ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.26
05:44
Ступаєш, враже, по степах,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
2024.11.26
05:03
Там, де тісняться каштани кронисті
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
2024.11.25
21:02
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
2024.11.25
16:54
думки - листя
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
2024.11.25
15:56
Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів,
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
2024.11.25
14:32
Висохле джерело,
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинським полем більше не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
2024.11.25
01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей.
Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого.
Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації.
«Сибір неісходима» так і пре з к
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
2024.11.24
20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
2024.11.24
19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився.
І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Червону гірку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Червону гірку
Є недалеко нашого села
Червона гірка – і крута, й висока.
Ріка розмила пагорб, як текла,
Шматок відгризла із одного боку.
І показала нам перед очей
Усю червону його середину .
Я скільки жив, але не бачив ще
Таку яскраву неймовірно глину.
А вид який із гірки на село,
На річку, що внизу вужем петляє?
Натхнення, мабуть, Богові було
Коли творив оцю красу. Я знаю,
Хтось скаже, що місця і кращі є
Не сперечаюсь. Бо про інше мова.
Я говорю про враження своє,
А тут не вистачає мені слова.
Я цю красу не в змозі описать,
Тому і, навіть, братися не буду.
Але мені завжди хотілось знать,
Чому ця глина не така, як всюди?
І от що краєм вуха я почув
І хочу вам тепер переповісти.
Не знаю точно, що за рік то був,
Та в календар не хочу навіть лізти.
Але зібралось Літо якось раз
До Осені, сестри своєї в гості.
Посиділи, як водиться і в нас ,
Зимі з Весною перемили кості.
І добре, мабуть, Літові в гостях,
Є Осені чим добре пригостити.
Та все питає Літо: «Як життя?»
«Чи добре тобі в цьому краї жити?»
І жалітися Літо почало,
Мовляв, і спека, і дощу немає,
Все засиха, що навесні зійшло,
Пил сірий все навколо обсипає.
Не зеленіють луки і поля.
Усе якесь невиразне і сіре.
І тріскається без води земля,
Нема спокою птахові і звіру.
А Літу ж так яскравість до душі,
Так хочеться, щоби раділи очі,
Щоби трава, дерева і кущі
Буяли кольорами дні і ночі.
У кожного сезону колір є:
Зима – у білім, а весна – в зеленім,
Червоним й жовтим осінь виграє,
А от у нього з кольором проблеми.
Якби ж то Осінь доброю була
І фарбою своєю наділила,
То миттю б вся природа ожила
І навкруги усе заяскравіло.
- Нема проблем. Червону он бери.
Поглянь лишень, яка вона яскрава.
Не встигнеш проказати: раз, два, три –
У тебе вмить зачервоніють трави.
Зачервоніє на деревах лист,
Так, що й від пилу він не посіріє.
Яка краса, ти тільки подивись!
Та про таке художник лише мріє!
І Літо фарбу у відро взяло,
Іде з гостей, само собі радіє,
Вже й плани будувати почало,
Великі покладаючи надії.
Ішло, ішло і зупинилось враз,
Себе вщипнуло: чи бува не сонне,
Отут на гірці на оцій якраз,
Яка тоді ще не була червона.
Куточок первозданної природи
Постав у нього тут перед очей:
Зелені трави, тихі чисті води,
Ніким не скаламучені іще.
І таким сильним здивуванням було,
Що, навіть, фарба випала із рук,
Відро скотилось, в річці потонуло,
А фарба облила усе навкруг.
Відтоді гірка і зачервоніла,
Що літо фарбу було розлило.
Але воно за нею не жаліло
Адже красу і у собі знайшло.
Червона гірка – і крута, й висока.
Ріка розмила пагорб, як текла,
Шматок відгризла із одного боку.
І показала нам перед очей
Усю червону його середину .
Я скільки жив, але не бачив ще
Таку яскраву неймовірно глину.
А вид який із гірки на село,
На річку, що внизу вужем петляє?
Натхнення, мабуть, Богові було
Коли творив оцю красу. Я знаю,
Хтось скаже, що місця і кращі є
Не сперечаюсь. Бо про інше мова.
Я говорю про враження своє,
А тут не вистачає мені слова.
Я цю красу не в змозі описать,
Тому і, навіть, братися не буду.
Але мені завжди хотілось знать,
Чому ця глина не така, як всюди?
І от що краєм вуха я почув
І хочу вам тепер переповісти.
Не знаю точно, що за рік то був,
Та в календар не хочу навіть лізти.
Але зібралось Літо якось раз
До Осені, сестри своєї в гості.
Посиділи, як водиться і в нас ,
Зимі з Весною перемили кості.
І добре, мабуть, Літові в гостях,
Є Осені чим добре пригостити.
Та все питає Літо: «Як життя?»
«Чи добре тобі в цьому краї жити?»
І жалітися Літо почало,
Мовляв, і спека, і дощу немає,
Все засиха, що навесні зійшло,
Пил сірий все навколо обсипає.
Не зеленіють луки і поля.
Усе якесь невиразне і сіре.
І тріскається без води земля,
Нема спокою птахові і звіру.
А Літу ж так яскравість до душі,
Так хочеться, щоби раділи очі,
Щоби трава, дерева і кущі
Буяли кольорами дні і ночі.
У кожного сезону колір є:
Зима – у білім, а весна – в зеленім,
Червоним й жовтим осінь виграє,
А от у нього з кольором проблеми.
Якби ж то Осінь доброю була
І фарбою своєю наділила,
То миттю б вся природа ожила
І навкруги усе заяскравіло.
- Нема проблем. Червону он бери.
Поглянь лишень, яка вона яскрава.
Не встигнеш проказати: раз, два, три –
У тебе вмить зачервоніють трави.
Зачервоніє на деревах лист,
Так, що й від пилу він не посіріє.
Яка краса, ти тільки подивись!
Та про таке художник лише мріє!
І Літо фарбу у відро взяло,
Іде з гостей, само собі радіє,
Вже й плани будувати почало,
Великі покладаючи надії.
Ішло, ішло і зупинилось враз,
Себе вщипнуло: чи бува не сонне,
Отут на гірці на оцій якраз,
Яка тоді ще не була червона.
Куточок первозданної природи
Постав у нього тут перед очей:
Зелені трави, тихі чисті води,
Ніким не скаламучені іще.
І таким сильним здивуванням було,
Що, навіть, фарба випала із рук,
Відро скотилось, в річці потонуло,
А фарба облила усе навкруг.
Відтоді гірка і зачервоніла,
Що літо фарбу було розлило.
Але воно за нею не жаліло
Адже красу і у собі знайшло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію