Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про шовковицю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про шовковицю
Жив-був у Китаї один мандарин,
Який дуже гарно любив одягатись.
Придворні тому поспішали змагатись
Аби їх помітив і виділив він.
Того, хто йому услужити зумів,
Чекали і почесті, і нагороди.
Але догодити правителю годі –
У моді й красі добре він розумів.
І був серед інших придворний один,
В якого великого хисту не було.
Крутивсь між всіма, аби лиш не забули
І лише у мріях підносився він.
А мріяв він стати найпершим з усіх,
Піднятися враз аж до трону самого.
Та чомусь ніяк не виходило в нього
Й на сходинку, навіть, піднятись не зміг.
Якось він по берегу моря блукав,
Та в мріях підносивсь високо-високо.
Аж пляшку побачив над берегом збоку,
Підняв він її і потер об рукав.
А тут, наче в казці, являється джин:
- Що хочеш від мене отримати, пане?
Той зразу злякався, тоді вже поглянув:
Чи джина і справді оце бачить він?
Коли вже повірив, то дуже зрадів:
- Я одіж дістати правителю маю,
Якої ні в кого на світі немає…
- Чекати до завтра прийдеться тоді.-
І зник, мов ніколи його й не було…
Тож мрійник опісля безсонної ночі
На берег прийшов і чекати почав.
Знов пляшку узяв і потер об рукав.
І джин тої ж миті постав перед очі.
В руках же тканину незвичну трима,
Якої в житті той ніколи не бачив.
- Тримай,- і подав, мов пір’їнку, неначе,-
Такої ні в кого на світі нема.
- А як називається диво таке?-
Устиг чоловік іще в джина спитати.
- Шо…шо,- зазбоїв,- шовком можеш назвати…
І зник… Взяв той диво у руки легке
І став перед очі правителя свого.
- Ось, я вам тканину на одяг дістав!
Побачивши те, мандарин аж устав.
Кравців повелів хутко звати до нього.
На другий же день вийшов в одязі тім
І звати до себе велів чоловіка.
- Ти знаєш, навіщо тебе я покликав?
Я дуже вдоволений вчинком твоїм.
Хотів би я щедро тебе одарити,
Але… надто мало мені ти приніс.
Іди, принеси мені ще, та дивись,
Не думай, що зможеш мене одурити.
До речі, як ти цю тканину назвав?
- То шовк, повелителю!- низько вклонився,
На джина страшенно при тім розізлився.
І від мандарина до моря погнав.
Там пляшку вхопив, об рукав її тре.
Тут джин появився, спросоння, неначе.
- Чого хочеш, пане? Розгніваний, бачу.
А той ледь за барки його не бере.
- Негайно тканини такої ж неси!
Але не шматок, а багато-багато!
Щоб міг мандарина я довго вдягати!
- Не можу. Щось інше мене попроси.
Ти ж сам говорив, щоб не було ні в кого.
Тож більше ні в кого на світі нема.
- За дурника ти мене тут не тримай!
Давай мені шовку негайно такого!
- Ну, добре, до завтра тоді почекай.
Можливо, знайдуться якісь варіанти…
- Дивись, аби було багато-багато,
А то покараю тебе, так і знай!
На другий день після безсонної ночі,
Він знов біля моря, знов пляшку потер.
З затримкою джин появився тепер
І погляд відводить, не дивиться в очі.
- Немає тканини. Остання була.
Тримай ось метеликів. Будуть у тебе
Робити тканину, яку тобі треба,
Аби лиш пожива в достатку була.
Поселиш в саду, де багато дерев,
А далі побачиш, що треба робити…
І зник, доки встиг той все переварити.
Але, що робити? Той горщик бере.
Удома його у садочку відкрив.
Метелики звідти всі повилітали
Та і на дерева навкруг посідали.
І поки тканини ніхто не робив.
Тоді під листочки відклали яєць
І зникли, неначе їх і не бувало.
А тут у палац чоловіка позвали,
Бо вже мандарину урвався терпець.
І ледве той зміг заспокоїть його,
Сказав: для багато – і часу багато.
Хоч злий мандарин, але мусив чекати,
Бо ж дуже хотілося мати того.
Додому прийшов чоловік, а в саду
Вже гусінь дерева усі обліпила,
Але, чомусь, навіть, листочка не з’їла.
Відчув чоловік тоді близьку біду.
На берег помчав, знову джина гукає.
Той зовсім нескоро з’явився-таки.
- Чого ти набридливий,- каже, - такий?
Невже в тебе справ більш ніяких немає?
А той ледь не в сльози. Мовляв, так і так.
Метелики здохли. А гусінь голодна.
Якщо їй не дати поїсти сьогодні,
До завтра вона не дотягне ніяк.
