 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Похід князя Олега на Царград в 907 році
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід князя Олега на Царград в 907 році
Іде Олег на греків, зібрав багато воїв
Варягів і словенів, і кривичів, і чудь,
Полян, древлян і мерю веде він за собою,
Хорвати, сіверяни, радимичі ідуть.
І тиверці при ньому ідуть, як толковини,
Вони до греків ближче, тож знають що і де:
Куди які дороги і де які там стіни.
Та й мову грецьку знають. Отож, Олег веде
І кінно, і човнами своє пістряве військо.
І берегом, і морем іх, наче, мурахів.
Хоч шлях до Цареграда не надто вже й близький
І весь похід розтягся аж на багато днів.
Тікають звірі, люди, зачувши грізний тупіт,
Углиб пірнають риби від безлічі човнів.
Лишається пустеля де теє військо ступить.
Сам грецький імператор за стінами засів
І греки із околиць сховались теж за мури,
І цеп перетягнули через Золотий Ріг.
Та все зі стін високих дивилися похмуро,
Як варвари під містом господарюють в них.
Блищать мечі ворожі і чорний дим валує,
Ті, хто не встиг сховатись, конають на хрестах.
І морем гонить трупи. Хто місто порятує?
Єдина лиш надія на Бога в небесах.
Все ближче ворог лютий під стіни підступає,
Вже витягли на берег ворожі кораблі
І на колеса ставлять і парус напинають,
Немовби, як по морю, плистимуть по землі.
Комусь то, може, смішно, та не до сміху грекам,
Бо бачать: хитрий варвар таки їх обхитрив.
Від моря до затоки шлях зовсім не далекий,
А звідти вдертись легко у місто з кораблів.
І цеп не порятує, і мури не закриють,
І військо не спроможне спинити ту орду.
До того ж, воювати ці варвари уміють.
Отож, миритись треба, щоб відвести біду.
Схилився імператор перед слов’янським князем,
На всі умови згоден аби лиш він забрав
Свою орду подалі. Затамував образу
І договір, як з рівним, з Олегом підписав.
Верталась Русь додому вдоволена і рада
І паруси шовкові їй вітер напинав.
А на воротах міста, що ли́шилось позаду,
Щит, як тавро, неначе, на сонечку блищав.
Варягів і словенів, і кривичів, і чудь,
Полян, древлян і мерю веде він за собою,
Хорвати, сіверяни, радимичі ідуть.
І тиверці при ньому ідуть, як толковини,
Вони до греків ближче, тож знають що і де:
Куди які дороги і де які там стіни.
Та й мову грецьку знають. Отож, Олег веде
І кінно, і човнами своє пістряве військо.
І берегом, і морем іх, наче, мурахів.
Хоч шлях до Цареграда не надто вже й близький
І весь похід розтягся аж на багато днів.
Тікають звірі, люди, зачувши грізний тупіт,
Углиб пірнають риби від безлічі човнів.
Лишається пустеля де теє військо ступить.
Сам грецький імператор за стінами засів
І греки із околиць сховались теж за мури,
І цеп перетягнули через Золотий Ріг.
Та все зі стін високих дивилися похмуро,
Як варвари під містом господарюють в них.
Блищать мечі ворожі і чорний дим валує,
Ті, хто не встиг сховатись, конають на хрестах.
І морем гонить трупи. Хто місто порятує?
Єдина лиш надія на Бога в небесах.
Все ближче ворог лютий під стіни підступає,
Вже витягли на берег ворожі кораблі
І на колеса ставлять і парус напинають,
Немовби, як по морю, плистимуть по землі.
Комусь то, може, смішно, та не до сміху грекам,
Бо бачать: хитрий варвар таки їх обхитрив.
Від моря до затоки шлях зовсім не далекий,
А звідти вдертись легко у місто з кораблів.
І цеп не порятує, і мури не закриють,
І військо не спроможне спинити ту орду.
До того ж, воювати ці варвари уміють.
Отож, миритись треба, щоб відвести біду.
Схилився імператор перед слов’янським князем,
На всі умови згоден аби лиш він забрав
Свою орду подалі. Затамував образу
І договір, як з рівним, з Олегом підписав.
Верталась Русь додому вдоволена і рада
І паруси шовкові їй вітер напинав.
А на воротах міста, що ли́шилось позаду,
Щит, як тавро, неначе, на сонечку блищав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



