ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Альтер-его
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Альтер-его
Я закриваю очі і додивляюся залишки сну, намагаючись упіймати у пам’яті сюжет, але нічого не виходить. Вчора увечері, стоячи біля люстра ванної кімнати, загорнена у легенький плед, роздивлялася своє обличчя. Роздивлялася і дивувалася отому новому обличчю, яке дивилося на мене звідти, мабуть, таке я колись хотіла – без щічок, з великими очима, сповненими спокою і розважливості.
Про яку розважливість можна говорити, коли у віці під сорок так і не визначилася з чоловіком? Спочатку у двадцятирічному віці було важливим - високі підбори, декольте до пупа і міні-спідниця, мати амбіції, зустрічатися з хлопцем. Якщо хлопця не було – то вже було щось не так. Тоді я стояла перед люстром і шукала причину у собі, на ніч намагалася не їсти, обмотувала стегна та живіт плівкою, намастивши попередньо ділянки тіла кремом для схуднення. Таємно боялася, що буду товстою, і мене не полюбить хлопець моєї мрії. Носила глибокі декольте і міні для привернення уваги до своєї сексуальності. Мучилася на нереально височезних підборах. Потім намагалася знайомитися, бути активною жінкою, але одиниці з чоловіків були насправді мені цікавими, та й ті були епізодичними. Я проявляла ініціативу, горда амазонка, і оцінювала ініціативу зі сторони. Мені було важливо вибудувати критерії, чітко слідувати обраним характеристикам. А зараз переді мною виринув чоловік, який торкнув у мені забуті хвилювання і мене почало нести і тішити. Які приємні ось ті переживання, які викликають інтерес доторкнутися до цього чоловіка через розмову. Розмова вечірня, здається ні про що і про все водночас. Я хочу здаватися врівноваженою і інтелігентною, дзеркалом на тому боці аналогічно інтелігентний і спокійний він. Я ще варю у пам’яті згадки про наш діалог, аж ось… на горизонті з’являється ще один добрий спогад часів дитячого садочка. Ми їдемо однією дорогою додому, кожен до своїх батьків. Мені не хочеться ні на грам лицемірити і вдавати додаткові регалії чи досягнення. Я гладжу поглядом його очі, такі ж, як в дитинстві, розкосі і наполегливо прямі. Він дивиться на мене, змінену часом, як і я милуюся зміненим ним. Він став кращим – подумки констатую. Засмага, туге тіло, рельєфи м’язів. Він став чоловіком, чиїмось чоловіком. Розумний, корінастий, стриманий. Потайки пишаюся тим, що ми знайомі так давно. Посміхаючись легко перемовляємося парою-трійкою слів. Як робота? Як життя? Як сім’я? І ця зустріч будить в мені бажання спинити мить і ще трохи погомоніти про все на світі. Його погляд мисливця ковзає моїм тілом, скануючи спереду, потім він бере мої речі, допомагаючи вийти з вагону, і його погляд ковзає моєю спиною і нижче. Я питаю його контактний, не тому, що у активному пошуку, а тому, що ця зустріч будить мої теплі спогади про дитинство і він якийсь свій, за замовчуванням, ніби рідний.
-Я тобі обов’язково подзвоню! – кидає він на ходу, розходимося кожен у свою сторону.
-Набери його, - не вгаває кілька днів поспіль…
-Для чого? - питаю себе.
-Поспілкуватися про все на світі, чи так багато таких маєш біля себе? – питає мене моє альтер-его.
Вагаюся, написати повідомлення чи подзвонити… Повідомлення – не чуєш реакції на дзвінок, нема можливості відчути емоції… Набираю – … принаймні – спробувала.
Про яку розважливість можна говорити, коли у віці під сорок так і не визначилася з чоловіком? Спочатку у двадцятирічному віці було важливим - високі підбори, декольте до пупа і міні-спідниця, мати амбіції, зустрічатися з хлопцем. Якщо хлопця не було – то вже було щось не так. Тоді я стояла перед люстром і шукала причину у собі, на ніч намагалася не їсти, обмотувала стегна та живіт плівкою, намастивши попередньо ділянки тіла кремом для схуднення. Таємно боялася, що буду товстою, і мене не полюбить хлопець моєї мрії. Носила глибокі декольте і міні для привернення уваги до своєї сексуальності. Мучилася на нереально височезних підборах. Потім намагалася знайомитися, бути активною жінкою, але одиниці з чоловіків були насправді мені цікавими, та й ті були епізодичними. Я проявляла ініціативу, горда амазонка, і оцінювала ініціативу зі сторони. Мені було важливо вибудувати критерії, чітко слідувати обраним характеристикам. А зараз переді мною виринув чоловік, який торкнув у мені забуті хвилювання і мене почало нести і тішити. Які приємні ось ті переживання, які викликають інтерес доторкнутися до цього чоловіка через розмову. Розмова вечірня, здається ні про що і про все водночас. Я хочу здаватися врівноваженою і інтелігентною, дзеркалом на тому боці аналогічно інтелігентний і спокійний він. Я ще варю у пам’яті згадки про наш діалог, аж ось… на горизонті з’являється ще один добрий спогад часів дитячого садочка. Ми їдемо однією дорогою додому, кожен до своїх батьків. Мені не хочеться ні на грам лицемірити і вдавати додаткові регалії чи досягнення. Я гладжу поглядом його очі, такі ж, як в дитинстві, розкосі і наполегливо прямі. Він дивиться на мене, змінену часом, як і я милуюся зміненим ним. Він став кращим – подумки констатую. Засмага, туге тіло, рельєфи м’язів. Він став чоловіком, чиїмось чоловіком. Розумний, корінастий, стриманий. Потайки пишаюся тим, що ми знайомі так давно. Посміхаючись легко перемовляємося парою-трійкою слів. Як робота? Як життя? Як сім’я? І ця зустріч будить в мені бажання спинити мить і ще трохи погомоніти про все на світі. Його погляд мисливця ковзає моїм тілом, скануючи спереду, потім він бере мої речі, допомагаючи вийти з вагону, і його погляд ковзає моєю спиною і нижче. Я питаю його контактний, не тому, що у активному пошуку, а тому, що ця зустріч будить мої теплі спогади про дитинство і він якийсь свій, за замовчуванням, ніби рідний.
-Я тобі обов’язково подзвоню! – кидає він на ходу, розходимося кожен у свою сторону.
-Набери його, - не вгаває кілька днів поспіль…
-Для чого? - питаю себе.
-Поспілкуватися про все на світі, чи так багато таких маєш біля себе? – питає мене моє альтер-его.
Вагаюся, написати повідомлення чи подзвонити… Повідомлення – не чуєш реакції на дзвінок, нема можливості відчути емоції… Набираю – … принаймні – спробувала.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію