Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про пісні солов’їні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про пісні солов’їні
Сидів у сквері чоловік і плакав.
Не з горя, видно…Але краплі сліз
Котилися з очей щоками вниз.
Хотілося спитати його: «Дядьку,
Що трапилося?» Зупинивсь на мить.
А він, мабуть, побачивши питання
В моїх очах, змахнув сльозу останню,
Кивнув, мовляв – сідайте, посидіть.
Я часу, справді, у запасі мав,
Тож підійшов, на лавку опустився,
На нього запитально подивився,
Хоча, нічого вголос не спитав.
Він прочитав питання у очах:
«Чого я плачу, хочеться вам знати?
Не знаю, справді, що вам і сказати.
Хоч знаюся на багатьох речах.
Іноді доля дістає – хоч вий,
Але я зуби зціплю та не плачу.
А тут батьківський край уперше бачу
І чую голос український свій...»
Я з вимови уже все зрозумів,
Хоч українська чистою звучала,
Але якісь чужі акценти мала,
Мов чоловік не в школі її вчив,
Не з друзями постійно спілкувався,
Не із людьми звичайно говорив.
Не було звичних суржикових слів,
З якими я іще з дитинства знався.
«Я із дитинства мріяв побувать
В краю, де тато й мама народились.
І моя мрія, накінець, здійснилась,
Хоч перепон прийшлося подолать…
Почув, нарешті, пісні солов’я,
Почув наживо українську пісню
І у грудя́х чомусь зробилось тісно,
Тому, напевно, і заплакав я.
Хоча і ріс на маминих піснях
І вчив з батьками українську мову…
Але, яке то відчуття чудове,
Коли луна навколо, наче в снах».
Я тут згадав, як чув від дідуся
Одну легенду, може, й всім відому.
Я не розповідав її нікому
І думав, що вже геть забулася.
А, бач, отак у пам’яті спливла,
Неначе тільки вчора її слухав,
Здавалося тоді, лише в піввуха.
А пам’ять все до коми зберегла.
- А хочете – легенду розповім
Про нашу пісню гарну, солов’їну?
- Та я ж тому й приїхав в Україну,
Щоб із народом злитися своїм.
Для мене все: легенди чи пісні –
Усе нове, усе таке цікаве…
Ви поспішали? Може у вас справи?
- Гадаєте – затримали?! Та ні.
Тож слухайте. Були часи колись,
Як солов’їв не бу́ло в Україні.
І не лунали їх пісні, як нині.
Вони десь, кажуть, в Індії жили
В саду царя індійського одного.
Любив він дуже слухати їх спів,
Тож у саду багато їх розвів,
Вони усі й гніздилися у нього,
Виводили маленьких діточок,
До співу солов’їного привчали.
І для царя пісні свої співали…
Та, якось стали помічати, що
Занудився володар їх від чогось.
Все рідше став виходити у сад,
Уже, неначе, і пісням не рад,
Мабуть, занадто звик до співу того.
Тож вирішили солов’ї тоді
В чужі краї сусідні полетіти
Аби нових пісень прине́сти звідти,
Щоб їх володар, як раніш, радів.
Літаючи по тих чужих краях,
Пташки пісень незнаних переймали,
А потім, повертаючись, співали.
І знову він кохався у їх піснях.
Але недовго. Знов засумував.
Пісні якісь усе одноманітні.
Чи то вже гарні закінчились в світі?
Та цар у сад ходити перестав.
І солов’ї ще далі подались,
В такі краї, де досі не бували,
Вслухалися, як люди там співали,
Можливо би, нові пісні знайшлись,
Які б змогли царя розвеселити.
Один з таких сміливих шукачів,
Якось аж в Україну залетів.
Втомився, сів на вишні відпочити.
Вже сонечко сховалося з очей,
Управились жінки та й заспівали.
Від тих пісень усе мов оживало.
Такого соловей не чув іще.
Затьохкало аж серденько його,
Забув про втому. До самого світу
Він ті пісні старався повторити,
Щоб, не дай Бог, не пропустить чого.
Літав він від села і до села,
Пісні всі слухав, до зорі виводив.
Вже й час летіти, бо ж чека володар…
А того саме знов нудьга взяла.
Сидить в палаці він біля вікна
Й не знає – чим би душу звеселити.
Вже чув пісні, мабуть, з усього світу,
Мелодії усі напам’ять зна…
І раптом чує – соловей співа
Такої, що аж душу вивертає.
Тужливе і веселе навіває.
Душа від того співу ожива.
І солов’ї в саду замовкли всі,
Вслухаючись разом до того співу.
А він лунав безмежний і красивий
І все, немов, тонуло в тій красі.
Володар вибіг із палацу в сад,
Щоб тут зблизька почути пісні нові.
Велів тому співати знову й знову…
І той співав, повторював стократ.
Всі солов’ї зібрались навесні
Та й подались гуртом до України,
З людської мови щоб на солов’їну
Перекладати наші всі пісні.
А потім з ними в Індію летіть,
Володареві ті пісні співати.
А в Україні стали гніздувати
Та діточок з маленького ростить.
Аби вони з народження могли
Оці пісні найкращі в світі чути.
А як воно інакше може бути,
Бо ж вони кращих в світі не знайшли.
Не з горя, видно…Але краплі сліз
Котилися з очей щоками вниз.
Хотілося спитати його: «Дядьку,
Що трапилося?» Зупинивсь на мить.
А він, мабуть, побачивши питання
В моїх очах, змахнув сльозу останню,
Кивнув, мовляв – сідайте, посидіть.
Я часу, справді, у запасі мав,
Тож підійшов, на лавку опустився,
На нього запитально подивився,
Хоча, нічого вголос не спитав.
Він прочитав питання у очах:
«Чого я плачу, хочеться вам знати?
Не знаю, справді, що вам і сказати.
Хоч знаюся на багатьох речах.
Іноді доля дістає – хоч вий,
Але я зуби зціплю та не плачу.
А тут батьківський край уперше бачу
І чую голос український свій...»
Я з вимови уже все зрозумів,
Хоч українська чистою звучала,
Але якісь чужі акценти мала,
Мов чоловік не в школі її вчив,
Не з друзями постійно спілкувався,
Не із людьми звичайно говорив.
Не було звичних суржикових слів,
З якими я іще з дитинства знався.
«Я із дитинства мріяв побувать
В краю, де тато й мама народились.
І моя мрія, накінець, здійснилась,
Хоч перепон прийшлося подолать…
Почув, нарешті, пісні солов’я,
Почув наживо українську пісню
І у грудя́х чомусь зробилось тісно,
Тому, напевно, і заплакав я.
Хоча і ріс на маминих піснях
І вчив з батьками українську мову…
Але, яке то відчуття чудове,
Коли луна навколо, наче в снах».
Я тут згадав, як чув від дідуся
Одну легенду, може, й всім відому.
Я не розповідав її нікому
І думав, що вже геть забулася.
А, бач, отак у пам’яті спливла,
Неначе тільки вчора її слухав,
Здавалося тоді, лише в піввуха.
А пам’ять все до коми зберегла.
- А хочете – легенду розповім
Про нашу пісню гарну, солов’їну?
- Та я ж тому й приїхав в Україну,
Щоб із народом злитися своїм.
Для мене все: легенди чи пісні –
Усе нове, усе таке цікаве…
Ви поспішали? Може у вас справи?
- Гадаєте – затримали?! Та ні.
Тож слухайте. Були часи колись,
Як солов’їв не бу́ло в Україні.
І не лунали їх пісні, як нині.
Вони десь, кажуть, в Індії жили
В саду царя індійського одного.
Любив він дуже слухати їх спів,
Тож у саду багато їх розвів,
Вони усі й гніздилися у нього,
Виводили маленьких діточок,
До співу солов’їного привчали.
І для царя пісні свої співали…
Та, якось стали помічати, що
Занудився володар їх від чогось.
Все рідше став виходити у сад,
Уже, неначе, і пісням не рад,
Мабуть, занадто звик до співу того.
Тож вирішили солов’ї тоді
В чужі краї сусідні полетіти
Аби нових пісень прине́сти звідти,
Щоб їх володар, як раніш, радів.
Літаючи по тих чужих краях,
Пташки пісень незнаних переймали,
А потім, повертаючись, співали.
І знову він кохався у їх піснях.
Але недовго. Знов засумував.
Пісні якісь усе одноманітні.
Чи то вже гарні закінчились в світі?
Та цар у сад ходити перестав.
І солов’ї ще далі подались,
В такі краї, де досі не бували,
Вслухалися, як люди там співали,
Можливо би, нові пісні знайшлись,
Які б змогли царя розвеселити.
Один з таких сміливих шукачів,
Якось аж в Україну залетів.
Втомився, сів на вишні відпочити.
Вже сонечко сховалося з очей,
Управились жінки та й заспівали.
Від тих пісень усе мов оживало.
Такого соловей не чув іще.
Затьохкало аж серденько його,
Забув про втому. До самого світу
Він ті пісні старався повторити,
Щоб, не дай Бог, не пропустить чого.
Літав він від села і до села,
Пісні всі слухав, до зорі виводив.
Вже й час летіти, бо ж чека володар…
А того саме знов нудьга взяла.
Сидить в палаці він біля вікна
Й не знає – чим би душу звеселити.
Вже чув пісні, мабуть, з усього світу,
Мелодії усі напам’ять зна…
І раптом чує – соловей співа
Такої, що аж душу вивертає.
Тужливе і веселе навіває.
Душа від того співу ожива.
І солов’ї в саду замовкли всі,
Вслухаючись разом до того співу.
А він лунав безмежний і красивий
І все, немов, тонуло в тій красі.
Володар вибіг із палацу в сад,
Щоб тут зблизька почути пісні нові.
Велів тому співати знову й знову…
І той співав, повторював стократ.
Всі солов’ї зібрались навесні
Та й подались гуртом до України,
З людської мови щоб на солов’їну
Перекладати наші всі пісні.
А потім з ними в Індію летіть,
Володареві ті пісні співати.
А в Україні стали гніздувати
Та діточок з маленького ростить.
Аби вони з народження могли
Оці пісні найкращі в світі чути.
А як воно інакше може бути,
Бо ж вони кращих в світі не знайшли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
