Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сарматів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сарматів
«Нишкни усе у степах приазовських!
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від нього ніде…»
Посеред степу у балці широкій
В тіні сховалося кілька возів.
Річка струмує повз них неглибока
Поміж зелених пласких берегів.
Скуба травичку овеча отара,
Жінки перуть білизну на ріці
У казані хтось обіда вже варить,
Ложку велику трима у руці.
З степу віддалений чується тупіт –
Скіфи полюють цієї пори.
Небо то хмарами брови насупить.
То посміхнеться сонцем згори.
В колі дітей дід старенький розсівся,
Голосом хриплим щось розповіда
В їх оченятах вогонь розгорівся,
Кожен старому у рот загляда.
Дід зупинився на хвильку спочити,
Дух перевести, водички попить.
Дітям не хочеться дарма сидіти:
- Діду, що ж далі? Скоріш розкажіть!
Самий цікавий, дід ледве затнувся,
Тут же до нього з питанням пристав:
- Звідки ж взялись ці сармати, дідусю?
Хто і коли їх на степ наш наслав?
Дід неквапливо допив собі кухоль,
Витер краплини води з вусів:
- Хочеш дізнатися? Добре, послухай,
І ось таку от розмову повів:
- Було давно це, мене ще й на світі
Білому в час давній той не було.
Та і батьки мої були ще діти.
Сколотське плем’я в степах цих жило.
Було ще сильним воно і могутнім,
В страху навколишні землі жили.
Досить було кінський тупіт почути,
Тут же царям подарунки несли.
Греки частенько сюди заглядали,
Везли товари з далеких країв
До Танаїсу, який заснували
Он там на сході. У грецьких купців
Всяких дрібничок водилось чимало:
Різні прикраси, вино і мечі,
Сколоти їх на пшеницю міняли
Та на рабів, із війни ідучи.
Кажуть, за морем в часи ті далекі
Жили – були войовничі жінки,
Що амазонками звали їх греки.
На берегам Фермодонту - ріки.
Якось зійшлись амазонки і греки
В битві жорсткій. І склалось той раз,
Що амазонки програли. Нелегко
Грекам також перемогма далась.
Воїнів грецьких лягло там чимало.
Довго здіймався над річкою дим
Доки полеглих усіх поховали
Греки на полі кривавім отім.
Потім в свої кораблі вони сіли
Аби додому вертатись на них,
Та й амазонок також прихопили,
Що у полон захопили живих.
Від перемоги сп’янілі надміру,
Греки забули, що то за жінки.
І заплатили сповна за довіру.
Місяць заледве піднявся стрімкий,
Як полонені на греків напали
І ні одного не лишили жить.
Трупи у море усі покидали,
Потім спинились… Що ж далі робить?
На кораблях–бо не плавали зроду.
Як керувати? Куди їм пливти?
Тут ще боги напустили негоду.
Вітер страшеннії хвилі котив.
Він розметав кораблі ті по морю,
Довго і страшно по хвилях носив,
Доки на радість, чи, може на горе,
До берегів Меотиди прибив.
Там вільні скіфи тоді проживали,
Бігали степом коней табуни,
От амазонки коней тих покрали,
Верхи взялись роз’їджати вони.
І грабували всю Скіфську країну,
Наче злочинців якихось орда.
Степом гасали собі без упину,
Слідом за ними котила біда.
Скіфи ніяк не могли зрозуміти,
Що то за військо в степи їх прийшло.
Але зібрались, вступили у битву.
Билися довго. Та скіфів було
Надто багато – отож войовниці
Змушені були – таки відступить.
Перед могутністю скіфської криці
Й кілька загиблих своїх залишить.
Лише тоді скіфам стало відомо,
Що із жінками воюють вони.
Чи то від сорому. Чи від утоми.
Але зібрались Папая сини
І порішили жінок не вбивати –
Мужні й сміливі не мають ціни –
А юнаків рівно стільки ж зібрати,
Скільки було амазонок. Вони
Мали б свій табір десь поряд розбити
Від амазонок безстрашних отих
І, не вступаючи з ними у битву,
Завоювати довіру у них.
Скіфам хотілось дві крові з’єднати
В дітях, що б їм народили жінки.
Коли такі будуть батько і мати,
То вже які будуть в них діточки?
Вибрали, звісно, найкращих із кращих.
Ті все робили, який був наказ.
Звісно .спочатку, як левові в пащу
Їм довелося іти. Але час
Трохи одних до других призвичаїв
Бачачи: хлопці не хочуть їм зла,
І амазонки вже їх не чіпають.
Далі пора розуміння прийшла
І, накінець, табори об’єднались,
Жити , як плем’я одне, почали.
Жінки до скіфської мови привчались,
Їхньою скіфи так і не змогли.
Тож говорили по – скіфськи невірно
Так , як сармати говорять тепер.
Скіфи спочатку велися покірно,
А, як непевності час перетер,
Стали жінок в свої землі просити,
Щоб із батьками продовжити рід.
Скіфами щоб народились їх діти,
В скіфських оселях побачили світ.
Та амазонки уперлись: нізащо
Жити не будем, як ваші жінки
За Танаїс помандруємо краще,
За течією тієї ріки
Знайдемо вільні для себе простори,
Звичаї власні собі заведем
І, сподіваємось дуже, що скоро
Щастя із вами разом ми знайдем.
Довго йшли амазонки і скіфи
За Танаїсом ще декілька днів
Доки, як кажуть прадавнії міфи,
Землю знайшли, де народ їх осів.
Там і з’явились на світі сармати
І розійшлись, як круги на воді.
Меч в них однаково вміли тримати
Чоловіки і жінки. І тоді
Діти і сколотів, і амазонок
Сильні й жорстокі в степи ці прийшли
Із – за далекого синього Дону,
Сколотів навіть скорити змогли.
З нас хто скорився, хто далі подався,
Хто залишився, як ми, кочувать,
В балках, байраках надійно сховався
Аби сарматських мечів не спізнать.
Минула сколотів слава зі світу,
Степ у сарматських незлічених орд.
Та пам’ятайте, ви – сколоти, діти,
Гордий, сміливий і вільний народ.
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від нього ніде…»
Посеред степу у балці широкій
В тіні сховалося кілька возів.
Річка струмує повз них неглибока
Поміж зелених пласких берегів.
Скуба травичку овеча отара,
Жінки перуть білизну на ріці
У казані хтось обіда вже варить,
Ложку велику трима у руці.
З степу віддалений чується тупіт –
Скіфи полюють цієї пори.
Небо то хмарами брови насупить.
То посміхнеться сонцем згори.
В колі дітей дід старенький розсівся,
Голосом хриплим щось розповіда
В їх оченятах вогонь розгорівся,
Кожен старому у рот загляда.
Дід зупинився на хвильку спочити,
Дух перевести, водички попить.
Дітям не хочеться дарма сидіти:
- Діду, що ж далі? Скоріш розкажіть!
Самий цікавий, дід ледве затнувся,
Тут же до нього з питанням пристав:
- Звідки ж взялись ці сармати, дідусю?
Хто і коли їх на степ наш наслав?
Дід неквапливо допив собі кухоль,
Витер краплини води з вусів:
- Хочеш дізнатися? Добре, послухай,
І ось таку от розмову повів:
- Було давно це, мене ще й на світі
Білому в час давній той не було.
Та і батьки мої були ще діти.
Сколотське плем’я в степах цих жило.
Було ще сильним воно і могутнім,
В страху навколишні землі жили.
Досить було кінський тупіт почути,
Тут же царям подарунки несли.
Греки частенько сюди заглядали,
Везли товари з далеких країв
До Танаїсу, який заснували
Он там на сході. У грецьких купців
Всяких дрібничок водилось чимало:
Різні прикраси, вино і мечі,
Сколоти їх на пшеницю міняли
Та на рабів, із війни ідучи.
Кажуть, за морем в часи ті далекі
Жили – були войовничі жінки,
Що амазонками звали їх греки.
На берегам Фермодонту - ріки.
Якось зійшлись амазонки і греки
В битві жорсткій. І склалось той раз,
Що амазонки програли. Нелегко
Грекам також перемогма далась.
