Іде Олег на греків, зібрав багато воїв
Варягів і словенів, і кривичів, і чудь,
Полян, древлян і мерю веде він за собою,
Хорвати, сіверяни, радимичі ідуть.
І тиверці при ньому ідуть, як толковини,
Вони до греків ближче, тож знають що і де:
Куди які дороги і де які там стіни.
Та й мову грецьку знають. Отож, Олег веде
І кінно, і човнами своє пістряве військо.
І берегом, і морем іх, наче, мурахів.
Хоч шлях до Цареграда не надто вже й близький
І весь похід розтягся аж на багато днів.
Тікають звірі, люди, зачувши грізний тупіт,
Углиб пірнають риби від безлічі човнів.
Лишається пустеля де теє військо ступить.
Сам грецький імператор за стінами засів
І греки із околиць сховались теж за мури,
І цеп перетягнули через Золотий Ріг.
Та все зі стін високих дивилися похмуро,
Як варвари під містом господарюють в них.
Блищать мечі ворожі і чорний дим валує,
Ті, хто не встиг сховатись, конають на хрестах.
І морем гонить трупи. Хто місто порятує?
Єдина лиш надія на Бога в небесах.
Все ближче ворог лютий під стіни підступає,
Вже витягли на берег ворожі кораблі
І на колеса ставлять і парус напинають,
Немовби, як по морю, плистимуть по землі.
Комусь то, може, смішно, та не до сміху грекам,
Бо бачать: хитрий варвар таки їх обхитрив.
Від моря до затоки шлях зовсім не далекий,
А звідти вдертись легко у місто з кораблів.
І цеп не порятує, і мури не закриють,
І військо не спроможне спинити ту орду.
До того ж, воювати ці варвари уміють.
Отож, миритись треба, щоб відвести біду.
Схилився імператор перед слов’янським князем,
На всі умови згоден аби лиш він забрав
Свою орду подалі. Затамував образу
І договір, як з рівним, з Олегом підписав.
Верталась Русь додому вдоволена і рада
І паруси шовкові їй вітер напинав.
А на воротах міста, що ли́шилось позаду,
Щит, як тавро, неначе, на сонечку блищав.