Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
13:05
Тепер автобус більше не приїде
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Амагу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Амагу
Крізь ніч і степ коней шалених лет.
Як чорна тінь, попереду цариця
Амага на коні своєму мчиться
Під дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Чи то в передчутті близького бою,
Чи від напруги, коні аж хриплять,
Але вперед летять, летять, летять,
Пінявий слід лишивши за собою.
На півдні табір скіфського царя.
Туди і мчать тепер сарматські коні
Аби на скіфів налетіти сонних,
Як тільки-но підніметься зоря.
Гнів ще кипить в царициних грудя́х ,
Але не він тепер керує нею,
А упивання владою своєю,
Яку лиш зміцнить непокірних страх.
Хоч літ пройшло не так уже й багато,
Коли дочка сарматського вождя
По волі батька, Бог йому суддя,
Царицею сарматів мала стати.
Їй властолюбство до душі було.
Вона з коня ізмалку не злізала,
Мечем не по-жіночому вражала.
Їй верховодить вже тоді тягло.
Та Мідоссак – цей бабник і п’яниця
Царем ніколи справді і не був.
За нього люд навколишній забув,
Що то, коли сарматське військо мчиться.
За жінку буть в такого тюхтія
Ніякій жінці в радість не буває.
Але ж Амага силу волі має
І думка у неї на усе своя.
Вона - сарматка. Її баба й мати
Тримали меч не згірш чоловіків
І головами вбитих ворогів
Могли навколо себе степ услати.
Отож удатись в кого їй було.
Цариця стала – довго не терпіла.
П’є чоловік - то його власне діло,
А її серце в бій її вело.
Рукою жорстко смуту придушила,
Що була серед знаті поповзла
І владу над сарматами взяла,
Щоб знов вернути їхню давню силу.
Дрижать усі навколишні степи,
Як і колись, від кінського галопу
І непокірно кров’ю землю кроплять,
Там де лишень сарматський кінь ступив.
Цар Мідоссак? Який – то цар насправді?
Вона, Амага, за царя була,
Вона всі справи царськії вела.
До неї йшли по захист і пораду.
Про неї слава степом рознеслась.
Вся Скіфія про неї лиш говорить:
Слабких підтрима, буйних упокорить
І суперечить слову її зась.
Розправа буде коротко і швидко.
Тому до неї із дарами йшли
Народів різних і країв посли.
Таких, що і не чутно, і не видно
Сам Херсонес прислав своїх послів,
Страждаючи від войовничих скіфів,
Які навкруг кружляли, наче грифи,
Він допомоги піддано просив.
І ладен був в союзники пристати
Аби лишень Амага помогла.
Цариця згоду тут-таки дала
Послам від скіфів місто захищати.
Ще корабель вітрила не підняв,
До скіфського царя гінця помчали
Амаги слово, що попереджало
Аби він Херсонеса не чіпав.
Та цар був самовпевнений, аж ну.
Його слова не тільки не спинили,
А, навпаки, ще більше розпалили.
Він з Херсонесом знов почав війну.
І от крізь ніч коней шалений лет.
Як чорна тінь, попереду цариця.
Пече у грудях лиш одне – помститься
І дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Навколо неї лише скіфський степ.
Сарматські землі лишились позаду.
Слабенька думка зупинитись радить,
Але вона лише прискорить темп.
Нема за нею армії всієї,
Що витоптати може все навкруг,
Лиш двісті сорок вправних в бою рук,
Лише сто двадцять воїнів за нею.
Та це добірна гвардія її,
На кожного вона покластись може,
А у бою десятка вартий кожен
Бо за плечима в кожного бої.
Зоря зійшла на темнім небосхилі.
За ніч здолавши неймовірний шлях,
Упав загін, неначе хижий птах
На скіфський табір. І мечі умілі
Зрубали вмить пости біля воріт.
Вони й на сполох вдарити не встигли.
І хвиля помсти табором побігла
Ізмішуючи з пилом кров і піт.
Нестримний тупіт зняв усіх на ноги.
Метались скіфи в паніці навкруг.
І до царя, не покладавши рук,
Прорубували воїни дорогу.
Як ніж у масло табором пройшли
І у палац у царський увірвались.
І цар упав, і ті, що захищались,
Кривавим жнивом на землі лягли.
Коли зійшло нарешті сонце в небі.
Уже усе закінчено було
І місто упокорення знайшло,
Лиш прощення бажаючи для себе.
Амага в кріслі царському сидить
І царський син, єдиний, що лишився,
В поклоні біля ніг її схилився,
Чекаючи, мабуть, на дозвіл жить.
Шалена ніч царицю не зморила,
Її ще битви шал не покида.
Вона на полонених погляда,
Неначе ще їх долю не рішила.
Хоч це не так. У правилах її
Все наперед як слід прорахувати.
Без цього неможливо царювати
І втілювати задуми свої.
Нарешті мовила: - Я покарать прийшла
Не всю країну, але лише виних
І ви мене боятись не повинні,
Бо кого треба кара вже знайшла.
Але і ви повинні відробить
Не царський гріх, лише свою провину.
Я землю вашу віддаю віднині
Під владу Херсонесу. Не чиніть
Наруги більше еллінам й сусідам,
Не забувайте смерть царя свого.
Царем лишаю сина вам його,
Хай править вами справедливо й гідно.
Сказавши це, знов на коня зійшла,
Помчала в степ, шлях сонцю перетнувши
Відважна жінка літ давно минувших,
Чиє ім’я легенда зберегла.
