«Який вогонь торкнувсь очей моїх
І спорожнив запалені орбіти?»

(Вільям Шекспір)

Я люблю затінок
Як птах з сірим пір’ям
Любить дерево снів рибалок.
Я кидаю свою тінь на долівку трави
Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
Наче не трава то, а кучері дівчини,
Що торгує устрицями та мідіями
На ринку міста-невдахи Дубліна.
Навіщо?
У затінку мого капелюха
Ховаються загублені пророцтва
Про жінок,
Що малюють мокрому склі пальцями
Знаки для перехожих-привидів,
Ховаються чорні мурашки стежок пастухів,
Що звикли забивати цвяхи в дошки
Так голосно, ніби вони не будують,
А співають осанну,
Хоча молитися треба мовчки –
І слухати тишу: там Істина.
У тіні мого капелюха сутінки:
Там ховаються від палючих променів
Світила нещадного
Подорожні буття – крилаті любителі квітів
Та птахи з якими можна поговорити,
І цвіркуни, що грають блюз
На скрипці крил –
Концерт для мертвих спогадів –
Сонце й посуха.