Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Альтер-его
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Альтер-его
Я закриваю очі і додивляюся залишки сну, намагаючись упіймати у пам’яті сюжет, але нічого не виходить. Вчора увечері, стоячи біля люстра ванної кімнати, загорнена у легенький плед, роздивлялася своє обличчя. Роздивлялася і дивувалася отому новому обличчю, яке дивилося на мене звідти, мабуть, таке я колись хотіла – без щічок, з великими очима, сповненими спокою і розважливості.
Про яку розважливість можна говорити, коли у віці під сорок так і не визначилася з чоловіком? Спочатку у двадцятирічному віці було важливим - високі підбори, декольте до пупа і міні-спідниця, мати амбіції, зустрічатися з хлопцем. Якщо хлопця не було – то вже було щось не так. Тоді я стояла перед люстром і шукала причину у собі, на ніч намагалася не їсти, обмотувала стегна та живіт плівкою, намастивши попередньо ділянки тіла кремом для схуднення. Таємно боялася, що буду товстою, і мене не полюбить хлопець моєї мрії. Носила глибокі декольте і міні для привернення уваги до своєї сексуальності. Мучилася на нереально височезних підборах. Потім намагалася знайомитися, бути активною жінкою, але одиниці з чоловіків були насправді мені цікавими, та й ті були епізодичними. Я проявляла ініціативу, горда амазонка, і оцінювала ініціативу зі сторони. Мені було важливо вибудувати критерії, чітко слідувати обраним характеристикам. А зараз переді мною виринув чоловік, який торкнув у мені забуті хвилювання і мене почало нести і тішити. Які приємні ось ті переживання, які викликають інтерес доторкнутися до цього чоловіка через розмову. Розмова вечірня, здається ні про що і про все водночас. Я хочу здаватися врівноваженою і інтелігентною, дзеркалом на тому боці аналогічно інтелігентний і спокійний він. Я ще варю у пам’яті згадки про наш діалог, аж ось… на горизонті з’являється ще один добрий спогад часів дитячого садочка. Ми їдемо однією дорогою додому, кожен до своїх батьків. Мені не хочеться ні на грам лицемірити і вдавати додаткові регалії чи досягнення. Я гладжу поглядом його очі, такі ж, як в дитинстві, розкосі і наполегливо прямі. Він дивиться на мене, змінену часом, як і я милуюся зміненим ним. Він став кращим – подумки констатую. Засмага, туге тіло, рельєфи м’язів. Він став чоловіком, чиїмось чоловіком. Розумний, корінастий, стриманий. Потайки пишаюся тим, що ми знайомі так давно. Посміхаючись легко перемовляємося парою-трійкою слів. Як робота? Як життя? Як сім’я? І ця зустріч будить в мені бажання спинити мить і ще трохи погомоніти про все на світі. Його погляд мисливця ковзає моїм тілом, скануючи спереду, потім він бере мої речі, допомагаючи вийти з вагону, і його погляд ковзає моєю спиною і нижче. Я питаю його контактний, не тому, що у активному пошуку, а тому, що ця зустріч будить мої теплі спогади про дитинство і він якийсь свій, за замовчуванням, ніби рідний.
-Я тобі обов’язково подзвоню! – кидає він на ходу, розходимося кожен у свою сторону.
-Набери його, - не вгаває кілька днів поспіль…
-Для чого? - питаю себе.
-Поспілкуватися про все на світі, чи так багато таких маєш біля себе? – питає мене моє альтер-его.
Вагаюся, написати повідомлення чи подзвонити… Повідомлення – не чуєш реакції на дзвінок, нема можливості відчути емоції… Набираю – … принаймні – спробувала.
Про яку розважливість можна говорити, коли у віці під сорок так і не визначилася з чоловіком? Спочатку у двадцятирічному віці було важливим - високі підбори, декольте до пупа і міні-спідниця, мати амбіції, зустрічатися з хлопцем. Якщо хлопця не було – то вже було щось не так. Тоді я стояла перед люстром і шукала причину у собі, на ніч намагалася не їсти, обмотувала стегна та живіт плівкою, намастивши попередньо ділянки тіла кремом для схуднення. Таємно боялася, що буду товстою, і мене не полюбить хлопець моєї мрії. Носила глибокі декольте і міні для привернення уваги до своєї сексуальності. Мучилася на нереально височезних підборах. Потім намагалася знайомитися, бути активною жінкою, але одиниці з чоловіків були насправді мені цікавими, та й ті були епізодичними. Я проявляла ініціативу, горда амазонка, і оцінювала ініціативу зі сторони. Мені було важливо вибудувати критерії, чітко слідувати обраним характеристикам. А зараз переді мною виринув чоловік, який торкнув у мені забуті хвилювання і мене почало нести і тішити. Які приємні ось ті переживання, які викликають інтерес доторкнутися до цього чоловіка через розмову. Розмова вечірня, здається ні про що і про все водночас. Я хочу здаватися врівноваженою і інтелігентною, дзеркалом на тому боці аналогічно інтелігентний і спокійний він. Я ще варю у пам’яті згадки про наш діалог, аж ось… на горизонті з’являється ще один добрий спогад часів дитячого садочка. Ми їдемо однією дорогою додому, кожен до своїх батьків. Мені не хочеться ні на грам лицемірити і вдавати додаткові регалії чи досягнення. Я гладжу поглядом його очі, такі ж, як в дитинстві, розкосі і наполегливо прямі. Він дивиться на мене, змінену часом, як і я милуюся зміненим ним. Він став кращим – подумки констатую. Засмага, туге тіло, рельєфи м’язів. Він став чоловіком, чиїмось чоловіком. Розумний, корінастий, стриманий. Потайки пишаюся тим, що ми знайомі так давно. Посміхаючись легко перемовляємося парою-трійкою слів. Як робота? Як життя? Як сім’я? І ця зустріч будить в мені бажання спинити мить і ще трохи погомоніти про все на світі. Його погляд мисливця ковзає моїм тілом, скануючи спереду, потім він бере мої речі, допомагаючи вийти з вагону, і його погляд ковзає моєю спиною і нижче. Я питаю його контактний, не тому, що у активному пошуку, а тому, що ця зустріч будить мої теплі спогади про дитинство і він якийсь свій, за замовчуванням, ніби рідний.
-Я тобі обов’язково подзвоню! – кидає він на ходу, розходимося кожен у свою сторону.
-Набери його, - не вгаває кілька днів поспіль…
-Для чого? - питаю себе.
-Поспілкуватися про все на світі, чи так багато таких маєш біля себе? – питає мене моє альтер-его.
Вагаюся, написати повідомлення чи подзвонити… Повідомлення – не чуєш реакції на дзвінок, нема можливості відчути емоції… Набираю – … принаймні – спробувала.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
