
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Буса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Буса
У Таврії спів готських дів луна
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.
Хіба до того прагнув гордий князь,
Коли прийшли посланці росомонів
Аж почорніли від шалених гонів:
- Благаєм, князю, помочі для нас!
Дрібний осколок скіфського народу
Чий гордий дух над степом ще витав
Не захисту у відчаї питав
А спільно битись з готом за свободу.
У антів давній з готами був спір
І степом кров не раз уже лилася
Та не один іще не піддавався:
Ні гот, ні ант другому до цих пір.
А що тепер часи були непевні
Зі сходу десь насунула орда
Із нею ще небачена біда.
Свої би землі захисти кревні.
З другого боку – обезсилів гот.
Тій темній силі, що зі сходу лине
Один скорився. Друга половина
Пішла на захід. І лихий народ,
Що покорив навколишні простори
Тепер не той, з ким билися колись.
Якби-то анти дружно узялись
Могли би готів скинути у море.
Але потрібно об’єднатись всім
Тоді це буде справжня антська сила
Яка колись ромейский стан зломила
Ходила вільно у ромейский дім.
Що росомони? То краплина в морі
Численних антських бойових племен.
Сам Бус не знає навіть всіх імен
Племен що населяють ці простори.
Тож, зваживши всі «проти» і всі «за»
Бус кинув клич між антського народу
Що час настав і треба за свободу
Меча підняти - з півдня йде гроза.
Поки гінці по степу коней гнали
Поки рішалось - йти чи не іти
Бус вирішив дружину в степ вести
Де готські зграї втікачів шукали.
Шалений гін потомлених коней.
Жінки і діти сил уже не мають
Чоловіки мечів не випускають
Забули лік невиспаних ночей
Проте готові битись до останку
Якщо загроза з степу налетить.
То всім здається наче воїн спить
Вві сні криваві бачачи світанки.
Сльозавить очі вдаль з – попід руки:
Що там чекає у чужих просторах?
Уже давним - давно не видно моря
Землі Трояні біля Дон - ріки.
Могили предків там вони лишили
Які ще дід і прадід захищав
Де кожен камінь славу пам’ятав
І кожен кущик наче троїв сили.
Але зостатись – то на смерть піти
У племені всього життя забрати.
Єдиний шлях на північ утікати
У антських землях свій народ спасти.
Як чорні круки готи від ріки
На втікачів зненацька налетіли
Жінки і діти за вози засіли
Доки вступили в бій чоловіки.
Але у готів значно більше сили.
Кривавим потом вкрилася трава
І не одна скотилась голова
І не одного смерть уже скосила.
І вже, коли здавалося, кінець
Лишилось вмерти від мечів ворожих
З’явися Бус. Під крик: «Перун поможе!
Іще сильніший розпочався герць.
Не витримали готи – відступили
Лишили степ для воронячих зграй
Що вже як хмари вкрили небокрай
А все іще летіли і летіли.
А втікачі продовжили свій шлях.
За пагорбами жде їх порятунок.
І тих хто уже випив смерті трунок
Везуть слідом з собою на возах.
Але не всім судилося добратись
До рятівної близької землі.
Сторожа мчить ледь держиться в сідлі.
На добрі вісті марно сподіватись.
А слідом хмара чорна з-за горбів
Стрімка, немов прибійна хвиля в морі.
Не утекти - вже буде слідом скоро.
Хтось має вмерти щоб другий вцілів.
І Бус приймає рішення єдине:
Він з антами шлях готам перетне
А плем’я хай коней чимдуж жене
Воно урятуватися повинне.
І слухати нічого не бажа
Щоб росомони поряд антів стали.
- Вас і без того залишилось мало.
Рятуйтесь від готського ножа!
Ви – наші гості. Звичай наш велить
Гостей від небезпеки захищати.
Ніколи не допустять горді анти
Аби хтось зло міг гостеві вчинить.
Утікачі на північ подались
А анти в груди ворога зустріли
І серед степу січа закипіла
Де ант один з десятком готів бивсь.
Все оглядались горді росомони.
Вже й за горбами бій давно затих.
Чужий народ там помирав за них.
Таке не забувається ніколи.
Чужим життям врятовані вони
А їхні смерті хтось узяв на себе
Мабуть, такою була воля неба
І Хорс великий свій народ хранив.
Тоді й поклявсь кожен росомон
Доки й один із них ще жити буде
Той мужній вчинок антів не забуде.
Віки й віки справлявся той покон.
Хоч готські діви в Таврії співали
Про славу перемогу тих часів.
Та пам’ятає кожен на Русі
Як то усе на справді відбувалось.
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.
Хіба до того прагнув гордий князь,
Коли прийшли посланці росомонів
Аж почорніли від шалених гонів:
- Благаєм, князю, помочі для нас!
Дрібний осколок скіфського народу
Чий гордий дух над степом ще витав
Не захисту у відчаї питав
А спільно битись з готом за свободу.
У антів давній з готами був спір
І степом кров не раз уже лилася
Та не один іще не піддавався:
Ні гот, ні ант другому до цих пір.
А що тепер часи були непевні
Зі сходу десь насунула орда
Із нею ще небачена біда.
Свої би землі захисти кревні.
З другого боку – обезсилів гот.
Тій темній силі, що зі сходу лине
Один скорився. Друга половина
Пішла на захід. І лихий народ,
Що покорив навколишні простори
Тепер не той, з ким билися колись.
Якби-то анти дружно узялись
Могли би готів скинути у море.
Але потрібно об’єднатись всім
Тоді це буде справжня антська сила
Яка колись ромейский стан зломила
Ходила вільно у ромейский дім.
Що росомони? То краплина в морі
Численних антських бойових племен.
Сам Бус не знає навіть всіх імен
Племен що населяють ці простори.
Тож, зваживши всі «проти» і всі «за»
Бус кинув клич між антського народу
Що час настав і треба за свободу
Меча підняти - з півдня йде гроза.
Поки гінці по степу коней гнали
Поки рішалось - йти чи не іти
Бус вирішив дружину в степ вести
Де готські зграї втікачів шукали.
Шалений гін потомлених коней.
Жінки і діти сил уже не мають
Чоловіки мечів не випускають
Забули лік невиспаних ночей
Проте готові битись до останку
Якщо загроза з степу налетить.
То всім здається наче воїн спить
Вві сні криваві бачачи світанки.
Сльозавить очі вдаль з – попід руки:
Що там чекає у чужих просторах?
Уже давним - давно не видно моря
Землі Трояні біля Дон - ріки.
Могили предків там вони лишили
Які ще дід і прадід захищав
Де кожен камінь славу пам’ятав
І кожен кущик наче троїв сили.
Але зостатись – то на смерть піти
У племені всього життя забрати.
Єдиний шлях на північ утікати
У антських землях свій народ спасти.
Як чорні круки готи від ріки
На втікачів зненацька налетіли
Жінки і діти за вози засіли
Доки вступили в бій чоловіки.
Але у готів значно більше сили.
Кривавим потом вкрилася трава
І не одна скотилась голова
І не одного смерть уже скосила.
І вже, коли здавалося, кінець
Лишилось вмерти від мечів ворожих
З’явися Бус. Під крик: «Перун поможе!
Іще сильніший розпочався герць.
Не витримали готи – відступили
Лишили степ для воронячих зграй
Що вже як хмари вкрили небокрай
А все іще летіли і летіли.
А втікачі продовжили свій шлях.
За пагорбами жде їх порятунок.
І тих хто уже випив смерті трунок
Везуть слідом з собою на возах.
Але не всім судилося добратись
До рятівної близької землі.
Сторожа мчить ледь держиться в сідлі.
На добрі вісті марно сподіватись.
А слідом хмара чорна з-за горбів
Стрімка, немов прибійна хвиля в морі.
Не утекти - вже буде слідом скоро.
Хтось має вмерти щоб другий вцілів.
І Бус приймає рішення єдине:
Він з антами шлях готам перетне
А плем’я хай коней чимдуж жене
Воно урятуватися повинне.
І слухати нічого не бажа
Щоб росомони поряд антів стали.
- Вас і без того залишилось мало.
Рятуйтесь від готського ножа!
Ви – наші гості. Звичай наш велить
Гостей від небезпеки захищати.
Ніколи не допустять горді анти
Аби хтось зло міг гостеві вчинить.
Утікачі на північ подались
А анти в груди ворога зустріли
І серед степу січа закипіла
Де ант один з десятком готів бивсь.
Все оглядались горді росомони.
Вже й за горбами бій давно затих.
Чужий народ там помирав за них.
Таке не забувається ніколи.
Чужим життям врятовані вони
А їхні смерті хтось узяв на себе
Мабуть, такою була воля неба
І Хорс великий свій народ хранив.
Тоді й поклявсь кожен росомон
Доки й один із них ще жити буде
Той мужній вчинок антів не забуде.
Віки й віки справлявся той покон.
Хоч готські діви в Таврії співали
Про славу перемогу тих часів.
Та пам’ятає кожен на Русі
Як то усе на справді відбувалось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію