 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Легенда про шовковицю
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про шовковицю
Жив-був у Китаї один мандарин,
Який дуже гарно любив одягатись.
Придворні тому поспішали змагатись
Аби їх помітив і виділив він.
Того, хто йому услужити зумів,
Чекали і почесті, і нагороди.
Але догодити правителю годі –
У моді й красі добре він розумів.
І був серед інших придворний один,
В якого великого хисту не було.
Крутивсь між всіма, аби лиш не забули
І лише у мріях підносився він.
А мріяв він стати найпершим з усіх,
Піднятися враз аж до трону самого.
Та чомусь ніяк не виходило в нього
Й на сходинку, навіть, піднятись не зміг.
Якось він по берегу моря блукав,
Та в мріях підносивсь високо-високо.
Аж пляшку побачив над берегом збоку,
Підняв він її і потер об рукав.
А тут, наче в казці, являється джин:
- Що хочеш від мене отримати, пане?
Той зразу злякався, тоді вже поглянув:
Чи джина і справді оце бачить він?
Коли вже повірив, то дуже зрадів:
- Я одіж дістати правителю маю,
Якої ні в кого на світі немає…
- Чекати до завтра прийдеться тоді.-
І зник, мов ніколи його й не було…
Тож мрійник опісля безсонної ночі
На берег прийшов і чекати почав.
Знов пляшку узяв і потер об рукав.
І джин тої ж миті постав перед очі.
В руках же тканину незвичну трима,
Якої в житті той ніколи не бачив.
- Тримай,- і подав, мов пір’їнку, неначе,-
Такої ні в кого на світі нема.
- А як називається диво таке?-
Устиг чоловік іще в джина спитати.
- Шо…шо,- зазбоїв,- шовком можеш назвати…
І зник… Взяв той диво у руки легке
І став перед очі правителя свого.
- Ось, я вам тканину на одяг дістав!
Побачивши те, мандарин аж устав.
Кравців повелів хутко звати до нього.
На другий же день вийшов в одязі тім
І звати до себе велів чоловіка.
- Ти знаєш, навіщо тебе я покликав?
Я дуже вдоволений вчинком твоїм.
Хотів би я щедро тебе одарити,
Але… надто мало мені ти приніс.
Іди, принеси мені ще, та дивись,
Не думай, що зможеш мене одурити.
До речі, як ти цю тканину назвав?
- То шовк, повелителю!- низько вклонився,
На джина страшенно при тім розізлився.
І від мандарина до моря погнав.
Там пляшку вхопив, об рукав її тре.
Тут джин появився, спросоння, неначе.
- Чого хочеш, пане? Розгніваний, бачу.
А той ледь за барки його не бере.
- Негайно тканини такої ж неси!
Але не шматок, а багато-багато!
Щоб міг мандарина я довго вдягати!
- Не можу. Щось інше мене попроси.
Ти ж сам говорив, щоб не було ні в кого.
Тож більше ні в кого на світі нема.
- За дурника ти мене тут не тримай!
Давай мені шовку негайно такого!
- Ну, добре, до завтра тоді почекай.
Можливо, знайдуться якісь варіанти…
- Дивись, аби було багато-багато,
А то покараю тебе, так і знай!
На другий день після безсонної ночі,
Він знов біля моря, знов пляшку потер.
З затримкою джин появився тепер
І погляд відводить, не дивиться в очі.
- Немає тканини. Остання була.
Тримай ось метеликів. Будуть у тебе
Робити тканину, яку тобі треба,
Аби лиш пожива в достатку була.
Поселиш в саду, де багато дерев,
А далі побачиш, що треба робити…
І зник, доки встиг той все переварити.
Але, що робити? Той горщик бере.
Удома його у садочку відкрив.
Метелики звідти всі повилітали
Та і на дерева навкруг посідали.
І поки тканини ніхто не робив.
Тоді під листочки відклали яєць
І зникли, неначе їх і не бувало.
А тут у палац чоловіка позвали,
Бо вже мандарину урвався терпець.
І ледве той зміг заспокоїть його,
Сказав: для багато – і часу багато.
Хоч злий мандарин, але мусив чекати,
Бо ж дуже хотілося мати того.
Додому прийшов чоловік, а в саду
Вже гусінь дерева усі обліпила,
Але, чомусь, навіть, листочка не з’їла.
Відчув чоловік тоді близьку біду.
На берег помчав, знову джина гукає.
Той зовсім нескоро з’явився-таки.
- Чого ти набридливий,- каже, - такий?
Невже в тебе справ більш ніяких немає?
А той ледь не в сльози. Мовляв, так і так.
Метелики здохли. А гусінь голодна.
Якщо їй не дати поїсти сьогодні,
До завтра вона не дотягне ніяк.
- Ну, що ж, почекай. Піду, спробую взнати.
Я ж тільки учуся. Екзамен здавав,
А ти мене звідти оце відірвав.
Тепер доведеться повторно здавати.
І зник. Десь годину його не було.
З’явився, в руках деревця невеликі.
- Ось на, посади і щоб більше не кликав!..
А тут раптом щось в небесах загуло
І ще один джин чи то ангел з’явився:
- Так от хто із раю дерева потяг?
- Прости! – джин у розпачі руки простяг,-
Це він винен, наче смола причепився!..
Подай йому те, принеси йому це.
А я ще не вмію такого робити!
- За то будеш знову у пляшці сидіти!-
Промовив суворо той джину в лице.
І джин заховався у пляшку, яку
Той ангел закинув у море подалі.
І також пропав. І побрів у печалі
Додому той мрійник, ніс ношу важку.
Бо ж саджанців тих ангел не відібрав.
Забувся чи просто того не помітив.
Прийшов чоловік, став дерева садити.
Садив та водою як слід поливав.
Та ледве закінчив, за ним вже прийшли.
Взяли попід руки і до мандарина.
Той злий: - Де, - питається, - моя тканина?
Й до ката відвести нетягу велить.
Отак поплатився за те чоловік,
Що мати схотів без зусиль так багато.
Але замість трону потрапив до ката,
Де він і закінчив короткий свій вік.
А сад його кинутий ріс собі сам,
Ніхто не хотів зазирати до нього.
Аж поки бешкетники ранку одного
Залізли, щоб яблук наїстися там.
І дивні дерева уздріли вони,
В солодких плодах і у коконах білих.
Плоди вони,звісно, од пуза поїли.
Згадали, хто жив тут і як завинив.
І скоро по місту чутки поповзли
Про дивні дерева з плодами чудними.
В палаці ураз зацікавились ними.
На стіл мандарину плоди піднесли.
Йому той незвичний сподобався смак.
Спитав: чий то сад, пригадав небораку,
Згадав і про шовк, про свою тому «дяку».
Але вже назад не повернеш ніяк.
Із коконів, що на деревах знайшли,
Тонесенькі нитки взялись добувати,
І «шовком» тканину із них називати.
Навколо палацу сади розвели
З шовковиць, як дерево стали те звати.
Сторожу поставили навколо них,
Щоб хтось таємниці дізнатись не зміг
Й тканини такої ніхто не міг мати.
Який дуже гарно любив одягатись.
Придворні тому поспішали змагатись
Аби їх помітив і виділив він.
Того, хто йому услужити зумів,
Чекали і почесті, і нагороди.
Але догодити правителю годі –
У моді й красі добре він розумів.
І був серед інших придворний один,
В якого великого хисту не було.
Крутивсь між всіма, аби лиш не забули
І лише у мріях підносився він.
А мріяв він стати найпершим з усіх,
Піднятися враз аж до трону самого.
Та чомусь ніяк не виходило в нього
Й на сходинку, навіть, піднятись не зміг.
Якось він по берегу моря блукав,
Та в мріях підносивсь високо-високо.
Аж пляшку побачив над берегом збоку,
Підняв він її і потер об рукав.
А тут, наче в казці, являється джин:
- Що хочеш від мене отримати, пане?
Той зразу злякався, тоді вже поглянув:
Чи джина і справді оце бачить він?
Коли вже повірив, то дуже зрадів:
- Я одіж дістати правителю маю,
Якої ні в кого на світі немає…
- Чекати до завтра прийдеться тоді.-
І зник, мов ніколи його й не було…
Тож мрійник опісля безсонної ночі
На берег прийшов і чекати почав.
Знов пляшку узяв і потер об рукав.
І джин тої ж миті постав перед очі.
В руках же тканину незвичну трима,
Якої в житті той ніколи не бачив.
- Тримай,- і подав, мов пір’їнку, неначе,-
Такої ні в кого на світі нема.
- А як називається диво таке?-
Устиг чоловік іще в джина спитати.
- Шо…шо,- зазбоїв,- шовком можеш назвати…
І зник… Взяв той диво у руки легке
І став перед очі правителя свого.
- Ось, я вам тканину на одяг дістав!
Побачивши те, мандарин аж устав.
Кравців повелів хутко звати до нього.
На другий же день вийшов в одязі тім
І звати до себе велів чоловіка.
- Ти знаєш, навіщо тебе я покликав?
Я дуже вдоволений вчинком твоїм.
Хотів би я щедро тебе одарити,
Але… надто мало мені ти приніс.
Іди, принеси мені ще, та дивись,
Не думай, що зможеш мене одурити.
До речі, як ти цю тканину назвав?
- То шовк, повелителю!- низько вклонився,
На джина страшенно при тім розізлився.
І від мандарина до моря погнав.
Там пляшку вхопив, об рукав її тре.
Тут джин появився, спросоння, неначе.
- Чого хочеш, пане? Розгніваний, бачу.
А той ледь за барки його не бере.
- Негайно тканини такої ж неси!
Але не шматок, а багато-багато!
Щоб міг мандарина я довго вдягати!
- Не можу. Щось інше мене попроси.
Ти ж сам говорив, щоб не було ні в кого.
Тож більше ні в кого на світі нема.
- За дурника ти мене тут не тримай!
Давай мені шовку негайно такого!
- Ну, добре, до завтра тоді почекай.
Можливо, знайдуться якісь варіанти…
- Дивись, аби було багато-багато,
А то покараю тебе, так і знай!
На другий день після безсонної ночі,
Він знов біля моря, знов пляшку потер.
З затримкою джин появився тепер
І погляд відводить, не дивиться в очі.
- Немає тканини. Остання була.
Тримай ось метеликів. Будуть у тебе
Робити тканину, яку тобі треба,
Аби лиш пожива в достатку була.
Поселиш в саду, де багато дерев,
А далі побачиш, що треба робити…
І зник, доки встиг той все переварити.
Але, що робити? Той горщик бере.
Удома його у садочку відкрив.
Метелики звідти всі повилітали
Та і на дерева навкруг посідали.
І поки тканини ніхто не робив.
Тоді під листочки відклали яєць
І зникли, неначе їх і не бувало.
А тут у палац чоловіка позвали,
Бо вже мандарину урвався терпець.
І ледве той зміг заспокоїть його,
Сказав: для багато – і часу багато.
Хоч злий мандарин, але мусив чекати,
Бо ж дуже хотілося мати того.
Додому прийшов чоловік, а в саду
Вже гусінь дерева усі обліпила,
Але, чомусь, навіть, листочка не з’їла.
Відчув чоловік тоді близьку біду.
На берег помчав, знову джина гукає.
Той зовсім нескоро з’явився-таки.
- Чого ти набридливий,- каже, - такий?
Невже в тебе справ більш ніяких немає?
А той ледь не в сльози. Мовляв, так і так.
Метелики здохли. А гусінь голодна.
Якщо їй не дати поїсти сьогодні,
До завтра вона не дотягне ніяк.
- Ну, що ж, почекай. Піду, спробую взнати.
Я ж тільки учуся. Екзамен здавав,
А ти мене звідти оце відірвав.
Тепер доведеться повторно здавати.
І зник. Десь годину його не було.
З’явився, в руках деревця невеликі.
- Ось на, посади і щоб більше не кликав!..
А тут раптом щось в небесах загуло
І ще один джин чи то ангел з’явився:
- Так от хто із раю дерева потяг?
- Прости! – джин у розпачі руки простяг,-
Це він винен, наче смола причепився!..
Подай йому те, принеси йому це.
А я ще не вмію такого робити!
- За то будеш знову у пляшці сидіти!-
Промовив суворо той джину в лице.
І джин заховався у пляшку, яку
Той ангел закинув у море подалі.
І також пропав. І побрів у печалі
Додому той мрійник, ніс ношу важку.
Бо ж саджанців тих ангел не відібрав.
Забувся чи просто того не помітив.
Прийшов чоловік, став дерева садити.
Садив та водою як слід поливав.
Та ледве закінчив, за ним вже прийшли.
Взяли попід руки і до мандарина.
Той злий: - Де, - питається, - моя тканина?
Й до ката відвести нетягу велить.
Отак поплатився за те чоловік,
Що мати схотів без зусиль так багато.
Але замість трону потрапив до ката,
Де він і закінчив короткий свій вік.
А сад його кинутий ріс собі сам,
Ніхто не хотів зазирати до нього.
Аж поки бешкетники ранку одного
Залізли, щоб яблук наїстися там.
І дивні дерева уздріли вони,
В солодких плодах і у коконах білих.
Плоди вони,звісно, од пуза поїли.
Згадали, хто жив тут і як завинив.
І скоро по місту чутки поповзли
Про дивні дерева з плодами чудними.
В палаці ураз зацікавились ними.
На стіл мандарину плоди піднесли.
Йому той незвичний сподобався смак.
Спитав: чий то сад, пригадав небораку,
Згадав і про шовк, про свою тому «дяку».
Але вже назад не повернеш ніяк.
Із коконів, що на деревах знайшли,
Тонесенькі нитки взялись добувати,
І «шовком» тканину із них називати.
Навколо палацу сади розвели
З шовковиць, як дерево стали те звати.
Сторожу поставили навколо них,
Щоб хтось таємниці дізнатись не зміг
Й тканини такої ніхто не міг мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



