
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про козака, що повернувся з полону
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про козака, що повернувся з полону
У широкому полі буйний вітер гуляє,
У високому небі жайвір пісню співа,
А коня вороного козаченько тримає
І з глибокої річки він його напува.
Шлях далекий позаду залишився у нього
І гіркого полону відчуття, наче ніж.
У татарськім аулі вкрав коня вороного
Аби рідного дому досягнути скоріш.
З гіркотою неволі не зрівнятись нічому,
Чи ж душа вільнолюбна довго може так жить?
Чим їй дихати можна в тому трюмі тісному
І роками не бачить над собою блакить?
Аж пече, як згадає, як в бою під Стамбулом
Захопила зненацька яничарська рука
І, немовби сьогодні, хоч і роки минули
Все встає перед очі та хвилина гірка.
І не встиг навіть крикнуть, щоб прийшли на підмогу
Не дала і дихнути та туга тятива.
І на роки скувала йому ноги і руки,
Дзвін кайданів й нагайка замінили слова.
Хто на каторгу втрапив – сподівань вже не має,
Бо для більшості бранців це могила-тюрма.
Із веслом проклятущим він живе і вмирає.
І побачить свободу вже надії нема.
Але він, як то кажуть, у сорочці родився –
Шторм галеру на морі на шматки розтрощив
І козак, як за рідне, за весло ухопився
І до берега Криму він отак і доплив.
Мабуть, за козаченька хтось так сильно молився,
Мабуть, хтось його вдома скільки років чека,
Що він все переніс, не помер, не втопився
І у руки татарські у степу не попав.
Кінь неквапливо п’є прохолодну водичку,
А козак у задумі огляда небокрай.
Там за річкою вже його рідна землячка,
Там уже його рідний, майже втрачений край.
Скільки сил і бажань він поклав задля того,
Скільки він перенести мусив бід і страждань,
Аби оком одним подивитись з чужого
На свій берег на рідний. А тоді помирать.
І бажання збулось. Навіть, лячно від того.
Він стоїть, як і мріяв, на чужій стороні
І рукою подати вже до берега свого.
А він кроку не ступить, наче закам’янів.
Що чекає його в стороні його рідній?
Чи живі ще батьки, чи здорова рідня?
Мне козак у руках нетерпляче повіддя,
Але не поспішає підганяти коня.
У високому небі жайвір пісню співа,
А коня вороного козаченько тримає
І з глибокої річки він його напува.
Шлях далекий позаду залишився у нього
І гіркого полону відчуття, наче ніж.
У татарськім аулі вкрав коня вороного
Аби рідного дому досягнути скоріш.
З гіркотою неволі не зрівнятись нічому,
Чи ж душа вільнолюбна довго може так жить?
Чим їй дихати можна в тому трюмі тісному
І роками не бачить над собою блакить?
Аж пече, як згадає, як в бою під Стамбулом
Захопила зненацька яничарська рука
І, немовби сьогодні, хоч і роки минули
Все встає перед очі та хвилина гірка.
І не встиг навіть крикнуть, щоб прийшли на підмогу
Не дала і дихнути та туга тятива.
І на роки скувала йому ноги і руки,
Дзвін кайданів й нагайка замінили слова.
Хто на каторгу втрапив – сподівань вже не має,
Бо для більшості бранців це могила-тюрма.
Із веслом проклятущим він живе і вмирає.
І побачить свободу вже надії нема.
Але він, як то кажуть, у сорочці родився –
Шторм галеру на морі на шматки розтрощив
І козак, як за рідне, за весло ухопився
І до берега Криму він отак і доплив.
Мабуть, за козаченька хтось так сильно молився,
Мабуть, хтось його вдома скільки років чека,
Що він все переніс, не помер, не втопився
І у руки татарські у степу не попав.
Кінь неквапливо п’є прохолодну водичку,
А козак у задумі огляда небокрай.
Там за річкою вже його рідна землячка,
Там уже його рідний, майже втрачений край.
Скільки сил і бажань він поклав задля того,
Скільки він перенести мусив бід і страждань,
Аби оком одним подивитись з чужого
На свій берег на рідний. А тоді помирать.
І бажання збулось. Навіть, лячно від того.
Він стоїть, як і мріяв, на чужій стороні
І рукою подати вже до берега свого.
А він кроку не ступить, наче закам’янів.
Що чекає його в стороні його рідній?
Чи живі ще батьки, чи здорова рідня?
Мне козак у руках нетерпляче повіддя,
Але не поспішає підганяти коня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію