
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.
Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мого дитинства Монастирок

Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію