Такого метелика справді важко втримати, Ганусю!
До речі, колять насінинки стиглі.
Написано вміло:
Ця тарантелла в бочці...Чоловік
Тримав сукенку...І тримає досі -
Як білий стяг, що викидає осінь!

Ганно, я Ваша шанувальниця навіки:)) шедевріально.

Чудово, Ганно, думаю, що ніхто не знайде до чого придертись навіть при великому бажанні, бо справді прекрасно;-)

Приємно читати думками виважену поезію.
Вдало написано, але третя строфа випадає - достатньо двух перших, твір набуватиме більшої цілісности.

Хочу всім подякувати за увагу до тексту та високу оцінку.
Ярославе, як же вони колють, оті стиглі насінинки! Ноги й досі болять...
Інгваре, так, тримати метелика у стиснутій долоні - невдячна і марна справа! А коли відпустити...хто зна?:))))
Юля, Варвара - дякую!
Мирославо - ви поставили ті ж питання, над якими я вагалася. Ну, по-перше, так, колють - дяка! Білий стяг... Ну, суконка біла, і прапор білий... так, осінь інакша, але так воно написалося:))) Мелодрама. Якось так для мене склалося, що все серіальне мило - усі ті страждання закоханих героїв - не викликали співчуття - лише іронію. А коли відчула однієї миті себе у ролі такої от героїні - то й утямила, що та мелодрама не смішна. Певно, так:)
Олеже, так, погоджуюся, що третя строфа вилітає із загального плину вірша, але вона повинна була прозвучати тієї миті - і відіграти свою ролю.
І ще раз - усім дякую:)))

У Вас кілька останніх віршів - буденні картинки високим, красивим поетичним словом. І виходить якась така усміхнено-терпка "народна мудрість". Цікаво, незвичайно, дякую.