ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про березку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про березку
Пололи ми із мамою город,
Бо трохи бур’яну понаростало,
Мишій, щириця голови підняли
Та молочай пробився і осот.
Полізла молоденька лобода,
Березка вже стелитися поча́ла.
Ми бур’яни ті сапами рубали,
Аби не залишилось і сліда.
Я намагавсь від мами не відстать,
Але доволі скоро притомився,
Спинився й на березку задивився,
Що почала картоплю обплітать.
Цікава квітка, все-таки вона,
Хоч і бур’ян, а вигляд гарний має,
Біло-рожевим цвітом розцвітає.
То стелеться, якщо росте одна,
То в’ється, як рослину іншу стріне,
По ній повзе швиденько догори.
Нічної закривається пори
Та на погодні реагує зміни:
Перед дощем теж цвіт свій закрива.
Так научив мене давно вже тато
Погоду по прикметах визначати.
А я запам’ятав його слова.
А от цікаво, чому це колись
Березкою рослину цю назвали?
З березою єдна їх зовсім мало:
І цвіт не той, і зовсім інший лист.
Рішив про те матусю запитать.
Вона ж таке, мабуть, повинна знати.
Та й не мені ж одному спочивати,
Хай і вона спочине хвилин п’ять.
Почувши, що цікавило мене,
Матуся стала, на держак обперлась,
Від поту швидко краєм хустки втерлась,
Бо ж спека, вітерець і не війне.
- Чому берізка? – мовила вона,-
О, то була історія вже давня.
Я від бабусі чула у останнє…
Жила на світі дівчина одна…
Ні-ні, не так… Раніш берізка звалась
Бересткою. Народ перекрутив.
Хтось не дочув, а хтось не зрозумів.
Тож назва перша з часом помінялась.
Так от… Жило-було одне село.
Таке собі – не бідне й не багате.
Таких у ті часи було багато.
Як і усі тоді з землі жило.
Робили в полі, часом торгували,
Везли добро на ярмарок своє
І продавали, що у кого є.
Якусь копійку додаткову мали.
Одружувались, діточки росли…
Все, як звичайно… Що там і казати…
Якось вночі постукала до хати
Одної якась дівчина. Були
У ті часи гостинніші, неначе.
Як стука подорожній – то пусти.
Колись до когось стукатимеш ти
Й тобі відчинять, за добро віддячать.
Та дівчина ще зовсім молода
Заночувала та і залишилась,
Сказала: жити в місті утомилась…
Сама ж незвично якось вигляда.
Здається, і нема нічого в ній
Та чоловічий погляд привертає.
Коли іде, роботу всяк кидає
І відвести не може погляд свій.
Як її звали – хто там пам’ята.
У ті часи ім’я не надто важить.
Як особливе в комусь хтось завважить
Й пристане до людини назва та.
Пізніше стане прізвищем воно,
Бо так людей простіше розрізняти.
Тож вже забулось, як дівчину звати,
Запам’яталося лише одно,
Що із Берестя прибула вона,
Так в ті часи Брест білоруський звався.
Тоді ще українським він вважався.
Пройшла селом така от новина
Й Бересткою дівчину стали звати…
Тож прижилась вона у хаті тій.
Та сохли парубки уже по ній
Та і жонатим не давала спати.
І небагато ще часу пройшло,
Як поповзли чутки, як то буває,
Жінки завжди що розповісти мають
Аби підняти на вухах село.
Мовляв, зманила чоловіка та
І він живе із дівкою тією.
- «Повійниця!»- кидали вслід за нею.
До речі, назва ця через літа
У деяких місцинах збереглася
І там берізку називають так…
Тут мама зупинилася однак
І фарбою червоною взялася,
Немов сказала щось не те зовсім
І язика невчасно прикусила…
Помо́вчала і знов заговорила:
- Чи так, чи ні казалося, утім
Селом Берестка павою ходила,
Обнови в неї ледве не щодня,
Ледь поносила і уже міня.
Де брала? Бо ж нічого не робила.
А чоловік, що з нею жив, хирів.
Возив на торг усе аби продати,
Якусь обнову дівчині придбати.