Як чорна тінь, попереду цариця
Амага на коні своєму мчиться
Під дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Чи то в передчутті близького бою,
Чи від напруги, коні аж хриплять,
Але вперед летять, летять, летять,
Пінявий слід лишивши за собою.
На півдні табір скіфського царя.
Туди і мчать тепер сарматські коні
Аби на скіфів налетіти сонних,
Як тільки-но підніметься зоря.
Гнів ще кипить в царициних грудя́х ,
Але не він тепер керує нею,
А упивання владою своєю,
Яку лиш зміцнить непокірних страх.
Хоч літ пройшло не так уже й багато,
Коли дочка сарматського вождя
По волі батька, Бог йому суддя,
Царицею сарматів мала стати.
Їй властолюбство до душі було.
Вона з коня ізмалку не злізала,
Мечем не по-жіночому вражала.
Їй верховодить вже тоді тягло.
Та Мідоссак – цей бабник і п’яниця
Царем ніколи справді і не був.
За нього люд навколишній забув,
Що то, коли сарматське військо мчиться.
За жінку буть в такого тюхтія
Ніякій жінці в радість не буває.
Але ж Амага силу волі має
І думка у неї на усе своя.
Вона - сарматка. Її баба й мати
Тримали меч не згірш чоловіків
І головами вбитих ворогів
Могли навколо себе степ услати.
Отож удатись в кого їй було.
Цариця стала – довго не терпіла.
П’є чоловік - то його власне діло,
А її серце в бій її вело.
Рукою жорстко смуту придушила,
Що була серед знаті поповзла
І владу над сарматами взяла,
Щоб знов вернути їхню давню силу.
Дрижать усі навколишні степи,
Як і колись, від кінського галопу
І непокірно кров’ю землю кроплять,
Там де лишень сарматський кінь ступив.
Цар Мідоссак? Який – то цар насправді?
Вона, Амага, за царя була,
Вона всі справи царськії вела.
До неї йшли по захист і пораду.
Про неї слава степом рознеслась.
Вся Скіфія про неї лиш говорить:
Слабких підтрима, буйних упокорить
І суперечить слову її зась.
Розправа буде коротко і швидко.
Тому до неї із дарами йшли
Народів різних і країв посли.
Таких, що і не чутно, і не видно
Сам Херсонес прислав своїх послів,
Страждаючи від войовничих скіфів,
Які навкруг кружляли, наче грифи,
Він допомоги піддано просив.
І ладен був в союзники пристати
Аби лишень Амага помогла.
Цариця згоду тут-таки дала
Послам від скіфів місто захищати.
Ще корабель вітрила не підняв,
До скіфського царя гінця помчали
Амаги слово, що попереджало
Аби він Херсонеса не чіпав.
Та цар був самовпевнений, аж ну.
Його слова не тільки не спинили,
А, навпаки, ще більше розпалили.
Він з Херсонесом знов почав війну.
І от крізь ніч коней шалений лет.
Як чорна тінь, попереду цариця.
Пече у грудях лиш одне – помститься
І дріб копит – вперед, вперед, вперед.
Навколо неї лише скіфський степ.
Сарматські землі лишились позаду.
Слабенька думка зупинитись радить,
Але вона лише прискорить темп.
Нема за нею армії всієї,
Що витоптати може все навкруг,
Лиш двісті сорок вправних в бою рук,
Лише сто двадцять воїнів за нею.
Та це добірна гвардія її,
На кожного вона покластись може,
А у бою десятка вартий кожен
Бо за плечима в кожного бої.
Зоря зійшла на темнім небосхилі.
За ніч здолавши неймовірний шлях,
Упав загін, неначе хижий птах
На скіфський табір. І мечі умілі
Зрубали вмить пости біля воріт.
Вони й на сполох вдарити не встигли.
І хвиля помсти табором побігла
Ізмішуючи з пилом кров і піт.
Нестримний тупіт зняв усіх на ноги.
Метались скіфи в паніці навкруг.
І до царя, не покладавши рук,
Прорубували воїни дорогу.
Як ніж у масло табором пройшли
І у палац у царський увірвались.
І цар упав, і ті, що захищались,
Кривавим жнивом на землі лягли.
Коли зійшло нарешті сонце в небі.
Уже усе закінчено було
І місто упокорення знайшло,
Лиш прощення бажаючи для себе.
Амага в кріслі царському сидить
І царський син, єдиний, що лишився,
В поклоні біля ніг її схилився,
Чекаючи, мабуть, на дозвіл жить.
Шалена ніч царицю не зморила,
Її ще битви шал не покида.
Вона на полонених погляда,
Неначе ще їх долю не рішила.
Хоч це не так. У правилах її
Все наперед як слід прорахувати.
Без цього неможливо царювати
І втілювати задуми свої.
Нарешті мовила: - Я покарать прийшла
Не всю країну, але лише виних
І ви мене боятись не повинні,
Бо кого треба кара вже знайшла.
Але і ви повинні відробить
Не царський гріх, лише свою провину.
Я землю вашу віддаю віднині
Під владу Херсонесу. Не чиніть
Наруги більше еллінам й сусідам,
Не забувайте смерть царя свого.
Царем лишаю сина вам його,
Хай править вами справедливо й гідно.
Сказавши це, знов на коня зійшла,
Помчала в степ, шлях сонцю перетнувши
Відважна жінка літ давно минувших,
Чиє ім’я легенда зберегла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
