Ох… Ох… Земле моя.
Один, як перст, у тобі я.

Ох… Земле, земле моя,
чорная травиця…
не дихнеш, не сколихнеш
злу дияволицю.

Вона очі витріщає
і досі на тебе
та лапищами-кліщами
гребе і ковтає.

Земле, земле… (отруїли)
чорная травиця,
не дихнеш, не сколихнеш
злу дияволицю,
що вік очі витріщала
на тебе, велику,
що від завидок тріщала
і неслась від крику…
Дияволів наплодила
по усіх усюдах
і на тебе наступила, –
і почавсь Іуда.
Він припав до тебе, мамо,
обома руками,
цілував, ридав, сміявся,
зліпив з того камінь,
посолив його словами
смертного пристріту
і закинув гей за обрій
до білого світу.
Гори виросли відразу,
степи розірвавши.
Матір Божа згорбилася,
калікою ставши.
Та й стерпіла.
А Іуда
відхаркнув та плюнув
у той бік, де цвів полин
під зіркою бруду.
Де води було не треба,
там вона і вийшла.
Нове море впало з неба,
церкви потопивши.
Богоматір знов стерпіла,
аж поки не зникла,
А Іуда із портфеля
десять "правил" виклав:
убивати, красти, пити,
рідного цуратись,
цілувать козлу копита,
у гною купатись,
всіх боятися, брехати,
себе зневажати
і щодня готовим бути
на той світ рушати.
І завчили добрі люди
і дітей навчили
тим правилам людоїдським…
Та й оцей спочили.
Всі до одного.
Немає роду в Україні.
Ходять тільки три іуди
і чотири свині.
Повмирало все на світі.
Земля помарніла,
бо при чортовім копиті
отрута чорніла.
Запеклась у кожнім сліді
у кожній канаві,
а де земля ще дихала,
то ковтнув диявол
її красу, її волю,
її кровних діток
і пустив золу по полю
і темінь по світу.

Земле, земле, отруїли –
чорная травиця.
Не дихнеш, не сколихнеш,
не спіткнеш провидця.

1991 р.