ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
2024.03.26
09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про козака, що повернувся з полону
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про козака, що повернувся з полону
У широкому полі буйний вітер гуляє,
У високому небі жайвір пісню співа,
А коня вороного козаченько тримає
І з глибокої річки він його напува.
Шлях далекий позаду залишився у нього
І гіркого полону відчуття, наче ніж.
У татарськім аулі вкрав коня вороного
Аби рідного дому досягнути скоріш.
З гіркотою неволі не зрівнятись нічому,
Чи ж душа вільнолюбна довго може так жить?
Чим їй дихати можна в тому трюмі тісному
І роками не бачить над собою блакить?
Аж пече, як згадає, як в бою під Стамбулом
Захопила зненацька яничарська рука
І, немовби сьогодні, хоч і роки минули
Все встає перед очі та хвилина гірка.
І не встиг навіть крикнуть, щоб прийшли на підмогу
Не дала і дихнути та туга тятива.
І на роки скувала йому ноги і руки,
Дзвін кайданів й нагайка замінили слова.
Хто на каторгу втрапив – сподівань вже не має,
Бо для більшості бранців це могила-тюрма.
Із веслом проклятущим він живе і вмирає.
І побачить свободу вже надії нема.
Але він, як то кажуть, у сорочці родився –
Шторм галеру на морі на шматки розтрощив
І козак, як за рідне, за весло ухопився
І до берега Криму він отак і доплив.
Мабуть, за козаченька хтось так сильно молився,
Мабуть, хтось його вдома скільки років чека,
Що він все переніс, не помер, не втопився
І у руки татарські у степу не попав.
Кінь неквапливо п’є прохолодну водичку,
А козак у задумі огляда небокрай.
Там за річкою вже його рідна землячка,
Там уже його рідний, майже втрачений край.
Скільки сил і бажань він поклав задля того,
Скільки він перенести мусив бід і страждань,
Аби оком одним подивитись з чужого
На свій берег на рідний. А тоді помирать.
І бажання збулось. Навіть, лячно від того.
Він стоїть, як і мріяв, на чужій стороні
І рукою подати вже до берега свого.
А він кроку не ступить, наче закам’янів.
Що чекає його в стороні його рідній?
Чи живі ще батьки, чи здорова рідня?
Мне козак у руках нетерпляче повіддя,
Але не поспішає підганяти коня.
У високому небі жайвір пісню співа,
А коня вороного козаченько тримає
І з глибокої річки він його напува.
Шлях далекий позаду залишився у нього
І гіркого полону відчуття, наче ніж.
У татарськім аулі вкрав коня вороного
Аби рідного дому досягнути скоріш.
З гіркотою неволі не зрівнятись нічому,
Чи ж душа вільнолюбна довго може так жить?
Чим їй дихати можна в тому трюмі тісному
І роками не бачить над собою блакить?
Аж пече, як згадає, як в бою під Стамбулом
Захопила зненацька яничарська рука
І, немовби сьогодні, хоч і роки минули
Все встає перед очі та хвилина гірка.
І не встиг навіть крикнуть, щоб прийшли на підмогу
Не дала і дихнути та туга тятива.
І на роки скувала йому ноги і руки,
Дзвін кайданів й нагайка замінили слова.
Хто на каторгу втрапив – сподівань вже не має,
Бо для більшості бранців це могила-тюрма.
Із веслом проклятущим він живе і вмирає.
І побачить свободу вже надії нема.
Але він, як то кажуть, у сорочці родився –
Шторм галеру на морі на шматки розтрощив
І козак, як за рідне, за весло ухопився
І до берега Криму він отак і доплив.
Мабуть, за козаченька хтось так сильно молився,
Мабуть, хтось його вдома скільки років чека,
Що він все переніс, не помер, не втопився
І у руки татарські у степу не попав.
Кінь неквапливо п’є прохолодну водичку,
А козак у задумі огляда небокрай.
Там за річкою вже його рідна землячка,
Там уже його рідний, майже втрачений край.
Скільки сил і бажань він поклав задля того,
Скільки він перенести мусив бід і страждань,
Аби оком одним подивитись з чужого
На свій берег на рідний. А тоді помирать.
І бажання збулось. Навіть, лячно від того.
Він стоїть, як і мріяв, на чужій стороні
І рукою подати вже до берега свого.
А він кроку не ступить, наче закам’янів.
Що чекає його в стороні його рідній?
Чи живі ще батьки, чи здорова рідня?
Мне козак у руках нетерпляче повіддя,
Але не поспішає підганяти коня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію