ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
2024.03.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Кацай (1954) /
Вірші
Аватар
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аватар
у чорне небо кольору вінілу
у загадку сузір’їв обгорілих
стрибає з капсули мій аватар
із пам’яттю огорнутою тілом
довкіл нема води немає кисню
і обрії не вздовж а прямовисні
та груди аміаком бадьорить
бо пахощі від нього барбарисні
ні ні я знаю як ядуче тхне
уся ця атмосфера для людини
та аватар мій навіть і не чхне
коли над хвилями метану лине
смарагдовим прибоєм в береги
аквамаринові та аміачні
двосонцеве світання навкруги
торкається грайливо і не лячно
маренгові кристальні стрімчаки
навпроти сонць пробуджено іскряться
та пам’яті моєї маяки
свою нічну
не припиняють працю
ця пам’ять страхувальна є петля
аби мій розум з краю не зірвався
бо згадую
скелястий берег я
де з дівчиною вперше цілувався
де й досі схід
буяє мов квазар
де вітер дме не з кондиціонеру
а за мільйон орбіт мій аватар
в цей час вдихає мертву атмосферу
і труїться вогнем чужих світил
я не втручаюсь я не маю права
як пружній помах металевих крил
крізь жорна сонць жбурляє аватара
хай серце ледь пришвидшено пульсує
мене він і не бачить і не чує
коли байдужий наче автомат
я дані їм здобуті архівую
тиск
вектор
склад
частинка складу кожна
по іншому в дослідженнях не можна
бо буде по інакшому Земля
на вивчення галактик неспроможна
чому ж у мозку звивини буянять?
чому я болем кожну з них трою?
і спогади просочуються в пам’ять
от тільки в пам’ять зовсім не мою
бо хоч оперативка і багата
на квантування терабайтних злив
мій аватар не може пам’ятати
як дівчину свою я загубив
як гугли телеграми і фейсбуки
найбільш самітної з усіх планет
я прошерстив вже потім і з розпуки
на цифри розпадався інтернет
та аватар
в моїх блукає ранах
і бачимо одне й те саме ми
і замість формул на усіх екранах
вона уходить хряснувши дверми
я вражено
метляю головою
а аватар звиває крила в жмут
і раптом над планетою чужою
він визначений змінює маршрут
куди тебе несе маріонетко?
адже не є це сьомий небокрай!
а він мовчить
і лиш крижин абетка
свій текст під ним складає у припай
і раптом з чистоти цього паперу
прокреслюється начебто рядок
в поезії сумного фантазера
чужих крилатих постатей разок
викручує себе із виднокраю
намацуючи вітру течію
і от уже оточує ця зграя
мою земну біоконструкцію
від жодного з пернатої навали
не відрізнити моє друге «я» –
конструктори
на п’ять розрахували
яким на цій планеті є життя
вони все виконали за контрактом
щоб в віртуалі вставши на шпагат
інструкціями з першого контакту
бомбардував я біоапарат
це я це я із людства буду першим
який зазнався з розумом чужим!
от тільки аватар від мене верне
й команди не виконуються ним
що ж це таке! агов алярм тривога
гей інженери ляльку зупиніть!
а в ляльки траєкторіях спрожогу
якась істота поряд вже чудить
вони зі зграї
випадають вдвох
і зранюють себе промінням вдвох
і в бурштини двосонцевого ранку
вони вгрузають теж лише удвох
галактику оповиває тиша
коли зникає в бурштині сигнал
лиш я у кріслі наче на узвишші
престолу бога свій гамую шал
втім а для чого
щось там гамувати?
провалена уся програма клята
пустіть мене кажу вам відпустіть!
не треба вам невдаху зупиняти
вистрибую у вечір
місто краю
і подумки я помилку шукаю
і вже кудись по вулицях біжу
й нічого круг себе не помічаю
інопланетно тіні фосфоряться
в неон реклам вгрузаю мов у дим
і з жахом усвідомлюю зненацька
що не керую тілом я своїм
це ж аватар мій мною оперує!
мені на спротив боже сили дай!!!
та в скронях лиш настирливо пульсує –
звертай сюди
вперед
не повертай
не зрозуміти хто тепер прибулець
я просто фішка в осоружній грі
де у координатах темних вулиць
завмерли наче ґрати ліхтарі
і раптом в кресленнях нічної зони
розгублена самотня і сумна
назустріч випливає із неону
жіноча постать
це ж вона…
вона!!!
два погляди
руйнують світу ґрати
де хтось когось запитує в імлі –
інопланетний розум як шукати
коли любов не знайдеш на Землі?
два доторки
від тіл слабких відтяті
на зорі розсипають ніч крихку
а угорі дві постаті крилаті
зникають
на Чумацькому Шляху
2020
у загадку сузір’їв обгорілих
стрибає з капсули мій аватар
із пам’яттю огорнутою тілом
довкіл нема води немає кисню
і обрії не вздовж а прямовисні
та груди аміаком бадьорить
бо пахощі від нього барбарисні
ні ні я знаю як ядуче тхне
уся ця атмосфера для людини
та аватар мій навіть і не чхне
коли над хвилями метану лине
смарагдовим прибоєм в береги
аквамаринові та аміачні
двосонцеве світання навкруги
торкається грайливо і не лячно
маренгові кристальні стрімчаки
навпроти сонць пробуджено іскряться
та пам’яті моєї маяки
свою нічну
не припиняють працю
ця пам’ять страхувальна є петля
аби мій розум з краю не зірвався
бо згадую
скелястий берег я
де з дівчиною вперше цілувався
де й досі схід
буяє мов квазар
де вітер дме не з кондиціонеру
а за мільйон орбіт мій аватар
в цей час вдихає мертву атмосферу
і труїться вогнем чужих світил
я не втручаюсь я не маю права
як пружній помах металевих крил
крізь жорна сонць жбурляє аватара
хай серце ледь пришвидшено пульсує
мене він і не бачить і не чує
коли байдужий наче автомат
я дані їм здобуті архівую
тиск
вектор
склад
частинка складу кожна
по іншому в дослідженнях не можна
бо буде по інакшому Земля
на вивчення галактик неспроможна
чому ж у мозку звивини буянять?
чому я болем кожну з них трою?
і спогади просочуються в пам’ять
от тільки в пам’ять зовсім не мою
бо хоч оперативка і багата
на квантування терабайтних злив
мій аватар не може пам’ятати
як дівчину свою я загубив
як гугли телеграми і фейсбуки
найбільш самітної з усіх планет
я прошерстив вже потім і з розпуки
на цифри розпадався інтернет
та аватар
в моїх блукає ранах
і бачимо одне й те саме ми
і замість формул на усіх екранах
вона уходить хряснувши дверми
я вражено
метляю головою
а аватар звиває крила в жмут
і раптом над планетою чужою
він визначений змінює маршрут
куди тебе несе маріонетко?
адже не є це сьомий небокрай!
а він мовчить
і лиш крижин абетка
свій текст під ним складає у припай
і раптом з чистоти цього паперу
прокреслюється начебто рядок
в поезії сумного фантазера
чужих крилатих постатей разок
викручує себе із виднокраю
намацуючи вітру течію
і от уже оточує ця зграя
мою земну біоконструкцію
від жодного з пернатої навали
не відрізнити моє друге «я» –
конструктори
на п’ять розрахували
яким на цій планеті є життя
вони все виконали за контрактом
щоб в віртуалі вставши на шпагат
інструкціями з першого контакту
бомбардував я біоапарат
це я це я із людства буду першим
який зазнався з розумом чужим!
от тільки аватар від мене верне
й команди не виконуються ним
що ж це таке! агов алярм тривога
гей інженери ляльку зупиніть!
а в ляльки траєкторіях спрожогу
якась істота поряд вже чудить
вони зі зграї
випадають вдвох
і зранюють себе промінням вдвох
і в бурштини двосонцевого ранку
вони вгрузають теж лише удвох
галактику оповиває тиша
коли зникає в бурштині сигнал
лиш я у кріслі наче на узвишші
престолу бога свій гамую шал
втім а для чого
щось там гамувати?
провалена уся програма клята
пустіть мене кажу вам відпустіть!
не треба вам невдаху зупиняти
вистрибую у вечір
місто краю
і подумки я помилку шукаю
і вже кудись по вулицях біжу
й нічого круг себе не помічаю
інопланетно тіні фосфоряться
в неон реклам вгрузаю мов у дим
і з жахом усвідомлюю зненацька
що не керую тілом я своїм
це ж аватар мій мною оперує!
мені на спротив боже сили дай!!!
та в скронях лиш настирливо пульсує –
звертай сюди
вперед
не повертай
не зрозуміти хто тепер прибулець
я просто фішка в осоружній грі
де у координатах темних вулиць
завмерли наче ґрати ліхтарі
і раптом в кресленнях нічної зони
розгублена самотня і сумна
назустріч випливає із неону
жіноча постать
це ж вона…
вона!!!
два погляди
руйнують світу ґрати
де хтось когось запитує в імлі –
інопланетний розум як шукати
коли любов не знайдеш на Землі?
два доторки
від тіл слабких відтяті
на зорі розсипають ніч крихку
а угорі дві постаті крилаті
зникають
на Чумацькому Шляху
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію