Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
2026.08.04
07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
2026.08.03
21:23
Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Буса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Буса
У Таврії спів готських дів луна
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.
Хіба до того прагнув гордий князь,
Коли прийшли посланці росомонів
Аж почорніли від шалених гонів:
- Благаєм, князю, помочі для нас!
Дрібний осколок скіфського народу
Чий гордий дух над степом ще витав
Не захисту у відчаї питав
А спільно битись з готом за свободу.
У антів давній з готами був спір
І степом кров не раз уже лилася
Та не один іще не піддавався:
Ні гот, ні ант другому до цих пір.
А що тепер часи були непевні
Зі сходу десь насунула орда
Із нею ще небачена біда.
Свої би землі захисти кревні.
З другого боку – обезсилів гот.
Тій темній силі, що зі сходу лине
Один скорився. Друга половина
Пішла на захід. І лихий народ,
Що покорив навколишні простори
Тепер не той, з ким билися колись.
Якби-то анти дружно узялись
Могли би готів скинути у море.
Але потрібно об’єднатись всім
Тоді це буде справжня антська сила
Яка колись ромейский стан зломила
Ходила вільно у ромейский дім.
Що росомони? То краплина в морі
Численних антських бойових племен.
Сам Бус не знає навіть всіх імен
Племен що населяють ці простори.
Тож, зваживши всі «проти» і всі «за»
Бус кинув клич між антського народу
Що час настав і треба за свободу
Меча підняти - з півдня йде гроза.
Поки гінці по степу коней гнали
Поки рішалось - йти чи не іти
Бус вирішив дружину в степ вести
Де готські зграї втікачів шукали.
Шалений гін потомлених коней.
Жінки і діти сил уже не мають
Чоловіки мечів не випускають
Забули лік невиспаних ночей
Проте готові битись до останку
Якщо загроза з степу налетить.
То всім здається наче воїн спить
Вві сні криваві бачачи світанки.
Сльозавить очі вдаль з – попід руки:
Що там чекає у чужих просторах?
Уже давним - давно не видно моря
Землі Трояні біля Дон - ріки.
Могили предків там вони лишили
Які ще дід і прадід захищав
Де кожен камінь славу пам’ятав
І кожен кущик наче троїв сили.
Але зостатись – то на смерть піти
У племені всього життя забрати.
Єдиний шлях на північ утікати
У антських землях свій народ спасти.
Як чорні круки готи від ріки
На втікачів зненацька налетіли
Жінки і діти за вози засіли
Доки вступили в бій чоловіки.
Але у готів значно більше сили.
Кривавим потом вкрилася трава
І не одна скотилась голова
І не одного смерть уже скосила.
І вже, коли здавалося, кінець
Лишилось вмерти від мечів ворожих
З’явися Бус. Під крик: «Перун поможе!
Іще сильніший розпочався герць.
Не витримали готи – відступили
Лишили степ для воронячих зграй
Що вже як хмари вкрили небокрай
А все іще летіли і летіли.
А втікачі продовжили свій шлях.
За пагорбами жде їх порятунок.
І тих хто уже випив смерті трунок
Везуть слідом з собою на возах.
Але не всім судилося добратись
До рятівної близької землі.
Сторожа мчить ледь держиться в сідлі.
На добрі вісті марно сподіватись.
А слідом хмара чорна з-за горбів
Стрімка, немов прибійна хвиля в морі.
Не утекти - вже буде слідом скоро.
Хтось має вмерти щоб другий вцілів.
І Бус приймає рішення єдине:
Він з антами шлях готам перетне
А плем’я хай коней чимдуж жене
Воно урятуватися повинне.
І слухати нічого не бажа
Щоб росомони поряд антів стали.
- Вас і без того залишилось мало.
Рятуйтесь від готського ножа!
Ви – наші гості. Звичай наш велить
Гостей від небезпеки захищати.
Ніколи не допустять горді анти
Аби хтось зло міг гостеві вчинить.
Утікачі на північ подались
А анти в груди ворога зустріли
І серед степу січа закипіла
Де ант один з десятком готів бивсь.
Все оглядались горді росомони.
Вже й за горбами бій давно затих.
Чужий народ там помирав за них.
Таке не забувається ніколи.
Чужим життям врятовані вони
А їхні смерті хтось узяв на себе
Мабуть, такою була воля неба
І Хорс великий свій народ хранив.
Тоді й поклявсь кожен росомон
Доки й один із них ще жити буде
Той мужній вчинок антів не забуде.
Віки й віки справлявся той покон.
Хоч готські діви в Таврії співали
Про славу перемогу тих часів.