Воїнів грецьких лягло там чимало.
Довго здіймався над річкою дим
Доки полеглих усіх поховали
Греки на полі кривавім отім.
Потім в свої кораблі вони сіли
Аби додому вертатись на них,
Та й амазонок також прихопили,
Що у полон захопили живих.
Від перемоги сп’янілі надміру,
Греки забули, що то за жінки.
І заплатили сповна за довіру.
Місяць заледве піднявся стрімкий,
Як полонені на греків напали
І ні одного не лишили жить.
Трупи у море усі покидали,
Потім спинились… Що ж далі робить?
На кораблях–бо не плавали зроду.
Як керувати? Куди їм пливти?
Тут ще боги напустили негоду.
Вітер страшеннії хвилі котив.
Він розметав кораблі ті по морю,
Довго і страшно по хвилях носив,
Доки на радість, чи, може на горе,
До берегів Меотиди прибив.
Там вільні скіфи тоді проживали,
Бігали степом коней табуни,
От амазонки коней тих покрали,
Верхи взялись роз’їджати вони.
І грабували всю Скіфську країну,
Наче злочинців якихось орда.
Степом гасали собі без упину,
Слідом за ними котила біда.
Скіфи ніяк не могли зрозуміти,
Що то за військо в степи їх прийшло.
Але зібрались, вступили у битву.
Билися довго. Та скіфів було
Надто багато – отож войовниці
Змушені були – таки відступить.
Перед могутністю скіфської криці
Й кілька загиблих своїх залишить.
Лише тоді скіфам стало відомо,
Що із жінками воюють вони.
Чи то від сорому. Чи від утоми.
Але зібрались Папая сини
І порішили жінок не вбивати –
Мужні й сміливі не мають ціни –
А юнаків рівно стільки ж зібрати,
Скільки було амазонок. Вони
Мали б свій табір десь поряд розбити
Від амазонок безстрашних отих
І, не вступаючи з ними у битву,
Завоювати довіру у них.
Скіфам хотілось дві крові з’єднати
В дітях, що б їм народили жінки.
Коли такі будуть батько і мати,
То вже які будуть в них діточки?
Вибрали, звісно, найкращих із кращих.
Ті все робили, який був наказ.
Звісно .спочатку, як левові в пащу
Їм довелося іти. Але час
Трохи одних до других призвичаїв
Бачачи: хлопці не хочуть їм зла,
І амазонки вже їх не чіпають.
Далі пора розуміння прийшла
І, накінець, табори об’єднались,
Жити , як плем’я одне, почали.
Жінки до скіфської мови привчались,
Їхньою скіфи так і не змогли.
Тож говорили по – скіфськи невірно
Так , як сармати говорять тепер.
Скіфи спочатку велися покірно,
А, як непевності час перетер,
Стали жінок в свої землі просити,
Щоб із батьками продовжити рід.
Скіфами щоб народились їх діти,
В скіфських оселях побачили світ.
Та амазонки уперлись: нізащо
Жити не будем, як ваші жінки
За Танаїс помандруємо краще,
За течією тієї ріки
Знайдемо вільні для себе простори,
Звичаї власні собі заведем
І, сподіваємось дуже, що скоро
Щастя із вами разом ми знайдем.
Довго йшли амазонки і скіфи
За Танаїсом ще декілька днів
Доки, як кажуть прадавнії міфи,
Землю знайшли, де народ їх осів.
Там і з’явились на світі сармати
І розійшлись, як круги на воді.
Меч в них однаково вміли тримати
Чоловіки і жінки. І тоді
Діти і сколотів, і амазонок
Сильні й жорстокі в степи ці прийшли
Із – за далекого синього Дону,
Сколотів навіть скорити змогли.
З нас хто скорився, хто далі подався,
Хто залишився, як ми, кочувать,
В балках, байраках надійно сховався
Аби сарматських мечів не спізнать.
Минула сколотів слава зі світу,
Степ у сарматських незлічених орд.
Та пам’ятайте, ви – сколоти, діти,
Гордий, сміливий і вільний народ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
