ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) / Проза

 Бесіди з Розумом
- Він тобі не підходить! – лунало всередині, десь у області голови. Розум вів цю розмову немало років, щоразу надаючи все нові і нові свідчення і докази.
-Ось дивись, як ви зазвичай проводите час? Чим займаєтеся? Про що думаєте?
-Зазвичай? - замислилася я і замовкла. Зазвичай я налаштовуюся на романтичний лад задовго до того, як побачу його на горизонті. Зазвичай я уявляю, як він гарно виглядає, кремезний, молодий, іде впевненою ходою, розслаблено, ніби лев. Він ходить так, його важкі лапи обережно ступають на асфальт, ніби лапи велетенського лева перед стрибком. Ось він іде, і я роздивляюся здалеку його ходу. Його плечі, які стали ширшими, подумки визнаючи – змужнів. Колись його плечі не були такими, і мені ніби не вистачало їх ширини для захисту. Мені хотілося сховатися у обіймах, закутатися від негараздів усього світу і перепочити, і побути маленькою дівчинкою. О, як я мало була маленькою дівчинкою у дитинстві, мені так хотілося дорослішати, щоб мати права, як у дорослих, захиститися від небезпеки, захистити рідних. Мені хотілося мати кар’єру і гроші, я йшла до цього, попри всі віри і невіри у мої таланти. Зрештою я переконала себе, що можу, а усі, хто спостерігав, говорили – ти можеш. І мені нічого не лишалося, як могти. А тепер я хоча б трохи хочу покластися на лева. І якось не можу.
Розум мене запитує:
- Чому ти не можеш? Ти ж інколи таки маленька дівчинка!
- Я розумію, що матеріально він мене не тягне, і не тому, що я балувана. О, якби ж то я була балувана, мені було б легше!!! Опиратися справжності почуттів, зважуючи – головне – багатий. Але ж багатий може бути і добрим, чуйним, і жорстким і нестерпним. Хочеться справжності, нещирість якось відчуваю надто гостро і не можу на неї закрити очі.
- Пора міняти! – робить висновки Розум, а я таки ще думаю.
- Як ми зазвичай проводимо час? Я налаштовуюся на зустріч, уявляючи, який він сьогодні, яка зачіска на голові, чи поголений, чи пахне чоловічим парфюмом. Може це і не парфум, а відголосся пінки для гоління і свіжості після душу. Мені парфум не обов’язків, хоча приємно, коли трішки є. Але він може прийти і не таким, а змореним, без стильної зачіски і не надто пахнути свіжістю… Тоді усі оті романтичні очікування я беру однією рукою і кидаю у смітник, як аркуш паперу, на якому вже накидано ескіз малюнка.
-Він не переймається! – Розум наполягає, тисне.
-Так, він пофігіст дещо, і це не завжди добре. Але як жахливо, коли чоловік надто вилизує свою зовнішність, і жінка, щоб дотягнутися до його рівня, нервує і хвилюючись перед зустріччю переживає, мовляв, щоб на його фоні не виглядати нечупарою.
-О, тут ти не будеш нечупарою! – цокаючи язиком завершує Розум, він це робить навмисно, цокає, ніби рахує мої доводи.
-Так от він іде, а я іще думаю, що ми будемо їсти разом.
-Він тебе по кабаках і ресторанах нечасто водить! – Розум показує мені язика.
-Нечасто, згодна, але часто допомагає готувати разом, і це нас зближує, мені подобається готувати для нас. Я відчуваю себе шеф-кухарем кухні, а він на підхваті, і весь час хвалить мою кулінарію, навіть якщо я знаю, що могла б краще.
-Він тебе підтримує, згадай, як колись ти готувала, а кавалер влаштував істерику, бо зелений кріп було помито і краплі струшені з в’язки лишилися на стіні біля мийки.
-Ой, було, я тоді так плакала, мені було так неприємно!
-Отож, а тут все «смачно» і «дякую».
-Так, смачно і дякую! – погоджуюся я.
Розум клацає язиком вдруге, типу фіксуючи перевагу моїх доказів.
-Ти готуєш, а собі готуєш нечасто і можеш не готувати зовсім, якщо нема причин. Тут є і плюси і мінуси, з плюсів – збережена фігура, з мінусів – питання з боку ШКТ.
-Так, є таке… - киваю я і погоджуюся, що треба все у міру.
-Ти його виховуєш! Як дитину інколи. А він мужик. – Розум правий, схиляю голову я…
-Так, мені це не подобається. Але що вдієш. Якби ж я могла раз сказати про те, що не по-моєму, і все – вуаля! А так… не можу змовчати, якщо не так! І принижую його не бажаючи цього, халепа! Але я хочу бути почутою, що робити?
- Діти виховуються до п’яти років, пам’ятаєш?
-Пам’ятаю, - погоджуюся.- З цією фігнею – вихованням деяких моментів мені доведеться воювати…
-Отже, ви готуєте і їсте разом. А що ще?
- Ну, ти знаєш, що, навіщо про це? Ти ж сам знаєш!
-І давно ти стала соромитися слова секс? – Розум розсміявся.
-Ні, я не соромлюся, але у нас насправді секс у чистому виді, навіть не любов з прелюдіями…
-Та знаю, знаю, і як тобі?
-Коли як… - зітхаю і думаю… - Коли хочеться, то класно, коли занадто, то не дуже приємно. Але загалом нормально… Без цього теж можна, звісно, але якось неспокійно трохи, часом і заснути глибоко не виходить.
-Не перебільшуй! Вигадки!
-Може і вигадки… Але буває, що замислююся, невже така гарна жінка не може мати стабільне інтимне життя? Просто вабити і бути цікавою не купі самців, яким хочеться новизни, а одному чоловікові протягом тривалого часу… І я собі дозволяю ці стосунки.
-Отож, ти звикла до того, що у тебе є людина, чоловічої статі, звісно, яка є у твоєму просторі і на твоїй території. Ти сама впустила його, цього чоловіка, невідомо, за якими критеріями і ознаками.
-Чому невідомо? Мені відомо. Хоча він не такий, якого хотілося б у ідеалі.
-То ти ж ніяк не визначишся, все думаєш, чи він саме той. Як він може бути тим самим? Ви ж навіть Розумуально спілкуєтеся рідко і тобі цього бракує.
-Так і є. Часто втішаю себе словами Боба Марлі, про те, як він говорить про спільний побут, типу якщо чоловік може розсмішити жінку, це вже важливо. І в кінці кінців усі вестимуть примітивний побут.
-Тебе це не влаштовує! – наполягає Розум.
-Так, мені хочеться духовної близькості і росту разом. Мені хочеться наповнюватися новими емоціями і враженнями, переживати разом відкриття цього цікавого світу і життя. Закохуватися у культури і мови, вивчати їх, читати кращі твори письменників і мандрівників, бачити ширше, аніж побутовий калейдоскоп – кухня, ліжко, робота…
-Так, а йому і так добре!
-Пам’ятаєш, як я його вперше взяла до театру? До опери чи просто в кіно? Як він дивувався тому світові, який я відкривала йому? Як дитина.
-Було-було… Чим тепер дивуватимеш?
-Та ще так багато у світі небаченого і незнайомого!
-Ти весь час дивуватимеш його? А він тебе?
-Він мене теж дивує. Як от спека, лежимо і знемагаємо від температури повітря, а він закидає – «ми з тобою, як лінивці». І я згадую лінивця і мені стає весело, і я усміхаюся. Ми знемагаємо від спеки, лінивці такі собі. Він має доречні і кумедні назви, які дає речам і мені. Є слова, які ніхто ще не казав мені так інтимно, і це лише наша мова спілкування.
А ще я люблю відкривати з ним нове. Нові маршрути, нові простори.
-Він нестерпний інколи, гарячий, ніби сонце.
-Так, але його вогонь мене гріє, набагато важче зігрітися у холодному світлі Місяця.
-Ти сама не знаєш, чого хочеш! – Розум не витримав і заявив.
Ця заява була різкою, але я погодилася.
-Шведську сім’ю, певно. Одного для тіла, господаря і людину, яку вестиму, іншого – інтелектуала, для духовних бесід і інших любощів.
-Ти жадібна! Жінко, схаменися!
-Я визнаю, що поки є один, той, кого впустила у свій простір. Партнер? Коханець?
-Тобі вирішувати, і що далі?
-А далі жити і дивитися на світ розплющеними очима, намагатися розгледіти серйозні заявки на перемогу, не поспішати, у цьому досвіді все для мене – і висновки, з ким бути теж. Поки кандидат один, і той не спішить з пропозиціями.
-Ехехе! Роби як знаєш! – махає рукою Розум і йде відпочивати.
-Надобраніч. І дякую, ти таки склав мені приємне товариство, і я навіть повеселішала. Дякую за розмову.
-Головне, щоб ти була задоволена!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-07-22 17:14:43
Переглядів сторінки твору 1097
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.862
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2025.02.14 17:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2020-07-22 20:27:17 ]

Вичитка як виробничий етап була би корисною.
В цілому начебто нічого собі так. Зрозуміло.

"В області голови" виглядає якось протокольно.
"Не висталало" - саме так. Пишеться окремо, і ця проблема (проблема незнання правил або їхнього ігнорування) є пандемічною.
Тобто, не лише в одному рядку твого ескізу. А страшно читати безліч чиїхось.

Пряма мова, тире та все таке теж потребує вичитування (вичитки).
Щось давненько тебе тут не було, та і я не дуже учащав з чимось схожим.
Пиріжки, порошки та багато чого іншого, щоправда, за дверима сайту.

Гарного настрою, творчих успіхів.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2020-07-22 20:30:40 ]
"Не вистачало". Саме так.
Не знаю, які китайці ліпили докупи мій флагманський планшет, який робить помилки замість мене.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (Л.П./Л.П.) [ 2020-07-23 12:02:34 ]
Вітаю на своїй сторіночці, після досить тривалої перерви я повернулася з новими щоденниковими творами. Протокольно, згодна, і мені воно так відчувається... Не вистачало - дякую! Не помітила, а ти уважний! Я дуже вдячна тобі за коментар і відвідування, з теплом, я.