Та пам’ятає кожен на Русі
Як то усе на справді відбувалось.
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.
Хіба до того прагнув гордий князь,
Коли прийшли посланці росомонів
Аж почорніли від шалених гонів:
- Благаєм, князю, помочі для нас!
Дрібний осколок скіфського народу
Чий гордий дух над степом ще витав
Не захисту у відчаї питав
А спільно битись з готом за свободу.
У антів давній з готами був спір
І степом кров не раз уже лилася
Та не один іще не піддавався:
Ні гот, ні ант другому до цих пір.
А що тепер часи були непевні
Зі сходу десь насунула орда
Із нею ще небачена біда.
Свої би землі захисти кревні.
З другого боку – обезсилів гот.
Тій темній силі, що зі сходу лине
Один скорився. Друга половина
Пішла на захід. І лихий народ,
Що покорив навколишні простори
Тепер не той, з ким билися колись.
Якби-то анти дружно узялись
Могли би готів скинути у море.
Але потрібно об’єднатись всім
Тоді це буде справжня антська сила
Яка колись ромейский стан зломила
Ходила вільно у ромейский дім.
Що росомони? То краплина в морі
Численних антських бойових племен.
Сам Бус не знає навіть всіх імен
Племен що населяють ці простори.
Тож, зваживши всі «проти» і всі «за»
Бус кинув клич між антського народу
Що час настав і треба за свободу
Меча підняти - з півдня йде гроза.
Поки гінці по степу коней гнали
Поки рішалось - йти чи не іти
Бус вирішив дружину в степ вести
Де готські зграї втікачів шукали.
Шалений гін потомлених коней.
Жінки і діти сил уже не мають
Чоловіки мечів не випускають
Забули лік невиспаних ночей
Проте готові битись до останку
Якщо загроза з степу налетить.
То всім здається наче воїн спить
Вві сні криваві бачачи світанки.
Сльозавить очі вдаль з – попід руки:
Що там чекає у чужих просторах?
Уже давним - давно не видно моря
Землі Трояні біля Дон - ріки.
Могили предків там вони лишили
Які ще дід і прадід захищав
Де кожен камінь славу пам’ятав
І кожен кущик наче троїв сили.
Але зостатись – то на смерть піти
У племені всього життя забрати.
Єдиний шлях на північ утікати
У антських землях свій народ спасти.
Як чорні круки готи від ріки
На втікачів зненацька налетіли
Жінки і діти за вози засіли
Доки вступили в бій чоловіки.
Але у готів значно більше сили.
Кривавим потом вкрилася трава
І не одна скотилась голова
І не одного смерть уже скосила.
І вже, коли здавалося, кінець
Лишилось вмерти від мечів ворожих
З’явися Бус. Під крик: «Перун поможе!
Іще сильніший розпочався герць.
Не витримали готи – відступили
Лишили степ для воронячих зграй
Що вже як хмари вкрили небокрай
А все іще летіли і летіли.
А втікачі продовжили свій шлях.
За пагорбами жде їх порятунок.
І тих хто уже випив смерті трунок
Везуть слідом з собою на возах.
Але не всім судилося добратись
До рятівної близької землі.
Сторожа мчить ледь держиться в сідлі.
На добрі вісті марно сподіватись.
А слідом хмара чорна з-за горбів
Стрімка, немов прибійна хвиля в морі.
Не утекти - вже буде слідом скоро.
Хтось має вмерти щоб другий вцілів.
І Бус приймає рішення єдине:
Він з антами шлях готам перетне
А плем’я хай коней чимдуж жене
Воно урятуватися повинне.
І слухати нічого не бажа
Щоб росомони поряд антів стали.
- Вас і без того залишилось мало.
Рятуйтесь від готського ножа!
Ви – наші гості. Звичай наш велить
Гостей від небезпеки захищати.
Ніколи не допустять горді анти
Аби хтось зло міг гостеві вчинить.
Утікачі на північ подались
А анти в груди ворога зустріли
І серед степу січа закипіла
Де ант один з десятком готів бивсь.
Все оглядались горді росомони.
Вже й за горбами бій давно затих.
Чужий народ там помирав за них.
Таке не забувається ніколи.
Чужим життям врятовані вони
А їхні смерті хтось узяв на себе
Мабуть, такою була воля неба
І Хорс великий свій народ хранив.
Тоді й поклявсь кожен росомон
Доки й один із них ще жити буде
Той мужній вчинок антів не забуде.
Віки й віки справлявся той покон.
Хоч готські діви в Таврії співали
Про славу перемогу тих часів.
Та пам’ятає кожен на Русі
Як то усе на справді відбувалось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
