
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Богдана Ружинського
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Богдана Ружинського
Ой, ти, гетьмане Богданку – Богдане Ружинський,
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі нищить.
Щоб дещицю твого горя на собі відчули.
Вже давно в степу такого лицаря не було.
Став грудьми в степу супроти клятих бусурманів,
Щоб не йшли на Україну, як гості незвані.
Не ляка його ніяка уже вража сила,
Головне, аби від нього утекти не встигла.
Січовому товариству такий гетьман любий,
Що не свою, а ворожу в бою силу губить.
«Веди, княже! – йому кажуть, - нас всіх за собою,
Під орудою твоєю станемо до бою!»
Тут якраз орда татарська суне на Поділля.
Проти них відомо добре отаману зілля.
Зібрав військо низовеє, у степи подався,
Тільки так, щоб хан про теє чимскоріш дізнався.
То не буря з полуночі на степ насуває,
То Богданко з козаками помстою палає.
Пройшли вогнем по улусах та жалю не мали,
Мук нелюдських всім татарам вони завдавали:
Чоловікам очі колють, жінкам груди ріжуть,
А діточок кіньми давлять, душу свою тішать.
Така ненависть у грудях до татар палала,
Що лиш муки бусурманські її вдовольняли.
Сам Богданко конем править, вогнем горять очі,
Кров татарську без упину проливати хоче.
По татарських по аулах лиш вороння зграї,
Сірий попіл, кров засохла землю укривають.
А Богданку того мало, він у Крим подався,
Там так само зойк нелюдський до неба піднявся.
Козаки не згірш татарів у Криму лютують
І благання про пощаду наче і не чують.
Докотився зойк нещасних ажно до Поділля,
Де справляла орда з ханом криваве весілля.
Як зачули, що Богданко в Криму їхнім чинить,
Все покинули й помчали геть із України.
Мчить орда через Очаків на чолі із ханом,
Щоб належно покарати клятого Богдана.
А коли іще уздріли козацьку гостину,
Кров’ю очі налилися від тої картини.
Знищить, вирізать негайно козаків бажають.
Та не знають, що до смерті све́ї поспішають.
Ледь довідався Богданко, що хан повертає,
Своє військо навкруг себе у Криму збирає.
Перестрів орду татарську над Дніпром в Прогноях
І вчинив жорстоку учту тоді над ордою.
До озер її притиснув, вигубив до біса.
Ті, що вирвались, до Криму чимдуж подалися.
Повернулось військо славне з походу до Криму
І невольників чимало повернулось з ними.
Сам король Баторій визнав козацькі заслуги,
Дав їм місто Трахтемирів і землі від Буга.
Аж до Дону, та клейноди козацькі військові.
Та козаки і без того битися готові.
Не залила кров татарська за рідними туги,
Душа в гетьмана палає, жадає наруги.
Ще помщатися готовий татарам за кривди.
Аж тут знову виникає для походу привід.
Цар московський листа пише із прохальним словом,
Бо дізнався, що орда вже у похід готова.
Йде Московщину палити, ясир забирати.
Цар козакам пропонує її не пускати,
Шле чимало подарунків гетьманові з військом,
Щоб вони за тую справу скорше узялися.
Та Ружинський –козак хитрий. Та й не поспішає,
Низових з городовими козаків збирає.
Дочекався, як татари в похід подалися
Аж тоді знов за улуси козаки взялися.
Знову зойк страшний піднявся над татарським краєм
Та козаки ні пощади, ні жалю не знають.
Як зачула орда кривди, що козацтво чинить,
Довелось напівдорозі свій набіг покинуть.
Мчить назад, щоб свої землі скоріш рятувати.
Аж тут взялися козаченьки їх перестрівати.
Перестріли, кого вбили, кого розігнали
І невольників відбили, і здобич відняли.
Завдали татарам жаху, не скоро забудуть
І набіги іще довго чинити не будуть.
Поховалися татари у фортецях сво́їх,
Не хотять проти козаків ставати до бою.
А Богданко –непосида все бою шукає
З військом до Аслам-Керменя тоді підступає.
Збудували її турки над Дніпром-рікою,
Щоб козаки не дістались широти морської,
Щоби «чайки» не спустились до Кара –Денізу,
До Стамбулу не добрались з військом своїм грізним.
Обложив Богданко кріпость, миша не проскочить,
Але чомусь кляті турки здаватись не хочуть,
А в Богданка, як на теє, ще й гармат бракує.
Чим він вежі-бастіони без гармат зруйнує?
Почали підкоп робити козаки під стіну,
Щоб закласти попід неї чималеньку міну.
Не судилося Богданку ту фортецю взяти,
Підірвалася завчасно міна розпроклята.
Згинув гетьман там Богданко під стіною тою,
Все козацьке вірне військо лишив сиротою.
Поховали отамана козаки у полі,
Щоб йому вітри шуміли в степовім приволлі.
