
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Амагу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Амагу
Крізь ніч і степ коней шалених лет.
Як чорна тінь, попереду цариця
Амага на коні своєму мчиться
Під дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Чи то в передчутті близького бою,
Чи від напруги, коні аж хриплять,
Але вперед летять, летять, летять,
Пінявий слід лишивши за собою.
На півдні табір скіфського царя.
Туди і мчать тепер сарматські коні
Аби на скіфів налетіти сонних,
Як тільки-но підніметься зоря.
Гнів ще кипить в царициних грудя́х ,
Але не він тепер керує нею,
А упивання владою своєю,
Яку лиш зміцнить непокірних страх.
Хоч літ пройшло не так уже й багато,
Коли дочка сарматського вождя
По волі батька, Бог йому суддя,
Царицею сарматів мала стати.
Їй властолюбство до душі було.
Вона з коня ізмалку не злізала,
Мечем не по-жіночому вражала.
Їй верховодить вже тоді тягло.
Та Мідоссак – цей бабник і п’яниця
Царем ніколи справді і не був.
За нього люд навколишній забув,
Що то, коли сарматське військо мчиться.
За жінку буть в такого тюхтія
Ніякій жінці в радість не буває.
Але ж Амага силу волі має
І думка у неї на усе своя.
Вона - сарматка. Її баба й мати
Тримали меч не згірш чоловіків
І головами вбитих ворогів
Могли навколо себе степ услати.
Отож удатись в кого їй було.
Цариця стала – довго не терпіла.
П’є чоловік - то його власне діло,
А її серце в бій її вело.
Рукою жорстко смуту придушила,
Що була серед знаті поповзла
І владу над сарматами взяла,
Щоб знов вернути їхню давню силу.
Дрижать усі навколишні степи,
Як і колись, від кінського галопу
І непокірно кров’ю землю кроплять,
Там де лишень сарматський кінь ступив.
Цар Мідоссак? Який – то цар насправді?
Вона, Амага, за царя була,
Вона всі справи царськії вела.
До неї йшли по захист і пораду.
Про неї слава степом рознеслась.
Вся Скіфія про неї лиш говорить:
Слабких підтрима, буйних упокорить
І суперечить слову її зась.
Розправа буде коротко і швидко.
Тому до неї із дарами йшли
Народів різних і країв посли.
Таких, що і не чутно, і не видно
Сам Херсонес прислав своїх послів,
Страждаючи від войовничих скіфів,
Які навкруг кружляли, наче грифи,
Він допомоги піддано просив.
І ладен був в союзники пристати
Аби лишень Амага помогла.
Цариця згоду тут-таки дала
Послам від скіфів місто захищати.
Ще корабель вітрила не підняв,
До скіфського царя гінця помчали
Амаги слово, що попереджало
Аби він Херсонеса не чіпав.
Та цар був самовпевнений, аж ну.
Його слова не тільки не спинили,
А, навпаки, ще більше розпалили.
Він з Херсонесом знов почав війну.
І от крізь ніч коней шалений лет.
Як чорна тінь, попереду цариця.
Пече у грудях лиш одне – помститься
І дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Навколо неї лише скіфський степ.
Сарматські землі лишились позаду.
Слабенька думка зупинитись радить,
Але вона лише прискорить темп.
Нема за нею армії всієї,
Що витоптати може все навкруг,
Лиш двісті сорок вправних в бою рук,
Лише сто двадцять воїнів за нею.
Та це добірна гвардія її,
На кожного вона покластись може,
А у бою десятка вартий кожен
Бо за плечима в кожного бої.
Зоря зійшла на темнім небосхилі.
За ніч здолавши неймовірний шлях,
Упав загін, неначе хижий птах
На скіфський табір. І мечі умілі
Зрубали вмить пости біля воріт.
Вони й на сполох вдарити не встигли.
І хвиля помсти табором побігла
Ізмішуючи з пилом кров і піт.
Нестримний тупіт зняв усіх на ноги.
Метались скіфи в паніці навкруг.
І до царя, не покладавши рук,
Прорубували воїни дорогу.
Як ніж у масло табором пройшли
І у палац у царський увірвались.
І цар упав, і ті, що захищались,
Кривавим жнивом на землі лягли.
Коли зійшло нарешті сонце в небі.
Уже усе закінчено було
І місто упокорення знайшло,
Лиш прощення бажаючи для себе.
Амага в кріслі царському сидить
І царський син, єдиний, що лишився,
В поклоні біля ніг її схилився,
Чекаючи, мабуть, на дозвіл жить.
Шалена ніч царицю не зморила,
Її ще битви шал не покида.
Вона на полонених погляда,
Неначе ще їх долю не рішила.
Хоч це не так. У правилах її
Все наперед як слід прорахувати.
Без цього неможливо царювати
І втілювати задуми свої.
Нарешті мовила: - Я покарать прийшла
Не всю країну, але лише виних
І ви мене боятись не повинні,
Бо кого треба кара вже знайшла.
Але і ви повинні відробить
Не царський гріх, лише свою провину.
Я землю вашу віддаю віднині
Під владу Херсонесу. Не чиніть
Наруги більше еллінам й сусідам,
Не забувайте смерть царя свого.
Царем лишаю сина вам його,
Хай править вами справедливо й гідно.
Сказавши це, знов на коня зійшла,
Помчала в степ, шлях сонцю перетнувши
Відважна жінка літ давно минувших,
Чиє ім’я легенда зберегла.
Як чорна тінь, попереду цариця
Амага на коні своєму мчиться
Під дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Чи то в передчутті близького бою,
Чи від напруги, коні аж хриплять,
Але вперед летять, летять, летять,
Пінявий слід лишивши за собою.
На півдні табір скіфського царя.
Туди і мчать тепер сарматські коні
Аби на скіфів налетіти сонних,
Як тільки-но підніметься зоря.
Гнів ще кипить в царициних грудя́х ,
Але не він тепер керує нею,
А упивання владою своєю,
Яку лиш зміцнить непокірних страх.
Хоч літ пройшло не так уже й багато,
Коли дочка сарматського вождя
По волі батька, Бог йому суддя,
Царицею сарматів мала стати.
Їй властолюбство до душі було.
Вона з коня ізмалку не злізала,
Мечем не по-жіночому вражала.
Їй верховодить вже тоді тягло.
Та Мідоссак – цей бабник і п’яниця
Царем ніколи справді і не був.
За нього люд навколишній забув,
Що то, коли сарматське військо мчиться.
За жінку буть в такого тюхтія
Ніякій жінці в радість не буває.
Але ж Амага силу волі має
І думка у неї на усе своя.
Вона - сарматка. Її баба й мати
Тримали меч не згірш чоловіків
І головами вбитих ворогів
Могли навколо себе степ услати.
Отож удатись в кого їй було.
Цариця стала – довго не терпіла.
П’є чоловік - то його власне діло,
А її серце в бій її вело.
Рукою жорстко смуту придушила,
Що була серед знаті поповзла
І владу над сарматами взяла,
Щоб знов вернути їхню давню силу.
Дрижать усі навколишні степи,
Як і колись, від кінського галопу
І непокірно кров’ю землю кроплять,
Там де лишень сарматський кінь ступив.
Цар Мідоссак? Який – то цар насправді?
Вона, Амага, за царя була,
Вона всі справи царськії вела.
До неї йшли по захист і пораду.
Про неї слава степом рознеслась.
Вся Скіфія про неї лиш говорить:
Слабких підтрима, буйних упокорить
І суперечить слову її зась.
Розправа буде коротко і швидко.
Тому до неї із дарами йшли
Народів різних і країв посли.
Таких, що і не чутно, і не видно
Сам Херсонес прислав своїх послів,
Страждаючи від войовничих скіфів,
Які навкруг кружляли, наче грифи,
Він допомоги піддано просив.
І ладен був в союзники пристати
Аби лишень Амага помогла.
Цариця згоду тут-таки дала
Послам від скіфів місто захищати.
Ще корабель вітрила не підняв,
До скіфського царя гінця помчали
Амаги слово, що попереджало
Аби він Херсонеса не чіпав.
Та цар був самовпевнений, аж ну.
Його слова не тільки не спинили,
А, навпаки, ще більше розпалили.
Він з Херсонесом знов почав війну.
І от крізь ніч коней шалений лет.
Як чорна тінь, попереду цариця.
Пече у грудях лиш одне – помститься
І дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Навколо неї лише скіфський степ.
Сарматські землі лишились позаду.
Слабенька думка зупинитись радить,
Але вона лише прискорить темп.
Нема за нею армії всієї,
Що витоптати може все навкруг,
Лиш двісті сорок вправних в бою рук,
Лише сто двадцять воїнів за нею.
Та це добірна гвардія її,
На кожного вона покластись може,
А у бою десятка вартий кожен
Бо за плечима в кожного бої.
Зоря зійшла на темнім небосхилі.
За ніч здолавши неймовірний шлях,
Упав загін, неначе хижий птах
На скіфський табір. І мечі умілі
Зрубали вмить пости біля воріт.
Вони й на сполох вдарити не встигли.
І хвиля помсти табором побігла
Ізмішуючи з пилом кров і піт.
Нестримний тупіт зняв усіх на ноги.
Метались скіфи в паніці навкруг.
І до царя, не покладавши рук,
Прорубували воїни дорогу.
Як ніж у масло табором пройшли
І у палац у царський увірвались.
І цар упав, і ті, що захищались,
Кривавим жнивом на землі лягли.
Коли зійшло нарешті сонце в небі.
Уже усе закінчено було
І місто упокорення знайшло,
Лиш прощення бажаючи для себе.
Амага в кріслі царському сидить
І царський син, єдиний, що лишився,
В поклоні біля ніг її схилився,
Чекаючи, мабуть, на дозвіл жить.
Шалена ніч царицю не зморила,
Її ще битви шал не покида.
Вона на полонених погляда,
Неначе ще їх долю не рішила.
Хоч це не так. У правилах її
Все наперед як слід прорахувати.
Без цього неможливо царювати
І втілювати задуми свої.
Нарешті мовила: - Я покарать прийшла
Не всю країну, але лише виних
І ви мене боятись не повинні,
Бо кого треба кара вже знайшла.
Але і ви повинні відробить
Не царський гріх, лише свою провину.
Я землю вашу віддаю віднині
Під владу Херсонесу. Не чиніть
Наруги більше еллінам й сусідам,
Не забувайте смерть царя свого.
Царем лишаю сина вам його,
Хай править вами справедливо й гідно.
Сказавши це, знов на коня зійшла,
Помчала в степ, шлях сонцю перетнувши
Відважна жінка літ давно минувших,
Чиє ім’я легенда зберегла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію