Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
2026.10.08
17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
2026.10.08
16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора.
Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього
2026.10.08
15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
2026.10.08
15:35
Оксамитами квітчана Панна
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
2026.10.08
15:13
І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
2026.10.08
14:17
У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
2026.10.08
13:52
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.10.08
13:23
Я нічого не зміг роздивитись
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
2026.10.08
09:45
що сказати що написати друже
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо
2026.10.08
07:29
Заховалася в гущі туману
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
ЖИВА (мініатюрка)
Він вривається у тебе, ніби травневий шторм.
Він вривається у тебе, хоча ти іще та відьма і можеш це передбачити. Він нахабно тягнеться своїми думками до тебе і ти розумієш причину. Сама винна. Хто глянув у його очі і відчув, як тонка нитка виходить з серця і тягнеться у напрямку його серця? Хто? Ти. Ти позирала на нього крадькома і відкрито, роблячи байдужий вигляд. Ти діловито починала окреслювати кордони і бігла від того, що всередині тебе ворушилося і клекотіло. Навіщо це тобі? Ну, навіщо, га? Ти і сама не знаєш. Ти отруєна його появою, і ця отрута помалу дає про себе знати. Біжи геть від нього. Він не вартий твоїх надій і думок, він не той, що тебе зробить коханою, але ти все одно десь там, у таємних лабіринтах пам’яті згадуєш вашу зустріч вперше. Щось змінилося. Змінився світ і твоя впевненість у тому, що ти вже спинилася. Визначилася. Визначилася? Він порушив твій спокій і привів знову до берегу ріки, якого берега триматися? Він посіяв сумніви і неспокій. Він… Іди геть! - ти молиш подумки, навіть кричиш і злишся, а він все одно не йде. Та і не хочеш ти, щоб він пішов… Ти з острахом про це думаєш. Ти хочеш до нього, хоча боїшся. Він тебе вабить, як невідома вершина, на якій ти ще не була, ти ще не була на ній, отже, нема отого заповітного прапорця на цій вершині. Йтимуть роки, з часом ти визнаєш, що хотіла отієї забороненої близькості, забороненої собою ж і собі. Або якщо піддасися і впадеш до нього в обійми, то… знатимеш, що діти, народжені тобою, хай і від іншого чоловіка, вони матимуть у собі інформацію і про нього. Це не ігри і не ігрища, не ігротека, це справжнісінький шал. Навіщо тобі він? Для надиху? Для розваги? Для того, щоб спробувати і повернутися до свого причалу? Так, для надиху, для шалу, для любові, хай і ось такої, забороненої… шаленого виливу енергії в ніч денного сонцестояння.
Він… а він не такий поганий, як ти думала… все стається, як того сама начаклувала, твоя природа і його у чистому абсолюті… такі вже ці загадкові жінки, які навіть не знають для чого, але ідуть до кінця, шукаючи підтвердження того, що жива.
21 05 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖИВА (мініатюрка)
Він вривається у тебе, ніби травневий шторм.
Він вривається у тебе, хоча ти іще та відьма і можеш це передбачити. Він нахабно тягнеться своїми думками до тебе і ти розумієш причину. Сама винна. Хто глянув у його очі і відчув, як тонка нитка виходить з серця і тягнеться у напрямку його серця? Хто? Ти. Ти позирала на нього крадькома і відкрито, роблячи байдужий вигляд. Ти діловито починала окреслювати кордони і бігла від того, що всередині тебе ворушилося і клекотіло. Навіщо це тобі? Ну, навіщо, га? Ти і сама не знаєш. Ти отруєна його появою, і ця отрута помалу дає про себе знати. Біжи геть від нього. Він не вартий твоїх надій і думок, він не той, що тебе зробить коханою, але ти все одно десь там, у таємних лабіринтах пам’яті згадуєш вашу зустріч вперше. Щось змінилося. Змінився світ і твоя впевненість у тому, що ти вже спинилася. Визначилася. Визначилася? Він порушив твій спокій і привів знову до берегу ріки, якого берега триматися? Він посіяв сумніви і неспокій. Він… Іди геть! - ти молиш подумки, навіть кричиш і злишся, а він все одно не йде. Та і не хочеш ти, щоб він пішов… Ти з острахом про це думаєш. Ти хочеш до нього, хоча боїшся. Він тебе вабить, як невідома вершина, на якій ти ще не була, ти ще не була на ній, отже, нема отого заповітного прапорця на цій вершині. Йтимуть роки, з часом ти визнаєш, що хотіла отієї забороненої близькості, забороненої собою ж і собі. Або якщо піддасися і впадеш до нього в обійми, то… знатимеш, що діти, народжені тобою, хай і від іншого чоловіка, вони матимуть у собі інформацію і про нього. Це не ігри і не ігрища, не ігротека, це справжнісінький шал. Навіщо тобі він? Для надиху? Для розваги? Для того, щоб спробувати і повернутися до свого причалу? Так, для надиху, для шалу, для любові, хай і ось такої, забороненої… шаленого виливу енергії в ніч денного сонцестояння.
Він… а він не такий поганий, як ти думала… все стається, як того сама начаклувала, твоя природа і його у чистому абсолюті… такі вже ці загадкові жінки, які навіть не знають для чого, але ідуть до кінця, шукаючи підтвердження того, що жива.
21 05 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
