Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
2026.09.21
05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ
У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про шовковицю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про шовковицю
Жив-був у Китаї один мандарин,
Який дуже гарно любив одягатись.
Придворні тому поспішали змагатись
Аби їх помітив і виділив він.
Того, хто йому услужити зумів,
Чекали і почесті, і нагороди.
Але догодити правителю годі –
У моді й красі добре він розумів.
І був серед інших придворний один,
В якого великого хисту не було.
Крутивсь між всіма, аби лиш не забули
І лише у мріях підносився він.
А мріяв він стати найпершим з усіх,
Піднятися враз аж до трону самого.
Та чомусь ніяк не виходило в нього
Й на сходинку, навіть, піднятись не зміг.
Якось він по берегу моря блукав,
Та в мріях підносивсь високо-високо.
Аж пляшку побачив над берегом збоку,
Підняв він її і потер об рукав.
А тут, наче в казці, являється джин:
- Що хочеш від мене отримати, пане?
Той зразу злякався, тоді вже поглянув:
Чи джина і справді оце бачить він?
Коли вже повірив, то дуже зрадів:
- Я одіж дістати правителю маю,
Якої ні в кого на світі немає…
- Чекати до завтра прийдеться тоді.-
І зник, мов ніколи його й не було…
Тож мрійник опісля безсонної ночі
На берег прийшов і чекати почав.
Знов пляшку узяв і потер об рукав.
І джин тої ж миті постав перед очі.
В руках же тканину незвичну трима,
Якої в житті той ніколи не бачив.
- Тримай,- і подав, мов пір’їнку, неначе,-
Такої ні в кого на світі нема.
- А як називається диво таке?-
Устиг чоловік іще в джина спитати.
- Шо…шо,- зазбоїв,- шовком можеш назвати…
І зник… Взяв той диво у руки легке
І став перед очі правителя свого.
- Ось, я вам тканину на одяг дістав!
Побачивши те, мандарин аж устав.
Кравців повелів хутко звати до нього.
На другий же день вийшов в одязі тім
І звати до себе велів чоловіка.
- Ти знаєш, навіщо тебе я покликав?
Я дуже вдоволений вчинком твоїм.
Хотів би я щедро тебе одарити,
Але… надто мало мені ти приніс.
Іди, принеси мені ще, та дивись,
Не думай, що зможеш мене одурити.
До речі, як ти цю тканину назвав?
- То шовк, повелителю!- низько вклонився,
На джина страшенно при тім розізлився.
І від мандарина до моря погнав.
Там пляшку вхопив, об рукав її тре.
Тут джин появився, спросоння, неначе.
- Чого хочеш, пане? Розгніваний, бачу.
А той ледь за барки його не бере.
- Негайно тканини такої ж неси!
Але не шматок, а багато-багато!
Щоб міг мандарина я довго вдягати!
- Не можу. Щось інше мене попроси.
Ти ж сам говорив, щоб не було ні в кого.
Тож більше ні в кого на світі нема.
- За дурника ти мене тут не тримай!
Давай мені шовку негайно такого!
- Ну, добре, до завтра тоді почекай.
Можливо, знайдуться якісь варіанти…
- Дивись, аби було багато-багато,
А то покараю тебе, так і знай!
На другий день після безсонної ночі,
Він знов біля моря, знов пляшку потер.
З затримкою джин появився тепер
І погляд відводить, не дивиться в очі.
- Немає тканини. Остання була.
Тримай ось метеликів. Будуть у тебе
Робити тканину, яку тобі треба,
Аби лиш пожива в достатку була.
Поселиш в саду, де багато дерев,
А далі побачиш, що треба робити…
І зник, доки встиг той все переварити.
Але, що робити? Той горщик бере.
Удома його у садочку відкрив.
Метелики звідти всі повилітали
Та і на дерева навкруг посідали.
І поки тканини ніхто не робив.
Тоді під листочки відклали яєць
І зникли, неначе їх і не бувало.
А тут у палац чоловіка позвали,
Бо вже мандарину урвався терпець.
І ледве той зміг заспокоїть його,
Сказав: для багато – і часу багато.
Хоч злий мандарин, але мусив чекати,
Бо ж дуже хотілося мати того.
Додому прийшов чоловік, а в саду
Вже гусінь дерева усі обліпила,
Але, чомусь, навіть, листочка не з’їла.
Відчув чоловік тоді близьку біду.
На берег помчав, знову джина гукає.
Той зовсім нескоро з’явився-таки.
- Чого ти набридливий,- каже, - такий?
Невже в тебе справ більш ніяких немає?
А той ледь не в сльози. Мовляв, так і так.
Метелики здохли. А гусінь голодна.
Якщо їй не дати поїсти сьогодні,
До завтра вона не дотягне ніяк.
- Ну, що ж, почекай. Піду, спробую взнати.
Я ж тільки учуся. Екзамен здавав,
А ти мене звідти оце відірвав.
Тепер доведеться повторно здавати.
І зник. Десь годину його не було.
З’явився, в руках деревця невеликі.
- Ось на, посади і щоб більше не кликав!..
А тут раптом щось в небесах загуло
І ще один джин чи то ангел з’явився:
- Так от хто із раю дерева потяг?
- Прости! – джин у розпачі руки простяг,-
Це він винен, наче смола причепився!..
Подай йому те, принеси йому це.
А я ще не вмію такого робити!
- За то будеш знову у пляшці сидіти!-
Промовив суворо той джину в лице.
І джин заховався у пляшку, яку
Той ангел закинув у море подалі.
І також пропав. І побрів у печалі
Додому той мрійник, ніс ношу важку.
Бо ж саджанців тих ангел не відібрав.
Забувся чи просто того не помітив.
Прийшов чоловік, став дерева садити.
Садив та водою як слід поливав.
Та ледве закінчив, за ним вже прийшли.
Взяли попід руки і до мандарина.
Той злий: - Де, - питається, - моя тканина?
Й до ката відвести нетягу велить.
Отак поплатився за те чоловік,
Що мати схотів без зусиль так багато.
Але замість трону потрапив до ката,
Де він і закінчив короткий свій вік.
А сад його кинутий ріс собі сам,
Ніхто не хотів зазирати до нього.
Аж поки бешкетники ранку одного
Залізли, щоб яблук наїстися там.
І дивні дерева уздріли вони,
В солодких плодах і у коконах білих.
Плоди вони,звісно, од пуза поїли.
Згадали, хто жив тут і як завинив.
І скоро по місту чутки поповзли
Про дивні дерева з плодами чудними.
В палаці ураз зацікавились ними.
На стіл мандарину плоди піднесли.
Йому той незвичний сподобався смак.
Спитав: чий то сад, пригадав небораку,
Згадав і про шовк, про свою тому «дяку».
Але вже назад не повернеш ніяк.
Із коконів, що на деревах знайшли,
Тонесенькі нитки взялись добувати,
І «шовком» тканину із них називати.
Навколо палацу сади розвели
З шовковиць, як дерево стали те звати.
Сторожу поставили навколо них,
Щоб хтось таємниці дізнатись не зміг
Й тканини такої ніхто не міг мати.
Який дуже гарно любив одягатись.
Придворні тому поспішали змагатись
Аби їх помітив і виділив він.
Того, хто йому услужити зумів,
Чекали і почесті, і нагороди.
Але догодити правителю годі –
У моді й красі добре він розумів.
І був серед інших придворний один,
В якого великого хисту не було.
Крутивсь між всіма, аби лиш не забули
І лише у мріях підносився він.
А мріяв він стати найпершим з усіх,
Піднятися враз аж до трону самого.
Та чомусь ніяк не виходило в нього
Й на сходинку, навіть, піднятись не зміг.
Якось він по берегу моря блукав,
Та в мріях підносивсь високо-високо.
Аж пляшку побачив над берегом збоку,
Підняв він її і потер об рукав.
А тут, наче в казці, являється джин:
- Що хочеш від мене отримати, пане?
Той зразу злякався, тоді вже поглянув:
Чи джина і справді оце бачить він?
Коли вже повірив, то дуже зрадів:
- Я одіж дістати правителю маю,
Якої ні в кого на світі немає…
- Чекати до завтра прийдеться тоді.-
І зник, мов ніколи його й не було…
Тож мрійник опісля безсонної ночі
На берег прийшов і чекати почав.
Знов пляшку узяв і потер об рукав.
І джин тої ж миті постав перед очі.
В руках же тканину незвичну трима,
Якої в житті той ніколи не бачив.
- Тримай,- і подав, мов пір’їнку, неначе,-
Такої ні в кого на світі нема.
- А як називається диво таке?-
Устиг чоловік іще в джина спитати.
- Шо…шо,- зазбоїв,- шовком можеш назвати…
І зник… Взяв той диво у руки легке
І став перед очі правителя свого.
- Ось, я вам тканину на одяг дістав!
Побачивши те, мандарин аж устав.
Кравців повелів хутко звати до нього.
На другий же день вийшов в одязі тім
І звати до себе велів чоловіка.
- Ти знаєш, навіщо тебе я покликав?
Я дуже вдоволений вчинком твоїм.
Хотів би я щедро тебе одарити,
Але… надто мало мені ти приніс.
Іди, принеси мені ще, та дивись,
Не думай, що зможеш мене одурити.
До речі, як ти цю тканину назвав?
- То шовк, повелителю!- низько вклонився,
На джина страшенно при тім розізлився.
І від мандарина до моря погнав.
Там пляшку вхопив, об рукав її тре.
Тут джин появився, спросоння, неначе.
- Чого хочеш, пане? Розгніваний, бачу.
А той ледь за барки його не бере.
- Негайно тканини такої ж неси!
Але не шматок, а багато-багато!
Щоб міг мандарина я довго вдягати!
- Не можу. Щось інше мене попроси.
Ти ж сам говорив, щоб не було ні в кого.
Тож більше ні в кого на світі нема.
- За дурника ти мене тут не тримай!
Давай мені шовку негайно такого!
- Ну, добре, до завтра тоді почекай.
Можливо, знайдуться якісь варіанти…
- Дивись, аби було багато-багато,
А то покараю тебе, так і знай!
На другий день після безсонної ночі,
Він знов біля моря, знов пляшку потер.
З затримкою джин появився тепер
І погляд відводить, не дивиться в очі.
- Немає тканини. Остання була.
Тримай ось метеликів. Будуть у тебе
Робити тканину, яку тобі треба,
Аби лиш пожива в достатку була.
Поселиш в саду, де багато дерев,
А далі побачиш, що треба робити…
І зник, доки встиг той все переварити.
Але, що робити? Той горщик бере.
Удома його у садочку відкрив.
Метелики звідти всі повилітали
Та і на дерева навкруг посідали.
І поки тканини ніхто не робив.
Тоді під листочки відклали яєць
І зникли, неначе їх і не бувало.
А тут у палац чоловіка позвали,
Бо вже мандарину урвався терпець.
І ледве той зміг заспокоїть його,
Сказав: для багато – і часу багато.
Хоч злий мандарин, але мусив чекати,
Бо ж дуже хотілося мати того.
Додому прийшов чоловік, а в саду
Вже гусінь дерева усі обліпила,
Але, чомусь, навіть, листочка не з’їла.
Відчув чоловік тоді близьку біду.
На берег помчав, знову джина гукає.
Той зовсім нескоро з’явився-таки.
- Чого ти набридливий,- каже, - такий?
Невже в тебе справ більш ніяких немає?
А той ледь не в сльози. Мовляв, так і так.
Метелики здохли. А гусінь голодна.
Якщо їй не дати поїсти сьогодні,
До завтра вона не дотягне ніяк.
- Ну, що ж, почекай. Піду, спробую взнати.
Я ж тільки учуся. Екзамен здавав,
А ти мене звідти оце відірвав.
Тепер доведеться повторно здавати.
І зник. Десь годину його не було.
З’явився, в руках деревця невеликі.
- Ось на, посади і щоб більше не кликав!..
А тут раптом щось в небесах загуло
І ще один джин чи то ангел з’явився:
- Так от хто із раю дерева потяг?
- Прости! – джин у розпачі руки простяг,-
Це він винен, наче смола причепився!..
Подай йому те, принеси йому це.
А я ще не вмію такого робити!
- За то будеш знову у пляшці сидіти!-
Промовив суворо той джину в лице.
І джин заховався у пляшку, яку
Той ангел закинув у море подалі.
І також пропав. І побрів у печалі
Додому той мрійник, ніс ношу важку.
Бо ж саджанців тих ангел не відібрав.
Забувся чи просто того не помітив.
Прийшов чоловік, став дерева садити.
Садив та водою як слід поливав.
Та ледве закінчив, за ним вже прийшли.
Взяли попід руки і до мандарина.
Той злий: - Де, - питається, - моя тканина?
Й до ката відвести нетягу велить.
Отак поплатився за те чоловік,
Що мати схотів без зусиль так багато.
Але замість трону потрапив до ката,
Де він і закінчив короткий свій вік.
А сад його кинутий ріс собі сам,
Ніхто не хотів зазирати до нього.
Аж поки бешкетники ранку одного
Залізли, щоб яблук наїстися там.
І дивні дерева уздріли вони,
В солодких плодах і у коконах білих.
Плоди вони,звісно, од пуза поїли.
Згадали, хто жив тут і як завинив.
І скоро по місту чутки поповзли
Про дивні дерева з плодами чудними.
В палаці ураз зацікавились ними.
На стіл мандарину плоди піднесли.
Йому той незвичний сподобався смак.
Спитав: чий то сад, пригадав небораку,
Згадав і про шовк, про свою тому «дяку».
Але вже назад не повернеш ніяк.
Із коконів, що на деревах знайшли,
Тонесенькі нитки взялись добувати,
І «шовком» тканину із них називати.
Навколо палацу сади розвели
З шовковиць, як дерево стали те звати.
Сторожу поставили навколо них,
Щоб хтось таємниці дізнатись не зміг
Й тканини такої ніхто не міг мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