- Ну, що ж, почекай. Піду, спробую взнати.
Я ж тільки учуся. Екзамен здавав,
А ти мене звідти оце відірвав.
Тепер доведеться повторно здавати.
І зник. Десь годину його не було.
З’явився, в руках деревця невеликі.
- Ось на, посади і щоб більше не кликав!..
А тут раптом щось в небесах загуло
І ще один джин чи то ангел з’явився:
- Так от хто із раю дерева потяг?
- Прости! – джин у розпачі руки простяг,-
Це він винен, наче смола причепився!..
Подай йому те, принеси йому це.
А я ще не вмію такого робити!
- За то будеш знову у пляшці сидіти!-
Промовив суворо той джину в лице.
І джин заховався у пляшку, яку
Той ангел закинув у море подалі.
І також пропав. І побрів у печалі
Додому той мрійник, ніс ношу важку.
Бо ж саджанців тих ангел не відібрав.
Забувся чи просто того не помітив.
Прийшов чоловік, став дерева садити.
Садив та водою як слід поливав.
Та ледве закінчив, за ним вже прийшли.
Взяли попід руки і до мандарина.
Той злий: - Де, - питається, - моя тканина?
Й до ката відвести нетягу велить.
Отак поплатився за те чоловік,
Що мати схотів без зусиль так багато.
Але замість трону потрапив до ката,
Де він і закінчив короткий свій вік.
А сад його кинутий ріс собі сам,
Ніхто не хотів зазирати до нього.
Аж поки бешкетники ранку одного
Залізли, щоб яблук наїстися там.
І дивні дерева уздріли вони,
В солодких плодах і у коконах білих.
Плоди вони,звісно, од пуза поїли.
Згадали, хто жив тут і як завинив.
І скоро по місту чутки поповзли
Про дивні дерева з плодами чудними.
В палаці ураз зацікавились ними.
На стіл мандарину плоди піднесли.
Йому той незвичний сподобався смак.
Спитав: чий то сад, пригадав небораку,
Згадав і про шовк, про свою тому «дяку».
Але вже назад не повернеш ніяк.
Із коконів, що на деревах знайшли,
Тонесенькі нитки взялись добувати,
І «шовком» тканину із них називати.
Навколо палацу сади розвели
З шовковиць, як дерево стали те звати.
Сторожу поставили навколо них,
Щоб хтось таємниці дізнатись не зміг
Й тканини такої ніхто не міг мати.
Який дуже гарно любив одягатись.
Придворні тому поспішали змагатись
Аби їх помітив і виділив він.
Того, хто йому услужити зумів,
Чекали і почесті, і нагороди.
Але догодити правителю годі –
У моді й красі добре він розумів.
І був серед інших придворний один,
В якого великого хисту не було.
Крутивсь між всіма, аби лиш не забули
І лише у мріях підносився він.
А мріяв він стати найпершим з усіх,
Піднятися враз аж до трону самого.
Та чомусь ніяк не виходило в нього
Й на сходинку, навіть, піднятись не зміг.
Якось він по берегу моря блукав,
Та в мріях підносивсь високо-високо.
Аж пляшку побачив над берегом збоку,
Підняв він її і потер об рукав.
А тут, наче в казці, являється джин:
- Що хочеш від мене отримати, пане?
Той зразу злякався, тоді вже поглянув:
Чи джина і справді оце бачить він?
Коли вже повірив, то дуже зрадів:
- Я одіж дістати правителю маю,
Якої ні в кого на світі немає…
- Чекати до завтра прийдеться тоді.-
І зник, мов ніколи його й не було…
Тож мрійник опісля безсонної ночі
На берег прийшов і чекати почав.
Знов пляшку узяв і потер об рукав.
І джин тої ж миті постав перед очі.
В руках же тканину незвичну трима,
Якої в житті той ніколи не бачив.
- Тримай,- і подав, мов пір’їнку, неначе,-
Такої ні в кого на світі нема.
- А як називається диво таке?-
Устиг чоловік іще в джина спитати.
- Шо…шо,- зазбоїв,- шовком можеш назвати…
І зник… Взяв той диво у руки легке
І став перед очі правителя свого.
- Ось, я вам тканину на одяг дістав!
Побачивши те, мандарин аж устав.
Кравців повелів хутко звати до нього.
На другий же день вийшов в одязі тім
І звати до себе велів чоловіка.
- Ти знаєш, навіщо тебе я покликав?
Я дуже вдоволений вчинком твоїм.
Хотів би я щедро тебе одарити,
Але… надто мало мені ти приніс.
Іди, принеси мені ще, та дивись,
Не думай, що зможеш мене одурити.
До речі, як ти цю тканину назвав?
- То шовк, повелителю!- низько вклонився,
На джина страшенно при тім розізлився.
