
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
21:26
Реалії змінюються, а разом із ними трансформуються й батьківські стратегії поведінки. Якщо раніше психотравми найчастіше були результатом перманентного контролю, жорстокості, емоційного ігнорування чи маніпуляцій (про це йдеться в першій частині), сьогодн
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Альтер-его
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Альтер-его
Я закриваю очі і додивляюся залишки сну, намагаючись упіймати у пам’яті сюжет, але нічого не виходить. Вчора увечері, стоячи біля люстра ванної кімнати, загорнена у легенький плед, роздивлялася своє обличчя. Роздивлялася і дивувалася отому новому обличчю, яке дивилося на мене звідти, мабуть, таке я колись хотіла – без щічок, з великими очима, сповненими спокою і розважливості.
Про яку розважливість можна говорити, коли у віці під сорок так і не визначилася з чоловіком? Спочатку у двадцятирічному віці було важливим - високі підбори, декольте до пупа і міні-спідниця, мати амбіції, зустрічатися з хлопцем. Якщо хлопця не було – то вже було щось не так. Тоді я стояла перед люстром і шукала причину у собі, на ніч намагалася не їсти, обмотувала стегна та живіт плівкою, намастивши попередньо ділянки тіла кремом для схуднення. Таємно боялася, що буду товстою, і мене не полюбить хлопець моєї мрії. Носила глибокі декольте і міні для привернення уваги до своєї сексуальності. Мучилася на нереально височезних підборах. Потім намагалася знайомитися, бути активною жінкою, але одиниці з чоловіків були насправді мені цікавими, та й ті були епізодичними. Я проявляла ініціативу, горда амазонка, і оцінювала ініціативу зі сторони. Мені було важливо вибудувати критерії, чітко слідувати обраним характеристикам. А зараз переді мною виринув чоловік, який торкнув у мені забуті хвилювання і мене почало нести і тішити. Які приємні ось ті переживання, які викликають інтерес доторкнутися до цього чоловіка через розмову. Розмова вечірня, здається ні про що і про все водночас. Я хочу здаватися врівноваженою і інтелігентною, дзеркалом на тому боці аналогічно інтелігентний і спокійний він. Я ще варю у пам’яті згадки про наш діалог, аж ось… на горизонті з’являється ще один добрий спогад часів дитячого садочка. Ми їдемо однією дорогою додому, кожен до своїх батьків. Мені не хочеться ні на грам лицемірити і вдавати додаткові регалії чи досягнення. Я гладжу поглядом його очі, такі ж, як в дитинстві, розкосі і наполегливо прямі. Він дивиться на мене, змінену часом, як і я милуюся зміненим ним. Він став кращим – подумки констатую. Засмага, туге тіло, рельєфи м’язів. Він став чоловіком, чиїмось чоловіком. Розумний, корінастий, стриманий. Потайки пишаюся тим, що ми знайомі так давно. Посміхаючись легко перемовляємося парою-трійкою слів. Як робота? Як життя? Як сім’я? І ця зустріч будить в мені бажання спинити мить і ще трохи погомоніти про все на світі. Його погляд мисливця ковзає моїм тілом, скануючи спереду, потім він бере мої речі, допомагаючи вийти з вагону, і його погляд ковзає моєю спиною і нижче. Я питаю його контактний, не тому, що у активному пошуку, а тому, що ця зустріч будить мої теплі спогади про дитинство і він якийсь свій, за замовчуванням, ніби рідний.
-Я тобі обов’язково подзвоню! – кидає він на ходу, розходимося кожен у свою сторону.
-Набери його, - не вгаває кілька днів поспіль…
-Для чого? - питаю себе.
-Поспілкуватися про все на світі, чи так багато таких маєш біля себе? – питає мене моє альтер-его.
Вагаюся, написати повідомлення чи подзвонити… Повідомлення – не чуєш реакції на дзвінок, нема можливості відчути емоції… Набираю – … принаймні – спробувала.
Про яку розважливість можна говорити, коли у віці під сорок так і не визначилася з чоловіком? Спочатку у двадцятирічному віці було важливим - високі підбори, декольте до пупа і міні-спідниця, мати амбіції, зустрічатися з хлопцем. Якщо хлопця не було – то вже було щось не так. Тоді я стояла перед люстром і шукала причину у собі, на ніч намагалася не їсти, обмотувала стегна та живіт плівкою, намастивши попередньо ділянки тіла кремом для схуднення. Таємно боялася, що буду товстою, і мене не полюбить хлопець моєї мрії. Носила глибокі декольте і міні для привернення уваги до своєї сексуальності. Мучилася на нереально височезних підборах. Потім намагалася знайомитися, бути активною жінкою, але одиниці з чоловіків були насправді мені цікавими, та й ті були епізодичними. Я проявляла ініціативу, горда амазонка, і оцінювала ініціативу зі сторони. Мені було важливо вибудувати критерії, чітко слідувати обраним характеристикам. А зараз переді мною виринув чоловік, який торкнув у мені забуті хвилювання і мене почало нести і тішити. Які приємні ось ті переживання, які викликають інтерес доторкнутися до цього чоловіка через розмову. Розмова вечірня, здається ні про що і про все водночас. Я хочу здаватися врівноваженою і інтелігентною, дзеркалом на тому боці аналогічно інтелігентний і спокійний він. Я ще варю у пам’яті згадки про наш діалог, аж ось… на горизонті з’являється ще один добрий спогад часів дитячого садочка. Ми їдемо однією дорогою додому, кожен до своїх батьків. Мені не хочеться ні на грам лицемірити і вдавати додаткові регалії чи досягнення. Я гладжу поглядом його очі, такі ж, як в дитинстві, розкосі і наполегливо прямі. Він дивиться на мене, змінену часом, як і я милуюся зміненим ним. Він став кращим – подумки констатую. Засмага, туге тіло, рельєфи м’язів. Він став чоловіком, чиїмось чоловіком. Розумний, корінастий, стриманий. Потайки пишаюся тим, що ми знайомі так давно. Посміхаючись легко перемовляємося парою-трійкою слів. Як робота? Як життя? Як сім’я? І ця зустріч будить в мені бажання спинити мить і ще трохи погомоніти про все на світі. Його погляд мисливця ковзає моїм тілом, скануючи спереду, потім він бере мої речі, допомагаючи вийти з вагону, і його погляд ковзає моєю спиною і нижче. Я питаю його контактний, не тому, що у активному пошуку, а тому, що ця зустріч будить мої теплі спогади про дитинство і він якийсь свій, за замовчуванням, ніби рідний.
-Я тобі обов’язково подзвоню! – кидає він на ходу, розходимося кожен у свою сторону.
-Набери його, - не вгаває кілька днів поспіль…
-Для чого? - питаю себе.
-Поспілкуватися про все на світі, чи так багато таких маєш біля себе? – питає мене моє альтер-его.
Вагаюся, написати повідомлення чи подзвонити… Повідомлення – не чуєш реакції на дзвінок, нема можливості відчути емоції… Набираю – … принаймні – спробувала.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію