Є недалеко нашого села
Червона гірка – і крута, й висока.
Ріка розмила пагорб, як текла,
Шматок відгризла із одного боку.
І показала нам перед очей
Усю червону його середину .
Я скільки жив, але не бачив ще
Таку яскраву неймовірно глину.
А вид який із гірки на село,
На річку, що внизу вужем петляє?
Натхнення, мабуть, Богові було
Коли творив оцю красу. Я знаю,
Хтось скаже, що місця і кращі є
Не сперечаюсь. Бо про інше мова.
Я говорю про враження своє,
А тут не вистачає мені слова.
Я цю красу не в змозі описать,
Тому і, навіть, братися не буду.
Але мені завжди хотілось знать,
Чому ця глина не така, як всюди?
І от що краєм вуха я почув
І хочу вам тепер переповісти.
Не знаю точно, що за рік то був,
Та в календар не хочу навіть лізти.
Але зібралось Літо якось раз
До Осені, сестри своєї в гості.
Посиділи, як водиться і в нас ,
Зимі з Весною перемили кості.
І добре, мабуть, Літові в гостях,
Є Осені чим добре пригостити.
Та все питає Літо: «Як життя?»
«Чи добре тобі в цьому краї жити?»
І жалітися Літо почало,
Мовляв, і спека, і дощу немає,
Все засиха, що навесні зійшло,
Пил сірий все навколо обсипає.
Не зеленіють луки і поля.
Усе якесь невиразне і сіре.
І тріскається без води земля,
Нема спокою птахові і звіру.
А Літу ж так яскравість до душі,
Так хочеться, щоби раділи очі,
Щоби трава, дерева і кущі
Буяли кольорами дні і ночі.
У кожного сезону колір є:
Зима – у білім, а весна – в зеленім,
Червоним й жовтим осінь виграє,
А от у нього з кольором проблеми.
Якби ж то Осінь доброю була
І фарбою своєю наділила,
То миттю б вся природа ожила
І навкруги усе заяскравіло.
- Нема проблем. Червону он бери.
Поглянь лишень, яка вона яскрава.
Не встигнеш проказати: раз, два, три –
У тебе вмить зачервоніють трави.
Зачервоніє на деревах лист,
Так, що й від пилу він не посіріє.
Яка краса, ти тільки подивись!
Та про таке художник лише мріє!
І Літо фарбу у відро взяло,
Іде з гостей, само собі радіє,
Вже й плани будувати почало,
Великі покладаючи надії.
Ішло, ішло і зупинилось враз,
Себе вщипнуло: чи бува не сонне,
Отут на гірці на оцій якраз,
Яка тоді ще не була червона.
Куточок первозданної природи
Постав у нього тут перед очей:
Зелені трави, тихі чисті води,
Ніким не скаламучені іще.
І таким сильним здивуванням було,
Що, навіть, фарба випала із рук,
Відро скотилось, в річці потонуло,
А фарба облила усе навкруг.
Відтоді гірка і зачервоніла,
Що літо фарбу було розлило.
Але воно за нею не жаліло
Адже красу і у собі знайшло.