Аж поки зовсім все продав, збіднів.
Вона ж частіш виходила в село
Та парубкам заклично так всміхалась
І потай вже з одним із них стрічалась.
Добра у нього більше всіх було.
Тож незабаром кинула вона
Той дім, в якому перше проживала
І в парубка отого жити стала.
І знову кожен день, як новина –
Берестка ходить у новій обнові.
«Бач, як її той дурень одяга!»
«Щодень на торг з товаром сновига!»-
Ділилися жінки про неї знову.
Та час минув і парубок лишивсь
Ні з чим, бо геть усе устиг продати
Аби її, як пані одягати.
І від роботи, й від кохання звівсь.
Вона ж уже на інших погляда,
Шукає, з кого може добре мати.
Знов перебралась до другої хати,
А з нею перебралась і біда…
Отак вона роками і жила,
Добро чиєсь по вітрові пускала
І все її «кохання» пропадало.
Дивись, уже і іншого знайшла…
Але з часом зістарілась вона,
Ніхто на неї вже не задивлявся,
Жила в будинку, який їй зостався
З останнього «кохання». Вже одна…
Прикраси продавала, що колись
Чоловіки для неї купували.
На хліб й до хліба з того вона мала.
Бува, із односельців хтось діливсь.
Незчулась, як і смерть її прийшла.
Зібралися сусіди, поховали,
Незлим та тихим словом пригадали…
Із часом вже й забутися б могла.
Та на могилі виросла її
Така от квітка, що раніш не знали.
Чи то насіння з ві́трами примчало,
Чи пта́шки принесли в дзьобах своїх.
А, може, й справді, як казав народ:
То проросла тієї жінки доля.
Та незабаром рознеслась по полю,
Розсіялася від її «щедрот».
Тепер рослинам жити не дає.
Як вчепиться, то сили відбирає
Так, що та бідна ледве не вмирає,
Березці все поживне віддає.
Так, що рубай синочку, не лінуйсь
Аби картоплю нашу врятувати.
То буде з чим нам зиму зимувати.
А я, тим часом, за осот візьмусь.
Бо трохи бур’яну понаростало,
Мишій, щириця голови підняли
Та молочай пробився і осот.
Полізла молоденька лобода,
Березка вже стелитися поча́ла.
Ми бур’яни ті сапами рубали,
Аби не залишилось і сліда.
Я намагавсь від мами не відстать,
Але доволі скоро притомився,
Спинився й на березку задивився,
Що почала картоплю обплітать.
Цікава квітка, все-таки вона,
Хоч і бур’ян, а вигляд гарний має,
Біло-рожевим цвітом розцвітає.
То стелеться, якщо росте одна,
То в’ється, як рослину іншу стріне,
По ній повзе швиденько догори.
Нічної закривається пори
Та на погодні реагує зміни:
Перед дощем теж цвіт свій закрива.
Так научив мене давно вже тато
Погоду по прикметах визначати.
А я запам’ятав його слова.
А от цікаво, чому це колись
Березкою рослину цю назвали?
З березою єдна їх зовсім мало:
І цвіт не той, і зовсім інший лист.
Рішив про те матусю запитать.
Вона ж таке, мабуть, повинна знати.
Та й не мені ж одному спочивати,
Хай і вона спочине хвилин п’ять.
Почувши, що цікавило мене,
Матуся стала, на держак обперлась,
Від поту швидко краєм хустки втерлась,
Бо ж спека, вітерець і не війне.
- Чому берізка? – мовила вона,-
О, то була історія вже давня.
Я від бабусі чула у останнє…
Жила на світі дівчина одна…
Ні-ні, не так… Раніш берізка звалась
Бересткою. Народ перекрутив.
Хтось не дочув, а хтось не зрозумів.
Тож назва перша з часом помінялась.
Так от… Жило-було одне село.
Таке собі – не бідне й не багате.
Таких у ті часи було багато.
Як і усі тоді з землі жило.
Робили в полі, часом торгували,
Везли добро на ярмарок своє
І продавали, що у кого є.
Якусь копійку додаткову мали.
