Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
2026.01.09
19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
2026.01.09
18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
2026.01.09
16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
2026.01.09
15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
2026.01.09
13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
2026.01.09
11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
2026.01.09
10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
2026.01.09
07:59
Мій батько був колись штангістом, а тоді його рекрутували в савєцьку армію та зробили водолазом.
Чому та навіщо я не знаю. Я переказую вам переказане, та після того довго мною стулене, наскільки змога.
На той час (після Другої світової) ув армії служили
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
ЖИВА (мініатюрка)
Він вривається у тебе, ніби травневий шторм.
Він вривається у тебе, хоча ти іще та відьма і можеш це передбачити. Він нахабно тягнеться своїми думками до тебе і ти розумієш причину. Сама винна. Хто глянув у його очі і відчув, як тонка нитка виходить з серця і тягнеться у напрямку його серця? Хто? Ти. Ти позирала на нього крадькома і відкрито, роблячи байдужий вигляд. Ти діловито починала окреслювати кордони і бігла від того, що всередині тебе ворушилося і клекотіло. Навіщо це тобі? Ну, навіщо, га? Ти і сама не знаєш. Ти отруєна його появою, і ця отрута помалу дає про себе знати. Біжи геть від нього. Він не вартий твоїх надій і думок, він не той, що тебе зробить коханою, але ти все одно десь там, у таємних лабіринтах пам’яті згадуєш вашу зустріч вперше. Щось змінилося. Змінився світ і твоя впевненість у тому, що ти вже спинилася. Визначилася. Визначилася? Він порушив твій спокій і привів знову до берегу ріки, якого берега триматися? Він посіяв сумніви і неспокій. Він… Іди геть! - ти молиш подумки, навіть кричиш і злишся, а він все одно не йде. Та і не хочеш ти, щоб він пішов… Ти з острахом про це думаєш. Ти хочеш до нього, хоча боїшся. Він тебе вабить, як невідома вершина, на якій ти ще не була, ти ще не була на ній, отже, нема отого заповітного прапорця на цій вершині. Йтимуть роки, з часом ти визнаєш, що хотіла отієї забороненої близькості, забороненої собою ж і собі. Або якщо піддасися і впадеш до нього в обійми, то… знатимеш, що діти, народжені тобою, хай і від іншого чоловіка, вони матимуть у собі інформацію і про нього. Це не ігри і не ігрища, не ігротека, це справжнісінький шал. Навіщо тобі він? Для надиху? Для розваги? Для того, щоб спробувати і повернутися до свого причалу? Так, для надиху, для шалу, для любові, хай і ось такої, забороненої… шаленого виливу енергії в ніч денного сонцестояння.
Він… а він не такий поганий, як ти думала… все стається, як того сама начаклувала, твоя природа і його у чистому абсолюті… такі вже ці загадкові жінки, які навіть не знають для чого, але ідуть до кінця, шукаючи підтвердження того, що жива.
21 05 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖИВА (мініатюрка)
Він вривається у тебе, ніби травневий шторм.
Він вривається у тебе, хоча ти іще та відьма і можеш це передбачити. Він нахабно тягнеться своїми думками до тебе і ти розумієш причину. Сама винна. Хто глянув у його очі і відчув, як тонка нитка виходить з серця і тягнеться у напрямку його серця? Хто? Ти. Ти позирала на нього крадькома і відкрито, роблячи байдужий вигляд. Ти діловито починала окреслювати кордони і бігла від того, що всередині тебе ворушилося і клекотіло. Навіщо це тобі? Ну, навіщо, га? Ти і сама не знаєш. Ти отруєна його появою, і ця отрута помалу дає про себе знати. Біжи геть від нього. Він не вартий твоїх надій і думок, він не той, що тебе зробить коханою, але ти все одно десь там, у таємних лабіринтах пам’яті згадуєш вашу зустріч вперше. Щось змінилося. Змінився світ і твоя впевненість у тому, що ти вже спинилася. Визначилася. Визначилася? Він порушив твій спокій і привів знову до берегу ріки, якого берега триматися? Він посіяв сумніви і неспокій. Він… Іди геть! - ти молиш подумки, навіть кричиш і злишся, а він все одно не йде. Та і не хочеш ти, щоб він пішов… Ти з острахом про це думаєш. Ти хочеш до нього, хоча боїшся. Він тебе вабить, як невідома вершина, на якій ти ще не була, ти ще не була на ній, отже, нема отого заповітного прапорця на цій вершині. Йтимуть роки, з часом ти визнаєш, що хотіла отієї забороненої близькості, забороненої собою ж і собі. Або якщо піддасися і впадеш до нього в обійми, то… знатимеш, що діти, народжені тобою, хай і від іншого чоловіка, вони матимуть у собі інформацію і про нього. Це не ігри і не ігрища, не ігротека, це справжнісінький шал. Навіщо тобі він? Для надиху? Для розваги? Для того, щоб спробувати і повернутися до свого причалу? Так, для надиху, для шалу, для любові, хай і ось такої, забороненої… шаленого виливу енергії в ніч денного сонцестояння.
Він… а він не такий поганий, як ти думала… все стається, як того сама начаклувала, твоя природа і його у чистому абсолюті… такі вже ці загадкові жінки, які навіть не знають для чого, але ідуть до кінця, шукаючи підтвердження того, що жива.
21 05 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