І від мандарина до моря погнав.
Там пляшку вхопив, об рукав її тре.
Тут джин появився, спросоння, неначе.
- Чого хочеш, пане? Розгніваний, бачу.
А той ледь за барки його не бере.
- Негайно тканини такої ж неси!
Але не шматок, а багато-багато!
Щоб міг мандарина я довго вдягати!
- Не можу. Щось інше мене попроси.
Ти ж сам говорив, щоб не було ні в кого.
Тож більше ні в кого на світі нема.
- За дурника ти мене тут не тримай!
Давай мені шовку негайно такого!
- Ну, добре, до завтра тоді почекай.
Можливо, знайдуться якісь варіанти…
- Дивись, аби було багато-багато,
А то покараю тебе, так і знай!
На другий день після безсонної ночі,
Він знов біля моря, знов пляшку потер.
З затримкою джин появився тепер
І погляд відводить, не дивиться в очі.
- Немає тканини. Остання була.
Тримай ось метеликів. Будуть у тебе
Робити тканину, яку тобі треба,
Аби лиш пожива в достатку була.
Поселиш в саду, де багато дерев,
А далі побачиш, що треба робити…
І зник, доки встиг той все переварити.
Але, що робити? Той горщик бере.
Удома його у садочку відкрив.
Метелики звідти всі повилітали
Та і на дерева навкруг посідали.
І поки тканини ніхто не робив.
Тоді під листочки відклали яєць
І зникли, неначе їх і не бувало.
А тут у палац чоловіка позвали,
Бо вже мандарину урвався терпець.
І ледве той зміг заспокоїть його,
Сказав: для багато – і часу багато.
Хоч злий мандарин, але мусив чекати,
Бо ж дуже хотілося мати того.
Додому прийшов чоловік, а в саду
Вже гусінь дерева усі обліпила,
Але, чомусь, навіть, листочка не з’їла.
Відчув чоловік тоді близьку біду.
На берег помчав, знову джина гукає.
Той зовсім нескоро з’явився-таки.
- Чого ти набридливий,- каже, - такий?
Невже в тебе справ більш ніяких немає?
А той ледь не в сльози. Мовляв, так і так.
Метелики здохли. А гусінь голодна.
Якщо їй не дати поїсти сьогодні,
До завтра вона не дотягне ніяк.
- Ну, що ж, почекай. Піду, спробую взнати.
Я ж тільки учуся. Екзамен здавав,
А ти мене звідти оце відірвав.
Тепер доведеться повторно здавати.
І зник. Десь годину його не було.
З’явився, в руках деревця невеликі.
- Ось на, посади і щоб більше не кликав!..
А тут раптом щось в небесах загуло
І ще один джин чи то ангел з’явився:
- Так от хто із раю дерева потяг?
- Прости! – джин у розпачі руки простяг,-
Це він винен, наче смола причепився!..
Подай йому те, принеси йому це.
А я ще не вмію такого робити!
- За то будеш знову у пляшці сидіти!-
Промовив суворо той джину в лице.
І джин заховався у пляшку, яку
Той ангел закинув у море подалі.
І також пропав. І побрів у печалі
Додому той мрійник, ніс ношу важку.
Бо ж саджанців тих ангел не відібрав.
Забувся чи просто того не помітив.
Прийшов чоловік, став дерева садити.
Садив та водою як слід поливав.
Та ледве закінчив, за ним вже прийшли.
Взяли попід руки і до мандарина.
Той злий: - Де, - питається, - моя тканина?
Й до ката відвести нетягу велить.
Отак поплатився за те чоловік,
Що мати схотів без зусиль так багато.
Але замість трону потрапив до ката,
Де він і закінчив короткий свій вік.
А сад його кинутий ріс собі сам,
Ніхто не хотів зазирати до нього.
Аж поки бешкетники ранку одного
Залізли, щоб яблук наїстися там.
І дивні дерева уздріли вони,
В солодких плодах і у коконах білих.
Плоди вони,звісно, од пуза поїли.
Згадали, хто жив тут і як завинив.
І скоро по місту чутки поповзли
Про дивні дерева з плодами чудними.
В палаці ураз зацікавились ними.
На стіл мандарину плоди піднесли.
Йому той незвичний сподобався смак.
Спитав: чий то сад, пригадав небораку,
Згадав і про шовк, про свою тому «дяку».
Але вже назад не повернеш ніяк.
Із коконів, що на деревах знайшли,
Тонесенькі нитки взялись добувати,
І «шовком» тканину із них називати.
Навколо палацу сади розвели
З шовковиць, як дерево стали те звати.
Сторожу поставили навколо них,
Щоб хтось таємниці дізнатись не зміг
Й тканини такої ніхто не міг мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