Щоб йому козацьке військо шану віддавало,
Коли знов на бусурманів в похід вирушало.
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі нищить.
Щоб дещицю твого горя на собі відчули.
Вже давно в степу такого лицаря не було.
Став грудьми в степу супроти клятих бусурманів,
Щоб не йшли на Україну, як гості незвані.
Не ляка його ніяка уже вража сила,
Головне, аби від нього утекти не встигла.
Січовому товариству такий гетьман любий,
Що не свою, а ворожу в бою силу губить.
«Веди, княже! – йому кажуть, - нас всіх за собою,
Під орудою твоєю станемо до бою!»
Тут якраз орда татарська суне на Поділля.
Проти них відомо добре отаману зілля.
Зібрав військо низовеє, у степи подався,
Тільки так, щоб хан про теє чимскоріш дізнався.
То не буря з полуночі на степ насуває,
То Богданко з козаками помстою палає.
Пройшли вогнем по улусах та жалю не мали,
Мук нелюдських всім татарам вони завдавали:
Чоловікам очі колють, жінкам груди ріжуть,
А діточок кіньми давлять, душу свою тішать.
Така ненависть у грудях до татар палала,
Що лиш муки бусурманські її вдовольняли.
Сам Богданко конем править, вогнем горять очі,
Кров татарську без упину проливати хоче.
По татарських по аулах лиш вороння зграї,
Сірий попіл, кров засохла землю укривають.
А Богданку того мало, він у Крим подався,
Там так само зойк нелюдський до неба піднявся.
Козаки не згірш татарів у Криму лютують
І благання про пощаду наче і не чують.
Докотився зойк нещасних ажно до Поділля,
Де справляла орда з ханом криваве весілля.
Як зачули, що Богданко в Криму їхнім чинить,
Все покинули й помчали геть із України.
Мчить орда через Очаків на чолі із ханом,
Щоб належно покарати клятого Богдана.
А коли іще уздріли козацьку гостину,
Кров’ю очі налилися від тої картини.
Знищить, вирізать негайно козаків бажають.
Та не знають, що до смерті све́ї поспішають.
Ледь довідався Богданко, що хан повертає,
Своє військо навкруг себе у Криму збирає.
Перестрів орду татарську над Дніпром в Прогноях
І вчинив жорстоку учту тоді над ордою.
До озер її притиснув, вигубив до біса.
Ті, що вирвались, до Криму чимдуж подалися.
Повернулось військо славне з походу до Криму
І невольників чимало повернулось з ними.
Сам король Баторій визнав козацькі заслуги,
Дав їм місто Трахтемирів і землі від Буга.
Аж до Дону, та клейноди козацькі військові.
Та козаки і без того битися готові.
Не залила кров татарська за рідними туги,
Душа в гетьмана палає, жадає наруги.
Ще помщатися готовий татарам за кривди.
Аж тут знову виникає для походу привід.
Цар московський листа пише із прохальним словом,
Бо дізнався, що орда вже у похід готова.
Йде Московщину палити, ясир забирати.
Цар козакам пропонує її не пускати,
Шле чимало подарунків гетьманові з військом,
Щоб вони за тую справу скорше узялися.
Та Ружинський –козак хитрий. Та й не поспішає,
Низових з городовими козаків збирає.
Дочекався, як татари в похід подалися
Аж тоді знов за улуси козаки взялися.
Знову зойк страшний піднявся над татарським краєм
Та козаки ні пощади, ні жалю не знають.
Як зачула орда кривди, що козацтво чинить,
Довелось напівдорозі свій набіг покинуть.
Мчить назад, щоб свої землі скоріш рятувати.
Аж тут взялися козаченьки їх перестрівати.
Перестріли, кого вбили, кого розігнали
І невольників відбили, і здобич відняли.
Завдали татарам жаху, не скоро забудуть
І набіги іще довго чинити не будуть.
Поховалися татари у фортецях сво́їх,
Не хотять проти козаків ставати до бою.
А Богданко –непосида все бою шукає
З військом до Аслам-Керменя тоді підступає.
Збудували її турки над Дніпром-рікою,
Щоб козаки не дістались широти морської,
Щоби «чайки» не спустились до Кара –Денізу,
До Стамбулу не добрались з військом своїм грізним.
Обложив Богданко кріпость, миша не проскочить,
Але чомусь кляті турки здаватись не хочуть,
А в Богданка, як на теє, ще й гармат бракує.
Чим він вежі-бастіони без гармат зруйнує?
Почали підкоп робити козаки під стіну,
Щоб закласти попід неї чималеньку міну.
Не судилося Богданку ту фортецю взяти,
Підірвалася завчасно міна розпроклята.
Згинув гетьман там Богданко під стіною тою,
Все козацьке вірне військо лишив сиротою.
Поховали отамана козаки у полі,
Щоб йому вітри шуміли в степовім приволлі.
Щоб йому козацьке військо шану віддавало,
Коли знов на бусурманів в похід вирушало.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію