
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
Тераса муз – прекрасний Гелікон,
Навколо танці, музика і співи.
Музичний Бог – великий Аполлон
Гра на кіфарі вельми чарівливо.
Росте гора в Беотії увись.
Як виросте ще вище від Олімпу?!
І Зевс могутній блискавкою: «Блись!» -
Розгнівався у сяйві власнім німбу.
Послав Пегаса диво зупинить.
Крилатий кінь помчав, мов навіжений.
Удар копитом. І блаженна мить –
Там джерело забило Гіппокрени.
Кастальське джерело. Вода п`янить,
Вона властивості чудесні має –
Натхнення подарує нам умить,
Усим гостям цього земного раю.
Купальниця Венера понад ним
Омита чудодійною водою.
Красується там тілом чарівним,
І вродою, навічно молодою.
Жили раніше на горі Парнас
В Елладі древній Аполлон і музи.
Святилищем мистецьким стала в нас
Тепер гора ця символічна, друзі.
У Франції об`єднання «Парнас»
З`явилось в дев`ятнадцятім сторіччі.
Поети в романтично світлий час
Писали тільки лиш на теми вічні.
Мистецтво для мистецтва там було –
Краса кохання і Природи велич.
Проблем сучасних, де добро і зло
У творчості не проростали зела.
Від дійсності тікали у казки,
Себе ізолювали від суспільства…
Й сьогодні йдем у казку залюбки,
Де час немов навіки зупинився.
Були такими Теофіль Готьє,
Леконт де Ліль, Ередіа Марія –
Значні поети. Бачення своє
Несли як ту – високу людства мрію.
Античні міфи в творчості жили,
Прекрасні форми, вишукана мова…
Виводило все людство із імли
Стилом відточене до блиску – слово.
І в Україні їх відчутний вплив
У неокласиків. Зеров Микола,
Клен, Филипович. Цим Драй-Хмара жив.
І навіть Рильському близька ця школа.
…Грот Аполлона відновили тут.
Ми стоїмо в цій напівкруглій чаші.
Яку красу казкову, «ліпоту»
Ми поглядом спостерігаєм нашим!
Мов на долоні Нижній став увесь,
І Флори павільйон, фонтан б`є вгору,
Скель нагромадження, ліс до небес,
І площа Зборів. Панорама моря,
Що Іонійським зветься. Дев`ять муз
Ерато, Кліо, Галія, Евтерпа,
І Мельпомена. Терпсихори блюз,
Уранія і Калліопа в вербах.
І Полігімнія співає гімн
Красі цій неземній, її полону.
І славить радісно усіх Богів,
Й найбільше, мабуть, Бога Аполлона.
7-8 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Навколо танці, музика і співи.
Музичний Бог – великий Аполлон
Гра на кіфарі вельми чарівливо.
Росте гора в Беотії увись.
Як виросте ще вище від Олімпу?!
І Зевс могутній блискавкою: «Блись!» -
Розгнівався у сяйві власнім німбу.
Послав Пегаса диво зупинить.
Крилатий кінь помчав, мов навіжений.
Удар копитом. І блаженна мить –
Там джерело забило Гіппокрени.
Кастальське джерело. Вода п`янить,
Вона властивості чудесні має –
Натхнення подарує нам умить,
Усим гостям цього земного раю.
Купальниця Венера понад ним
Омита чудодійною водою.
Красується там тілом чарівним,
І вродою, навічно молодою.
Жили раніше на горі Парнас
В Елладі древній Аполлон і музи.
Святилищем мистецьким стала в нас
Тепер гора ця символічна, друзі.
У Франції об`єднання «Парнас»
З`явилось в дев`ятнадцятім сторіччі.
Поети в романтично світлий час
Писали тільки лиш на теми вічні.
Мистецтво для мистецтва там було –
Краса кохання і Природи велич.
Проблем сучасних, де добро і зло
У творчості не проростали зела.
Від дійсності тікали у казки,
Себе ізолювали від суспільства…
Й сьогодні йдем у казку залюбки,
Де час немов навіки зупинився.
Були такими Теофіль Готьє,
Леконт де Ліль, Ередіа Марія –
Значні поети. Бачення своє
Несли як ту – високу людства мрію.
Античні міфи в творчості жили,
Прекрасні форми, вишукана мова…
Виводило все людство із імли
Стилом відточене до блиску – слово.
І в Україні їх відчутний вплив
У неокласиків. Зеров Микола,
Клен, Филипович. Цим Драй-Хмара жив.
І навіть Рильському близька ця школа.
…Грот Аполлона відновили тут.
Ми стоїмо в цій напівкруглій чаші.
Яку красу казкову, «ліпоту»
Ми поглядом спостерігаєм нашим!
Мов на долоні Нижній став увесь,
І Флори павільйон, фонтан б`є вгору,
Скель нагромадження, ліс до небес,
І площа Зборів. Панорама моря,
Що Іонійським зветься. Дев`ять муз
Ерато, Кліо, Галія, Евтерпа,
І Мельпомена. Терпсихори блюз,
Уранія і Калліопа в вербах.
І Полігімнія співає гімн
Красі цій неземній, її полону.
І славить радісно усіх Богів,
Й найбільше, мабуть, Бога Аполлона.
7-8 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію