не спромігся.
Удома, лиш ступив через поріг,
На всю сім’ю звисока подивився
І каже: - Відсьогодні, жінко, ти
Біля плити не будеш працювати.
Оцей млинок у брата не простий,
Він дасть усе, що ми захочем мати.
Поставив він того млинка на стіл:
«Мели, млинок, нам на вечерю каші!»
І каша враз посунула звідтіль.
Уже тарілки повні, повні чаші.
Вже повен стіл, а він все видає.
Вже каша потекла і по підлозі.
Вже всім аж під коліна дістає.
Багач кричить та зупинить не в змозі.
Він той млинок вже витяг і надвір.
А той все меле, вже і двір залитий.
Метається багатий, наче, звір,
Але не знає, що його й робити.
Вхопив тоді млинка він та й попер
Назад до брата: «На, мені не треба!
Не хочу, навіть, знатися тепер!»
Злий неймовірно він подавсь до себе.
А бідний миттю той млинок спинив:
«Не хочеш, брате, то й живи, як знаєш».
Та і безбідно далі сам зажив,
Бо ж все, що хоче, то одразу й має.
Якось по річці човен пропливав,
Купці з товаром із верхів’їв пли́ли.
Він у селі до берега пристав.
Зійшли купці і новий дім уздріли.
Дізнатися схотіли чи нема
Чого купити чи чого продати.
Гостинно всіх господар їх приймав,
Все розповів, коли взялись питати,
Звідкіль багатство в нього узялось.
Млинок їм виніс, показав наочно.
Купцям то вперше бачить довелось,
Питати стали, чи продать не хоче.
- Ні, не продам його! – бідак затявсь.
Вони ж не стали надто насідати.
Але, коли вночі він спати вклавсь,
Вони тихцем пробралися до хати…
Устав той вранці, а млинка нема.
Та і човна під берегом не видно.
Не став він надто плакатись – дарма
І так живе сьогодні він не бідно.
Купці ж, млинок як тільки потягли,
Одразу сіли у човна й пода́лись.
Як встало сонце, в морі вже були.
Поклали весла й снідати зібрались.
Дістали з торб усе, що кожен мав,
Навкруг усілись та зібрались їсти.
Аж тут: «Немає ж солі!» - хтось згадав.
Воно й без солі їсти можна, звісно.
Але, без неї - що то за їда,
Хай, навіть, на столі всього доволі?
«У нас же млин чарівний!»- хтось згадав,-
Мели, млинок, нам якнайшвидше солі!»
Й млинок почав їм солі видавать,
Хоча й гуртом уже кричали: «Годі!»
Став нижче човен у воді сідать,
Вже скоро й зачерпне бортами воду.
Хтось тямовитий ухопив його
Та і пожбурив чимскоріш у море.
Але млинка не зупинив того,
Тож він працює десь і по цю пору.
Тому й солона у морях вода,
Млинок той солі намолов багато…
Тепер усі купатися гайда,
Ми ж їхали сюди не розмовляти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
