Був-бо князь Ягайло молодий та лютий,
Докорів не слухав, що хотів – робив.
Дядька свого Кейстута пов’язав у пута
І у льоха темного кинути велів.
Там його старого й задушили згодом.
І вдову Біруту князь не пожалів,
Наказав втопити, кинувши у воду.
І на палю дядька її посадив.
Жмудинів багато люто покарали
Аби супротиву князеві не йшли.
Ой, часи недобрі у Литві настали,
Бо багато крові марно пролили.
Вітовт, як відомо, сином був Кейстута.
Тож Ягайло помсти його побоявсь
Та велів і брата пов’язати в пута
Й кинути до льоху, де, мабуть, збиравсь
Задушить, як батька. Та не вийшло теє.
Вітовтова жінка Ганна якось раз
Прийшла в Кревській замок, наймичка із нею.
Просяться до в’язня хоч на якийсь час.
Пожалів Ягайло: хай ідуть, потішать,
Йому з того всього нічого втрачать.
Бо все рівно Вітовта не побачать більше.
Повелів сторожі добре пильнувать.
Зайшли бідні жі́нки в темную темницю,
Скількись часу бу́ли там та і пішли.
Провели сторожі наймичку й вдовицю
Аж за саму браму замку довели.
А тут у темницю і кати спустились,
Щоб звести Віто́вта зі світу цього.
Ухопили князя…та і відступились:
То не князь, а жінка в одязі його.
Хитра була Ганна - наймичку вдягнула
В одяг чоловіка, а його – в її.
Тим й сторожу пильну легко обманула,
Вивезла коханого у чужі краї.
Не вона б – не було б Вітовта на світі
І Литва без нього іншою б була,
Бо не зміг би того, що зробив – зробити.
От що значить жінка! Отакі діла!