Одружувались, діточки росли…
Все, як звичайно… Що там і казати…
Якось вночі постукала до хати
Одної якась дівчина. Були
У ті часи гостинніші, неначе.
Як стука подорожній – то пусти.
Колись до когось стукатимеш ти
Й тобі відчинять, за добро віддячать.
Та дівчина ще зовсім молода
Заночувала та і залишилась,
Сказала: жити в місті утомилась…
Сама ж незвично якось вигляда.
Здається, і нема нічого в ній
Та чоловічий погляд привертає.
Коли іде, роботу всяк кидає
І відвести не може погляд свій.
Як її звали – хто там пам’ята.
У ті часи ім’я не надто важить.
Як особливе в комусь хтось завважить
Й пристане до людини назва та.
Пізніше стане прізвищем воно,
Бо так людей простіше розрізняти.
Тож вже забулось, як дівчину звати,
Запам’яталося лише одно,
Що із Берестя прибула вона,
Так в ті часи Брест білоруський звався.
Тоді ще українським він вважався.
Пройшла селом така от новина
Й Бересткою дівчину стали звати…
Тож прижилась вона у хаті тій.
Та сохли парубки уже по ній
Та і жонатим не давала спати.
І небагато ще часу пройшло,
Як поповзли чутки, як то буває,
Жінки завжди що розповісти мають
Аби підняти на вухах село.
Мовляв, зманила чоловіка та
І він живе із дівкою тією.
- «Повійниця!»- кидали вслід за нею.
До речі, назва ця через літа
У деяких місцинах збереглася
І там берізку називають так…
Тут мама зупинилася однак
І фарбою червоною взялася,
Немов сказала щось не те зовсім
І язика невчасно прикусила…
Помо́вчала і знов заговорила:
- Чи так, чи ні казалося, утім
Селом Берестка павою ходила,
Обнови в неї ледве не щодня,
Ледь поносила і уже міня.
Де брала? Бо ж нічого не робила.
А чоловік, що з нею жив, хирів.
Возив на торг усе аби продати,
Якусь обнову дівчині придбати.
Аж поки зовсім все продав, збіднів.
Вона ж частіш виходила в село
Та парубкам заклично так всміхалась
І потай вже з одним із них стрічалась.
Добра у нього більше всіх було.
Тож незабаром кинула вона
Той дім, в якому перше проживала
І в парубка отого жити стала.
І знову кожен день, як новина –
Берестка ходить у новій обнові.
«Бач, як її той дурень одяга!»
«Щодень на торг з товаром сновига!»-
Ділилися жінки про неї знову.
Та час минув і парубок лишивсь
Ні з чим, бо геть усе устиг продати
Аби її, як пані одягати.
І від роботи, й від кохання звівсь.
Вона ж уже на інших погляда,
Шукає, з кого може добре мати.
Знов перебралась до другої хати,
А з нею перебралась і біда…
Отак вона роками і жила,
Добро чиєсь по вітрові пускала
І все її «кохання» пропадало.
Дивись, уже і іншого знайшла…
Але з часом зістарілась вона,
Ніхто на неї вже не задивлявся,
Жила в будинку, який їй зостався
З останнього «кохання». Вже одна…
Прикраси продавала, що колись
Чоловіки для неї купували.
На хліб й до хліба з того вона мала.
Бува, із односельців хтось діливсь.
Незчулась, як і смерть її прийшла.
Зібралися сусіди, поховали,
Незлим та тихим словом пригадали…
Із часом вже й забутися б могла.
Та на могилі виросла її
Така от квітка, що раніш не знали.
Чи то насіння з ві́трами примчало,
Чи пта́шки принесли в дзьобах своїх.
А, може, й справді, як казав народ:
То проросла тієї жінки доля.
Та незабаром рознеслась по полю,
Розсіялася від її «щедрот».
Тепер рослинам жити не дає.
Як вчепиться, то сили відбирає
Так, що та бідна ледве не вмирає,
Березці все поживне віддає.
Так, що рубай синочку, не лінуйсь
Аби картоплю нашу врятувати.
То буде з чим нам зиму зимувати.
А я, тим часом, за осот візьмусь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію