Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне: роль поета в житті міста обласного підпорядкування, а то й держави в цілому. І таке все плаксиве, що йой! Кажу:
- Сусіде! Перш ніж оплакувати недолю власної територіальної громади - сходи до кума, свата, брата і пильно подивися чим вони живуть, і що їх гризе. Кума твого точно нічого не гризе, бо він і призову в армію в 2014-му уникнув (хоч і повістку тричі приносили), і торгувати поросятами в Росію їздить, і голосує виключно за ОПЗЖ: «За життя», тобто «Лехайм». А Одарка двійню народила, хоч у хаті одні миші бігають. А Степан горілку любить більше, аніж жінку. Селищний голова під час бойових дій у Дебальцево змайстрував генделик і торгує нині в ньому горілкою та тютюном. Я один поперся на фронт з усього села, захищати і тебе, і всю територіальну громаду. Коли отримав поранення і пролежав у госпіталі три місяці - ніхто не навідався, окрім волонтерів з-під Львова. Навіть ти - рідна, начебто, душа!- жодного разу не зазирнув, хоча їхати до госпіталю - сорок хвилин власною машиною.
От би вмостився поруч зі мою на ліжку, і послухав про що люди кажуть, що їх пече. Ну, а потім вже сів би і узагальнив почуте і побачене в римовані рядки. А він мені:
- Це вже не поезія буде! Це - суцільний наратив, віршована проза. А в поезії кожна думка не повинна торкатися ногами землі, бути відстороненою, поза часом і простором. Тільки тоді є шанс, що створене не пропаде всує.
- Тю! Так правда життя набагато химерніша, аніж найнеймовірніша вигадка генія! Цілковита абстракція, але ж і правдоподібна водночас. Щось на кшталт темної енергії, або темної матерії. Наче й є, наче й відчувається їхня присутність, принаймні гравітаційно, а доказати на пальцях ніззя.
- Тобто?
- Ось, слухай вірш Наталки Фурси:
«Десь тут ходила мавка лісова…
Не навчена лукавити зі світом,
вона жила – так, як уміють діти,
допоки не повторюють слова.
Їм кожен день несе прості дива,
взамін не вимагаючи нічого…
Не слухала вона нового Бога –
древніші, певно, відала слова...»

- Бач як ловко? І тема розкрита, і глибина. І суть ясна. А ти що пишеш, бовдуре? Ось твій останній вірш, наприклад:

«Блука чугайстер тайнами хмільними,
А з ним укупі - про кохання рими.
Лягають на папір слова озимі -
Ховають гріх живої з неживим.
Стріла Амура, пущена наосліп,
Серця пробила й піднебесну просинь.
Тримає цупко берегині коси
Правиця ката, що упився в дим.»
- Все правильно,- одказує сусід. – Чугайстер ловить мавок та їх знищує. Така його робота. А цей - закохався.
- І шо? Від любовних мук почав писати вірші? Отямився? Зрозумів, що він не м’ясник, а тонкий лірик?
- А що? Такого не може бути?
- Може. Але я різав москалів - ворогів роду людського, тобто ворогів українців. А цей нащо ріже? Який у цьому сенс? Ну, погуляла за життя дівуля, а потім її зрадили і вона з горя втопилася. І стала мавкою. Так що - тепер її і на тому світі треба чавити?
- Це ти про що?
- Як про що? Твоя Одарка років з десять тому, дізнавшись, що ти її зраджуєш, пішла узимку до ополонки, скинула кожушка і… далі її вже ніхто не бачив. Навіть поховати по людськи не вдалося, бо тіла не знайшли. А твою полюбаску з черевом вище носа бачило усе село. І хоча ти на ній не одружився, байстрючатко вже третій клас закінчує. А татко мовчить. Наче…
- Та це ж була помилка юності! Ну, хіба я міг передбачити, що моя жінка аж така чутлива!
- Не міг. Не міг, сусіде мій дорогий. Але нащо тоді пишеш про мавок і чугайстерів, якщо ти і є чугайстер. Тільки не на тому світі, а на цьому. Тобі кота довірити не можна, не те що жінку.
Мовчить сусід, надувся як сич на дубі, щось розумне хоче у відповідь ляпнути, але мову одібрало.
- Ось, випий сто грамів святої води,- кажу сусідові та суну йому під руку напівзаповненого гранчака.
Випив Йван вогняної одним духом, хекнув, чхнув і пішов додому.
А я сиджу та думаю: невже для того, аби людина відчула себе людиною необхідно брати до рук олівця і мазюкати казна-що? Писати те, що немає ніякого відношення до реального життя або, принаймні, красиво? Хай там будуть і побрехеньки, і казки, і неймовірні неймовірності, але - КРАСИВО! І з розумом.
Тьху! Знову почав розумувати! Давайте цією справою займемося за тиждень,- боровиків у лісі тьма. А я на них ласий. І коли вони знову так рясно родитимуть - знає один Господь Бог. Можливо, до цієї благословенної пори я вже й не доживу. А хто хоче грибочків - замовляйте: є сушені, є мариновані, є морожені, а є свіжі.
То хто перший в черзі?

30.10.2020р.